Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст.

Загальне число учнів колегіумів. Династії вихованців

Оцінити, наскільки значним було число учнів православних колегіумів, можна шляхом порівняння із кількістю учнівства духовних шкіл Російської імперії (академій та семінарій). Загальне число учнів у 1738 р. становило 2589 осіб, у 1764 р. — 6000, у 1783 р. — 11 329, у 1807 р. — 24 167¹²⁸. Число учнів трьох колегіумів (див. табл. 14) по відношенню до загальної кількості учнів духовних шкіл у Російській імперії у 1730-ті роки становило 29%, у 1760-ті — 13%, на початку 1780-х років — 10%, на початку ХІХ ст. — 6%. При цьому слід врахувати, що після заснування шкіл у 1720-х й 1730-х роках й подання відомостей до Синоду чимало з них закрилося¹²⁹ й відновило діяльність лише у другій половині XVIII ст. Так само у другій половині 1760-х років, після проведеної секуляризації, набір учнів до семінарій імперії зменшився на двадцять відсотків (у 1766 р. всіх учнів було 4673) й відновився лише наприкінці 1780-х років¹³⁰. За чисельністю вихованців найбільшим закладом в Україні та загалом у Європі була Києво-Могилянська академія¹³¹. Найбільші єзуїтські колегіуми Речі Посполитої (Каліський, Познанський, Торуньський) на початку XVIII ст. мали 200–800 учнів, упродовж століття у львівських «школах» навчалося від 550 до 700 студентів, у Віленській академії — у середньому 800¹³². У перших університетах Російської імперії протягом перших десятиліть їх існування було лише кілька десятків студентів.

———————

125 ОДД. — СПб., 1906. — Т. 16: (1736 г.). — Стб. 264.

126 НБУВ. ІР. — Ф. 232. — Спр. 611. — Арк. 11–12 зв.

127 [Демидовский В.] Материалы, относящиеся к первым временам исторического существования Переяславско-Полтавской семинарии // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1887. — № 21. — С. 785.

128 Знаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 года. — С. 185, 578.

129 Там же. — С. 198.

130 Freeze G.L. The Russian Levites. Parish Clergy in the Eighteenth Century. — Cambridge–London, 1977. — Р. 87–88.

131 Яременко М. Києво-Могилянська академія за гетьманування Івана Мазепи: proet contra двотисячного контингенту вихованців // Іван Мазепа та його доба / Матеріали міжнародної наукової конференції. — К., 2008. — С. 193–194.

Проблема «утеч» учнів часто згадується на сторінках видань, присвячених історії колегіумів. При цьому важливо пояснити, що керівництво утікачами вважало учнів, які невчасно повернулися до навчального закладу з вакацій, свят або надовго затрималися вдома «за хворобою». До категорії «утікачів» зараховували лише синів духовенства, які мали обов’язково навчатися у школі. Діти представників світських станів залишали колегіуми за власним бажанням, що не розцінювалося як «утеча». Керівництво колегіумів зазвичай у серпні або на початку навчального року з метою дисциплінувати батьків-священиків, складало «реєстри» утікачів (синів духовенства)¹³³. З середини XVIII ст. викладачі одразу після свят мали складати списки своїх учнів із приміткою про відсутніх¹³⁴. Вивчення діловодної документації дозволяє стверджувати, що чимало студентів потрапляли до категорії «утікачів» на короткий час, поки не оформили свідоцтво про хворобу або не з’явилися після запізнення.

Число утікачів сильно коливається і під час одного навчального року. Так, у 1750 р. до реєстру утікачів з Харківського колегіуму потрапило 45 осіб (один із найбільших списків)¹³⁵, в 1765 р. — 10¹³⁶. На цей час у закладі навчалося понад 400 синів духовенства, отже, число втікачів було відносно невеликим. Для порівняння зазначимо, що у середині століття з великоросійських семінарій тікало до половини учнів¹³⁷.

Причинами свідомих утеч учнів з колегіумів дослідники називали насамперед скрутне матеріальне становище, суворі умови життя у бурсі (більшість утікачів були бурсаками)¹³⁸. В. Демідовський серед причин назвав також дух козацької вольності¹³⁹. Вочевидь, для значної частини учнів причинами втечі були сум за рідною домівкою, близькими та друзями. При тому, що певні причини для втеч існували, величезне число учнів колегіумів свідчить на користь того, що в основі системи навчання був не лише примус.

———————

132 Там само. — С. 194.

133 ЦДІАК України. — Ф. 990. — Оп. 1. — Спр. 538, 836; Ф. 1973. — Оп. 1. — Спр. 2097, 2127; Ф. 2007. — Оп. 1. — Спр. 555, 786.

134 Там само. — Ф. 1973. — Оп. 1. — Спр. 1825. — Арк. 4 зв.

135 Там само. –Спр. 2099. — Арк. 1–2.

136 Там само. — Спр. 654. — Арк. 3–5.

137 Экземплярский И. Причины нерасположения нашего белого духовенства к школе и науке в продолжение XVIII столетия // Руководство для сельских пастырей. — 1864. — Т. 2. — № 22. — С. 186.

138 Левицкий П. Прошлое переяславского духовного училища // Киевская старина. — 1889. — № 2. — С. 442; [Демидовский В.] Материалы, относящиеся к первым временам исторического существования Переяславско-Полтавской семинарии // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1887. — № 21. — С. 782; Хитров М. Наше белое духовенство в XVIII столетии и его представители // Странник. — 1896. — № 8. — С. 520–521.

З історії колегіумів відомо про формування «династій» вихованців колегіумів. М. Лілєєв, який збирав матеріали з історії Чернігівського колегіуму, довів, що вже у 1730-ті роки до нього відправляли своїх синів ті особи, які самі раніше навчалися в цьому закладі. Дослідник навів прізвища полкової та сотенної старшини, не одне покоління якої навчалися в Чернігівському колегіумі (Тризни, Шуби, Жураківські, Комаровські, Стаховичі, Борозни, Лизогуби, Стороженки та ін.)¹⁴⁰. Те саме можна сказати й про інші колегіуми: у Харківському навчалися династії Двигубських, Буткевичів, у Переяславському — кілька поколінь родин Базилевичів, Ісаєвичів, Петровських-Бахчевських, Лебедєвих¹⁴¹. Такі династії утворювали родини різних станів. Враховуючи відкритість стану духовенства у XVIII ст., чимало цих династій починалися як козацькі. Приміром, козацька родина Бутько (Бутьковські) з часом стала відомою родиною духовенства Буткевичів. У спогадах професора Харківського університету Т. Буткевича названі кілька поколінь родини, які навчалися у Харківському колегіумі¹⁴².

У першій половині XVIII ст. учні колегіумів могли вільно пересуватися із одного колегіуму до іншого, до Києво-Могилянської академії, інших європейських навчальних закладів. У звіті до Синоду чернігівський єпископ Іларіон (18 липня 1737 р.) підкреслив, що учні різних станів «свободно в иные училищные коллегии, где полное число школ латинских, переходят,… от чего удержать их, за свободу малороссийского народа, крайне невозможно»¹⁴³. Маємо чимало таких прикладів. Лукіан Каменецький, згодом священик Чернігівської єпархії, наприкінці 1730-х років навчався у київських, чернігівських та харківських «школах»¹⁴⁴. На початку 1730-х років син селянина Афіноген Тигровський студіював у Чернігові, Києві, єзуїтському колегіумі в Овручі¹⁴⁵. Примітна доля Микити Крижановського, єврея з Рогатина, який став православним й здобував освіту в Києві, Чернігівському та Харківському колегіумах¹⁴⁶. У реєстрах Києво-Могилянської академії бачимо чимало вихідців з усіх українських земель¹⁴⁷. Однак не варто перебільшувати масштаби цього явища, адже перехід до іншої школи потребував коштів, вирішення багатьох інших проблем.

———————

139 [Демидовский В.] Материалы, относящиеся к первым временам исторического существования Переяславско-Полтавской семинарии // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1888. — № 14. — С. 559–560.

140 НБУВ. ІР. — Ф. 127. — Спр. 151. — Арк. 27–27 зв.

141 Кривошея І.І. Козацька старшина Переяславського полку (1648–1782): Дис. …канд. іст. наук. — Умань, 1998. — С. 34, 47, 48, 52.

142 Державний архів Російської Федерації (м. Москва). — Ф. 1463. — Оп. 2. — Спр. 378. — Арк. 3–30.

143 ОДД. — Т. 17: (1737 г.). — Стб. 41.

144 РДІА. — Ф. 796. — Оп. 22. — Спр. 473. — Арк. 1.

Протягом XVIII ст. духовенство не було зобов’язане направляти дітей до школи «своєї» єпархії. В указах чернігівського єпископа Амвросія Дубневича зафіксовано, що ті, хто бажав віддати дітей до Київської академії, могли робити це «невозбранно»¹⁴⁸. Але невдовзі єпископ розпорядився повернути таких дітей до Чернігова¹⁴⁹. У другій половині століття для переходу до іншої школи студент (із духовенства) мав отримати дозвіл архієрея. Можна побачити, що архієреї ревниво сприймали такі наміри. У вересні 1771 р. на прохання учня риторичного класу Степана Венецького відпустити його навчатися філософії та богослов’ю в Харківському або Чернігівському колегіумах єпископ переяславський відповів, що цього не варто робити¹⁵⁰. Бажання змінити місце навчання іноді було наслідком конфлікту. Приміром, у 1749 р. студенти Переяславського колегіуму, серед яких був Іван Вернацький, звернулися зі скаргою на префекта Володимира Зеленського. Розгляд справи затягувався і студенти звернулися із проханням відпустити їх для продовження навчання до Києва або Чернігова¹⁵¹.

Починаючи з 1780-х років, дітей духовенства почали приймати на казенний кошт тільки до шкіл «своєї» єпархії. Саме тому в 1785 р. з Києво-Могилянської академії до Чернігівського колегіуму відправили всіх бурсаків-чернігівців¹⁵². Наприкінці століття єпископи указували, що духовенство мало навчати дітей тільки у своїх єпархіях (указ 1800 р. переяславського єпископа¹⁵³ та ін.). Тоді ж утвердилася практика обов’язкового направлення кількох кращих учнів колегіумів до Києво-Могилянської академії.

———————

145 Там само. — Оп. 15. — Спр. 486. — Арк. 1.

146 ОДД. — СПб., 1913. — Т. 21: (1741 г.). — Стб. 360–363.

147 Яременко М. «Академіки» та Академія… — С. 130–138.

148 Благовещенский М. Извлечение из материалов по истории Черниговской семинарии. — С. 31.

149 НБУВ. ІР. — Ф. 301 / П. — Спр. 197. — Арк. 159 зв.

150 ЦДІАК України. — Ф. 990. — Оп. 1. — Спр. 834. — Арк. 3.

151 Страничка из прошлого г. Переяслава // Киевская старина. — 1889. — № 8. — С. 468–490.

152 Держархів Чернігівської обл. — Ф. 679. — Оп. 1. — Спр. 1368.

Колегіуми притягували перш за все молодь свого та сусідніх регіонів. Наприклад, у Переяславському колегіумі у перші роки існування навчалися діти з Києва, Чернігова, Сум, Глухова¹⁵⁴. Водночас у колегіумах навчалися й діти з більш віддалених територій. У всіх колегіумах, але більше у Переяславському та Чернігівському, навчалося чимало дітей світських та духовних осіб з Правобережної України («з Польщі»). Наприкінці 1730-х років у Чернігівському колегіумі навчалися учні з Угорщини, Молдавії, Війська Донського¹⁵⁵. До Харківського колегіуму регулярно зараховували вихідців з Воронезької, Катеринославської, Полтавської, Таврійської, Київської, Чернігівської, Новоросійської, Тамбовської, Тульської губерній, Санкт-Петербурга тощо¹⁵⁶. У 1755 р. київський віце-губернатор направив до Переяславського колегіуму вихідця із Сербії Петра Іоаннова¹⁵⁷. У Чернігівському колегіумі в 1767–1768 н. р. були діти з різних полків Гетьманщини, великоросійських губерній, правобережних українських земель¹⁵⁸. Прихід учнів інших держав до колегіумів почасти зумовлювався родинними обставинами. Так, у Харківському колегіумі навчався виходець із Сербії Петро Роденков, який був небожем бєлгородського архієпископа Петра¹⁵⁹.

Умовою навчання учнів у колегіумах була їх приналежність до православного віросповідання. Етнічне походження учнів у документації спеціально не зазначалося, ці відомості оприявнювалися зазвичай внаслідок інциденту. Відомо, що у Чернігівському колегіумі були учні «венгерской націи»¹⁶⁰. У 1741–1742 н. р. у Харківському колегіумі навчалися вже згаданий серб (Петро Роденков) та «угорець» (Василь Денеган)¹⁶¹. Через скаргу із родичем стало відомо про згаданого Микиту Крижановського, єврея з Рогатина, який прийняв православ’я¹⁶². Можемо констатувати факти присутності у колегіумах учнів різного етнічного походження, втім, переважну їх більшість становили представники місцевого українського населення.

———————

153 Сведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1887. — № 21. — С. 771.

154 Пархоменко В. К истории образования на Украине // Киевская старина. — 1905. — № 9. — С. 237.

155 НБУВ. ІР. — Ф. 127. — Спр. 151. — Арк. 27.

156 Див. про це: Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.). — С. 48–49.

157 ЦДІАК України. — Ф. 990. — Оп. 1. — Спр. 271.

158 Травкіна О.І. Про склад учнів Чернігівського колегіуму. — С. 34.

159 РГИА. — Ф. 796. — Оп. 33. — Д. 161. — Л. 1–2.

160 Пархоменко В. К истории образования на Украине. — С. 243.

161 Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України. — Ф. 37. — Спр. 360. — Арк. 26–28.

Визначальною рисою колегіуміальної освіти протягом XVIII — початку ХІХ ст. було те, що діти світських станів, а також сини духовенства могли «виходити» після навчання на різні посади духовної та світської служби. У звіті до Синоду чернігівський єпископ Іларіон (18 липня 1737 р.) писав про всіх учнів колегіуму, що вони «по своим хотениям» залишають заклад, виходячи на різні служби¹⁶³. Діловодна документація всіх колегіумів свідчить, що учні різних станів, в тому числі із духовенства, йшли на світську службу, отримуючи рекомендаційні свідоцтва від начальства. З середини XVIII ст. відповідний дозвіл надавали архієреї, і вони робили це досить часто¹⁶⁴. Як свідчать справи 1770–1780-х років, чимало учнів Переяславського колегіуму, навіть не шукаючи церковного місця, одразу йшли на військову службу¹⁶⁵. Оскільки число студентів колегіумів було значним, їх «вистачало» на заміщення і духовних, і світських посад. Харківський губернатор у 1782 р. підкреслив, що колегіум «избыточествует людьми нужными», й не тільки для духовних посад, але й для різних видів служби¹⁶⁶. У 1780–1790-ті роки діти духовенства звільнялися на світську службу навіть із богословського класу¹⁶⁷. Іноді батьки, віддаючи синів до колегіумів, записували бажання не залишати дітей у духовному відомстві¹⁶⁸.

Відносно вільний вихід дітей духовенства із колегіумів на різні посади світської служби означав для них залишення духовного стану. Для духовних шкіл (семінарій) Російської імперії у XVIII ст. такі явища були зовсім нехарактерними, адже з 1722 р. у зв’язку із «розборами» духовенства їх дітям було заборонено переходити до інших станів¹⁶⁹. У другій половині XVIII ст. духовні навчальні заклади стають закритими, що, у свою чергу, посилювало замкненість стану¹⁷⁰. Натомість на землях Гетьманщини та Слобожанщини для дітей духовенства залишалися можливості вибору інших життєвих стратегій. У 1748 р. переяславський єпископ Никодим писав до Синоду про те, що, незважаючи на синодальний указ 1732 р. про заборону приймати дітей духовенства на світську службу, вихованці колегіуму йдуть до канцелярій (Генеральної, полкових та сотенних). Єпископ писав, що канцелярії діють «по прежним вольностям в силу малороссийских прав, в которых поповский сын признан шляхтичем»¹⁷¹.

———————

162 ОДД. — Т. 21: (1741 г.). — Стб. 360–363.

163 Там же. — Т. 17: (1737 г.). — Стб. 41.

164 Стеллецкий Н. Харьковский коллегиум до преобразования его в 1817 году // Вера и Разум. — 1895. — Т. 1.– Ч. 2. — С. 418.

165 ЦДІАК України. — Ф. 990. — Оп. 1. — Спр. 1304. — Арк. 1–2; Спр. 1443. — Арк. 1; Спр. 1709. — Арк. 54.

166 Російський державний архів давніх актів (далі — РДАДА). — Ф. 16. — Оп. 1. — Спр. 1000. — Ч. 1. — Арк. 112 об.–113.

167 ЦДІАК України. — Ф. 2007. — Оп. 1. — Спр. 2004; Ф. 2009. — Оп. 1. — Т. 1. — Спр. 2560.

168 Там само. — Ф. 990. — Оп. 1. — Спр. 537. — Арк. 6.

169 [Щапов А.] Состояние русского духовенства в XVIII столетии // Православный собеседник. — 1862. — Ч. 2. — С. 19–20; Сословность русского белого духовенства и одно из ее последствий // Руководство для сельских пастырей. — 1864. — № 47. — С. 464.

У наступні десятиліття діти духовенства та світських осіб так само по закінченню науки виходили на службу на духовні та світські посади¹⁷².

Певним різновидом «подальшої служби» було для студента колегіуму прийняття запрошення на навчання в деяких закладах Російської імперії. Таке запрошення оформлювалося та розцінювалося як подальша служба. Так, чимало студентів колегіумів було «набрано» до медико-хірургічних закладів Російської імперії (госпітальних шкіл, столичних медико-хірургічних академій, ветеринарного училища в Петербурзі, Єлизаветградської медико-хірургічної школи та ін.). Ці школи, які створювалися у XVIII ст., потребували учнів із знанням латинської мови¹⁷³. Відомо, що до медичних шкіл з Києво-Могилянської академії та колегіумів відправили більше ніж 1200 вихованців¹⁷⁴. Єлизаветградська медико-хірургічна школа комплектувалася в основному студентами Києво-Могилянської академії та Харківського колегіуму¹⁷⁵. Переважна більшість учнів, які йшли до «медичної науки», були синами духовенства (вони залишали духовний стан), хоча серед них завжди були діти й з інших станів¹⁷⁶.

———————

170 [Щапов А.] Состояние русского духовенства в XVIII столетии. — С. 27; Знаменский П. Приходское духовенство в России со времени реформы Петра. — С. 109.

171 ОДД. — СПб., 1916. — Т. 28: (1748 г.). — Стб. 582.

172 ЦДІАК України. — Ф. 2009. — Оп. 1. — Т. 1. — Спр. 1508; РДІА. — Ф. 796. — Оп. 58. — Спр. 410. — Арк. 206, 229, 252. Докладніше про це див.: Посохова Л.Ю. Харківський колегіум. — С. 140–144.

173 Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини. — К., 1991. — С. 221; Стеллецкий Н. Харьковский коллегиум до преобразования его в 1817 году. — С. 424; Пархоменко В. Очерки истории Переяславско-Бориспольской епархии (1733–1785). — С. 157–158; Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.). – С. 130–132; Травкіна О.І. Чернігівський колегіум (1700–1786). — С. 83–86.

174 Бородий Н.К. О развитии медицины в XVIII в. // Советское здравоохранение. — 1981. — № 11. — С. 56.

175 Бородій М.К. Зародження медичної освіти на Україні // Укр. іст. журн. — 1987. — № 10. — С. 143.

176 Держархів Чернігівської обл. — Ф. 679. — Оп. 1. — Спр. 1293; Ф. 679. — Оп. 1. — Спр. 1067. — Арк. 1, 6.

Неодноразово студентів колегіумів запрошували для продовження навчання у Петербурзькій учительській семінарії, Московському університеті¹⁷⁷. Відомо, що з Харківського колегіуму до Харківського університету при його заснуванні було направлено 20 кращих студентів¹⁷⁸.

Учні православних колегіумів поділялися на тих, котрі навчалися «своим коштом», і тих, хто навчався за «казённый кошт». Відповідно у науковій літературі виділяють дві категорії учнів: своєкоштних і казеннокоштних. Частина дітей духовенства приймалася на повне казенне утримання. Батьки зверталися до керівництва колегіумів із таким проханням, в якому описували злиденне становище своєї родини (повідомляли про бідну парафію, кількість дітей у родині, інші обставини)¹⁷⁹. У колегіумах не існувало певних усталених критеріїв бідності, які застосовувалися, наприклад, в європейських університетах. Число дітей на повному утриманні залежало й від можливостей школи. Наприклад, у 1730-ті роки на повному казенному утриманні в Чернігівському колегіумі було від 85 до 104 учнів¹⁸⁰. У наступні роки їх поменшало: у 1793–1794 н. р. таких нараховувалося 50¹⁸¹. За інформацією звітів, у Харківському колегіумі на казенному утриманні завжди перебувало не менше 20–30 дітей, у 1790-ті роки — до 40¹⁸². Як відомо, казеннокоштні учні проживали у бурсі.

Категорія «казеннокоштних» включала й «частково казеннокоштних учнів», котрі вносили кошти за їжу та проживання й мали свій одяг або таких, хто сплачував тільки за житло. Такі варіанти утримання учнів дозволяли збільшити число тих, кому надавалася допомога, при цьому повністю забезпечуючи лише найбільш нужденних. Співвідношення числа «казеннокоштних» учнів на повному та частковому утриманні встановити дуже важко, в звітах вони зазвичай не виокремлювалися. Відомості про число учнів у бурсі фрагментарні. Приміром, у 1774 р. у бурсі Харківського колегіуму на повному казенному утриманні було 30 учнів, крім цього, на своєму кошті в ній проживало 24 учня¹⁸³. У цьому колегіумі у 1791–1792 н. р. на повному казенному утриманні було 40 школярів, але керівництво хотіло зменшити їх кількість до 30-ти, залишивши найбідніших, мотивуючи це дорогими продуктами харчування та дровами¹⁸⁴. У 1797–1798 н. р. у Переяславському колегіумі на казенному утриманні різних форм перебувало 89 осіб¹⁸⁵. Дослідниця історії Києво-Могилянської академії О. Задорожна також зауважила, що чисельність бурсаків у джерелах зазначається дуже рідко. Вона визначила співвідношення коливання загального числа студентів академії до числа бурсаків — від 4:1 до 6:1 (хоча в окремі роки бурсаків бувало лише 8%)¹⁸⁶.

———————

177 Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.). — С. 130–132; Травкіна О.І. Чернігівський колегіум (1700–1786). — С. 86.

178 Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.). — С. 136.

179 Див.: Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.). — С. 49.

180 Пархоменко В. К истории образования на Украине. — С. 243–244.

181 РДІА. — Ф. 796. — Оп. 74. — Спр. 579. — Арк. 1.

182 ЦДІАК України. — Ф. 1973. — Оп. 1. — Спр. 708, 2163, 2164.

183 Там само. — Спр. 2163, 2164.

Важливою характеристикою колегіумів можна вважати те, що серед «казеннокоштних» учнів були не тільки діти духовенства (хоча таких була переважна більшість). У відомості про учнів, які проживали в бурсі Чернігівського колегіуму у 1785 р., зафіксовано й синів посполитих, козаків та міщан¹⁸⁷. Дітей світського походження брали до бурси на благодійні пожертвування різних осіб. Відомо про існування в Чернігівському колегіумі так званого «конгрегаційного збору», який йшов на користь бідних студентів¹⁸⁸. Цей збір виник, імовірно, у початковий період історії колегіуму. Про існування подібного збору в інших колегіумах невідомо. Меценатів, коштом яких утримували учнів різних станів, у історії колегіумів вистачало. Інтерес становить заведення «Книги» збору пожертвувань на будівництво нового кам’яного будинку бурси Харківського колегіуму (1770 р.), куди записували імена всіх жертводавців, різних за соціальним станом людей¹⁸⁹. Відомо, що в Харківському колегіумі за рахунок коштів князів Голіциних (500 рублів на рік) у бурсі проживало 12–15 учнів із дворян (які відмінно навчалися)¹⁹⁰. На Харківський колегіум у січні 1770 р. поміщиця П. Краснокутська пожертвувала 110 рублів, у січні 1777 р. майор Щербінін — 100 рублів (на шинелі для 15 учнів, а також книги), у 1799 р. харківський купець

———————

184 Там само. — Спр. 708. — Арк. 1.

185 Сведения о Переяславско-Полтавской семинарии за время от 1798 г. по 1818 г., извлеченные из дел архива Полтавской духовной консистории // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. — 1887. — № 20. — С. 735.

186 Задорожна О.Ф. Етапи будівництва «Великої бурси» та побутові умови проживання в ній студентів // Національний університет «Києво-Могилянська академія»: Наукові записки. — Т. 35: Київська Академія. — К., 2004. — С. 34.

187 Держархів Чернігівської обл. — Ф. 679. — Оп. 1. — Спр. 1368.

188 Литинский В. Картинки из прошлого Черниговской духовной семинарии // Прибавление к Черниговским епархиальным известиям. Часть неофициальная. — 1896. — № 13. — С. 419–420.

189 ЦДІАК України. — Ф. 1973. — Оп. 1. — Спр. 2144.

190 Посохова Л.Ю. Харківський колегіум (ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.). — С. 50. А. Карпов — 15 рублів¹⁹¹. У кошторисі витрат на 50 учнів-бурсаків Чернігівського колегіуму за 1795–1796 н. р. (зазначені витрати на провізію, папір, послуги лікаря) було зроблено приписку про те, що на одяг та взуття цих учнів гроші кожен рік надсилав П.С. Милорадович¹⁹².

Зрозуміло, що умови проживання «своєкоштних» студентів залежали від фінансових можливостей їхніх батьків. Студенти заможних батьків проживали на квартирах разом із інспектором, менш заможні жили по кілька чоловік разом.