ГДЗ до підручника «Українська мова» О.П. Глазової. 9 клас

§ 5. Пряма мова

Вправа 65, с. 47-48

1. Хвиля мені говорила дніпрова: «Вдачею будь невгамовний, кипучий!» (спонук.) 2. Можна опустити руки, сказати: «Немає грошей, немає охоти...» А можна закасати рукава і вже зараз починати плекати своє майбутнє! (розп.) 3. А розум каже: «Ти берись до праці! Ніхто не піднесе майбутнього на таці» (спонук). 4. Відомий у світі економіст Богдан Гаврилишин радив молодим: «Усе в житті починайте з мрії, а не плану!» «Мисліть глобально, а дійте локально. Тоді у вас усе вийде», — додавав він (спонук).

Глобальний -а, -е. 1) Який стосується всієї земної кулі, всього людства; всесвітній. 2) Загальний, що охоплює все або всіх. 3) Всебічний, вичерпний; комплексний.

Локальний, а, е. 1. Який не виходить за певні межі; місцевий. 1.1. Власт. певній місцевості, певному середовищу. 2. У живописі — такий, що незмінно, постійно властивий певному предмету (про колір, тон).

Примітка. Жирним шрифтом виділені речення, в яких пряма мова складається з двох речень.

Опустити руки - припинити діяти і чекати, що проблема розв’яжеться сама собою.

Закасати рукава - закáчувати (засу́кувати) / закачáти (засукáти) рукáва (рукави́). Ревно братися до роботи.

Вправа 67, с. 49

1. Григорій Сковорода закликав: «Пізнай свій народ і себе в ньому». Ці слова стосуються кожного, хто бажає визначити своє місце в житті (За Л. Красицькою). 2. На порталі античного храму було накреслено: «Пізнай самого себе». На порталі сучасного світу буде накреслено: «Будь самим собою» (О. Уайльд). 3. Прокинувшись уранці, спитай себе: «Що я маю зробити?» Увечері перед сном запитай: «Що я зробив?» (Піфагор) 4. «Чим багата людина в цьому світі?» — запитують. «Собою», — відповідаю (О. Довгий). 5. Я кажу до мого народу: «Мусиш бути собою, цебто здоровим, природним, сильним, не ущербним» (За Є. Маланюком).

Примітка. Жирним шрифтом виділені слова автора, курсивом — пряма мова.

Пізнай себе — досліди в собі те добре, що в тобі є, а також свої недоліки.

Бути самим собою — демонструвати усі якості, не зважаючи на оточення.

Вправа 68, с. 49

Вправа 69, с. 50

Якось один багатій знайшов у лісі величезний камінь. На ньому було викарбувано: «Хто мене переверне, той не буде шкодувати». Чоловік дуже намучився, але якось підважив брилу. І зісподу прочитав: «Дякую! На одному боці надоїло лежати». Отак жартували українці з людьми, ласими до дармових статків.

Виймати каміння з-за пазухи — тут. Прийшов час скинути із себе власні хижацькі бажання і працювати на благо інших людей.

Вправа 70, с. 50

Вправа 71, с. 51

1. Мамині руки просять: «Думайте». Хліб на столі промовляє: «Думайте». Зламане дерево квилить: «Думайте». Рідна земля вимагає: «Думайте». 2. «Я такий, що і в камінь вросту, — любив казати один із моїх односельців. — Ми- українці — справді такі». 4. «Українцями будьмо, — прошу вас усіх. — Убиймо в душі малороса!» 5. Не говори: «В пас мова солов’їна, бо ж мова вища за пташиний спів!».

Малоро́си (також малору́си, малоросія́ни, (рос. малоро́ссы, малороссия́не, малоро́сы, малору́сы) — етнонім українців у Російській імперії. Також вживається, як шовіністична назва щодо українців.

До входження Козацької держави під протекторат Московського царства, після Переяславської ради 1654 року, [6] цей термін, як етнонім не вживався, натомість вживалася назва «русини». Термін «малороси» походить від топоніму Мала Русь. Назва Мала Русь виникла у на початку XIV століття у Візантії для визначення Галицько-Волинської держави. Утворена з Малої Руси назва Малоросія почала вживатися з XVII століття, але стосувалася тільки Лівобережної України — Гетьманщини. У XIX на початку XX століть у Російській імперії назву Малоросія застосовували, як до всієї України так і лише для лівобережних Полтавської, Чернігівської та Харківської губерній.

Вправа 72, с. 51

1. «Вираз «прокрустове ложе» означає мірку, під яку підганяють те, що не піддається виміру», — роз’яснено у Словнику фразеологізмів. 2. «У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст. — Коли відрубаємо, ти будеш щасливий». «У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст. — Якщо відрубаємо, ти будеш щасливий!». 3. В одній із поезій Ліна Костенко зауважує: «Не треба все валити на Прокруста, коли не маєш дару Златоуста».

Златоуст — а, ч., жарт., ірон. Людина, яка вміє красиво говорити; красномовний балакун.

Схеми речень. 2. «П.м, — а. — П. м.». «П.м., — а. — П.м.». 3. А: «П.м.».