Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОК № 13 (19)

Тема. Розвиток українського руху в Наддніпрянщині в 1907—1914 рр.

Мета: проаналізувати розвиток українського національно-культурного руху в тогочасній Наддніпрянщині; визначити характерні риси політики російського уряду стосовно українського руху в цей період; охарактеризувати «українське питання» в діяльності III і IV Державних дум; пояснити, які події відбувалися в Наддніпрянщині у зв'язку зі святкуванням 100-літнього ювілею Т. Шевченка; пояснити терміни і поняття «великодержавний шовінізм», «справа Бейліса»; розвивати вміння учнів працювати з різними джерелами інформації для набуття нових знань; виховувати в них повагу до історичного минулого України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі в 1907—1914 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: великодержавний шовінізм, «справа Бейліса».

Основні дати: 1910 р. — урядовий циркуляр про заборону реєстрації будь-яких українських та єврейських товариств в Україні; 1911 р. — «справа Бейліса»; 1908 р. — у Державній думі Росії, уперше за її історію, розглядалося «українське питання»; 1914 р. — вулична демонстрація в Києві у зв'язку з ювілеєм Т. Шевченка.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Чи можна вважати, що земельна реформа П. Столипіна докорінно змінила ситуацію в сільському господарстві Наддніпрянської України? Обґрунтуйте свою точку зору.

2. Охарактеризуйте діяльність українських політичних партій у 1907—1914 рр.

3. Яким було ставлення загальноросійських політичних партій до проблем українців?

4. Члени київського «Клуба русских националистов» вважали, що «необхідно вести суспільну й культурну війну проти українського руху на захист основ Російської держави на Україні», а російські кадети, домагаючись конституційної монархії, вважали за необхідне піти на деякі поступки Україні, оскільки, на їх погляд, такий крок сприятиме зміцненню Російської держави. У чому, на вашу думку, причини таких відмінностей у поглядах загальноросійських партій? Яка з цих двох позицій могла б дійсно зміцнити Російську державу?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Назвіть основні здобутки українського національно-культурного руху доби революції 1905—1907 рр. у Наддніпрянщині.

2. Якою була участь українських депутатів у діяльності І і II Державних дум?

3. Які масові виступи здійснювали українці, що перебували під владою Австро-Угорщини в 1900—1914 рр.?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Учитель доручає учням упродовж розгляду нового матеріалу, скласти розгорнутий план за темою «Розвиток українського національно-культурного руху в Наддніпрянській Україні в 1907—1914 рр.».

1. Український національно-культурний рух.

• Розповідь учителя

Політика, здійснювана російською владою в Наддніпрянщині після революції 1905—1907 рр., спричинила погіршення умов розвитку українського національно-культурного руху. У ньому набувають поширення прояви великодержавного шовінізму.

• Робота з термінами і поняттями

Великодержавний шовінізм — одна з агресивних форм націоналізму, що проповідує національну винятковість, зверхність однієї нації над усіма іншими, розпалює національну ворожнечу й нетерпимість. Термін походить від імені М. Шовена, героя комедії французьких авторів братів І. та Т. Копьяр «Трикольорова кокарда», який «відзначився» під час єгипетського походу 1798—1801 рр. своїм людиноненависницьким ставленням до арабського населення.

У 1908 р. в Києві розпочав діяльність «Клуб русских националистов». За підтримки російської влади згодом його відділи з’явилися в десятках міст і містечок Наддніпрянщини. Метою своєї діяльності клуб уважав «вести суспільну і культурну війну проти українського руху, на захист основ Російської держави в Україні».

• Робота з документом

О. Лотоцький про розвиток українського руху в Наддніпрянщині після революції 1905—1907 рр.

По першій революції Україна не зазнала жодних змін у своєму політичному становищі. Утворення українських політичних організацій нищилося правом адміністративної реєстрації, можливість утворення певного національного тіла бодай у парламенті російському відпала з виданням закону 3 червня 1907 р., що закрив доступ до Думи демократичних елементів України... Українська мова так і залишилася на своєму традиційному становищі «ізгоя» — в школі, в адміністрації, в суді та навіть у громадській книгозбірці...

Почалася боротьба з українством і в першу чергу з українською мовою на всьому приступному фронті. Заборонялися «Просвіти», клуби, не дозволялося друкувати українські оповістки, співати українські пісні не лише на концертах, але й просто на вулицях по селах; українським кобзарям заборонялося співати по ярмарках, школярам не вільно було співати колядок; учителі одбирали у школярів Євангелія в українській мові і т. ін.

• Запитання до документа

1) Які факти наводить автор документа?

2) Які висновки можна зробити на підставі цих фактів про політику російської влади стосовно українського руху в післяреволюційний період? Циркуляр міністра освіти 1906 р., який дозволяв шкільним учителям використовувати українську мову для тлумачення окремих незрозумілих учням слів, було скасовано. Закривалися українські друковані видання. У 1907 р. з 18 українських видань у Наддніпрянщині залишилося лише дев’ять. У наступні роки їх кількість зменшилася. Тих, хто передплачував українську періодику, звільняли з посад як неблагонадійних осіб. Цензурні обмеження застосовувалися щодо українських театральних вистав.

Усіляко обмежувалася діяльність «Просвіт». Незважаючи на суто культурницьке спрямування роботи (читання лекцій, організація вечорів, заснування бібліотек, поширення українських книжок тощо), вони постійно зазнавали переслідувань із боку властей. їхня робота припинялася перереєстраціями. Так, сенат Російської імперії підтримав у 1908 р. рішення губернської влади Полтави відмовити в реєстрації місцевої «Просвіти». Він пояснив, що, допомагаючи культурно-освітньому розвитку української людності, «Просвіта» приховує в собі сепаратистські домагання і це може призвести до небезпечних наслідків.

20 січня 1910 р. з’явився урядовий циркуляр, що забороняв реєструвати будь-які українські та єврейські товариства незалежно від поставленої ними мети. У ньому підкреслювалося, що об’єднання на основі національних інтересів призводить до посилення національної відокремленості та може викликати небажані для Російської імперії наслідки. Через урядові обмеження у 1914 р. в Наддніпрянщині залишилася лише одна «Просвіта» в Катеринославі.

Урядові обмеження поширилися на проведення в 1911 р. заходів, пов’язаних із 50-ю роковиною від дня смерті Тараса Шевченка. Було заборонено збирання коштів на спорудження пам’ятника поетові. Проявами «українського сепаратизму» Тимчасовий комітет у справах друку визнав навіть портрети Т. Шевченка, малюнок пам’ятника поету й карту України в «Народному календарі». Вживання назв «Україна» та «український народ» влада заборонила і конфіскувала повні видання «Кобзаря» Т. Шевченка.

• Цікаво знати

Одночасно з українцями в Наддніпрянщині утисків зазнавали й інші неросійські народи. Особливо це стосувалося євреїв. Широкого розголосу набула в 1911 р. «справа Бейліса», за якою працівника цегельні єврея Менделя Бейліса, батька п’ятьох дітей, віддали під суд за підозрою у вбивстві з ритуальною метою російського 13-річного хлопчика Андрія Ющинського. «Справа Бейліса» тягнулася два роки і завершилася великим судовим процесом. На захист М. Бейліса виступили М. Грушевський, А. Шептицький, С. Єфремов, В. Короленко та інші українські діячі. Насуд чинили тиск чорносотенці, поліція представляла лжесвідків. Проте рішенням присяжних М. Бейліса було визнано невинним і виправдано.

2. «Українське питання» в III та IV Державних думах.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи, як відбувався розгляд «українського питання» в III і IV Державних думах Росії. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

Запроваджені 3 червня 1907 р. поправки у виборчий закон привели до значних змін у складі Державної думи. УIII Державній думі, що працювала від 1 листопада 1907 до 9 червня 1912 р., переважали великі землевласники й консервативно настроєні депутати. Із 442 депутатів 95 представляли дев’ять українських губерній. Української думської громади в складі Думи створено не було. Намаганнями депутатів-українців О. Лотоцького та В. Піснячевського виник лише невеликий гурток симпатиків України — в основному священиків — колишніх товаришів по семінарії та духовній академії. Однак, коли мова заходила про потреби України, вони здебільшого відмовчувалися.

Уперше за історію Державної думи «українське питання» розглядалося 29 березня 1908 р. Це був законопроект про запровадження в початкових школах української мови, за яким передбачалося від 1908—1909 навчального року в районах етнічного розселення українців увести її вивчення і забезпечити викладання необхідними посібниками. При цьому вивчення російської мови залишалося обов’язковим. Однак законопроект було розглянуто лише частково, а потім передано до комісії з питань народної освіти, де він і загубився. Останню крапку в цьому питанні поставили в жовтні 1910 р., коли після тривалих обговорень і наступного голосування заборонили використання української мови в початковій школі.

Удруге увагу депутатів до «українського питання» було звернуто в грудні 1909 р. під час розгляду законопроекту про використання рідної мови в місцевих судах. Українські ультраправі депутати О. Бобринський та В. Шульгін, що відрізнялися вкрай шовіністичними поглядами, навіть організували «виступ від народу», запевняючи, що «вони, українці, самі не хотіли української мови в судочинстві». За результатами голосування українській мові було перекрито доступ і в суди.

Дещо інакшим було ставлення до «українського питання» в IV Державній думі (15 листопада 1912 — 6 жовтня 1917 р.). Із 442 депутатів 96 представляли дев’ять губерній Наддніпрянщини. Під час передвиборної кампанії лідери ТУП уклали угоду з кадетами, що вони захищатимуть у Думі права українців. За два роки роботи IV Державної думи до початку Першої світової війни «українське питання» в ній поставало двічі. У червні 1913 р. фракції кадетів і трудовиків звернулися із запитом до уряду про переслідування в Наддніпрянщині українських громадських організацій. Під час обговорення цього питання в Думі проблеми українства були широко висвітлені. На захист українців виступили кадети (П. Мілюков), трудовики (В. Дзюбинський), соціал-демократи (Г. Петровський). Це викликало обурення депутатів правої більшості, що підтримували урядову політику.

Наступного разу «українське питання» було порушене 1914 р. з приводу урядових заборон відзначати 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. 26 лютого, у день народження поета, фракції трудовиків, кадетів, октябристів, а згодом і соціал-демократів внесли запит, де звинуватили міністра внутрішніх справ у тому, що, заборонивши відзначати ювілей Т. Шевченка, він перевищив свої повноваження. Як і раніше, обговорення цього питання вийшло за межі згаданої події та сприяло приверненню уваги громадськості до порушення прав українців.

3. Шевченківський ювілей 1914 р. та український рух.

• Розповідь учителя

Політика заборон, яку застосовував російський уряд у 1907—1914 рр. щодо українського національного руху, поширювалася також і на різноманітні масові заходи. У 1911 р. було заборонено проведення вечорів і панахид на вшанування пам’яті Т. Шевченка із нагоди 50-річчя від дня його смерті.

У 1914 р. українці відзначали 100-літній ювілей від дня народження Т. Шевченка. На західноукраїнських землях австро-угорська влада ніяк не перешкоджала цьому. Російський уряд поставився до цього інакше. Напередодні ювілею міністр внутрішніх справ М. Маклаков звернувся до всіх губернаторів із розпорядженням, де зобов’язав їх заборонити будь-яке публічне святкування 100-річчя Т. Шевченка. Не дозволялося проводити урочисті збори, називати ім’ям поета школи, вулиці, фонди і стипендії. Міністр рекомендував уважно стежити, щоб встановлення пам’ятників Шевченку не набувало форми масових громадських заходів. Він заборонив також друкувати ювілейне видання творів поета. Синод Російської православної церкви не залишився осторонь і спеціальним розпорядженням заборонив здійснювати панахиди у пам’ять Т. Шевченка. Міністерство освіти заборонило учням навчальних закладів відвідувати заходи і концерти, присвячені ювілею. Куратор Київської шкільної округи А. Деревицький, пояснюючи це рішення, заявив, що Т. Шевченко писав мовою, яка не вивчається в навчальних закладах, а його творчість не містить матеріалів, які можуть використовуватися в навчальному процесі. Саме тому учням старших класів гімназій і реальних училищ не дозволили брати будь-яку участь у вшануванні пам’яті поета.

За таких обставин лідери ТУП та інші громадські діячі, щоб уникнути можливих провокацій, вирішили демонстративно відмовитися від проведення в Наддніпрянській Україні, особливо в Києві, ювілейних заходів і закликали студентів утриматися від участі в стихійних вуличних демонстраціях, а оголосити замість цього одноденний страйк протесту. За ініціативою ТУП урядова заборона святкування ювілею Т. Шевченка була розглянута IV Державною думою.

Незважаючи на урядові заборони і заклики поступовців, 10—11 березня 1914 р. студенти організували в Києві вуличну демонстрацію. Удень 10 березня багато киян зібралися поблизу Софійського собору, де традиційно щороку відбувалася панахида на честь Шевченка. Побачивши, що собор зачинений, вони влаштували вуличну демонстрацію протесту. Проти демонстрантів рушив натовп, підбурюваний чорносотенною організацією «Двоголовий орел». Зчинилася бійка, яку поліція ледь угамувала. Серед демонстрантів були поранені й десятки заарештованих. Наступного дня демонстрації та сутички поновилися. Подібні демонстрації відбулися також у Петербурзі, Москві, Тифлісі, Катеринославській, Херсонській, Волинській та Полтавській губерніях.

• Робота з документом

Зі спогадів українського письменника С. Васильченка про святкування шевченківського ювілею 1914 р.

Мені пригадалося, як одбувався той пам’ятковий ювілей 1914 р. у Києві. Україна готувалася до бучного ювілею, і він мав би вилитися в таке всенародне свято, якого ще до того часу не знала Україна; влада це бачила і вжила заходів; всякі святкування, навіть панахиди, були суворо заборонені.

Усім школам був даний з цього приводу суворий наказ. У Києві видавництво «Криниця» надрукувало 12 тис. примірників «Кобзаря» до ювілею — усі вони були конфісковані. Гадали, що ніякого святкування не буде. Але якось несподівано в пам’ятковий день увесь Київ, особливо молодь, вийшли на вулиці міста з портретами Т. Шевченка, зі співами, прапорами, з квітами. Того року була рання весна, і цей день видався надзвичайно теплий і ясний. Усі вулиці були забиті людьми. Ганяла поліція, гарцювали з нагаями козаки — цілими натовпами хватали в тюрму, нічого не помагало.

• Запитання до документа

1) Які факти наводить автор спогадів?

2) Які висновки щодо рівня національної самосвідомості українців можна зробити?

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

I варіант

Обговорення складання учнями розгорнутих планів за темою «Розвиток українського національно-культурного руху в Наддніпрянській Україні в 1907—1914 рр.».

II варіант

• Бесіда за запитаннями

1. Що таке великодержавний шовінізм?

2. Скільки українських видань залишилося в Наддніпрянщині в 1906 р.?

3. У якому місті Наддніпрянської України в 1914 р. діяла остання «Просвіта»?

4. Коли вперше в історії Державної думи в ній розглядалося «українське питання?

5. Скільки депутатів представляло Наддніпрянську Україну в IV Державній думі?

6. Які події відбулися в Києві під час шевченківського ювілею 1914 р.?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Умови для розвитку українського національно-культурного руху в 1907—1914 рр. у Наддніпрянщині були надзвичайно несприятливими: влада всіляко обмежувала й переслідувала українську культуру, закривала українські громадські установи тощо.

• Обговорення українських питань у III та IV Державній думах, хоча й безрезультатні, сприяли приверненню уваги громадськості до проблем українства.

• Події, пов’язані із шевченківським ювілеєм 1914 р., сприяли формуванню національної самосвідомості українців і подальшому розвитку українського руху. Урядові заборони мали зворотну дію: їхній надмірний характер сприяв тому, що до українського руху долучалися ті, хто раніше були до нього байдужі.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.