Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Дія генів-модифікаторів

Під час вивчення спадкування окремих ознак на основі закономірностей, установлених Г. Менделем, виходять з того, що розвиток кожної з них визначається якимсь одним окремо взятим геном. Але будь-яка ознака або властивість в організмі розвивається в результаті складних послідовно зв’язаних між собою біохімічних реакцій і морфо-фізіологічних процесів, контрольованих багатьма генами. В онтогенезі в будь-якого організму відбуваються реакції взаємодії між численними ферментами, що продуковані під контролем генів. Однак при цьому один фермент виявляє більш сильний вплив на розвиток якої-небудь однієї ознаки, ніж на всі інші. Таку другорядну дію на розвивальну ознаку, властиву більшості генів, виявити дуже важко. Тому зв’язок між геном та ознакою, встановлюваний у процесі спадкування, відображає лише одне з найбільш видимих основних проявів дії гена. Але поряд з генами «основної» дії, названими К. Мазером олігогенами, на розвиток будь-якої ознаки діють інші гени, вплив яких не завжди вдається встановити. Ці гени не визначають яку-небудь конкретну реакцію або розвиток ознаки, але вони здатні посилювати (посилювачі) або послаблювати (інгібітори, супресори), тобто модифікувати прояв дії «основних», або головних генів. Такі неалельні гени, що посилюють або ослаблюють дію головного гена, називають генами-модифікаторами. Наприклад, у томата рецесивний ген is, що викликає в гомозиготному стані припинення верхівкового росту після утворення першого суцвіття, під час схрещування з одними сортами проявляє свою дію майже в 100 % випадків, а у схрещуванні з іншими сортами, тобто на іншому генному фоні, його ефект зводиться до мінімуму: переважна більшість гібридів продовжує ріст до утворення сьомого суцвіття. Будь-які гени в організмі в той самий час можуть бути генами «головної дії» за одними ознаками та генами-модифікаторами — за іншими. Відомі й гени-модифікатори специфічної дії: вони проявляють свій ефект лише в присутності головних генів.