Видатні українські вчені у світовій науці
СЛОВО ДО ЧИТАЧА
Земля Українська є батьківщина багатьох визначних учених і культурних діячів, що зробили неоціненний внесок до розвитку світової науки й культури. Та багатосотрічна бездержавність, століття гноблення й плюндрування зайдами й штучна селекція призвели до парадоксу - сучасні українці, й поміж них особи освічені й відзначені поважними регаліями, практично не знають ані видатних діячів української науки й культури, ані їхнього внеску до світової культурної скарбниці.
Чужі народи воліли мати у своєму національному пантеоні знаменитих українців, заперечуючи при цьому їхній український родовід. Ми далеко не останні в освіченій Європі. Деякі народи взагалі б дякували Богові за те, що вони іще живі, поруч з такими сусідами. Не дарма ж російський народ стільки сторіч відмовляв собі в усьому, покладав усі сили, щоб позбавити нас незалежності, держави, волі...
Майже двох декад поновленої Української держави, мабуть, ще замало, аби зрозуміти, чи справдилися сподівання борців за самостійну Україну, чи маємо ми, нарешті, в своїй хаті свою правду, і силу, і волю...
Слава Господеві, Держава має номінальну самостійну атрибутику: певну територію, хоча й далекі від етнічних кордони, національні герб і прапор, обрізаний варіант національного гімну, що його частина можновладців навіть виконує вголос. Україну визнає світова спільнота.
Той прикрий історичний факт, що майже двадцять років номінальної незалежності обернулися на животіння народу на нашій не своїй землі з нашою не своєю владою, багато що пояснює, проте власне ситуації не виправдовує. Якщо вже народ виборов ту віками вимріяну незалежність, то й порядкувати мав би по-своєму...
В останні роки стараннями окремих дослідників і подвижників поступово почали зникати білі плями в нашій культурі і науці. Повертаються незаслужено забуті й штучно вилучені імена вчених і творців української культури. Але вже так повелося, що про українських письменників, діячів культури ми знаємо набагато більше, ніж про вчених-природодослідників і винахідників.
За деякими підрахунками більше кількох сотень українців наприкінці ХІХ та у першій половині ХХ століття працювали за кордоном і користувалися неабияким авторитетом у науковому світі. Серед них було чимало таких, чиїми відкриттями гордиться весь світ...
Чимало українських вчених, зокрема природодослідників, було безпідставно репресовано в лихі роки сталінських беззаконь...
Пропонований увазі небайдужого зацікавленого читача довідник подає стислі відомості про 66-х українських вчених, що зробили вагомий внесок до світової науки. Українських вчених-патріотів, багатьох з яких було суворо заборонено навіть згадувати. Найширші відомості подано про тих, чиї імена замовчувано за радянських часів і яких було знищено за їхній патріотизм. Не обійдено увагою й тих, хто плідно працював поза Україною.
Наш святий обов’язок знати свою історію, знати своїх світочів науки і культури. Інакше наше самоусвідомлення як нації буде неможливим, без чого буде неможливою її самоорганізація. Слід пам’ятати нам нині і таке: сьогодні Україна прагне ввійти у світове співтовариство, і тому слід якомога ефективніше демонструвати не лише самобутню культуру (пісню, танок), але й досягнення в різноманітних галузях науки і техніки, фундаментальних до слідженнях, розповідати світові про світочів української науки в царині природознавства, котрі спричинилися до вагомих здобутків земної цивілізації. «Треба, щоб про Україну стало відомо в світі якнайбільше і якнайшвидше», - сказав після відвідин Києва свого часу колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер. Не можна нічого заперечити, але і нам самим найперше треба знати про своє історичне минуле...
Докладніші відомості про більшість уміщених тут постатей зацікавлений читач може дістати з тритомовика Василя Шендеровського «Нехай не гасне світ науки».
Автори будуть вдячні читачам за відгуки та зауваження, доповнення й уточнення до поданих у досліднику матеріалів.
Балінський Борис Іванович (1905-1997), м. Київ
Видатний ембріолог, ентомолог і електронний мікроскопіст. Йому присвятив меморіальну доповідь на XV Світовім конгресі з електронної мікроскопії один із її засновників, лауреат Нобелівської премії проф. Кембриджського університету Аарон Клуґ. Народився в сім’ї викладачів. Батько викладав історію, мати - біологію. Вони прищеплювали двом своїм дітям любов до поезії, історії, музики - зокрема до українських народних пісень. Канікули діти перебували в діда по мамі, що мешкав у с. Северинці на Київщині, священика, якого після приходу радянської влади замордували енкаведисти. Дід подарував Борі книгу про колекціонування метеликів. Це, а також вплив матері, визначило його майбутню професію. 1923 р. вступає до Київського університету, де студіює зоологію під керівництвом відомого проф. І. І. Шмальгаузена. 1925 р. публікує свою першу наукову статтю, а 1932 р. виходить його перша монографія українською «Про розвиток ембріона з яйця». Наступного року він професор ембріології в університеті й заступник директора Інституту зоології ВУАН, свого вчителя акад. І. І. Шмальгаузена. 1928 р. одружується з Катериною Сингаївською, народжується син (1934). На Україну суне хмара репресій. Дружину засуджують на 18 міс. таборів за «антисовєтську діяльність», й це - матір 2-річної дитини. Самого звільняють з праці. Згодом йому вдалося влаштуватися до новоствореного (1921) у Києві Медичного інституту. З початком війни інститут евакуюють до Харкова, куди переїхав і він разом з дружиною, звільненою в березні 1939 р.
1943 р. через пережите в таборах помирає дружина. За певний час з матір’ю й 9-річним сином переїздить до Познані, де працює в Інституті рибництва. До кінця війни довелося декілька разів змінювати місце замешкання. Врешті-решт дістав посаду професора гістології в Міжнароднім вільнім університеті, заснованим УНРРА (міжнародна організація союзницьких держав, створена у Вашингтоні для допомоги постраждалим у війні, діяла 1943-1947) в Мюнхені. 1949 р. його запрошено на посаду викладача кафедри зоології Йоганнесбурзького університету в Південно-Африканській Республіці. Тут він за 5 років очолює кафедру зоології. 1956 р. їде в наукове відрядження до Йєльського університету в США, де знайомиться з провідними вченими в галузі біології й починає співпрацю з ними. Зокрема з лауреатами Нобелівської премії Д. Е. Паладе й Р. Р. Портером. Завдяки їм почав упроваджувати електронно-мікроскопічні методи в ембріології. Його праця про розвиток земноводних (1984) стала найцитованішою в цій галузі в світі. Його підручник «Вступ до ембріології» (1960) видавано 7 разів англійською, двічі - італійською та японською, а також іспанською. Написав понад 130 наукових праць, з них - 22 українською. З 1966 р. президент Електронно-мікроскопічного й Ентомологічного товариств Південної Африки. Передбачав велику роль молекулярної біології в з’ясуванні ключових механізмів ембріогенези людини й тварин. Відкрив і описав кілька видів комах, останні роки присвятив генетичним дослідженням метеликів.
