Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Відділ Харові водорості (Charophyta)

Рід Хара (Characeae)

Слань 20-30 см заввишки з безколірними розгалуженими ризоїдами прикріплюються до ґрунту (табл. 10). Тіло розчленоване на головну вісь, або «стебло» й бічні гілки, розміщені кільцями, які часто називають «листками». У пазухах «листків» розвиваються бічні пагони такої будови, як і головна вісь. Вони складаються з вузлів і меживузлів. «Стебло» й бічні «пагони» закінчуються брунькою з верхівковою клітиною, з якої росте слань. Меживузля складається з довгої циліндричної клітини, яка зовні вкрита шаром особливих дрібних корових клітин, ланки яких нерідко просякнуті вапняком. Вузол складається з коротких клітин — двох центральних і шести периферійних; унаслідок поділу і розростання останніх утворюються «листки». Анатомічна будова «листків» подібна до «стебла». Клітини слані на початку одноядерні, але згодом, у міру їх росту, відбувається поділ ядра без поділу цитоплазми й клітини стають багатоядерними.

Хроматофори зернисті, численні, без піреноїдів. Вегетативне розмноження відбувається частинами слані й бульбочками. З клітин старих вузлів виростають особливі гілочки, які відриваються і дають початок новій рослині. Бульбочки утворюються на вузлах або ризоїдах і проростають після зимівлі. Статеве розмноження — оогонія. Оогоній та антеридій може давати до 50 000 сперматозоїдів. Запліднена яйцеклітина одягається щільною оболонкою і переходить у стан спокою. Проростає зигота редукційним поділом ядра. У циклі розвитку хари лише зигота є диплоїдною. Трапляються дводомні види. Рослина часто інструктована вапняком. У нас поширена хара ламка. Походження харових водоростей неясне. Відомі залишки з девонського періоду палеозойської ери.