Біологія. Довідник школяра та абітурієнта
Принципи класифікації тварин. Наукові назви тварин
В основу систематики тварин покладено споріднені зв’язки та відносини між окремими групами тварин, що виникли у процесі їх історичного розвитку, подібність тварин за морфологічними, фізіологічними, екологічними ознаками. Окремі категорії систематики — царство, тип, клас, ряд, родина, рід, вид — називають таксонами.
Найменшою одиницею класифікації є вид — сукупність особин, які мають спільні спадкові особливості будови й життєвих функцій, здатні до вільного схрещування, дають плідне потомство та займають певну територію існування — ареал.
Найбільшою одиницею класифікації тварин є царство. Об’єднання таксонів нижчого порядку в систематичні одиниці вищого порядку ґрунтується не лише на подібності будови та життєвих функцій, а й на історичній спорідненості, тобто походженні від спільного предка. Система організмів, заснована на спільності походження, має назву природної, а системи, побудовані лише на підставі подібності й без урахування ступеня спорідненості, — штучні. У систематиці окремих груп тварин уживають ще й допоміжні категорії з префіксами під- і над- (наприклад, підцарство Одноклітинні, надклас Риби). Кожен вид тварин має свою наукову назву, яка складається з двох слів, тобто бінарну номенклатуру. Бінарна номенклатура — подвійна назва виду, перше слово якої вказує на родову належність, а друге — на видову (наприклад, собака свійський, ведмідь бурий). У систематиці прийнято називати різні види тварин латинською мовою. Видова назва передбачає (скорочено або повністю) прізвище вченого, який вперше описав дану тварину. Наприклад, після назви зайця-біляка (Ζepus timidus L.) стоїть L., бо цю тварину описав К. Лінней. Відповідно до сучасної систематики подібні за ознаками та близькі за походженням види об’єднуються в один рід (Genus), близькі роди — у родини (Familia), родини — в ряди (Ordo), ряди — у класи (Classis), класи — у типи (Phylum).
Аристотель вивчив і описав у своїх працях («Історія тварин», «Про частини тварин», «Про виникнення тварин» та ін.) 464 види тварин, а жив Аристотель у Стародавній Греції (384-322 рр. до н. е.). Усіх тварин він поділив на дві групи — тварини з кров’ю (і зі спинним хребтом) і тварини без крові. Основи наукової класифікації тварин і рослин заклав видатний шведський учений Карл Лінней (1707-1778). У 1735 р. він опублікував книгу «Система природи», яка мала значний вплив на розвиток систематики як науки. К. Лінней запровадив супідрядне, ієрархічне розташування систематичних категорій: класу, ряду, роду, виду. Дуже вдалим виявилось уведення подвійної (бінарної) номенклатури для описання виду.
Наступним етапом у розвитку класифікації була праця «Філософія зоології» (1809) Ж. Б. Ламарка (1744-1829), який відновив аристотелівський поділ усіх тварин на дві великі групи, назвавши їх Хребетні та Безхребетні.
Ламарк одним із перших виступив проти постійності видів, створивши теорію еволюції тваринного світу. Усі класи Ламарк розташував у порядку ускладнення їх організації за певним ступенем, від простого до складного. Таке ступеневе підвищення організації, або драбину істот, Ламарк пояснив градацією, або внутрішнім прагненням до вдосконалення. Причини градації Ламарк бачив у загальному порядку природи, створеному творцем. Таким чином, філософські погляди Ламарка і пояснення ним причин еволюції тваринного світу теж залишались ідеалістичними.
Французький учений Жорж Кюв’є (1769-1832) у своїй праці «Тваринне царство, розподілене за будовою тварин» (1817) увів у систематику вищу категорію — тип (гілка — за Кюв’є). Він об’єднав в один тип класи тварин, які мають спільний план будови (організації). Усі тварини згруповані ним у 4 типи:
- І — хребетні (класи: 1) ссавці, 2) птахи, 3) рептилії, 4) риби);
- II — м’якотілі (класи: 1) головоногі, 2) крилоногі, 3) безголові, 4) плечоногі, 5) черевоногі, 6) вусоногі);
- III — членисті (класи: 1) кільчасті черви, 2) ракоподібні, 3) павукоподібні, 4) комахи);
- IV — променисті (класи: 1) голкошкірі, 2) черви, 3) жалкі, 4) поліпи, 5) інфузорії).
Згодом ці великі кола, або гілки форм, було названо типами. Отже, широке застосування порівняльно анатомічних досліджень і закону кореляції дало змогу Ж. Кюв’є виявити природні групи вищого порядку — типи, що поєднують певну кількість класів одного і того самого плану будови, або «плану композиції».
У сучасній системі тваринного світу ще багато спірних питань, стосовно деяких з них ще ведуться дискусії.
