Історія України. Опорні конспекти. 7 клас

Утворення Русі-України

Передумови виникнення держави у східних слов’ян

• Становлення упродовж VII-VIII ст. слов’янських політичних союзів племен (дулібів, деревлян, хорватів, полян, уличів, тиверців, сіверян тощо) — племінних княжінь, споріднених мовою, побутом, культурою.

• Формування у IX ст. трьох осередків східнослов’янської державності: Куявія (землі полян із Києвом), Славія (землі ільменських словен із центром у Новгороді), Артанія (територія Північно-Східної Русі або Приазов’я).

• Виокремлення племінної верхівки, формування дружини, складання примітивного апарату влади, утвердження місцевих князівських династій.

• Економічні чинники:

• удосконалення техніки й технології обробки землі;

• розвиток ремесел;

• пожвавлення торгівлі, контроль над торговельними шляхами тощо.

• Активна зовнішня політика: походи на Візантію, боротьба з готами, гунами, аварами.

Роль Києва у виникненні держави східних слов’ян

• Серед найрозвиненіших у соціально-економічному відношенні східнослов’янських племен були поляни, яких автор «Повісті минулих літ» називає «мужами мудрими й тямущими».

• Очолював полянський союз князь Кий та його брати Щек, Хорив і їхня сестра Либідь, із якими Нестор Літописець пов’язує розбудову міста Києва (кінець V-VI ст.), що отримав назву на честь старшого з братів.

Мовою джерела

«Коли ж поляни жили осібно і володіли родами своїми, то було між них три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їхня — Либідь... Зробили вони городок і на честь брата їхнього найстаршого назвали його Києвом».

• Для будівництва Києва було обрано вдале місце: майже неприступний правий берег Дніпра; кілька річок, що вливалися в Дніпро, яким пролягав торговельний шлях «із варягів у греки».

• Поступово Київ перетворюється на велике місто; його зручне розташування давало можливість князям із допомогою дружини контролювати землі у верхів’ях Дніпра, Десни та Прип’яті. Київські князі встановлюють міцні зв’язки з усіма східнослов’янськими землями.

Правління Аскольда

• У середині IX ст. виникла перша східнослов’янська держава — Київське князівство, територія якого обмежувалася Києвом і прилеглими до нього землями полян.

• У 50—60-х рр. IX ст. у Києві правив Аскольд, який зробив вагомий внесок у становлення держави східних слов’ян. Проводив активну політику об’єднання навколо Києва східнослов’янських племен.

• За правління Аскольда:

• починається боротьба за утвердження на узбережжі Чорного моря:

860 р. — великий похід на Візантію, в результаті якого було укладено угоду, за якою Візантія сплачувала щорічну данину Києву, натомість Русь-Україна зобов’язувалася надавати їм військову допомогу;

• розгортається боротьба з волзькими булгарами та печенігами.

• За Аскольдового правління зроблено першу спробу охрестити Русь-Україну. Цей захід викликав невдоволення серед знаті, яка, як і більшість населення Русі-України, ще дотримувалась язичницьких традицій і не бажала зміцнення князівської влади.

• У 882 р. Аскольд був убитий Олегом — наступником Рюрика, який був опікуном малолітнього сина князя Рюрика — Ігоря і, відповідно, мав повноваження правити від імені княжича. (За однією версією, Олег був родичем Рюрика, за іншою — його дружинником.) Таким чином влада у Києві перейшла до нової варязької династії Рюриковичів.

Мовою джерела

«Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші вої з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. — І тут винесли Ігоря. — А се — син Рюриків». І вбили вони Аскольда й Діра...»

Князювання Олега (882—912 рр.)

• Олег правив від імені сина Рюрика — Ігоря. Він виявив хист мудрого володаря й талановитого полководця. Найбільшою заслугою Олега було об’єднання Північної та Південної Русі, що стало основою для створення загальноруської державності з центром у Києві.

Мовою джерела

«І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: "Хай буде се мати городам руським"».

• За правління Олега розширилися кордони держави:

• він приєднав радимичів, словен, кривичів, деревлян, сіверян, а також неслов’янських племен меря, чудь і весь;

• у 883 р. князь завдав поразки деревлянам, а у 884 р. — сіверянам; у 885 р. — здійснив вдалий похід на уличів, наклав на підкорені племена невелику данину, але при владі залишив князів місцевих династій;

• Олегові вдалося порозумітися з князями хорватів, тиверців і волинян.

• За Олегового княжіння відбулося звільнення підкорених племен від сплати данини Хозарському каганату.

• Олегом укладено мирний договір із варягами, унаслідок якого впродовж тривалого часу київські князі залучали варязькі дружини до спільних воєнних походів.

• За правління Олега велось будівництво нових міст і фортець, що сприяло зміцненню військової могутності Київської держави.

• За Олегового княжіння відновлено язичництво.

• Влада великого князя зміцнювалася: відбувалось становлення системи васалітету, за якої підвладна знать потрапляла у васальну залежність від свого сюзерена — великого землевласника.

• У 907, 911 рр. Олег здійснив переможні походи на Візантію.

Мовою джерела

«Пішов Олег на греків... І прибув він до Цесарограда, а греки замкнули Суд і город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег... І повелів Олег вояж своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса...»

Унаслідок походів було укладено вигідну для Русі-України угоду, за якою:

• Візантія на відкуп мала сплатити кожному руському воїну по 12 гривень і чималу данину руському князеві, а також найвпливовішим князям східнослов’янських племен, які корилися Олегові;

• руські купці отримували право торгувати без сплати мита та проживати в передмісті Константинополя протягом 6 місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 осіб;

• Русь-Україна зобов’язувалась допомагати Візантії у боротьбі з кочовиками.

Наслідок: угода стала свідченням міжнародного визнання Київської держави.

Походження назви «Русь»

Серед істориків триває дискусія щодо походження назви «Русь»: деякі вчені дотримують думки про скандинавське коріння цього слова, інші віддають перевагу слов’янським витокам:

• «русами» називали скандинавських воїнів, яких естонці називали «ротсі», а фіни — «руотсі»;

• руси — слов’янські племена Середнього Подніпров’я, які дали свою назву річкам Рось, Росава, Роставиця;

• Рось, Росава, Роставиця мають не слов’янську, а іранську назву, тож у перекладі з іранської «рос» означає «світлий»;

• Рус — давньослов’янське божество;

• руса — в праслов’янській мові «річка», Русь — «країна річок».

Правління князя Ігоря (912-945 рр.)

• Ігор був сином князя Рюрика. Прийшовши до влади після смерті Олега, він почав зміцнювати центральну владу, послаблюючи роль місцевих князів.

• У 914 р. Ігор організував військовий похід проти повсталих деревлян, які хотіли вийти з під влади Києва після смерті Олега, наклавши на них данину, більшу за Олегову.

• Князь вів тривалу боротьбу з уличами, в результаті якої було зруйновано їхню столицю — Пересічен. Уличі змушені були переселитися у межиріччя Південного Бугу та Дністра.

• За правління Ігоря відбулося збільшення розміру полюддя.

Полюддя — данина у формі натурального оброку а підлеглого населення, яку щоосені збирали дружинники, яких очолював київський князь або його намісник.

• У 915 р. відбулося вторгнення печенігів — кочових тюркських племен, які у IX ст. мешкали у північно-причорноморських степах. Ігор уклав із ними мирну угоду, яку печеніги порушили 920 р. внаслідок візантійської політики «розділяй і володарюй». Згодом Ігор залучив печенігів до походу на Візантію у 945 р.

• У 943 р. Ігор організував похід на узбережжя Каспійського моря, в результаті якого вдалося захопити міста Дербент і Бердаа.

• Владу Києва було поширено на Східний Крим і Тамань, де існувало Тмутараканське князівство.

• Ігор здійснив два походи на Візантію:

• 941 р. — невдалий похід, під час якого флот Ігоря був знищений за допомогою так званого «грецького вогню». Русичі змушені були рятуватися втечею на вцілілих кораблях.

Грецький вогонь — запальна суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти тощо, якою стріляли зі спеціальних пристроїв крізь бронзові труби; горіла навіть у воді.

• 945 р. — новий похід, який завершився укладенням мирного договору, але менш вигідного, ніж попередня угода Візантії з Олегом.

• У 945 р. відбулося повстання деревлян, очолюване князем Малом, невдоволених збільшенням данини. У ході цього повстання Ігоря було вбито.

Внутрішня та зовнішня політика княгині Ольги (945—964 рр.)

• Ольга, дружина Ігоря, була регентом (тимчасовою правителькою) при малолітньому Святославі.

• Своє правління Ольга розпочала з помсти деревлянам за смерть Ігоря: було винищено місцеву знать, спалено столицю деревлян — м. Іскоростень.

• Найбільшим здобутком княжіння Ольги стало проведення податкової та адміністративної реформи, яка передбачала:

• встановлення уроків — чітко фіксованих обсягів данини;

• створення погостів — спеціально укріплених місць (здебільшого поблизу великих селищ), де представники княжої влади приймали данину від населення.

• Відбувалося поповнення державної скарбниці шляхом упорядкування найприбутковіших промислів — бортництва, полювання на дикого звіра заради Хутра тощо.

• Ольга засновувала нові міста, села, розбудовувала Київ і забезпечила захист столиці від печенігів.

• Важливе значення мали заходи княгині, спрямовані на поширення християнства на Русі-Україні, які підготували ґрунт для утвердження християнства як державної релігії у майбутньому:

• хрещення Ольги в Константинополі;

• спорудження на могилі Аскольда церкви св. Миколая;

• відвідання у 961 р. Києва християнською місією єпископа Адальберта тощо.

• У зовнішній політиці Ольга активно використовувала дипломатію — мирну форму міжнародних відносин. Яскравими прикладами цієї політики були:

• візит до Константинополя та укладання союзницької угоди з візантійським імператором Костянтином Багрянородним;

• встановлення дружніх стосунків з імператором Оттоном І (посольством Ольги, надісланим 959 р.);

• відсутність воєнних зіткнень із Хозарією та печенігами, конфліктні ситуації з якими вирішувались мирним шляхом тощо.

У 964 р. Ольга передала владу своєму синові Святославу.

Князь Святослав і його походи (964—972 рр.)

• Святослав був єдиним сином Ігоря і Ольги.

• За його правління відбулося посилення позицій язичництва.

• Основне завдання внутрішньої політики Святослава — намагання зосередити всю повноту влади на місцях в руках єдиної династії з метою зміцнення центральної влади. Для цього було призначено:

• на київський престол — старшого сина Ярополка;

• у Деревлянську землю — Олега;

• у Новгородську — позашлюбного сина Володимира.

• Князь проводив активну зовнішню політику; заздалегідь попереджав своїх ворогів про початок воєнних дій знаменитим висловом «Іду на ви!» (тобто «Хочу на вас іти»).

Мовою джерела

«Сам був хоробрий і легкий. Ходячи, яко пардус (тобто гепард), багато воєн він чинив. ...І посилав він до інших земель послів, кажучи: «Хочу на вас іти».

Східні походи Святослава

• 964 р. — похід до Оки і Волги, в результаті якого було захоплено землі в’ятичів і завдано удару по Волзькій Булгарй, приєднано землі буртасів (мордви) до Русі-України.

• 965 р. — розгром Хозарського каганату: знищення хозарської фортеці Саркел на Дону, зруйнування столиці каганату — м. Ітиль.

• Завдав поразки ясам (осетинам) і касогам (черкесам).

Наслідки:

• руським купцям забезпечено сприятливі умови для торгівлі на Сході та Півдні;

• відкритий шлях на Київську державу новим кочівникам — печенігам.

Балканські походи Святослава

• Святослав мріяв перенести столицю до м. Переяславець на Дунаї.

Мовою джерела

«Сказав Святослав матері своїй і боярам своїм: «Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків — паволоки, золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів срібло й коні, із Русі ж — хутро, і віск, і мед, і челядь»

• 968 р. — похід, під час якого русичі розгромили болгар під Доростолом і зайняли 80 міст. Святослав планує перенести столицю до Переяславця на Дунаї. У зв’язку з облогою Києва печенігами довелось припинити похід.

• 969—970 рр. — новий похід проти болгар, внаслідок якого завойовано землі та міста у Фракії та Македонії.

• 971 р. — поразка Святослава під Доростолом, де його оточила армія візантійського імператора Іоанна Цимісхія.

Наслідки:

• укладання угоди, яка передбачала відмову Русі-України від зазіхань на візантійські володіння в Подунав’і і ведення воєнних дій у Криму та зобов’язувала візантійського імператора забезпечити русичам вільне повернення додому;

• 972 р. — загибель Святослава у засідці печенігів (про повернення Святослава їх попередив візантійський посол).

Характерні риси періоду становлення Київської держави (Русі-України)

• Вихід Київської держави (Русі-України) на міжнародну арену.

• Постійна рухливість кордонів; розширення територій.

• Зосередження уваги князів на зовнішній політиці.

• Слабкість великокнязівської влади, яка не була ще чітко організованою та централізованою. Намагання посилити владу великого князя.

• Початок формування системи васалітету — особистої залежності одних земельних власників (васалів) від інших (сюзеренів).

ЗАПАМ’ЯТАЙ ДАТИ

V—VII ст.	Велике розселення слов’ян
Кінець VI — початок VII ст.	Життя легендарного засновника Києва — Кия
860 р.	Похід київського князя Аскольда на Візантію
882-912 рр.	Правління Олега в Київській державі
907, 911 рр.	Походи Олега на Візантію. Підписання договорів
912-945 рр.	Правління Ігоря
941, 944 рр.	Походи Ігоря на Візантію
945—964 рр.	Князювання княгині Ольги
957 р.	Подорож княгині Ольги до Константинополя
964—972 рр.	Князювання Святослава

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Велике розселення слов’ян — сукупність переселень слов’янських племен під час Великого переселення народів на території Східної й Південно-Східної Європи.

Дружина — збройні загони, що становили постійне військо князя та апарат його влади.

Київська Русь — книжна назва Руської землі з центром у Києві.

Князь — правитель у східних слов’ян.

Погости — адміністративно-господарські осередки, де представники князівської влади збирали данину.

Полюддя — данина у формі натурального оброку з підлеглого населення, яку щоосені збирали дружинники, яких очолював київський князь або його намісники.

Уроки — фіксований розмір данини.

ЗАПАМ’ЯТАЙ ПЕРСОНАЛІЇ

Кий	Легендарний засновник Києва, полянський князь, один із трьох братів, які згідно з «Повістю минулих літ» збудували місто й назвали його на честь старшого брата Києвом.
Аскольд	Київський князь, засновник першого східнослов’янського державного утворення. За однією з версій мав співправителя Діра. За деякими даними Аскольд і Дір були нащадками князя Кия, за іншими — дружинниками норманського князя Рюрика. Уславився Аскольд здійсненням кількох вдалих походів на Візантію і невдалою спробою у 60-х рр. IX ст. охрестити Русь-Україну.
Олег	Легендарний князь, який здобув владу у Києві 882 р., убивши Аскольда і Діра. За свідченнями літописів, був опікуном малолітнього Ігоря в Новгороді. Об’єднав два державних формування в Східній Європі: Славію (Новгород) і Куявію (Київ), що започаткувало створення слов’янської держави Київська Русь. Вів війни з хозарами; ходив у походи на Візантію.
Ігор	Великий князь київський; син Рюрика, засновник династії Рюриковичів, чоловік княгині Ольги, батько князя Святослава. Продовжував політику Олега, спрямовану на об’єднання східнослов’янських племен в єдину державу. Загинув під час повстання деревлян.
Ольга	Київська княгиня, дружина князя Ігоря, яка жорстоко помстилась деревлянам за загибель чоловіка. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава. Упорядкувала збирання данини. Відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором та прийняла християнство, але не змогла зробити його державною релігією.
Святослав	Великий князь Київський; єдиний син князя Ігоря і княгині Ольги, батько Володимира Великого та дід Ярослава Мудрого. Проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в’ятичів. Роргромив Хазарський каганат. Вів війни на Північному Кавказі й переміг племена ясів і косогів.