Біологія. Опорні конспекти. 7 клас

ТИП МОЛЮСКИ

ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТА СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛЮСКІВ

Молюски — одна з найбільш високоорганізованих і водночас найчисельніших груп безхребетних тварин. Переважна більшість молюсків у процесі еволюції пристосувалася до життя у воді — морській і прісній. Лише частина видів перейшла до наземного способу існування. Близько 100 видів веде паразитичний спосіб життя. Більшість молюсків — невеликі тварини. Проте деякі представники цього типу сягають 1,5 м завдовжки і навіть більше.

Зі спинного боку тіло молюсків вкрите черепашкою. Тверда черепашка має захисне значення, оскільки більшість молюсків пересувається повільно. Розвиток черепашки значною мірою залежить від способу життя тварини. У наземних форм вона значно тонша, ніж у водних, або й взагалі редукована. Пояснюється це тим, що в повітряному середовищі важка черепашка дуже утруднювала б рух. Окрім того, редукована або відсутня черепашка характерна для тих видів молюсків, які живуть у місцях, куди хижакам важко дістатися. Втратили черепашку і ті молюски, які добре плавають. Зовні черепашка вкрита шаром рогоподібної органічної речовини. Але її основна маса складається з кристалів карбонату кальцію. Такі кристали утворюють середній та внутрішній шари черепашки. Середній шар, порцеляновий, має сніжно-білий колір. Внутрішній, перламутровий, виграє всіма барвами веселки, оскільки його кристали розкладають світло на окремі кольори. Під черепашкою розміщена шкіряста мантія — утворення, властиве лише молюскам. Черепашка росте за рахунок мантії.

Тіло молюсків м’яке, несегментоване й утворене (переважно) тулубом, головою і ногою. Лише у головоногих молюсків голова дуже редукована. На голові розміщені ротовий отвір, щупальця та очі. Мускуляста нога на черевному боці є органом руху.

Внутрішня будова черевоногого молюска: 1 — навкологлоткове нервове кільце; 2 — нервовий стовбур; 3 — легеня; 4 — серце; 5 — кровоносні судини; 6 — кишечник; 7 — шлунок; 8 — глотка

Органи травлення молюсків мають деякі ознаки вищої організації: у ротовому апараті містяться парні або непарні щелепи і терка (радула). Це дає можливість молюскові зіскрібати корм. У більшості видів є слинні залози, що містять травні соки та відкриваються у ротову порожнину, і травна залоза, так звана печінка. Травні соки цієї залози сприяють перетравлюванню основних органічних компонентів корму. У деяких молюсків у глотку відкриваються отруйні залози, отрута яких містить 2-4-відсоткову сульфатну кислоту.

Схема травного тракту молюска: рот —> глотка —> стравохід —> шлунок —> кишка —> анальний отвір.

Кровоносна система молюсків найскладніша серед усіх безхребетних тварин. У більшості видів серце утворене передсердям і шлуночком, у деяких — трикамерне і навіть чотирикамерне, оточене навколосерцевою сумкою. Кровоносна система молюсків незамкнена. У крові деяких представників цього типу міститься Манган або Купрум (кров набуває блакитного кольору); вони відіграють таку саму функцію, як і Ферум, — забезпечують перенесення кисню. Серце молюсків скорочується з частотою 30-40 разів на хвилину.

Органами дихання слугують парні пластинчасті зябра, розміщені в мантійній порожнині. Мантійна порожнина — простір між мантією і тілом молюска. При переході деяких видів молюсків до наземного способу життя зяброве дихання замінюється легеневим. Функцію легень виконує видозмінена мантійна порожнина.

Органи виділення молюсків представлені парними нирками, які одним кінцем з’єднуються з порожниною навколосерцевої сумки, а другим відкриваються у мантійну порожнину. У деяких форм одна нирка може редукуватися. Своєю будовою нирки нагадують видільні трубочки інших безхребетних.

Розмножуються молюски лише статевим способом. Більшість видів молюсків роздільностатеві, проте є багато і гермафродитних форм. У більшості морських видів відбувається розвиток із перетворенням (наявна стадія личинки). У переважної більшості прісноводних і в усіх наземних молюсків розвиток прямий, без перетворення.