Історія України опорні конспекти 11 клас
ПАРТІЙНІ ДІЯЧІ ЕПОХИ «ВІДЛИГИ»
Микита Хрущов (1894-1971)
Микита Сергійович Хрущов — державний і політичний діяч, помітна постать в історії радянського суспільства, реформатор, невтомний організатор, а водночас суперечливий і не передбачуваний у своїх діях і вчинках.
Народився 17 квітня 1894 р. в с. Калинівці (тепер Курська область Російської Федерації). Воював на фронтах громадянської війни, навчався на робітфаці при Юзівському гірничому технікумі, у Промисловій академії. Перебував на партійній роботі.
З 1938 р. по 1949 р. (із перервами) перебував на партійній роботі в Україні. З лютого 1944 р. — голова Раднаркому (згодом Ради
Міністрів) України, а з грудня 1944 р. — перший секретар ЦК КП(б) України. У1949 р. повернувся в Москву на посаду секретаря ЦК ВКП(б) і першого секретаря Московського обкому партії.
У березні 1953 р. був обраний секретарем ЦК КПРС, а з вересня 1953 р. до жовтня 1964 р. — першим секретарем ЦК КПРС одночасно у 1958-1964 рр. — головою Ради Міністрів СРСР.
З кінця 50-х років відновив практику одноосібного керівництва.
Проте він увійшов в історію як людина, що прагнула змін і перетворень, відмежувалася від сталінських репресій і завдала відчутного удару сталінізму.
Виступаючи з критикою Й. Сталіна й проводячи реабілітацію його жертв, М. Хрущов виявив мужність і справедливість, проте будучи представником свого часу і лідером командно-адміністративної системи, не міг бути послідовним, нерідко допускаючи суб’єктивізм і волюнтаризм.
Сучасники відзначали його працьовитість, відповідальність за доручену справу, енергійність і невтомність, настирливість, прагнення його самочинно вирішувати масштабні проблеми, бурхливу енергію, запальність і гарячковість, що межувала з грубістю.
В особі М. Хрущова перепліталися риси консерватора і реформатора. У першій половині діяльності М. Хрущова, коли він на чолі ЦК КПРС боровся за владу, в нього проявлялося більше реформаторських рис. Він виявився діловою людиною, прихильником неординарних рішень, противником застарілих форм керівництва, який зумів здійснити сміливий прогресивний переворот у державі.
Він докорінно змінив внутрішню і зовнішню політику, «прочинив вікно до світу і миру». Було зроблено чимало спроб здійснення реформ у багатьох сферах життя, особливо щодо оновлення демократичних форм керівництва.
Він щиро, хоч і не завжди ефективно і вміло, прагнув внести зміни в застарілий політичний і економічний механізм, побороти партійну, державну і господарську бюрократію, централізацію управління, встановити контакти з іншими країнами.
М. Хрущов багато їздив по країні, мав зустрічі з простими трудівниками. З його ініціативи в країні розгорнулося велике промислове й житлове будівництво.
Коли ж М. Хрущов забрав усю повноту влади до своїх рук і перетворився на вождя, то він став менше робити популярних кроків, посилювався культ особи самого М. Хрущова, консервативні риси в його діяльності стали панівними. Він відійшов від подальшої демократизації суспільства, сприймав вихваляння на своє ім’я як належне. Будучи представником командно-адміністративної системи, далеко не відійшов від неї. В своїй роботі часто використовував старі методи. Так, починаючи з 1957 р. велася посилена антирелігійна агітація, закривалися, а часто й нищилися храми.
Йому були властиві безпечність, самовпевненість, суб’єктивізм і волюнтаризм у винесенні рішень, нерозуміння свого оточення й реальної обстановки, яка склалася, що призвело його до краху. Часто перебільшував свої сили і можливості, втручався у вирішення питань, які вимагали професійної компетентності. Був непохитним у своїй правоті, нетерпимим до чужих думок і суджень.
Усе ж таки заслугою М. Хрущова є те, що він здійснив поворот, який унеможливлював повернення до сталінізму в його колишніх формах.
Помер 11 вересня 1971 р. у Москві. Похованнй на Новодівичому кладовищі.