Історія української культури. Навчальний посібник
4. Культурні процеси в литовсько-польський і польсько-козацький періоди
Основна ідея
Лекція знайомить студентів з основними характеристиками й особливостями культури Відродження та української культури в литовсько-польський і польсько-козацький період (XIV - XVI ст.), окреслює основні етапи її розвитку й розкриває механізми її функціонування, виявляє конкретну культурно-історичну специфіку.
План лекції
4.1. Загальна характеристика європейського Відродження і Реформації.
4.2. Естетичні засади Ренесансу в європейській культурі.
4.3. Історичні умови та соціально-політичні причини формування ренесансної культури України.
4.4. Братства та їх просвітницька діяльність.
4.5. Освіта і культура України за часів Литовського князівства і Речі Посполитої.
Після вивчення теми студенти набудуть таких компетентностей:
• аналізувати передумови, що сприяли становленню культури епохи Відродження;
• виокремлювати історичне значення гуманістичного та реформаційного рухів;
• обґрунтовувати причини краху ренесансного гуманізму;
• порівнювати мистецтво південного і північного Відродження;
• пояснити, як виявила себе ренесансна традиція на теренах України;
• виділяти основні напрями діяльності братських шкіл;
• характеризувати вплив європейського Відродження на духовне життя України.
4.1. Загальна характеристика європейського Відродження і Реформації
Перехідний період від Середньовіччя до епохи Нового часу отримав назву "Відродження" завдяки італійському живописцю, архітектору та історику мистецтв Джорджо Базарі [1; 4].
Італійське Відродження умовно поділяється на такі етапи:
проторенесанс - XIII - XIV ст.;
раннє Відродження - XIV - XV ст.;
високе Відродження - XV - XVI ст.;
пізнє Відродження кінець - XVI ст. - поч. XVII ст.
У країнах Західної та Центральної Європи Відродження почалося приблизно в XV ст., отримавши назву Північного Ренесансу.
Це був час великих змін в економіці, політичному і культурному житті європейських країн.
Відродження почалося в Італії, яка була спадкоємицею античної культури. Вона отримала у спадок міста, залишки системи освіти, наукові праці та твори мистецтва. Всі зміни в житті суспільства супроводжувалися широким оновленням культури:
1) відбувалося становлення нового типу міст-комун, що стали центрами антифеодальної боротьби;
2) з’являлися перші мануфактури, формувалися соціальні верстви буржуазії та найманих робітників;
3) були здійснені великі географічні відкриття Колумбом, Магелланом, Марко Поло, Амеріго Веспуччі та іншими мандрівниками. Відкриття сприяли активній колонізації корінного населення;
4) розширилася торгова діяльність, складалася розвинена банківська система;
5) розпочатий процес секуляризації (ослаблення ролі церковного впливу) в науці, мистецтві, освіті, державному управлінні привів до посилення монархічної влади і формування централізованих держав;
6) активізувався інтерес до досвідченого знання, точних і природничих наук, розвивалася література на національних мовах; Дослідження М. Коперника, Г. Галілея, Дж. Бруно в області астрономії дозволили затвердити геліоцентричну систему, що довела хибність геоцентричного навчання;
7) винахід друкарства (Й. Гуттенбергом в 1445 році) Сприяло поширенню літературних і наукових творів;
8) з’явився попит на людей творчої діяльності - музикантів, архітекторів, скульпторів, художників, ювелірів, поетів. Також були потрібні освічені фахівці - бухгалтери, інженери, юристи, лікарі. Ці люди склали особливий шар суспільства - інтелігенцію. У їх середовищі і зародилося художньо-літературний рух - гуманізм. Його головною ідеєю була боротьба за права і свободу особи.
Творці нової культури - гуманісти прославляли любов до людини, захоплювалися її духовною та тілесною красою, заперечували культ аскетизму. Зневажали неосвічених людей. Стверджували, що гідність, благородство може визначатися не походженням, багатством або владою, а енциклопедичною вченістю. Гуманісти виступали проти феодальних привілеїв і панування католицької церкви, сприяли поширенню ідей лібералізму. Створена гуманістами культура зруйнувала пануючу в суспільстві строгу аскетичну мораль Середньовіччя. Інтелектуали Відродження прагнули довести, що коріння європейської цивілізації йдуть в античність. Завдяки їх діяльності, розшукувалися твори мистецтва древніх майстрів, наукові рукописи грецьких і римських філософів, вивчалися мови.
Усе це створило основу для формування нового світогляду - антропоцентризму. Культивувалося почуття власної гідності людини, його індивідуалізм, прагнення до знань. Еталоном часу стала людина - творець, геній, універсал.
Одночасно з гуманізмом в цей час набуло поширення філософське вчення пантеїзм, відповідно до якого Бог ототожнювався з природою, отже, людина, створена "за його образом і подобою", ставала йому рівним.
Гуманізм не був народним рухом, оскільки його ідеї були доступні тільки вузькому колу освічених людей (вченим, художникам, політикам). Тому він характеризується як елітарний. Основна маса зберігала прихильність християнській вірі і католицькій церкві.
На початку XVI ст. у Німеччині розгорнувся релігійний рух, спрямований проти католицької церкви і увійшов в історію під назвою Реформація. Її зачинателем вважається Мартін Лютер, який виступив з 95-ма тезами проти індульгенції. Перетворення християнської релігії, зміна свідомості і світовідчуття людини стали основою розвитку нових, капіталістичних відносин. Реформація протиставила оптимістичним гуманізму релігійний аскетизм. Її діячі представляли собою повну протилежність гуманістам - прекрасно освіченим аристократам, знавцям філософії, поезії, образотворчих мистецтв. Це були в основному вихідці з народу, розвиваючі свої здібності завзятою працею, фанатики віри. На їхню думку, католицька церква спотворила взаємини людини з Богом і зайнялася спекулятивним продажем його милості. Створивши нове віровчення - протестантизм, реформатори відмовилися від складної церковної ієрархії, системи культів і обрядів. Вони висунули нову моральну настанову для людини, яка тепер повинна була жити з постійною готовністю приймати і переносити всі труднощі та випробування; прагнути до внутрішнього очищення і духовної стійкості в вірі.
Таким чином, Реформація заклала духовні основи нового типу людини і культури праці. Підсумком її стало:
1) ослаблення монополії католицької церкви;
2) виділення третього напряму християнської віри - протестантизму;
3) труд став вважаться головним показником віри, що сприяло розвитку капіталістичних відношень і формуванню буржуазії.
У відповідь церква вжила контрнаступ: посилила дії інквізиції; ввела жорстку цензуру на заборонені книги; провела внутрішні реформи і заснувала орден єзуїтів.
Зміни відбуваються у всіх сферах життя, звільнення від середньовічних традицій і початок становлення капіталістичних відносин, не могли не позначитися на особливостях художньої культури і естетичної думки даного часу.
