Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Добові та сезонні ритми фотосинтезу

Зі сходом сонця інтенсивність фотосинтезу зростає разом з освітленістю, досягаючи максимальних значень з 9-ї до 12-ї години. Подальший характер процесу визначається ступенем оводненості листків, температурою повітря й інтенсивністю сонячного освітлення. У полудневі години інтенсивність фотосинтезу не збільшується: вона може залишатися на рівні ранішнього максимуму (у хмарні дні) або дещо знижуватися, але тоді до 16-17 год відбувається повторне посилення процесу.

Інтенсивність фотосинтезу падає із заходом сонця. Денна депресія фотосинтезу пов’язана з порушеннями в діяльності фотосинтетичного апарату й відтоком асимілятів під час перегріву, оскільки температура листків у цей час може перевищувати температуру повітря на 5-10 °С. Якщо втрати води тканинами великі й відбувається посилення фотодихання, то продихи у цей час закриваються.

Сезонні зміни фотосинтезу, вивчені О. Заленським у рослин пустель та арктичної тундри, показали, що в пустельних рослин вони залежать від особливостей онтогенезу, а в пустельних ефемерів з коротким вегетаційним періодом максимальна інтенсивність фотосинтезу спостерігається наприкінці березня — середині квітня і співпадає з початком плодоношення. У рослин, що закінчують активну вегетацію на початку літа, сезонний максимум фотосинтезу відмічають перед настанням літнього спокою. У дерев і кущів з довгим періодом вегетації сезонний максимум фотосинтезу припадає на початок спекотного й сухого періоду. До осені інтенсивність фотосинтезу поступово знижується. В арктичних рослин сезонні зміни фотосинтезу виявляються у зниженні його інтенсивності на початку та в кінці періоду вегетації, коли на рослини часто впливають заморозки. Максимум фотосинтезу тут відмічають у найбільш сприятливий період полярного літа.