Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття

Розділ 8. Чехія та Словаччина

Чеські землі у складі Ціслейтанії на початку XX ст.

Дуалістична Австро-Угорська держава складалася з двох самостійних частин - Транслейтанії та Ціслейтанії. До австрійської частини (столиця Відень) належали сімнадцять королівств і земель, у тому числі й Чеські коронні землі¹. Згідно з ухваленою конституцією Ціслейтанії (грудень 1867) була проголошена ціла низка демократичних свобод: рівність громадян перед законом та їхня участь у суспільних інституціях, вільне пересування людей та майна всією територією держави, недоторканність особи та власності, свобода слова і віри, право громадських відправ, свобода розвитку науки й освіти, рівність усіх народів у державі, захист національних мов та право навчатися рідною мовою. Рейхсрат (парламент) складався з двох палат. Депутатів верхньої призначав імператор з представників панівної верхівки, депутати нижньої обиралися. Вибори відбувалися за становою (куріальною) системою. Існувало чотири курії (поміщиків, торговців і промисловців, сільська та міська), виборці яких репрезентували різні суспільні стани непропорційно. До того ж ця система передбачала й національну нерівність. Так, у чеських землях один депутат обирався від 40 тис. німців і від 90 тис. чехів.

У конституції 1867 р. всі королівства та землі, що належали до Ціслейтанії, розглядалися як окремі історико-політичні утворення, об'єднані представництвом у рейхсраті. Основний закон визнавав автономії за землями, які мали власні ландтаги або сейми. Однак ландтаги розв'язували тільки такі питання, як підготовка земського статуту, виборчі закони, освіта, обробіток землі, будівництво місцевих шляхів сполучень тощо.

¹ До складу Чеських коронних земель входили Чехія, Моравія та Сілезія, в яких з 10 млн мешканців понад 60 % становили чехи, решту - німці, євреї, поляки та ін.

У добу змін, що відбувалися в Габсбурзькій монархії, чеські ліберально-політичні сили піднесли «чеське державно-історичне право» на рівень загальнонаціональної ідеї. Вони вимагали відновити автономію та єдність земель Чеської корони, провести виборчу реформу в дусі національної рівності, домогтися згоди імператора на коронування чеською короною.

У ході індустріалізації чеська економіка займала провідні позиції в Австро-Угорщині. Так, видобування значної кількості вугілля створило умови для утворення паливно-енергетичної бази, що сприяло розвитку сталеварної (Вітковіце, Прага) та машинобудівної (Прага, Пльзень, Брно) промисловості. Прогресивні технології послідовно запроваджувалися на підприємствах легкої та харчової промисловості. Швидко розвивалася транспортна мережа. Вже в середині 70-х років XIX ст. довжина залізниць у чеських землях зросла в 4,5 раза і досягла 5 тис. кілометрів.

Наприкінці XIX ст. в чеських землях завершується промислова революція, у ході якої вони перетворилися на найбільш розвинений індустріальний регіон Центральної Європи. Саме тут тривало прискорене зростання основних галузей економіки, для якої був характерним перехід від екстенсивних до інтенсивних форм господарювання. Так, на чеські землі припадав майже весь видобуток кам'яного й бурого вугілля, значної частини залізної руди, тут виплавлялося більше половини чавуну і сталі Ціслейтанії. Чеські землі займали монопольне становище в цукроварінні, виробництві скла та кераміки, давали більше половини продукції машинобудівної, хімічної, текстильної та деяких інших галузей промисловості цієї частини дуалістичної монархії.

Концентрація промислового виробництва в чеських землях найсильніше проявилась у важкій промисловості. Так, великі чесько-моравські машинобудівні заводи поглинули значну кількість дрібних виробництв. До п'яти найбільших металургійних підприємств Ціслейтанії належали Вітковіцьке гірничо-металургійне та Празьке металургійне товариства.

І хоча ключові позиції промисловості й усієї економіки чеських земель традиційно займав австро-німецький капітал, вага та вплив чеських підприємців навіть по загальноєвропейських масштабах зростала надзвичайно швидко. У XX ст. чеський капітал міцно тримав свої позиції в цукроварінні, виробництві пива і спирту, поступово зміцнював їх у машинобудуванні (в першу чергу сільськогосподарському), хімічній і текстильній промисловості. Частка чеського промислового капіталу в межах Австро-Угорщини становила 20-30 %.

Поступово зміцнював власні позиції й чеський фінансовий капітал, який з 1900 по 1913 р. збільшив свої активи в сім разів, а його частка в банківському капіталі Ціслейтанії досягла майже 17 %. І хоча кількість банків у чеських землях у цей період зросла в 3,5 раза, австро-німецьким фінансовим угрупованням належало 75 % їхніх фондів.

Цей період відзначався активізацією процесів зрощення банківського та промислового капіталу. Німецький капітал і далі домінував у чеських землях, особливо впливовими його позиції були в електротехнічній, мотороавтомобільній, локомотивобудівній, хімічній та інших галузях промисловості. Чеський капітал був присутній у різних галузях економіки в Галичині, в Хорватії, у словенських та словацьких землях, за кордонами монархії - в Росії, Болгарії, Сербії та Румунії, а також (у обмежених обсягах) в Німеччині та Франції. Все це привело до того, що Прага (поряд з Віднем) перетворилася на один з фінансових центрів Австро-Угорщини.

Чеські землі продовжували відігравати суттєву роль у сільськогосподарському виробництві Ціслейтанії. Тут вирощувалась значна кількість зерна, картоплі, хмелю, цукрового буряка. Саме на початку XX ст. склалися досить сприятливі умови для розвитку продуктивних сил на селі. Збільшилась питома вага технічних культур - цукрового буряка, ячменю, хмелю, в рослинництві зріс рівень механізації та інтенсивності сільськогосподарського виробництва. Дворянські латифундії й далі відігравали провідну роль у розвитку сільського господарства: зростала товарність господарства великих землевласників, збільшувалася чисельність малоземельних селян, відбувався перехід до інтенсивного способу ведення господарства тощо.

Соціальні наслідки модернізації в чеських землях на зламі століть привели до повного поділу суспільства на класи, верстви, групи і стани. Цьому сприяли подальший поділ праці, виникнення нових галузей промисловості, зростання значення якості праці в загальновиробничому процесі. Так, на початку XX ст. понад 35 % самодіяльного населення було зайнято в промисловості, а 39 % - у сільському господарстві. Помітно збільшилась кількість великих підприємств, особливо в текстильній та в інших, переважно нових, галузях промисловості. Зросла чисельність багатих підрядників, торговців, банкірів та рантьє. На селі складалося впливове угруповання багатих аграріїв, які займали панівні позиції в кооперативних об'єднаннях. Поступово складався прошарок чеської фінансової олігархії.

Потреби бурхливого економічного розвитку зумовили істотні зміни в загальному рівні освіти й культури населення чеських земель, де на початку XX ст. практично було досягнуто загальної грамотності. Так, 96 % дітей шкільного віку були охоплені неповною середньою освітою. У результаті тривалої боротьби за можливість навчання рідною мовою було створено досить широку мережу чеських навчальних закладів. Майже 60 % народних шкіл і 50 % середніх навчальних закладів були чеськими. З 1882 р. існували чеські відділення в Карловому університеті. Двомовними вищими навчальними закладами були Празька консерваторія, Гірничій інститут у Пршибрамі. У вищих технічних училищах Праги і Брно викладання велося чеською мовою. Наприкінці XIX ст. було утворено Чеську академію наук і мистецтв.

Глибокі модернізаційні процеси, поглиблення національних та соціальних конфліктів сприяли на чеських землях подальшій диференціації національно-політичних сил. На рубежі століть відбулося розмежування в середині національного руху, що відтепер репрезентував інтереси різних верств і станів чеської людності: буржуазії, інтелігенції, робітників, селян, службовців та ін.

Завдяки індустріалізації на чеських землях швидко поширюється робітничий рух, який від самого початку розвивався під впливом австрійської соціал-демократії. Найважливішими політичними вимогами соціалістів були: демократизація суспільства, запровадження загального виборчого права та соціальна захищеність працюючих.

Чеські соціалісти послідовно домагалися реформування соціал-демократичного руху Ціслейтанії на національній основі та вважали за необхідне поєднання інтернаціоналістських устремлінь з боротьбою за національні права й рівність народів. На V з'їзді Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (1896) відбулася федералізація соціалістичного руху Ціслейтанії, і серед шести створених за національними ознаками партій була й чеська (Чехослов'янська соціал-демократична робітнича партія (ЧСДРП)). Уже на виборах до рейхсрату 1897 р. соціал-демократи Ціслейтанії здобули 87 депутатських мандатів (у чеських землях 24 мандати мали чехи, а 21 - німці). У 1910 р. еволюція відносин у робітничому русі дійшла до поділу профспілок на чеські та німецькі.

Уже на початку 90-х років XIX ст. в чеських землях поширився «прогресистський» рух (засновники - брати Гайни, А. Рашин, В. Клофач), соціальною базою якого стали інтелігенти, студенти, молоді робітники та службовці. Чітка демократична орієнтація, відкритий республіканізм прогресистів доповнювався радикальним націоналізмом, спрямованим проти німців (у чеських землях) та на інтеграцію Чехії, Моравії й Сілезії. Слідом за соціал-демократами, підтриманими лівим крилом «молодочехів» - «реалістами», прогресисти приєдналися (1893) до вимог про запровадження загального виборчого права. У 1897 р. ліві прогресисти створили Радикально-прогресистську партію, яку очолив А. Гайн (1868-1949). У 1898 р. виникла Чеська національно-соціалістична партія на чолі з В. Клофачем (1868-1942). Партія, спираючись на національно свідомих робітників, виступала за «національний соціалізм», який протиставлявся інтернаціоналізму соціал-демократії, та обстоювала «чеське державне історичне право».

Тривалий процес становлення аграрного руху в чеських землях завершився в 1899 р. утворенням Чеської аграрної партії на чолі з А. Швегли (1873-1933). У головному гаслі аграріїв «Чеське село - одна родина» віддзеркалювалося прагнення середніх прошарків землевласників до зосередження землі переважно у чеського селянства. Партія виступала за налагодження кооперації, розширення кредитної системи, перегляд земельного кадастру, запровадження диференційованого податку та прогресивних технологій.

Процес соціально-політичної диференціації чеського суспільства завершився у 1900 р. створенням Чеської народної прогресивної партії, яку очолив Т. Масарик (1850-1937). Головною програмною вимогою народних прогресистів залишалося не тільки визнання «чеського історичного державного права», а й вимога щоденної копіткої роботи, спрямованої на економічне, культурне та духовне самовдосконалення чеської нації. Народна прогресивна партія виступала за введення загального виборчого права та пропонувала реформу системи самоуправління, спрямовану на широку демократизацію чеського суспільства.

У практиці чеських партій постійно були присутні або проавстрійські, або опозиційні тенденції, які химерно перепліталися чи стикалися. Для координації взаємодії партій (окрім соціалістів) була створена Чеська національна рада (1900) - громадсько-політична організація, яка прагнула об'єднання політичних сил, орієнтованих у вирішенні національного питання на державно-правову традицію.

На активізацію боротьби за демократизацію суспільства і запровадження загального виборчого права в Ціслейтанії значний вплив мали події першої російської революції. В січні 1907 р. було ухвалено закон про загальне виборче право, що знаменувало завершення важливого етапу змагань національно-політичних сил. Кількість депутатів рейхсрату визначалася в 516 осіб, німці діставали 43 % місць, а решта віддавалася представникам інших національностей. Водночас активне виборче право обмежувалося цензом осідлості (проживання в одній місцевості не менше одного року) та віковим і статевим цензом (тільки для чоловіків, яким виповнилося 24 роки). Нові правила не поширювалися на вибори до ландтагів, на жінок та військовиків. Залишалася стара внутрішня структура парламенту, яка відсувала більшість депутатів від розв'язання важливих державних питань.

Підсумки виборів у травні 1907 р. засвідчили новий розклад політичних сил у рейхсраті. Найширше в парламенті були представлені аграрії (28 мандатів), «молодочехи» (18), чеські та моравські католики (17). Серед німецьких партій чеських земель найсильніші позиції мали аграрії (19 мандатів), ліберали (14), народники (13), національні радикали (12). На початку роботи рейхсрату чеські депутати об'єдналися в Чеському клубі.

Чеські політичні сили, репрезентовані у рейхсраті, намагалися проводити реалістичну й прагматичну політику, спрямовану насамперед на зміцнення позицій чехів. Так, восени 1907 р. було підтримано австро-угорську економічну угоду, яка забезпечувала принцип цілковитої свободи (в обох частинах монархії) у сфері внутрішньої й зовнішньої торгівлі, що відповідало прагненням чеських фінансових та підприємницьких кіл.

Важливим напрямом діяльності чеських політичних сил було визначення зовнішньополітичних пріоритетів. Перший із них - «неославізм» - передбачав підтримку австро-російського співробітництва; другий висували ті, хто орієнтувався на Велику

Британію та Францію. Загальноприйнятною вважалася концепція необхідності забезпечення інтересів на Балканах. Чеські політики віддавали перевагу мирній економічній експансії. Тому анексія Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини (1908) не знайшла в них підтримки.

Проведення влітку 1908 р. в Празі виставки та слов'янського з'їзду німецькі кола одностайно розцінили як «відродження панславізму». Невдоволення подібними тенденціями спонукало німецьких депутатів застосовувати політику обструкції в чеському сеймі, внаслідок чого його діяльність була паралізована. З іншого боку, постанова уряду про призупинення роботи сейму призвела до виходу чехів-міністрів із його складу, що спричинило парламентську кризу. Жорстке протистояння між чеським та німецьким населенням у першій половині грудня 1908 р. змусило уряд запровадити надзвичайний стан і заборонити більшість чеських громадських організацій.

Наступний етап наростаючої опозиції владі Габсбурзької монархії пов'язаний із діяльністю Слов'янського союзу, в якому об'єдналися 125 депутатів рейхсрату, які представляли різні слов'янські народи Ціслейтанії. У свою чергу 83 чеські депутати рейхсрату створили власний Чеський об'єднаний клуб. Застосовуючи тактику обструкції, Слов'янський союз щоразу демонстрував не тільки своє критичне ставлення до рішень цісарського оточення, а й забезпечив провал бюджету та інших законодавчих актів у парламенті. Це призвело до розпуску рейхсрату 30 березня 1911 р.

За підсумками виборів у жовтні 1911 р. до рейхсрату чеські партії зміцнили свої позиції: аграрії одержали 38 мандатів, «молодочехи» - 18, «національні соціалісти» - 16, католики - 7. Найбільшими німецькими партіями в чеських землях стали радикали (22 мандати) та аграрії (21), представництво лібералів зменшилося до 12 , народників - до 9 мандатів.

Тим часом криза в чеському сеймі поглиблювалася, а протистояння загострювалося. Спроби примирити ворогуючі сторони успіху не мали. Оскільки обструкція німецьких депутатів повністю паралізувала діяльність сейму, його виконавчий орган утратив фінансові та інші засоби і був неспроможний виконувати свої функції. Тому чеський сейм було розпущено в червні 1913 р., а управління в чеських землях передано комісії чиновників.

У січні 1914 р. уряд Ціслейтанії вдався до чергової спроби розв'язати чесько-німецькі суперечності. Було опубліковано проект закону про мови, згідно з яким мовою урядових органів у кожному окрузі в чеських землях мала стати мова більшості населення. В округах, де меншість населення становила принаймні 35 %, внутрішньою державною мовою мала стати мова більшості, а в стосунках між владою та населенням належало вживати обидві мови; обидві мови визнавалися офіційними в структурах, діяльність яких поширювалася на всі землі Чеської корони. Проект закону відхилили і німці, і чехи. Тактика обструкції, застосована в рейхсраті, призвела до його розпуску в березні 1914 р., а уряд Ціслейтанії керував країною на підставі статті 14 чинної конституції.