Історія України опорні конспекти 10 клас

Політичні партії в підросійській Україні

Політичні партії в боротьбі за вплив на населення

Посилювалася активність політичних партій.

Впливові українські політичні партії

1. Українська партія соціалістів революціонерів-есерів (УПСР) — найвпливовіша.

Видатним лідером цієї партії був М. Грушевський, що перейшов до УПСР від українських лібералів.

Мали вплив серед сільського населення.

Виступали за національно-територіальну автономію, за ліквідацію поміщицького землеволодіння і передання землі в користування селянам.

Керівництво УПСР — М. Ковалевський, В. Голубович, П. Христюк, В. Залізняк.

2. Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)

створена у 1905 р. Друга за чисельністю і впливом..

У квітні 1917 р. провела конференцію і поновила свою роботу, бо після поразки революції 1905—1907 pp. була заборонена.

Мала вплив переважно у містах Правобережжя.

Визначні діячі УСДРП — В. Винниченко, С. Петлюра, Мазепа та інші.

Вимагали національно-територіальної автономії України, виступали за парламентську республіку. Висловлювалися за проведення важливих соціальних реформ, за демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою.

3. Союз українських автономістів-федералістів, який виник на основі ТУП.

Згодом переріс в Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ).

До її керівництва обрали Д. Дорошенка, С. Єфремова, А. Ніковського, Лотоцького та інших:

Ця партія масовою не стала, оскільки здійснювала політичну діяльність лише серед інтелігенції, частково серед робітників і селян.

Виступала за автономію України, аграрну реформу, за збереження приватної власності.

4. Українська народна партія (УНП), заснована М. Міхновським.

Виступала за незалежність України.

5. У травні 1917 р. виникла Українсько-Демократична хліборобська партія (УДХП), яка орієнтувалася на поміщиків та заможне селянство.

Лідери УДХП - В. Андрієвський, В. Липинський, М. Макаренко.

Впливові загальноросійські політичні партії, що діяли в Україні

• Конституційні демократи (кадети).

Головна урядова партія.

У березні 1917 р. проголосила своєю програмною метою «демократичну парламентську республіку», відійшла від

гасла конституційної монархії, яке вона підтримувала з перших днів свого існування. Обіцяла в Україні соціально-економічні реформи, свободу національно-культурного життя, але все це пов’язувала з всеросійськими Установчими зборами.

• Соціалісти-революціонери (есери). Найчисленніша партія, яка мала підтримку у промислових районах та на фронтах. Виступали за ліквідацію поміщицького землеволодіння і передання землі в користування селянам, але прагнули зробити це законними методами і цим відрізнялися від більшовиків, які закликали селян захоплювати землю самочинно, не чекаючи Установчих зборів і прийняття відповідних законів.

• Соціал-демократи:

— Меншовики.

Виступали за демократичну парламентську республіку, вирішення всіх питань всеросійськими Установчими зборами, за згуртування реформістських сил , Щоб ввести революцію в помірковані буржуазно-ліберальні рамки.

— Більшовики.

Навесні 1917 р. ще не мали впливу на українське суспільство. Але наростання економічної кризи, погіршення життя населення принесло більшовикам значну підтримку. Згодом вони перетворилися на одну з найчисленніших партій.

У квітні 1917 р з еміграції повернувся В. І. Ленін, який виступив з доповіддю «Про завдання пролетаріату в даній революції». Було висунено лозунг «Вся влада радам!»

Більшовики обіцяли негайні радикальні соціально-економічні та політичні зміни:

солдатам - мир,

робітникам — заводи і фабрики,

селянам — землю,

народам — вільне національне життя.

Вони виступали за повалення Тимчасового уряду, перехід усієї повноти влади до рад, а кінцевою метою вважали встановлення диктатури пролетаріату.

Чому в Україні після Лютневої революції переважали автономістські, а не самостійницькі настрої

1. Програмною установкою більшості політичних партій та сил Центральної Ради була автономія України.

2. Ідея самостійності поки що не набула поширення в масах.

3. Серед української політичної еліти було сподівання на справедливе вирішення національного питання революційною демократією Росії.

4. Україна не була підготовлена до самостійності: не мала державних структур, армії, належного фінансування, Матеріального забезпечення.

5. Домінування неукраїнського населення у містах — центрах політичного життя.