Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.
Україна на європейських картах після Північної війни й до кінця XVIІІ ст.
Цікавим також є означення України на карті «Королівства Польського» французького картографа Жана-Батиста Нулена (1742)43. Оскільки публікації цієї карти немає у найфундаментальнішому виданні «Україна на стародавніх картах», то, можливо, вона уперше вводиться у вітчизняний науковий обіг. На ній ми бачимо три Русі. Одна — «Русь польська або червона» (сучасна Україна), друга — південно-східна Білорусь (решта Білорусі — «Литва»), третя — «Московія або Велика Русь». «Україна» на карті — це Поділля і Наддніпрянщина. Фігурує також прикметник «Мала» (Petite), але незрозуміло, до чого він відноситься, адже «Мала Польща» вже показана у районі Кракова та Любліна, імовірно — це Мала Русь. Розлогий поземельний коментар до карти пояснює вжиті назви:
«Русь Польська, яка також має назву Мала Русь, поділяється на Русь Литовську і Русь Червону. Далі ми говоримо (уточнюємо), що Русь Литовська належить державі Литовській.
Русь Червона є частиною держави Польської і поділяється на Русь окрему (Russie particuliere) та Україну (Ukraine).
Русь Окрема — це воєводства (palatinates) Хелма, Белза і Русі. Україна — це землі козаків, що охоплюють провінції Волинь і Поділля або козаків польських, козаків московських і козаків турецьких*.
Провінція Волинь, яка поділяється на Верхню та Нижню Волинь, містить воєводства Луцьке і Київське; з додачею великої частини, що належить московитам.
———————
42 Theatre de la Guerre dans la Petite Tartatie, la Crimee, la Mer Nuar. Jean Covens et Corneille Mortier, Amsterdam // Фонди університету Альберта. 1710–1720-ті роки.
43 Le Royaume de Pоlogne comprenant les Etats de Pologne et le Lithuanie, divisez en Provinces et Subdivisez en Palatinats… Augmente et Reveu par le Sr. de Tillemont. Paris, 1742 // Фонди університету Альберта.
* Тут мається на увазі різна політична підпорядкованість українських козаків.
Провінція Поділля, яка поділяється на Верхнє та Нижнє Поділля, містить воєводства Кам’янецьке і Брацлавське; з додачею великої частини Кам’янця у турків з 1672»44.
Цікаве російське бачення часів закінчення Північної війни представляє «Карта Великої Російської держави з частиною прикордонних християнських і мусульманських» (СПб. (?), кін. 1720-х рр.)45. Для географії Росії ця карта важлива тим, що у ній показані результати праці петровських геодезистів по картографуванню центральних губерній Росії. Для нас же показовим є опертя на застарілі дані французької картографії та суцільні анахронізми: повна зневага до актуальних політичних кордонів, зокрема, західний кордон Московської держави поданий ще на часи Івана Грозного; існують кордони російських князівств XV ст.; російські володіння в Україні, здобуті Москвою у XVII ст., показані вкрай довільно і відверто «із запасом», прихопивши значну частину ще підпольських Правобережжя і Поділля. В якомусь сенсі ці контури виразно нагадують правобережні козацькі володіння часів Хмельницького, до того ж підписані, як «Київське», «Малоросійське» і «Чернігівське». Однак невідомо, про що йдеться, оскільки на цій території тоді адміністративно існувала лише Київська губернія (з 1708), і лише згодом з її частин Бєлгородської, Орловської і Севської була утворена Бєлгородська губернія (з 1728). В самій Київській стандартне губернське управління було запроваджене лише у 1775 р. На момент створення цієї карти Гетьманщина-Малоросія (і Київщина, і Чернігівщина) управлялася Першою Малоросійською колегією.
Ця карта добре ілюструє думку російського історика картографії В. Баталова, що «Петро І повністю відкинув (російську) картографічну спадщину і розпочав зйомки країни з нуля. Реформа в царині картографії виявилася настільки різкою, що серед дослідників ХІХ ст. прижилася думка про те, що Росія взагалі не мала власної картографії до Петра І, а наші старовинні карти представляють собою не більш, ніж варварські копії західноєвропейських. Ціна модернізації виявилася високою: разом із застарілою методикою була втрачена важлива географічна інформація»46. Тому підсумкова праця петровських географів з Санкт-Петербурзької академії наук («Атлас Російської імперії» 1745 р.) наразилася на критику не лише західних колег, а й впливових російських авторів, зокрема, В. Татіщева.
———————
44 Le Royaume de Pоlogne comprenant les Etats de Pologne et le Lithuanie, divisez en Provinces et Subdivisez en Palatinats… Augmente et Reveu par le Sr. de Tillemont. Paris, 1742 // Фонди університету Альберта.
45 Джерело: Электронное издание: DVD «Карты галантного века…».
46 Там же.
Прикметно, що як і Бопланове чи Гоманнове «бачення», довге життя мали карти їхнього сучасника британця Германа Моля. Дуже схожою на згадану карту Моля буде відповідна частина карти Європи в набагато пізнішому (на 90 років) англійському «Загальному атласі» (Лондон, 1797).
Політична «гнучкість» Г. Моля у називанні територій і держав кумедно виявляється у розкішному «Новому і повному атласі» (Лондон, 1719)47, де майже кожна карта присвячена якомусь поважному можновладцеві — від англійської королеви Анни і герцога Мальборо до російського царя Петра І. Звичайна карта називається традиційно: «Московія в Європі». На ній «Russia», як було звичним для північноєвропейської картографії, розташована біля Білого моря. А от у тому ж виданні на карті Московії, присвяченій «Петру Олексійовичу», назва країни змінюється: «Росія або Московія». І з’являється на теренах Гетьманщини не менш цікавий напис, який наводить на меланхолічні роздуми: «Землі старої України (Urkrain)», або ж «Колишні землі козаків» — дивлячись як читати... Сама Україна охоплює не лише Лівобережну Гетьманщину, але й смугу Правобережжя від Києва до Чорного лісу і дніпровських порогів, про які окремо вказується, та Січі (Чортомлицької, якої вже 10 років не існувало).
Також ми бачимо Україну на «Тріумфальній карті Європи»48 ще одного британця Джона Гарріса 1707 р., виданої від імені Королівського товариства з присвятою славетним перемогам над французами та схемами битв. Україна на ній наявна у Наддніпрянщині, поруч із Волинню та Поділлям. В Галичині є Червона Русь. Є також «Росія, або Московія в Європі». Згадується Україна і на англійській карті 1760-х років «Росія або Московія в Європі» у вигляді «Укр. козаків» (таке скорочення на мапі), які фігурують у київському регіоні, котрий територіально збігається з Гетьманщиною. Є на ній і Батурин, тоді ще гетьманська столиця К. Розумовського, але як адміністративний центр виділено саме Київ. На межі Запорожжя ця карта уривається. Потім побачимо територію України, але не саму назву, й у згаданому лондонському «Загальному атласі» д’Анвіля і Роберта 1797 р. на карті Російської імперії (зробленої на основі карт, опублікованих Санкт-Петербурзькою академією наук) та на карті розчленованої Польщі. Є козаки «zaporiski». «Московія» вже не згадується, є лише «Росія».
«Славна (саме так! — Авт.) земля Україна» зображена в «Новому атласі» 1735 р. Метью Суттера (Матеаса Зойтера, 1678–1756)49, що працював тоді в Аугзбурзі, і перевидана ця карта була там саме у 1777 р. його учнем Тобіасом Лоттером. Суттер практикує розтягування «Червоної Русі» від Карпат до Слобожанщини поруч з «Україною». «Козаки» у нього — від Волині до Лівобережжя уздовж кордону. У Лоттера «Україна» — це Брацлавщина та Київщина. На іншій карті Лоттера «Театр воєнних дій, що показує перемоги росіян у новому й точному зображенні турецьких і татарських провінцій», відтворюється карта Жозефа-Ніколя Деліля (1688–1768), який, пам’ятаємо, перебував на російській службі і створював «Атлас Росії». Присвячена вона була російсько-турецькому конфлікту 1735–1739 рр., а межі України на ній аналогічні попередній карті.
———————
47 Moll Herman. A catalogue of a new and compleat atlas, or set of twenty two sheet maps. London, 1719 // Фонди університету Альберта.
48 Фонди університету Альберта.
49 Там само.
Якщо Україну вже з початку XVIII ст. намагалися прибрати з російських карт, то невдовзі життєво важливу вагомість «картографічної пропаганди» найнаочніше відчули на собі поляки. Спочатку це був приватний інтерес останнього короля Речі Посполитої СтаніславаАвгуста ІІ Понятовського (правив у 1764–1795 рр.), який був великим симпатиком картографії. Але саме на його правління припадають поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795), відколи сам факт наявності на мапі назви «Польща» ставав вагомим політичним кроком. Станіслав, так само як і Петро І, наймав французьких фахівців, і іронією доби стало те, що «якщо в Росії французькі картографи постійно мусили наздоганяти російську політичну експансію, то у Польщі вони зберігали образ Польщі попри її зникання як політичної одиниці»50. Те, що на троні Петра І вже перебувала Катерина ІІ, і на російській географічній службі були вже інші французи та нові німці, нічого не змінювало. Інерція російського великодержавія була у XVIII ст. нестримною, а інтерес до картографічної фіксації здобутків у цариці-просвітниці був не меншим, аніж у фундатора імперії. Вони дійсно були просвіченими володарями.
Як вказує російський дослідник історії картографії В. Баталов, «у 18 ст. співіснували три уявлення про те, що таке географія (термін картографія у той час був відсутній, і питання складання та використання карт розглядалися у межах географії). Умовно їх можна назвати«адміністративним», «історичним» та «математичним». Адміністративний підхід, або уявлення про те, що географія — наука царських осіб та міністрів, що дає можливість планувати пересування військ та різного роду адміністративні заходи, поділяли з Петром І такі його соратники, як, наприклад, шеф підготовки атласу Росії І.К. Кіріллов. Люди, більш схильні до релігії та гуманітарного складу мислення, вважали найголовнішою функцією карт пояснення текстів Святого Письма або праць істориків; почасти такої точки зору тримався й В. Татіщев. На останок, деякі укладачі карт, зокрема Ж-Н. Деліль, найбільшого значення надавали математичній та астрономічній їх основі. В Росії вирішальну перевагу здобула точка зору адміністраторів, починаючи від Петра І. …Часто карти застосовувались з метою пропаганди, демонструючи успіхи монарха у сприянні мистецтвам і наукам, розширенні кордонів»51.
———————
50 Вулф Л. Назв. праця. — С. 221.
Ілюстрацією до вищесказаного є «Генеральна карта Російської імперії»52 з «Атласу Російського», який складається з 19 спеціальних карт, що представляють «Всеросійську імперію з прикордонними землями, створеного за правилами географічними та новітніми обсерваціями, з доданою при тому Генеральною картою великої сеї імперії, зусиллями та трудами Імператорської академії наук» (1745). Попри те, що цей перший російський офіційний атлас ніколи не перевидавався (робилися потім окремі додруковування), він буде «чинним» до наступних, аналогічних за «статусом» атласів 1792 та 1876 рр. Частини України тут показані, як Київська та Бєлгородська губернії. Етнографічні та історичні назви (зокрема, «Україна» чи «Малоросія») в наших краях відсутні.
До середини ХVІII ст., після розв’язання «українського питання» Полтавою, здавалося, що карти України, засновані на Боплані, підзабулися і вийшли з поточного обігу картографічних служб і редакцій. Наші краї знову опинилися на маргінесі уваги і на 1770-ті роки начебто втратили свої географічні подробиці. Україну в якомусь сенсі можна було відкривати наново. 1769 р. британець Джозеф Маршал напише: «Ця країна лежить так далеко від маршрутів усіх мандрівників, що ледве раз на сторіччя з’являється той, хто занотовує свої спостереження, щоб ознайомити з ними світ»53. Зізнаємося, що, по-перше, він, звісно, перебільшив, бо для нього і далека від Англії Польща була лише картографічною реальністю. Потім зауважимо, що французькі картографи ще тримали в голові звичайні здобутки Боплана, але політичні назви різних українських теренів для них усе ж безладно змішалися докупи. Або ж на одному полі перетнулися бачення французів, що працювали на росіян, і французів, що працювали на польських емігрантів у Франції. Ілюстрацією до французького «пропольського бачення» є карта «Королівства Польського, поділеного на окремі частини між Росією, Австрією та Пруссією у 1772, 1793 та 1795 рр.» з навчального атласу Робера де Воґонді (Париж, 1797)54.
———————
51 Джерело: Электронное издание: DVD «Карты галантного века…»
52 Електронне джерело: http://commons.wikimedia.org/wiki/File: Russian_Empire_ 1745_General_Map_%28HQ%29.jpg?uselang=ru
53 Вулф Л. Назв. праця.
54 Le Royaume de Pologne, divise selon les Partages faits en 1772, 1793 et 1795, entre la Russie, la Prusse et l’Autriche / Par le Sr. Robert de Vaugondy Geographe. — Paris, 1797.
Україна займає територію від Дністра до Дніпра, не заходячи на «російський» бік останнього. Це було властивим для польської картографічної традиції, де «Україна» перебувала на правому березі Дніпра, а «Малоросія» — на лівому.
Відкриваючи нас «наново», Маршал напише: «Багато хто у нас гадає, що коноплі та льон, що надходять до нас із місць настільки північних, як Петербург, ростуть серед вічних снігів і морозів; хоча ми ввозимо їх із шістдесятої широти, ростуть вони в Україні, що лежить між сорок сьомою і п’ятдесят другою широтою й має клімат не менш м’який і приємний, ніж будь-який в Європі: це широта півдня Франції». Наскільки картографія могла бентежити людину XVIII ст., свідчить знову ж цей британець. Втручання Росії у польські справи під час Барської конфедерації (1769) вносило протиріччя між тим, що написано на мапі, та тим, що несли у своїх відомостях газети. «Провінція, що колись була польською, і на всіх картах позначена як частина Польщі», стала де-факто російською. Як це розуміти? Вірити карті, що це — Польща, чи вірити новинам, — що це вже Росія? «Величезні зміни відбуваються у цих віддалених частинах світу, залишаючись при цьому абсолютно невідомими»55.
Втім, усе ж не будемо вже так швидко ховати карту України упертого Ґійома Левассера. Вона потрапила ще в паризький «Універсальний атлас» батька і сина Роберів де Воґонді (1757). Однак тут ми можемо простежити, можливо, й упертий «польський слід». Адже Робер-син був вихованцем і співробітником Нансійської академії, яку утримував колишній польський король, прихильник Просвітництва (та й, згадаємо, в свій час — кореспондент Івана Мазепи) Станіслав Лещинський (правив у 1704–1709, 1733–1734 рр.), у побутування своє герцогом Лотаринзьким (1738–1766). То ж картографічні сюжети, пов’язані з Річчю Посполитою, мали певні пріоритети. Адже «Україна» була картографічним нюансом до карт саме Польщі.
Якщо ж ми візьмемо ширші обрії чи більшу перспективу — наприклад, карту Європи, то у Воґонді ми побачимо лише кордон Польщі і Європейської Росії по Дніпру. Тому під кінець XVIII ст., за умов «скорочення» і зникнення самої Польщі, «український сюжет» впав на рівень нижче неї в рейтингу імовірних політико-картографічних проблем. Польща стала «колишньою державою», але залишилася «країною»; Україна ж в силу набагато меншої або ж цілком відсутньої політичної актуальності себе як назва на карті почала відверто втрачати,згадуючись усе рідше.
———————
55 Цит. за: Вулф Л. Назв. праця.
