Русь-Малоросія-Україна: назва і територія

Що означала назва «Україна» за часів давньої Русі?

Вперше назва «Україна» у формі «Оукраина» вживається під 1187 р. у Київському літописі у складі Іпатіївського літописного зводу XIV ст. у розповіді про смерть Переяславського князя Володимира Глібовича. Цей племінник Андрія Боголюбського посів Переяславський стіл після взяття Києва 1169 р., та був відомий не тільки тим, що був захисником свого князівства від набігів половців, але й ще тим, що був безжальним до сусідів, — в 1183 році він вщент сплюндрував землі Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича, героя «Слова о полку Ігоревім». Втім, коли 1185 р. після оспіваної поразки Ігоря половці вдерлися у Переяславське князівство, Володимиру вдалося зупинити військо половецького хана Кончака під стінами Переяслава. Тож, коли він у неповних тридцять років під час походу на половців раптом нездужав та помер, як записано у літописі, за ним «плакашаса» не тільки «вси Переаеславци», але й «w нем же Оукраина много постона».

Фрагмент літопису з першою згадкою слова «Україна»

Як вважає більшість істориків, тут назва «Оукраина» вжито по відношенню до посульського пограниччя, яке смерть князя лишала беззахисним перед нападами кочовиків. Втім, багато хто з українських коментаторів цього літописного повідомлення вважає, що «Оукраина» тут вжито як синонім «переяславців», та навіть населення чи не усього половецького пограниччя у землях сучасної України.

Однак інші згадки «України» у Іпатіївському літописному зводі, — у Київському та у Галицько-Волинському літописах - заперечують останнє тлумачення. Вже за два роки після оповіді про смерть Володимира Глібовича 1189 р. назва «Оукраина» виринає уже у зовсім іншому прикордонні — галицькому. Після смерті галицького князя Ярослава Володимировича, якого часто називають Осмомислом, галицький стіл лишився вакантним, тож за нього розгорнулася запекла боротьба між руськими князями та угорським королем, що здавна зазіхав на Галичину. Проти угорців, що захопили було Галич та посадили там як короля Русі принца Андраша, галичани вирішили поставити у цій боротьбі на спадкоємця бічної гілки галицької династії Ростиславичів — сина Звенигородського князя — Ростислава.

Він, як і батько, мав прізвисько Берладник, і втратив свої володіння у боротьбі ще з батьком Осмомисла Володимирком. Ростислав був служилим князем — князем без володінь, на службі у інших, більш успішних князів. Отримавши благословення, Ростислав похапцем подався у Галичину. Як пише літописець, «И еха и Смоленьска в борзѣ и приѣхавшю же емоу ко Оукраинѣ Галичькои. и взА два города Галичькыи и wтолѣ поиде к Галичю». Під «Галицькою Оукраиною» тут мається на увазі галицьке Пониззя — прикордонна волость з центром у Бакоті (у літописній статті 1240 р. боярин Судьич «въшедво Бакотоу. все Понизье приа»). Саме на прикордонні, подалі від угорської залоги у стольному місті князівства, Ростислав, що не мав власної дружини, міг знайти військо для нападу на Галич.

Ще конкретніша у вживанні терміну «Оукраина» у значенні «прикордоння» літописна стаття 1213 р. Малолітні спадкоємці галицького і волинського князя Романа Мстиславича Данило та Василько, що втратили батьківські володіння після його смерті, після років поневірянь вирішили укласти союз із новим галицьким князем зі смоленської династії Мстиславом Мстиславичем Удатним. Запорукою цього союзу став шлюб Данила із донькою Мстислава Анною, що відбувся 1217 р. (напевно, бо Галицько-Волинский літопис не містив дат, — останні у ньому були проставлені за кілька століть по його написанні, тож часом вони зміщені на кілька років). Завдяки підтримці тестя невдовзі Данило «ѣxa с братомъ. и приае Берестин, и Оугровескъ, и Верещинъ, и Столпъ, Комовъ. и всю Оукраиноу», — пограничну волинську волость що було захопив краківський князь Лєшек Білий.

Термін «Оукраіна» з’являється у давньоруських літописах порівняно пізно, за кілька поколінь від часів, коли можна було говорити про політичну єдність земель Русі, і кожного разу він застосовується по відношенню до конкретних прикордонних територій, що мали важливе оборонне значення — Посульська прикордонна лінія, Пониззя, волинське пограниччя. Саме у такому значенні він застосовуватиметься ще кілька сторіч по тому на всій території, що колись — ще у XI ст. — контролювалася київськими князями, від Галичини та Волині до далеких Рязані та Мурому.