Історія української культури. Навчальний посібник
4.5. Освіта і культура України за часів Литовського князівства і Речі Посполитої
На межі XVI - XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія [1; 9].
Створенням вищої школи першим зайнявся князь Костянтин Острозький - волинський магнат, що займав високі урядові посади. Розуміючи значення освіти, він заснував у своєму маєтку в 1576 році школу, відому під назвою Острозької академії. Щоб забезпечити школі вищий статус, К. Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних вчених. Очолив Академію Г. Смотрицький. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою і видавничою діяльністю. Навчання здійснювалося за поширеною в Європі системою "семи вільних мистецтв". Тут вивчалися богослів’я і філософія, математика і астрономія, діалектика і логіка, старослов’янська, польська, грецька і латинська мови. З 1576 року почала діяти друкарня Івана Федорова, в якій видали більше 30 найменувань книг. В академії навчалися майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та вчений письменник Мелетій Смотрицький.
Острозька академія залишила значний слід в історії освіти і духовного життя України. Її вагомою культурною пам’яткою було видання у 1581 році на слов’янській мові повної художньо ілюстрованої Біблії, текст якої вживався при богослужінні у православних церквах. Острозька академія, даючи освіту місцевій молоді, стала зразком для інших шкіл. У ній підготували цілу плеяду відомих культурних і церковних діячів, письменників-полемістів та перекладачів.
Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов’язані з ім’ям Петра Могили, який, будучи митрополитом Київським, у 1631 році заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу. Через рік вій об’єднав її з Київською братською школою і створив Київську колегію, що пізніше стала називатися Києво-Могилянською академією.
З її відкриттям в 1632 році, Петро Могила запроваджує шкільну реформу з перебудовою церковного життя. Необхідно було зміцнити авторитет православної церкви, домогтися, щоб вона могла протистояти наступу католицизму. За взірець бралися єзуїтські колегії. Петро Могила вважав, що молода людина повинна бути класично освіченою, знати діалектику, майстерно володіти мистецтвом слова, уміти захищати власні погляди й думки [1; 9].
Києво-Могиляпська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру. За змістом навчальних програм і рівнем викладання вона відповідала вимогам європейської вищої освіти. До неї вступала молодь всіх станів українського суспільства, починаючи від шляхти й козацької старшини і закінчуючи міщанами й селянами. Крім українців та білорусів до академії вступали росіяни, румуни, болгари, серби, а потім греки, араби. Академія була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, де готувались кадри для всього православного світу.
Вже з середини XIV ст. багато українців їздили на навчання в європейські університети, а також брали активну участь в тодішніх культурних процесах. У 1483 році, в Римі вийшла в світ перша (з відомих досі) друкована книга, автором якої був українець - Юрій Дрогобич-Котермак (1450 - 1494 рр.). Він здобув початкову освіту в Дрогобичі, середню - у Львові, а ступінь бакалавра і магістра в Краківському університеті. У Болонському університеті він став першим українським доктором мистецтв і доктором медицини, викладав медицину и астрономію. У 1481 - 1482 роках був ректором Болонського університету - в той час центру передових гуманістичних течій, передусім у природознавстві і філософії. Юрій Дрогобич - перший вітчизняний автор друкованої книги. Його наукова діяльність була відома у багатьох країнах Європи, його праці зберігаються в бібліотеках і архівах Франції, Німеччини, Італії, Польщі.
Інший знаменитий український поет-гуманіст, педагог - Павло Процелер (Русин) (1470 - 1517 рр.) походить з міста Кросно (нині воєводство Польщі). Він вчився і викладав у Краківському університеті, мав вчений ступінь магістра, який давав йому право очолювати кафедру римської літератури. Павла Русина вважають першим поетом-гуманістом України, хоча писав він латиною. Парадокс давньоукраїнського літературного життя полягав у тому, що православне духовенство, яке чинило опір католицизму, вчило своїх вихованців у латинському дусі. Латинською мовою написані чи не всі кращі твори давньоукраїнської поезії під впливом ідей Відродження, які приходили в українську культуру разом з латиною [1; 10].
До видатним українським гуманістам відноситься і Станіслав Оріхівський-Роксолан (1513 - 1566 рр.). Початкову освіту він здобув у Перемишлі, а далі навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах. Під час навчання в Віттенберзькому університеті С. Оріховський познайомився з засновником реформаційного руху в Європі М. Лютером. Переважна більшість учених вважає саме Станіслава Оріховського засновником полемічної літератури. Він був талановитим оратором, публіцистом, істориком, філософом. Центральним принципом гуманізму Оріхівського була ідея загального блага, основу якої складають патріотизм, служіння державі, суспільна активність. Найбільше значення він віддавав патріотизму, який зводився в ранг вищої чесноти.
Поряд зі Станіславом Оріхівський працювала ціла плеяда блискуче освічених українських гуманістів. Іван Туробінській-Рутенець вніс значний внесок у розвиток науки правознавства. Здобувши освіту в Краківському університеті, згодом став професором і ректором цього університету. Григорій Чуй-Русин також здобув освіту в Краківському університеті. Протягом життя працював ректором колегії в Перемишлі, викладав поетику і риторику, був професором Краківського університету. Вірші Григорія Чуй-Русина набули європейської популярності.
Зачинателі української гуманістичної культури Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріхівський, Іван Туробінській-Рутенець, Григорій Чуй-Русин та інші внесли вагомий внесок у розвиток правознавчої науки, в числі перших у європейській філософській думці вони заперечували божественне походження влади, висловлювали ідеї освіченої монархії, обмеження її влади законом, виступали проти підпорядкування світської влади духовній. Діяльність українських гуманістів залишила помітний слід в історії української культури, сприяла розвитку та поширенню патріотичних почуттів, пробудженню національної свідомості, поширенню освіти і наукових знань в Україні.
Ідеї Відродження і Реформації знайшли відображення в українській полемічній літературі кінця XVI - початку XVII ст. У цей час було створено близько 140 великих полемічних творів, з яких близько 80 написано католиками та уніатами, близько 60 - православними. Серед найбільш відомих полемістів виділяють творчість Христофора Філалета, Стефана Зизанія, Івана Вишенського, Мелетія Смотрицького та інших полемістів, які поділяли реформаційні ідеї про демократизацію церкви. Вони сповідували ідеали добра, справедливості, чесності, свободи совісті, були справжніми патріотами свого народу [1; 10].
Розвиток освіти стимулював появу перших підручників, які показали досить високий рівень навчально-методичної роботи в українських навчальних закладах. У 1591 році у Львівській братській школі двома мовами (українською та грецькою) була видана греко-слов’янська граматика "Адельфотес" ("Братство"), за якою учні навчалися грецької і старослов’янської мовам. У 1619 році у Вільні вийшла "Граматика словенська" Мелетія Смотрицького. За цим підручником, який Ломоносов М. В. називав "вратами вченості", близько 150 років (до кінця XVIII ст.) навчалися мови учні православних шкіл. Велике значення мала книга вченого-лінгвіста П. Беринди "Лексикон словено-російський та імен тлумачення" (Київ, 1627). У цій книзі були переведені зі слов’янської на українську мову близько 7 тис. іменників із тлумаченнями.
Найважливішою подією середини XVI ст. стало створення "Пересопницького Євангелія" - видатної рукописної пам’ятки української духовної культури. Ця книга, перш за все, прорив у середньовічній свідомості. І, одночасно, адаптація книжкової церковнослов’янської мови до живої народної української мови. Вагома роль у розвитку освіти належить книгодрукуванню. Поява книгодрукування - значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури - мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.
Перші книги, друковані кирилицею, з’явилися в 1491 році у Краківській друкарні, яка проіснувала недовго, оскільки відразу виникли непорозуміння з католицькою церквою. Проте книги з цієї друкарні встигли поширитися на Україні. На початку XVI ст. (1517 - 1518 рр.) книги, написані кириличним шрифтом, став видавати білоруський вчений Франциск Скорина. Прибувши до Львова в 1572 році, російський першодрукар Іван Федоров організував друкарню, в якій у 1574 році він надрукував "Апостол" і тим самим поклав початок розвитку книгодрукування в Україні. Переїхавши в Острог, І. Федоров втілив мрію князя Костянтина Острозького, який вирішив видати повний текст Біблії. Тоді ж були надруковані "Буквар", "Новий Заповіт" і "Псалтир", "Хронологія" Андрія Римші.
Наступним етапом у розвитку книгодрукування є діяльність Львівської братської друкарні. Львівська друкарня продовжувала традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов’янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення цієї події було вагоме. З 1615 року розгорнула свою діяльність друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. За кілька років вона стала найпотужнішою в Україні, відзначалася розмаїттям тематики і високохудожнім рівнем видань. Тут друкувалися П. Конашевич-Сагайдачний, К. Сакович, З. Копистенський, П. Беринда.
Таким чином, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI - початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оформленні книг. Спроба реформувати церковнослов’янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в цей період.
Ідеї Ренесансу поступово знайшли втілення в українській художній культурі. Відбувся поділ мистецтва на професійне і народне. Поява професійного мистецтва зумовило потребу у кваліфікованих фахівцях, широкому застосуванню європейського естетичного досвіду. Новий погляд на мистецтво супроводжувався особливою увагою до людини, її індивідуальним здібностям і душевному стану.
Архітектура і будівництво XIV - XVI ст. підпорядковувалися задачі оборонної політики і були пов’язані з характером укріплення міст. У цей період активно розвивалися міста, що стимулювало інженерно-архітектурну думку. Другою причиною, яка прискорила містобудування, було введення магдебурзького права, яке зміцнювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва.
Велося будівництво замків, монастирів, які нагадували фортецю; кам’яних костелів, колегіумів. Однією з найкрасивіших будівель цього часу є кафедральний Собор Св. Юра (Львів, готика), костел бернардинців. Особливий розвиток отримала скульптура, яка широко застосовувалася при оформленні фасадів житлових будинків. Розквіт української архітектури припадає на XVI-XVII ст., коли затверджувалися нові ідеали краси. Побудовані в цей час розкішні будинки і церкви у Львові стали не тільки прекрасними зразками мистецтва, але й дозволили назвати цей період "золотим віком" львівського Ренесансу. Таким чином, архітектура в Україні набула національні риси і була невід’ємним досягненням суспільного побуту українців [1; 11].
У XIV - XVI ст. традиційний іконопис поступово відходив від візантійських канонів. Найбільш популярними сюжетами стають зображення войовничих святих, зокрема Юрія Змієборця і сцен "Страшного суду". Композиції доповнюються новими сюжетними елементами, деталізацією обстановки реальних і міфічних подій, новими колірними рішеннями, посиленим акцентуванням декоративних елементів і виразністю малюнка. Вплив ренесансних ідей особливо помітно в іконі "Пантократор з апостолами" майстра XV ст. Димитрія, який зобразив фізично сильну людину.
З другої половини XVI ст. в образотворчому мистецтві простежується відхід від релігійної тематики, з’являються сюжети, запозичені з реального життя. Новими жанрами стали пейзаж, портрет, батальний живопис. Художники більше зверталися до реального життя, природи, писали побутові сцени та портрети. В кінці XVI ст. у Львові з’явилися цехові організації художників, що сприяло розвитку світських жанрів, підготовці високопрофесійних майстрів образотворчого мистецтва. Видатними художниками XVI - першої половини XVII ст. були В. Стефанович, Ф. Сенькович, Л. Пилипович, С. Корунка [1; 2].
У XVI ст. зароджується театральне мистецтво. Воно пов’язане з появою справжніх віршованих шкільних драм з режисурою, декораціями і костюмами, де переважали релігійні та міфологічні сюжети. Акторами були учні братських шкіл та студенти колегій. Одночасно зі шкільним, отримали розвиток ляльковий і драматичний театри.
Певний якісний стрибок розвитку переживала в Україні музична культура, основою якої залишалась усна народна пісенна творчість. Тексти й мелодії пісень і дум складали народні поети та композитори - кобзарі й бандуристи, які самі ж і виконували ці твори. Кобзарі відроджували народний героїчний епос у формі історичних пісень і дум. Вони оживляли духовне пробудження українського народу, супроводжувала козаків у походах, піднімали їх бойовий дух. Думи та історичні пісні мали велике виховне значення: вони прославляли народних героїв, закликали до боротьби проти іноземних поневолювачів, оспівували подвиги, мужність, відвагу. Далеко не всі думи дійшли до нашого часу. З найвідоміших це - "Дума про козака Голоту", "Байда", "Маруся Богуславка".
Таким чином, в українській культурі перехрещувалися впливи культур Сходу і Заходу, ідеї Відродження, гуманізму і Реформації. Вони знайшли в Україні сприятливе підґрунтя в умовах жорсткої боротьби за національну державність і дали прекрасні сходи у вигляді відродження національної культури кінця XVIII - початку XIX ст. [1; 9].
Резюме
XIV - XVI століття (а також середина XVII ст.) - перехідний період від середньовіччя до епохи Нового часу, який отримав назву "Відродження" і пов’язаний з установленням культурних досягнень античності.
Головним рухом цієї доби був гуманізм. Він виникнув як суспільно-літературний рух, спрямований проти церковно-феодальної ідеології на захист свободи та прав особистості. Гуманісти оголосили людину рівною Богу. Головними її якостями стали воля, гідність, освіченість, талант, здібність. Найважливішою рисою гуманізму європейського Відродження був індивідуалізм.
В європейської культурі цієї доби відбувалися принципові зміни в усьому культурному житті. Виникло дослідне природознавство, відкривалися і вивчались пам’ятки античності. Знову відроджувався античний ідеал прекрасної, гармонійної людини.
Гуманістичні ідеї сприяли прискоренню процесів, пов’язаних з реформуванням католицької церкви. Початком релігійного руху Реформації вважається 1517 рік, коли відбулася промова М. Лютера. Результатом його стала ліквідація монополії католицької церкви, виділення третього напряму християнської віри - протестантизму. Крім цього, труд став вважаться головним показником віри, що сприяло розвитку капіталістичних відношень і формуванню буржуазії. Унаслідок цих процесів, з боку католицької церкви була організована контрреформація. Вона посилила дії інквізиції; ввела жорстку цензуру на заборонені книги; провела внутрішні реформи і заснувала орден єзуїтів.
Мистецтво періоду Відродження наблизилось до науки, політики, соціальної філософії і стало справжнім рушієм процесу творення певного суспільного ідеалу.
Видатний майстрами Відродження були Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Ботічеллі, Тиціан, Дюрер, Босх, Рембрандт та ін.
Незважаючи на те, що культура України (з середини XIV ст.), розвивалась в умовах бездержавності, український народ створив свою оригінальну і високу культуру, в якій відбилася багатюща культурна спадщина та традиції Київської княжої держави, і яка розвивалася у тісному зв’язку з європейською культурою.
XIV - XVI ст. - це час формування українського етносу, активізації його боротьби проти польсько-литовського панування, діяльності братських шкіл і православної церкви, зародження українського козацтва.
Складна соціально-політична ситуація, що склалася в польсько-литовську добу в Україні, істотно позначилася на розвитку української культури. Загалом ці обставини не припинили культурного процесу в українських землях, лише надали йому специфічних особливостей. По-перше, українські землі відновили економічні й культурні зв’язки з західними державами, які були зруйновані в період татаро-монгольської навали. По-друге, українська культура зазнала істотного впливу ідей європейського Відродження, зокрема поширення гуманізму. По-третє, культурний процес в українських землях тривав в умовах гострої релігійно-політичної боротьби між сходом і заходом за сфери виливу. Указані особливості притаманні усім сферам української культури, але найпомітніше вони виявляються у сфері освіти й книгодрукування.
Терміни для закріплення матеріалу
Відродження (Ренесанс)
Антропоцентризм
Натурфілософ
Секуляризація
Книгодрукарство
Полемічна література
Маньєризм
Гуманізм
Геліоцентризм
Козацтво
Унія
Вертеп
Реформація
Пантеїзм
Протестантизм
Братство
Єзуїти
Дидаскал
Питання для самодіагностики
1. Що таке "Відродження"? Чому так називається епоха в розвитку європейської культури?
2. Як виявила себе ренесансна традиція на терені України?
3. Який був релігійний чинник у культурі українського Ренесансу?
4. Розкрийте роль братств у розвитку української культури XV - пер. пол. XVII ст.
5. Які були реформаційні ідеї в українській ренесансній культурі?
Питання для дискусій
1. Чому ренесансний ідеал є суперечливим? Чи співпадає ренесансне бачення ідеальної людини із сучасним ідеалом?
2. Проаналізуйте причини краху ренесансного гуманізму.
3. Порівняйте художній світ Південного і Північного Відродження.
4. Проаналізуйте вплив європейського Відродження на українську культуру.
5. Якою була роль Церкви в розвитку української освіти XV - пер. пол. XVII ст.?
Література: основна [1, с. 56-66, 106-123; 4, с. 83-91, 137-144]; додаткова [7, с. 89-100, 185-200; 11, с. 125-150; 21, с. 96-145; 22, с. 99- 117, 292-310].
