Історія України. Опорні конспекти та практичні заняття. 8 клас

Економічне життя

Економічне життя села

Основною галуззю економіки у XIV-XVI ст. залишалося сільське господарство.

Удосконалювалася техніка обробітку землі, освоювалися нові землі. У господарствах почали використовувати органічні добрива.

Основні сільськогосподарські культури: жито, ячмінь, овес, пшениця, гречка, горох тощо.

Крім землеробства, населення займалося:

• городництвом;

• садівництвом;

• скотарством;

• бджільництвом;

• рибальством;

• мисливством;

• переробкою сировини;

• млинарством, що становило монополію феодалів.

Існували такі системи обробітку землі:

• трипільна (існувала на Галичині, Волині, Поділлі, в центральних районах Київщини), за якої придатну для обробітку землю ділили на три частини: одну відводили під озимі культури, другу — під ярові, третя залишалася під паром, використовуючись протягом весняно-літнього сезону як громадське пасовисько.

• двопільна й перелогова (була поширена на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщини).

Основне знаряддя праці в селянських господарствах — дерев’яна соха. Почалося використання плуга і сохи із залізними лемешами й сошниками, завдяки яким ґрунт не тільки розпушували, а й перевертали скиби землі. Внаслідок цього поліпшувався обробіток ґрунту, підвищувалася врожайність. Як тяглову силу використовували волів, рідше коней. Як результат розвитку в XIV-XVI ст. товарно-грошових відносин продукти сільського господарства почали виробляти не тільки для власного споживання, а й для продажу.

Фільварки

Фільварки — це багатогалузеві феодальні господарства, що базувалися на постійній панщині залежних селян, були зорієнтовані на ринок і розвиток товарно-грошових відносин.

Причини виникнення фільварків:

• загальне пожвавлення господарської діяльності;

• розвиток товарно-грошових відносин;

• феодали вимагали дедалі більше грошей;

• зростання попиту в Європі на продукти сільського господарства та тваринництва.

1557 р. королем Речі Посполитої Сигізмундом II Августом затверджено правовий документ «Устава на волоки» про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського. За «Уставою на волоки»:

• всі земельні володіння ділилися на ділянки — волоки площею від 16,8 до 21,8 га залежно від місцевості;

• найкращі землі відводилися під фільварки, решта розподілялася між селянами;

• розмір земельної ділянки, сума податків залежали від станової належності особи;

• весь тягар податків лягав на селян;

• крім сплати податків за отриманий земельний наділ, усі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати два дні на тиждень у фільварку.

Селянам за волоку належало виконувати повинності та сплачувати гроші:

• панщина — 2-3 дні на тиждень;

• чинш 40-80 грошів;

• додаткова праця на будівництві шляхів, влаштуванні ставків тощо.

Фільваркове господарство призвело до:

• посилення феодального гноблення селянства;

• скорочення селянських наділів та їх занепаду;

• обезземелення селян;

• зростання панщини;

• поступового закріпачення селян.

За Третім Литовським статутом 1588 р. було завершено юридичне оформлення кріпосного права:

• відбулось остаточне закріпачення українського селянства;

• селянин, який прожив на землі феодала 10 років, ставав його кріпаком;

• встановлено 20-річний термін розшуку селян-утікачів.

Із часом кількість днів панщини на тиждень зростало:

• у XV ст. з лану або волоки — 2 дні на тиждень;

• у XVI ст. — 4 дні на тиждень;

• у першій половині XVII ст. — 5-6 днів на тиждень.

Кріпосне право — феодальна залежність селян, які були прикріплені до землі, втрачали особисту свободу і цілком підпорядковувались адміністративній і судовій владі феодалів.

Економічне життя міст

За польсько-литовської доби активізувалася урбанізація — зростання міст.

Мешканці міст — міщани — становили 15 % населення. Міста ставали осередками ремесла, торгівлі, культури, політичного життя.

У містах розміщувались резиденції великокнязівських старост, будинки панів, військові залоги.

Міста за своїм політико-правовим статусом поділялися на:

• державні (казенні);

• приватні (магнатам, церкві, шляхті).

У XIV-XV ст. міста України в основному ще зберігали феодально-аграрний характер: перебували у феодальній залежності й подібно до селян виконували різні повинності, сплачували податки натурою та грошима.

Водночас у містах зароджувалися та розвивалися нові явища та процеси:

• поглиблювалася спеціалізація ремісництва;

• набули поширення ярмарки, що було першою ознакою становлення внутрішнього ринку;

• виникають об’єднання ремісників однієї спеціальності — цехи, які очолювали заможні майстри;

• виникають перші зародки мануфактурного виробництва;

• у містах поширюється магдебурзьке право.

Особливості розвитку міст на українських землях порівняно із Західною Європою

Цехова організація не була так жорстко регламентована, як у західноєвропейських містах.

Світські феодали володіли у королівських містах земельними ділянками, які не підпорядковувались міській адміністрації та суду.

Королівська влада, на відміну від європейської, виступала на захист феодалів, а не міст.

Цехи

У XIV ст. міські ремісники Галичини почали створювати свої організації — цехи, які згодом поширилися по всій Україні та виникли в багатьох містах.

Цех — об’єднання ремісників однієї або близьких спеціальностей за феодалізму, яке являло собою замкнуту корпорацію, що захищала їхні станові інтереси.

Цехи створювалися з метою:

• утвердження монополії на заняття певним ремеслом;

• встановлення кількості закупівлі й випуску продукції і розподілу її між членами цеху;

• забезпечення господарської та особистої незалежності.

Цехи сплачували місту й державі податки, виставляли в разі війни певну кількість воїнів, обороняли визначені для них ділянки міських мурів тощо.

Цехи використовували працю підмайстрів та учнів. Щоб стати повноправним майстром, підмайстри повинні були багато років тяжко працювати, а потім витримати складний екзамен із виробничої професії. Утім, кількість майстрів була регламентованою, що не давало можливості вибитися в майстри.

Особливості цехової організації в українських містах

Цехова організація в українських містах не була так жорстко регламентована, як у Західній Європі.

Польський уряд заохочував переселення в українські міста польських ремісників і купців, німецьких колоністів, які в результаті становили значний прошарок у містах. Натомість українські ремісники мали численні заборони: на місця постійного проживання (повинні були селитися на певних вулицях), здійснення православних обрядів тощо.

Українські ремісничі цехи нерідко вели боротьбу з польськими та німецькими ремісниками за свої права.

Торгівля

Тогочасні міста перетворюються на досить значні торговельні центри, в яких проводилися торги, базари, великі ярмарки.

Великі ярмарки стають традиційними в Києві, Кам’янці, Луцьку, Львові. їх відвідували купці з Німеччини, Туреччини, Балкан, які привозили в Україну зброю, шовк, ювелірні вироби, килими тощо.

Виникають нові елементи у розвитку торгівлі:

• набуває поширення продаж товарів у кредит;

• розповсюдженим стає продаж під заставу;

• укладаються торгові контракти;

• з’являються векселі.

Розвивалася і зовнішня торгівля: з України вивозили продукти сільського господарства та тваринництва.

Вексель — письмове боргове зобов’язання, яке надає його власникові право після закінчення визначеного строку вимагати від боржника сплати певної грошової суми.

Сільське самоврядування

Селяни становили близько 80 % населення. Як і раніше, селяни жили громадами. Члени сільської громади спільно користувалися пасовиськами, лісами, озерами, ріками. Орні землі були розподілені між частинами громади — дворищами, які об’єднували по кілька «димів» (дворів).

Громада обирала власний суд — копний (назва походить від слова «копа» — зібрання громад).

Поступово землі громад перейшли у власність феодалів.

Селяни відбували обтяжливі повинності (варта, замкові роботи, ремонт шляхів і мостів тощо), відробляли панщину в маєтках панів.

Згодом селянський копний суд було витіснено, а селян почали судити феодали.

Міське самоврядування

Наприкінці XIV — на початку XVI ст. у містах України поширюється магдебурзьке право, яке стало основою життя значної кількості міст України. Воно передбачало:

• звільнення міста від управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів — власників міст;

• створення міського самоврядування (першими отримали це право міста Сянок і Володимир).

Магдебурзьке право одержали:

1324 р. — Володимир-Волинський;

1339 р. — Сянок;

1352 р. — Львів;

1374 р. — Кам’янець;

1432 р. — Луцьк;

1444 р. — Житомир;

1494 р. — Київ.

Магдебурзьке право встановлювало:

• виборну систему органів міського самоуправління та суду;

• визначало функції органів міського самоуправління та суду;

• регламентувало діяльність купецьких об’єднань і цехів, питання торгівлі й спадкування;

• визначало покарання за злочини тощо.

Система самоврядування за магдебурзьким правом

Магістрат — орган міського самоврядування, що виконував адміністративно-судові функції.

Складався з двох колегій, членів яких обирали довічно.

Лава — суд у кримінальних справах, членами якого були засідателі — «лавники».

Рада — адміністративний орган і суд у цивільних справах, членами якого були «радники».

Самоврядування очолювали:

війт — очолював Лаву, обирався тільки зі шляхтичів, часом передавав посаду у спадок;

бурмістр — обирався почергово з «радників» на квартал для керівництва діяльністю Ради.

Наслідки поширення магдебурзького права в Україні

Позитивні:

• захист міського населення від сваволі королівських намісників та великих землевласників;

• встановлення виборної системи органів самоуправління і суду;

• запозичення містами нових принципів управління та пристосування їх до власних умов і особливостей;

• формування демократизму, орієнтація на центральну владу;

• бажання будувати суспільне життя на основі правових норм;

• створення сприятливих умов для розвитку ремесел і торгівлі, оскільки міське населення звільнилося від утисків королів, намісників, великих землевласників;

• сприяння закладенню на українських землях основ громадянського суспільства і розвиток міст за європейським зразком.

Негативні:

• сприяння посиленню польської та німецької колонізації та обмеженню прав українського населення, оскільки іноземці фактично захопили керівні посади в органах місцевого самоврядування;

• часте втручання королів, намісників, великих феодалів у внутрішнє життя українських міст;

• не обрання, а призначення королем або великим князем голови органу місцевого самоврядування (магістрату) — війта;

• обіймання посад у магістратах найзаможнішими, що призводило до посилення боротьби ремісників і міської бідноти за свої права;

• гальмування і блокування розвитку місцевих норм і традицій самоуправління.

Відмінності магдебурзького права, що діяло в Україні, від західноєвропейського

У внутрішні справи українських міст досить часто втручалися королівські або великокнязівські намісники — воєводи і старости.

Голову органу міського самоуправління (магістрату) — війта не обирали, його призначав король або великий князь.

Зміст