Історія України опорні конспекти 7 клас

Розвиток ремесел

Українські міста поступово позбавлялися сільських рис і дедалі більше перетворювалися на центри ремесла та торгівлі. Зросла кількість ремісничих спеціальностей. За часів Київської Русі їх було близько 60, на початку XVI ст. - вже 200. У містах працювали кравці, шевці, чоботарі, зброярі та інші майстри.

Ремісники широко використовували водяне колесо для обробки дерева, переробки олійних культур, валяння сукна, виготовлення пороху, в залізно-рудній справі.

З розвитком обробки металів у XV—XVI ст. від ковальства відокремилися вужчі спеціалізації з виготовлення голок, годинників, ювелірних виробів.

Ремісники працювали і в селах, виготовляючи знаряддя праці, одяг, взуття, посуд тощо.

XIV ст. Міські ремісники Галичини почали створювати свої організації — цехи, які згодом поширилися по всій Україні і виникли в багатьох містах.

Цехи — об’єднання ремісників одного фаху, щоб захистити себе від утисків феодалів і від суперництва інших ремісників (зокрема і сільських).

Кожен цех мав статут — обов’язкові правила для всіх членів цеху, свої органи управління з виборними “цехмайстрами” на чолі, свої свята, своїх заступників, ікони, прапори.

Перша згадка про існування цехової організації в українських землях датується 1386 роком — у грамоті йдеться про шевців Перемишля.

Панівне становище в цехах мали майстри, далі — підмайстри й учні. Після кількох років навчання підмайстер складав іспит, демонструючи зразки своєї роботи, і за згодою цеху міг бути атестований як майстер. Утім кількість майстрів було регламентовано, що не давало можливості вибиватися в майстри.

Українських міщан королівська адміністрація обмежувала в заняттях ремеслами, промислами й торгівлею.