Історія України опорні конспекти 10 клас

Церковне життя

На початку XX ст. існувало дві християнські церкви:

1) православна (переважала на Сході);

2) греко-католицька (переважала в Західній Україні).

Існували й інші релігійні конфесії серед представників національних меншин:

• католицизм;

• іудаїзм;

• мусульманство;

• протестантство (напередодні Першої світової війни в Україні було 4 млн сектантів).

Православна церква була опорою самодержавства:

• русифікаторська політика проводилася і в церковному житті;

• серед духовенства українських губерній українців було менше ніж 50%;

• українську мову було заборонено у проповідях і богослужінні.

У роки революції 1905—1907 pp. зроблено деякі послаблення щодо використання української мови у церковному богослужінні:

• широко використовувалися церковні проповіді, проводилося богослужіння українською мовою в багатьох українських губерніях;

• дано дозвіл на комплектування бібліотек семінарій «малоросійськими книгами»;

• 1906 р. за згодою Синоду відкрито українознавчі курси з мови, літератури та історії в Подільській семінарії;

• почалася співпраця церкви з «Просвітами»;

• 1906—1911 pp. видано українською мовою Євангеліє.

На західноукраїнських землях

1. Панівною в Галичині, на Закарпатті (але тут у багатьох випадках богослужіння велося угорською мовою) була греко-католицька церква.

2. У Північній Буковині греко-католицька церква становила меншість, а переважала православна церква.

3. Греко-католицька церква відігравала значну роль у національному відродженні краю, зростанні національної самосвідомості.

4. Греко-католицьке духовенство було основною силою національного відродження.

5. Особливо зростала роль церкви, коли Галицьку митрополію очолив А. Шептицький, який дбав про українське відродження і в той час ставив актуальне питання — об’єднання всіх церков України. Він намагався греко-католицьку церкву перетворити на важливий чинник національного відродження і державотворення.

Андрій Шептицький

(1865-1944)

Видатний релігійний і громадський діяч, просвітник, доктор філософії, права і теології, протягом 44 років стояв на чолі Української греко-католицької церкви.

Народився у с. Прилбичі на Львівщині. Походив із старовинного шляхетського роду (предки А. Шептицького по батьковій лінії були українцями).

У 1883 р. закінчив гімназію у Кракові. Здібний юнак вивчав право, філософію й теологію у Вроцлаві. У 1886 р. здобув звання доктора права, а у 1888 р — доктора теології в Ягеллонському університеті. Згодом, після навчання у Відні та Мюнхені, став доктором філософії.

За короткий час А. Шептицький пройшов усі ступені духовної кар’єри — від священика до єпископа, а потім митрополита Галицької греко-католицької церкви.

У 1889 р. його призначено Станіславським єпископом.

У Станіславі він заснував греко-католицьку семінарію, передав їй 4 тис. цінних книг із власної бібліотеки.

1900 р. — важлива подія у національному житті галицьких українців: митрополитом галицьким став А. Шептицький. Відтоді греко-католицька церква остаточно перейшла на українські позиції, стала справжньою українською церквою, впливовою силою серед українства, взяла активну участь у національному русі, сприяла піднесенню національної самосвідомості українців, вела боротьбу за єдину соборну Україну, яка забезпечила б розквіт нації.

А. Шептицький був не лише релігійним, а й політичним діячем, брав участь у різних політичних акціях, захищаючи права простих галичан.

Він виступав за участь греко-католицьких священиків у громадському житті, за їхню високу християнську моральність. Застерігав, що священики не повинні лишатися осторонь. культурних і господарських справ українських селян Галичини. Він об’єднав зусилля греко-католицького духовенства і світової інтелігенції в боротьбі за національні права українців Галичини. Це зміцнило авторитет церкви.

А. Шептицький проводив велику благодійну діяльність, був ініціатором багатьох благодійних справ. На свої кошти він розгорнув будівництво музею, лікарні, середньої школи, щороку утримував 40 юнаків і дівчат, допомагаючи їм здобути вищу освіту, матеріально допомагав семінаристам, художникам, письменникам, громадським діячам.

Митрополит не забував і про тих українців, котрих бідність гнала на заробітки до Америки. У Ватикані він домігся дозволу на утворення двох греко-католицьких єпископств у США й Канаді.

З 1901 р. по 1914 р. А. Шептицький — член Галицького сейму, в якому він обстоював інтереси галицьких українців. Одночасно був членом вищої палати австрійського парламенту, очолював делегацію до імператораФранца Иосифа 1, яка домагалася поліпшення становища українців.

Він мріяв про об’єднання двох церков — греко-католицької та православної, вказуючи, що кожен український патріот повинен зробити все, що може сприяти здійсненню цієї релігійної єдності.