Історія української культури. Навчальний посібник
Особливості духовного життя в українських землях
Якщо Західна Європа поступово пішла шляхом розвитку капіталізму, то на Сході Європи необхідність отримання додаткового продукту (насамперед у зерновому господарстві) штовхала феодалів до організації господарств плантаційного типу, орієнтованих на експорт, що призвело до посилення панщини і „другого видання кріпосного права”.
Цьому сприяли порядки, які просувала на українські землі Польща. Система “шляхетської демократії”, як зазначав І. Лисяк-Рудницький, урівняла шляхтичів, звільнила їх від службових обов’язків та перетворила на сільгосппідприємців. Магнати (Вишневецькі, Острозькі, Корецькі, Збаразькі) нарощували земельні статки й отримали можливість “потрясати державою”. Утворення латифундій на Київщині та Брацлавщині супроводжувалося фізичним переміщенням та перемішуванням населен-ня регіонів та руйнувало відособленість, що стало передумовою виокрем-лення усвідомлюваної української спільноти із православного загалу. Ук-раїнські землі стали більш відкритими для культурних впливів із Заходу.
Специфіка соціально-економічного розвитку Речі Посполитої зумовила особливості реалізації європейських тенденцій на місцевому грунті. Впливи Ренесансу в Україні виявилися порівняно незначними. Як правило, вони обмежувалися засвоєнням певної тематики літературних творів, ознайомленням з античною літературою в оригіналі. Перекладів було мало, а ті, що виходили за авторством московського „втікача” князя А. Курбського, були позначенні впливом його русько-литовського оточення. Нового власного літературного стилю не було вироблено.
Водночас латино- та польськомовний доробок українських поетів, письменників посів гідне місце в історії української та світової культури. На той час твори, написані європейськими мовами, які ще не були достатньо унормовані, залишалися поза межею високої культури. І навпаки, латиномовна творчість виступала її репрезентантом. Українська ренесансна література представлена іменами Юрія Дрогобича-Котермака, Павла Русина, Григорія Чуй-Русина, Івана Турубінського-Рутенця, Себастьяна Кленовича, Станіслава Оріховського-Роксолана.
Гуманістично-ренесансна тенденція знайшла вияв в рукописних книгах з використанням “посполитої мови”. Найвидатнішою пам’яткою культури є “Пересопницьке Євангеліє” (переклад з болгарської на українську мову 1556-1561 рр., здіснений в Пересопницькому монастирі на Волині). Це вишукано оздоблене видання – яскраве свідчення тяглості української культурної традиції, символ національної самобутності та самототожності українців. Сьогодні ця книга – офіційний атрибут при інаугурації Президента України.
В Україні знайшли свій відгук й ідеї Реформації. Протестантизм су-проводжувала зміна української традиції: авторитет Біблії визнавався до-мінуючим щодо церкви; Святе письмо перекладалося, щоб стати доступ-ним народам світу їх рідними мовами. Таким чином, реформаційні рухи сприяли піднесенню народної мови до рівня літературної. Крім того, про-тестанти критикували соціальну несправедливість. Популярним серед них був погляд, що цінність людини визначається не її вірністю релігійним постулатам, а тим, чи дотримується вона в своєму житті етичних норм.
На українських землях центрами діяльності протестантів, а саме социніан (аріан) стали Волинь, Західна частина Київського воєводства. Наприкінці ХVІ ст. – на початку ХVІІ ст. громади социніан виникли у маєтках князя К.-В. Острозького: в Острополі, Староконстантинові. Социніани намагалися адаптувати свої вчення до традицій української культури. Їх безумовним внеском до української культури була науково-перекладацька діяльність. Йдеться про незавершений переклад Євангелія від Матвія, Марка і початок Євангелія від Луки (1570 р.) Василя Тяпинського. Переклад Євангелія українською книжною мовою (залишився в рукописі) здійснив соцінианин Валентин Негалевський у 1589 р. В 1632 р. вийшов полемічний твір “Антопологія” польською мовою. Написаний Євстакієм Гізелем (Кисілем) у відповідь на “Апологію” Мелетія Смотрицького. “Апокрисис” Христофора Філалета, датований 1597 р.,М.Грушевський назвав трактат таким, що “бере гору над усією нашою полемічною літературою сеї доби”. Незважаючи на присвяту Петру Могилі, той наказав спалити весь наклад. Православна церква відкидала будь-які спроби співпраці у спільній боротьбі проти католицизму та унії.
Тому ідеї Реформації в Україні обмежились певними шляхетськими колами, а в цілому в Речі Посполитій вони так і не стали домінуючими. Поширення протестантизму вичерпалося до середини XVII ст. Більшість шляхти відійшла від нової віри, але, як правило, не поверталася до православної, а переходила до католицизму. Цьому сприяла політика польської корони та діяльність єзуїтів. Обсяги книжкової продукції останніх вражали. Лише у 1564-1600 рр. у Речі Посполитій вони видали 344 книги, 126 із яких полемічних. Таким чином, вони забезпечили католицькій церкві збереження провідних позицій в Речі Посполитій.
Зміна поглядів на людську особистість, її переживання знайшли відображення в поширенні також містичних течій, зокрема ісихазму та суфізму. Ісихазм виник як ідеологія Афону, що визнавала індивідуальну містичну практику спілкування (молитву) з Богом, заради повного злиття з ним. Центром поширення ісихазму в Україні була Києво-Печерська лавра. Поширення ісихазму в Україні, як і в східно-слов’янському світі загалом, вилилося в перекладах теологічної літератури – Григорія Палами, Ісака Сіріна, Діодока Фотійського, Семена Нового Богослова, Псевдо-Діонісія Ареопагіта та інших. Вчення суфіїв приваблювало ідеєю про дороги, які ведуть людину через зречення від мирських пристрастей і богомислів до споглядання Бога в містичній інтуіції і кінцевого з ним злиття.
Хоча православна церква стояла осторонь полеміки між католицизмом та протестантизмом, вона не могла не реагувати на утиски, які католики чинили проти православних. Наступ на культуру українців підтвердила Берестейська унія 1596 р., яка проголосила унію православної і католицької церков на умовах зверхності Папи Римського.
Тому із другої половини ХVІ ст. українські землі охопив національно-релігійний рух, кульмінацією якого пізніше стало утворення козацької дер.-жави. “Перше українське відродження” ставило завданням піднести освіту і письменство на високий рівень княжої доби, повернути народу права щодо православної церкви. Тож діалог культур вилився в міжрелігійну полеміку. Перший полемічний православний трактат „Посланіє до Латин із їх же книг” датується 1582 р. Очевидно, він з’явився на замовлення князя Острозького, якого «допік» знаний єзуїт Петро Скарга.
До помітних полемічних творів належать книги ректора Острозького колегіуму Герасима Смотрицького «Ключ Царства небесного» і «Календар рамський новий» (1587 р.) – йдеться про введення григоріанського календаря в протестантських та католицьких країнах. Видатними письменниками-полемістами були Мелетій Смотрицький («Тренос», 1610) та Захарія Копистенський («Полінодія або Книга оборони...», 1619-1622).
Вершиною української полемічної літератури стала спадщина Івана Вишенського (близько 1550-1620 рр.), що складає 17 творів, трактатів, листів-послань (з Афону до України). Його полемічні праці відрізняли ідеї повернення до ідеалів раннього християнства, де всі рівні перед Богом, де не вивищувалася церковна ієрархія. І. Вишенський не сприймав надбання католицької культури як такі, що збагачують духовний світ людини, і відповідно відмовляв їм в історичній перспективі.
Характеристику загального духу епохи в розвиткові української культури слід закінчити так. Як зазначалося, постійну небезпеку для України являло собою Кримське ханство, пов’язане васальними відносинами з Османською імперією. З кінця ХVІ ст. не припинялися напади татар на Придніпров’я, що залишилося малозахищеним в процесі боротьби між осілим православним людом та кочовиками, мусульманами. На землях осідали втікачі від кріпацтва, які своє життя підпорядковували обороні землі та віри. Так виникає козацтво, поява якого знаменувала собою визначальний злам в історії української культури. Поступово козацтво заступило колишню українську знать і перебрало на себе вирішення питання збереження та відтворення української самобутності.
