Історія України опорні конспекти 11 клас
Форми діяльності дисидентів
1. Проводили масові заходи:
• з 22 травня 1961 р. щороку вшановували пам’ять Т. Шевченка. Того дня 1861 р. труну з тілом Великого Кобзаря провезли з Петербурга через Київ до Канева для поховання. У пам’ять про цю подію біля і пам'ятника у Києві збиралися шанувальники поета, ! читали його поезії, вірші про нього, грали на бандурах;
• організовували шевченківські свята, вечори Івана і Франка та Лесі Українки, гуртки з вивчення історії України;
• популяризували народні та релігійні традиції українського народу, проводили вертепи, свята Івана Купала, співали колядки та щедрівки.
2. Писали листи-протести до керівних органів УРСР і СРСР:
• у вересні 1965 р. під час презентації в київському кінотеатрі «Україна» стрічки С. Параджанова «Тіні забутих предків» під листом-протестом проти арештів інтелігенції підписалися 140 присутніх. Цю акцію організували Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл;
• у листопаді 1965 р. з листом-протестом проти арештів, уболіваючи за стан української культури, звернулися до ЦК КПУ та ЦК КПРС композитор П. Майборода, поети Л. Костенко та І. Драч, авіаконструктор О. Антонов;
• у 1968 р. на ім’я першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста, секретаря ЦК з питань ідеології Ф. Овчаренка і секретаря Спілки письменників України Д. Павличка було написано листа, якого підписали близько 300 представників творчої інтелігенції Дніпропетровська, котрі протестували проти шельмування Олеся Гончара за його роман «Собор». У підготовці листа звинуватили поета Івана Сокульського, якого заарештували і засудили до чотирьох з половиною років таборів суворого режиму;
• у 1968 р. написано лист-протест 139 вчених, робітників, працівників літератури та мистецтва Л. Брежнєву, О. Косигіну, М.Підгорному проти закритих судових процесів над українською інтелігенцією. Листа підписали 27 робітників, 23 фізики й математики, 27 письменників і літераторів, 18 митців, 9 інженерів, 6 студентів, викладачі та інші.
3. Писали протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн:
• у 1966 р. звернення до різних міжнародних організацій, до прокуратури УРСР і голови КДБ великої групи творчої інтелігенції — 78 осіб (серед них і 3. Франко, М. Коцюбинська, І. Драч та інші) із запитаннями про провину заарештованих у 1965 р.;
• у 1975 р. український журналіст, політичний в’язень В. Чорновіл звернувся до президента США Д. Форда з повідомленням про те, що керівники СРСР придушують будь-яку критичну думку всередині країни.
4. Розповсюджували самвидав.
Поширення підготовлених дисидентами книг, статей, відозв, що викривали й засуджували політику влади. Ці матеріали потайки переписували, передруковували, передавали з рук у руки. Така система поширення інформації називалася самвидавом.
5. Проводили акції солідарності з іншими народами, що зазнали утисків від тоталітарної системи.
У 1968 р. радянські війська введено в Чехословаччину, поклавши край «празькій весні». На захист прав чеського народу виступили дисиденти.
6. Підтримували кримських татар у прагненні їх повернутися на батьківщину.
7. Написання дисидентами праць з різних проблем суспільно-політичного життя.
Ось перелік деяких праць, написаних дисидентами:
• І. Дзюба «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965 р.) — спрямована проти русифікації України, автор критикує національну політику КПРС;
• М. Брайчевський «Приєднання чи возз’єднання» — історичні дослідження;
• Є. Сверстюк «Собор у риштованні» — літературно-публіцистичний твір, присвячений морально-етичним проблемам, порушеним у романі О.Гончара «Собор»;
• В. Мороз «Мойсей», «Хроніка опору», «Серед снігів» (1970 р.) — викриття вад радянської дійсності. «Репортаж із заповідника імені Берії» — антисталінська стаття з гострою громадсько-політичною спрямованістю;
• Л. Плющ «У карнавалі історії» — критика радянської дійсності;
• В. Чорновіл «Правосуддя чи рецидиви історії» (1966 р.) — перша самвидавська праця. «Лихо з розуму» (1966 р.) — збірка документів та біографічних відомостей про жертви репресій 1965-1966 рр. Ця книжка вийшла у Парижі та була удостоєна міжнародної премії журналістики. У незалежній Україні в 1996 р. В. Чорноволу за цей та інші гостро публіцистичні твори було присуджено Шевченківську премію.
8. Випуск «самвидавського» журналу «Український вісник» (з січня 1970р.).
Випуск його організував В. Чорновіл у Львові. До 1972 р. вийшло шість номерів журналу. З 1973 р. після арешту редакції «Українського вісника» над його поновленням почав працювати С. Хмара. У 1974 р. вийшли 7-й і 8-й випуски «Українського вісника».
9. Вивішували синьо-жовті прапори:
• 9 травня 1972 р. над клубом у селищі Срібняк на Львівщині було вивішено національні прапори. За це засудили Любомира Старосольського та Романа Колопача відповідно до двох і трьох років таборів;
• 22 січня 1973 р. чотири синьо-жовті прапори замайоріли в місті Чорткові на Тернопільщині. За цю акцію засуджено Володимира Мармуса (6 років таборів суворого режиму), Миколу Мармуса і Степана Сапеляка (отримали по 8 років ув’язнення), інших засуджено на 7 років таборів.
10. Розповсюджували листівки:
• у січні 1970 р. в с. Білятичі на Рівненщині було розкидано листівки за підписом «Воля» про нерівноправність радянських народів та русифікацію в Україні;
• 21 січня 1978 р. біля могили Т. Г. Шевченка в Каневі на знак протесту «проти русифікації українського народу» «проти російської окупації в Україні» було розкидано близько тисячі листівок.
11. Здійснювали індивідуальні протести:
• 5 листопада 1968 р. вдався до самоспалення в Києві на Хрещатику Василь Макуха, уродженець Львівщини, колишній воїн УПА і в’язень сталінських таборів, робітник із Дніпропетровська;
• спробу самоспалення біля Київського університету в березні 1969 р. вчинив учитель із Бердянська Микола Бориславський, якого було врятовано. Він мав при собі транспаранти з написами: «Свободу діячам української культури», «Боріться за законні права української мови». Був засланий на 2,5 року до мордовських таборів;
• 21 січня 1978 р. біля могили Т. Шевченка в Каневі спалив себе Олексій Гірник з Івано-Франківської області на знак протесту «проти російської окупації в Україні». В залишеній записці написав: «Тільки в такий спосіб можна протестувати в Радянському Союзі».
12. Створювали правозахисні організації.
9 листопада 1976 р. було створено Українську Гельсінську спілку (УГС) , тобто групу сприяння виконанню Гельсінських угод, яка мала на меті стежити за дотриманням в СРСР та Україні основних прав і свобод людини. Очолив організацію чисельністю 37 осіб Микола Руденко — знаний український поет і прозаїк.
У її складі були: Олесь Бердник, Левко Лук’яненко, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Микола Матусевич, Олекса Тихий, Оксана Мешко, Ніна Строката й інші.
