Історія української культури. Навчальний посібник

Музика, театр, архітектура, живопис

Музика. У XV-XVI ст.ст. досягає високого рівня розвитку український епос – думи, балади, історичні пісні. Думу Т. Шевченко вважав найвищим художнім надбанням українців. Цей жанр народної творчості був пов'язаний з історією народу, оспівував звитягу борців за незалежність рідної землі, підносив етичні заповіти пращурів. Герої дум втілювали кращі риси народу: жагу до життя і свободи, привітну вдачу, побратимство, вірність православній вірі. Надзвичайної популярності набула дума про козака Голоту, «який не боявся ні огня, ні меча, ні третього болота». Поширеним був цикл дум, пройнятих визвольними настроями: «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова», «Самійло Кішка».

Визначні події в житті народу відобразили історичні пісні та балади, що створювалося переважно в козацькому загалі. Найдавнішим зразком є «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», вміщений у «Граматиці чеській» Яна Благослова (між 1550 та 1570 рр.). До улюблених народних пісень другої половини XVI ст. належить «Пісня про Байду», яка асоціюється із засновником Січі Дмитром Байдою-Вишневецьким.

Громадянську та просвітницьку роботу з донесення пісенної творчості виконували в речитативно-імпровізованій манері кобзарі, бандуристи, лірники.

Українська професійна музика була представлена передусім церковними творами. «Чужа» візантійська відправа церковних служб поступово вбирає місцево-фольклорну традицію. Виникають так звані знаменні (знамя – знак) розспіви: київський, лаврський, чернігівський та інші, які в XVII ст. знайдуть своє продовження в акапельному співі. Яскравим зразком церковної музики стали вечірні богородичні пісні – догматики, звучання яких сприяло творенню мелодичної єдності всього етнічного простору. У церковній музиці народжуються ранні форми багатоголосся – строчний і демественний спів. Дослідники вважають імовірними контакти з найвпливовішою західною школою раннього багатоголосся – паризькою Notre Dame.

Формується коло нотованих книг, які містили репертуар сакральних співів. Головними осередками церковного співу були єпископські кафедри Києва, Чернігова, інших міст, великі монастирі, передусім Києво-Печерський. Поступово до церковного співу долучаються малі міста, містечка, села, чиї парафії спрощують, скорочують, доповнюють його місцевою мелодикою. Так зароджувався національний стилетворчий процес.

Відбувається взаємопроникнення народної пісенної творчості та церковного співу. Язичницькі обрядові співи втрачають культове призначення, наповнюються звичаєвістю. Православна церква зуміла пристосувати язичницький фольклор до власних потреб. Так, святкування Великодня було узгоджено з обрядом весняного пробудження, день Іоана Хрестителя – зі святом Купала, Різдво – з колядками та щедрівками.

Подальшого розвитку набуло дзвонарське мистецтво. Воно передавалося з покоління в покоління. Кафедральні собори і великі монастирі, що мали великий набір дзвонів (від могутнього Благовіста до десятка менших різної величини) формували репертуар та виконавські особливості дзвонарського мистецтва.

З’являється новий тип побутової музики, орієнтований на міське середовище.

Новими елементами поповнювалася інструментальна музика. У цей період склався розмаїтний інструментарій, куди входили: ударні – бубен, барабан, тулумбаси; духові – сурма, сопілка, флояра, трембіта, дуда, труби, бугай; струнно-щипкові – кобза, бандура, торбан, тримба, а також скрипка, басоля, цимбали і ліра.

Театр. Друга половина XVІ ст. – перша половина XVII ст. стали періодом заснування українського театру. Найбільш поширеними його видами були шкільний, народно-ярмарковий та містеріальний.

Ранній шкільний театр – це гуртові декламації, наприклад, панегірика (привітання, нахвали) вчителям, надгробні промови, послання з приводу історичних та інших подій (війна, укладання миру, коронація, зустріч або відправлення посольства, Різдво, Великдень тощо). Репертуар складали також твори, виконані в жанрі «ляменту», плачу, народних голосінь. Шкільні спектаклі могли виконуватись як без сценічної атрибутики, так і з залученням декорацій та костюмів.

Одним з провідних центрів шкільного театру був Луцьк. Відомо, що вихованці єзуїтського колегіуму вітали там у 1614 р. уніатського митрополита Йосипа Велямина Руцького як латинськими віршами, так і українським діалогом. Із заснуванням у Луцьку братської школи в 1614 р. шкільні вистави набули регулярного характеру.

Відомі також зразки декламацій і діалогів, створених у Львові і Києві.

У першій половині XVII ст. у театрі з’являються перші зразки української релігійної драми – містерії, що була пов’язана з поетикою шкільного театру. До нашого часу дійшли уривки містерій, вміщених у рукописних збірниках пізніших часів. Зокрема, І. Франко віднайшов «Слово о збуренню пекла», створене на Волині чи Галичині в першій половині XVII ст. Написане народною мовою «Слово» розповідає про народження, муки смерті та воскресіння Христа. У відповідності зі шкільною поетикою зображення Христа заборонялося, подавався його алегоричний образ.

Український театр поповнюється також зразками побутової комедії – інтермедії. У комедійних сценах широко використовуються матеріал усної народної творчості, широковідомі народні герої.

До цього періоду належить і зародження вертепу – лялькового народного театру. Це сценічне видовище відбувалося в скринці, що мала вигляд дво- чи триповерхового будиночка. На верхньому поверсі за допомогою ляльок розігрувалися біблійні сюжети (вертеп – печера, місце народження Ісуса Христа), а на нижньому – народно-побутові сценки. Вертепні вистави розігрувалися акторами і за відсутності ляльок, але обов’язковими залишалися наявність макету вертепу та стилізованої зірки, що вказувала шлях до нього. Вертеп увібрав та синтезував лялькову виставу і сценографію, музику і пантоміму, ставши, таким чином, національною предтечею театру в Україні.

Архітектура та будівництво підпорядковувались завданням оборонної політики, були пов'язані з характером укріплення міст. Динамічний розвиток міст стимулював інженерно-технічну думку. Прискореному містобудуванню сприяло введення магдебурзького права.

Оборонні зразки отримали класичне завершення в замковій архітектурі з силуетами високих башт та мурів з бійницями (Луцьк, Збараж, Кам’янець-Подільський). Активне будівництво резиденційних укріплень зробили їх важливими об’єктами при плануванні міст.

Найхарактерніші зразки резиденційної архітектури знаходилися на території Волині та Поділля. Це були замки, які включали систему стін з вежами та житловими приміщеннями для власника з родиною, а також гарнізону. Житлові будівлі на території замку були дерев’яними. До нашого часу такі комплекси дійшли лише в окремих елементах. Так, від Луцького замку збереглися стіни і вежі. З резиденції князів Острозьких в Острозі вціліла лише вежа Мурована з двоповерховими підземними і наземними ярусами. До системи укріплень замку входила й оборонна Богоявленська церква. Таке поєднання резиденцій з храмом – вияв успадкування традицій княжої доби, а з іншого боку – демонстрація рідкісного підходу щодо планування оборонного комплексу.

Загалом замки Поділля утворили в XVI ст. унікальний комплекс оборонного мурованого будівництва, своєрідну укріплену лінію, покликану прикривати шлях татарських та турецьких набігів. Центральне місце посідала Кам’янець-Подільська фортеця, розташована на утвореному каньйоном острові.

Було також відбудовано та розширено Хотинську фортецю, споруджено замок в Хмільнику, оновлено замок у Скалі-Подільській. Після докорінної перебудови всередині XVI ст. Меджибіж став однією з найвідоміших фортець регіону.

Оборонна лінія від Поділля була продовжена групою дерев’яних замків на схід до Дніпра. У 1542 р. був споруджений найбільший в український історії Київський укріплений замок з однією прямокутною та 14-ма шестигранними вежами. Він включав старостинську резиденцію, численні приміщення для гарнізону й службового призначення, чотири церкви, костьол. У 1544 р. було завершено будівництво дерев’яного замку з 6 вежами в Житомирі, у 1549 р. – в Черкасах.

З другої половини XVI ст. форми оборонної архітектури поступаються місцем елементам ренесансового палацового будівництва (Бережани, Меджибож). Зразки ренесансового стилю панували в архітектурі Львова другої половини XVI ст. – першої половини XVII ст. («Високий замок», «Чорна кам’яниця» тощо).

Церковна архітектура пройшла еволюцію від візантійсько-руського стилю до ренесансового та готичного. На зміну мурованому церковному будівництву приходить дерев’яне, домінуючі позиції якого набувають своєрідної канонізації в церковній традиції.

Запитання для самоконтролю

Проаналізуйте зв'язок між тенденціями розвитку української культури та історичними обставинами на землях України.

Чому М. Грушевський називав релігію прапором національності та боротьбою культур русько-візантійської та польсько-латинської?

Поясніть термін "Перше українське відродження".

Назвіть актуальні на сьогодні ренесансні ідеї XVI ст.

Хто такі єзуїти?

Охарактеризуйте роль Пересопницького Євангелія в історії української культури і державності.

У чому полягала діяльність братств?

Що таке замкова культура?

Що таке вертеп?