Історія української культури. Навчальний посібник
Релігійне відродження
Для населення України, яка знаходиться на цивілізаційному зламі, релігійна приналежність є важливим чинником ідентифікації. Новітнє національне відродження супроводжувалось відродженням релігійним. Цьому сприяли суспільні зміни 1980-1990-х рр. Атеїзм перестав бути офіційною ідеологією. Це призвело до сплеску інтересу до релігії. Зросла частка віруючих громадян. Політичні сили визнали релігію ефективним засобом ідеологічного впливу. У 1991 р. був ухвалений Закон „Про свободу совісті та релігійні організації”. Було створено Держкомітет у справах релігій (до 2010 р. Держкомітет у справах національностей та релігій). Християнські свята (Різдво, Пасха, Трійця) стали державними.
Специфікою України є плюралізм релігійних інститутів. Відродилися церкви, які були заборонені, зокрема, греко-католицька, автокефальна православна. На Україну поширюють діяльність інші конфесії, зокрема, Римо-католицька церква, мусульманство (отримало поштовх завдяки репатріації кримських татар, активізації мусульманських рухів в інших країнах), протестантство (налічуються 32 напрями – баптизм, адвентисти сьомого дня, ієговісти тощо). Особливості суспільного життя сприяли поширенню нетрадиційних культів (кришнаїти, РУН-Віра тощо).
Враховуючи релігійну ідентифікацію більшості громадян, найбільшого резонансу набули процеси в Російській православній церкві. Її керівництво санкціонувало становлення Української православної церкви як структурного елементу РПЦ. Проте це не убезпечило її від розколу. Від неї відокремилася Українська православна церква Київського патріархату, яку підтримують націонал-демократи.
У 2002 р. релігійна мережа включала 27,5 тис. громад 54 конфесій. Найпотужнішими були: УПЦ (Московський патріархат) – 10040 громад, УГКЦ – 3334, УПЦ КП – 3196, Всеукраїнський союз євангельських християн-баптистів – 2272, Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської – п'ятидесятників – 1366, УАПЦ – 1110, Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня – 928, РКЦ – 847. У харизматичних об’єднаннях було 790 громад, мусульманських – 462 (320 – в Криму). Новітні культи становили 4,5% громад.
Становлення громад віддзеркалювало боротьбу між конфесіями за вплив. У цій боротьбі керівництво церков намагається реагувати на суспільні проблеми, адаптується до нових реалій, опановуючи нові канали комунікації, серед них й інтернет.
Важливе значення надається впливу конфесій на політику. Уже на виборах 1998 р. низка ієрархів увійшла до списків партій та блоків. Хоча офіційно церкви твердили про дистанціювання від політики, фактично на зламі століть почав складатися симбіоз між ними та політичними силами.
Відродження релігії призвело до розвитку храмів. Були відновлені шедеври храмової архітектури – Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври та ін.
Але розвиток громад загострив ситуацію з забезпеченням храмами. На початку 2003 р. було 19,1 тис. культових споруд. Повністю забезпеченою храмами була лише Закарпатська реформаторська церква. Це призвело до загострення міжконфесійних стосунків. У 1990-х рр. було зареєстровано близько 1000 конфліктів навколо храмів.
Специфіка конфліктів визначалась тим, що значна кількість храмів була у держвласності. Держава мала найпотужніший ресурс і для будівництва споруд. На початку 2003 р. 439 з 2,2 тис. споруд зводилися за сприяння держави. Відтак від центральних та місцевих влад залежало, яким конфесіям будуть надані храми та асигнування для будівництва.
Отже, поряд зі зростанням впливу релігії на розвиток суспільства, що мало сприяти його консолідації, в середовищі релігійних інститутів склався „конфліктний плюралізм”, що стимулювався політичними суперечностями та іноземними впливами. Цей розкол сприяв зміцненню соціокультурних розбіжностей між регіонами. Консолідація суспільства з початку 2000-х рр. поставила на порядок денний питання про подолання соціокультурного розколу, а відтак і подолання розколу у православ’ї. Частина політичних сил висунула гасло помісної церкви. Проте гармонійна інтеграція церков сьогодні малоймовірна, враховуючи інтереси самих ієрархів і політичних сил в Україні та за її межами.
