Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.
«Україна» чи «окраїна»?
«Найновіша карта Руссії» голландського купця та картографа Ісака Масси (1586–1643), видана у 1633 р.5, була гравірована майстром з відомої родини — Віллемом Гондієм, який згодом відзначиться гравіюванням «Генеральної карти України» Ґійома Левассера де Боплана і портретом Б. Хмельницького. На карті Масси зустрічається назва «Okraina», яка окреслює розпливчасті терени Дикого Поля на південних межах Московської держави і перебуває доволі далеко на схід від української Сіверщини. Оскільки Масса ґрунтував свою карту на московських джерелах, то йому вдалося віддзеркалити у ній витоки того популярного згодом ідеологічного стереотипу, який пов’язує «Україну» з «окраїною Росії». Щоправда, на мапі Масси ми дійсно бачимо московську «окраїну», але вона не має жодного відношення до подальшої «України». Це — десь в краях верхньої Оки, Дону або ж Рязанщини.
———————
4 Цит. за: Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ– XVIII ст. — К., 1998. — С. 352.
5 Інтернет-джерело: http://ru.m.wikipedia.org/
Очевидно, що етимологія назв «україна» та «окраїна» — ідентична, позначаючи порубіжжя. Проте в нашому контексті кар’єра «україни» виявилася вражаючою у порівнянні з російською «окраїною», яка по мірі колонізації степу не набула самостійного значення та чіткої локалізації. Несвідомими промоторами «України» виступили, звісно, запорозькі козаки, які створили на цій «україні» вкрай своєрідну військову спільноту, історична місія та активність якої виплеснули «Україну» зі справжньої окраїни на землі середньої і початкової Русі — на усю Середню Наддніпрянщину. З часів Хмельницького «Русь» та «Україна» стають синонімами.
«Русь» — назва цілком історична, «заслужена» і традиційна, вживана у політичній риториці; Україна ж в лихах важкого протиборства козацтва з Річчю Посполитою, Москвою та Османською імперією стає за часів «Руїни» «емоційною вітчизною». Цей процес «накладання назв» добре відбиває вислів гетьмана Петра Дорошенка: «Україна наша Руська».
Російська дослідниця Т. Таїрова-Яковлева, аналізуючи документи посольства до Москви від гетьмана Івана Самойловича у 1685 р., цитує з «історичної довідки» козацьких канцеляристів: «Описание воеводств Киевского, Переясловского и Черниговского, в которых Войско все Запорожское заключаетца… В тех трех воеводствах и Украйна вся, и Войско Запорожское заключаетца»6. Також в інструкції послам нагадувалося про втрачені землі на захід від Дніпра: «когда сия Малая Росия с Войском Запорожским с посполитым народом принята учинилась в милостивую милостивого пресветлого монарха оного [московського царя. — Авт.] оборону, тогда сия страна малоросийская обреталася в совершенной своей полности, не токмо от полской земли по реку Случь и по город Каменец, а от волоской земли по реку Днестр широта ея протягалась, но и от Литвы в глупь свои широкие имела границы. ...А ныне с великою и неутолимою жалостию нашею мы гетман с войском запорожским и со всем народом малоросийским то поносити долженствуем, что грех наших ради свои малоросийские страны одне войнами внутренными через присяги преступников, иные неприятелскими нашествиим и розными смятенми Господь Бог допустил умаленные быть понеж оная сторона Днепра во отлучении осталась»7. Цей опис доволі виразно показує, де знаходилася «Україна наша Руська».
———————
6 Таїрова-Яковлева Т. До питання про історичні й територіальні уявлення козацької старшини наприкінці XVII ст. // Укр. іст. журн. — 2012. — № 4. — С. 71.
