Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття
Утвердження тоталітаризму та побудова «підвалин соціалізму» (1948-1965)
Для остаточного визначення курсу на побудову соціалістичного суспільства керівництво КПР мало розв'язати певні політичні завдання. Одним з першочергових серед них було підпорядкування вже «споріднених» політичних структур. Так, після нетривалого обговорення «Програми єдиної партії» керівництво СДПР погодилося на об'єднання з КПР, яке відбулося на об'єднавчому з'їзді в лютому 1948 р. Незважаючи на те що соціал-демократів було значно більше, ніж комуністів, у керівництві новоствореної Румунської робітничої партії (РРП) опинились переважно комуністичні лідери на чолі з Г. Георгіу-Дежем.
ГЕОРГІУ-ДЕЖ ГЕОРГЕ (1901-1965)
Народився в робітничій сім’ї. Отримав середню освіту. Працював чоботарем. Брав участь у молодіжному соціалістичному русі. З 1926 р. - член Компартії Румунії (КПР). У 1926-1930 рр. - на підпільній партійній роботі. У 1930-1932 рр. - у еміграції в СРСР, співробітник Комінтерну. У 1932 р. - повернення на батьківщину. У 1933 р. за організацію страйків залізничників і нафтовиків засуджений до 12 років каторги. У 1934 р. - кооптований до ЦК КПР. У серпні 1944 р. втік з ув’язнення, став одним з організаторів державного перевороту. У 1944-1948 рр. - міністр без портфеля, міністр зв’язку, міністр транспорту, міністр економіки.
У 1944-1948 рр. - генеральний секретар ЦК КПР. У 1948-1965 рр. - генеральний (з 1955 р. - перший) секретар ЦК Румунської робітничої партії. У 1948-1952 рр. - перший заступник голови уряду. У 1952-1955 рр. - голова Ради міністрів. У 1961-1965 рр. - голова Державної ради РНР.
Упродовж наступних двох років після створення РРП відбулися чистки, під час яких партійні лави скоротилися майже на 20 %. До того ж була ускладнена і сама процедура прийому до партії, особливо це стосувалося інтелігенції. В умовах, що склалися, єдино можливий шлях до соціального благополуччя та будь-якого кар'єрного просування пролягав лише через членство в РРП. У зв'язку з цим, окрім ортодоксів, що вірили «у справу партії», з'являлися й люди з іншими мотивами для вступу до її лав. Це була особиста вигода, прагнення бути «причетним і посвяченим» або «бути як усі».
До загальної атмосфери підозрілості, яка запанувала в суспільстві, додалася шпигуноманія та залякування всіх незгодних з курсом РРП. Проти них стали запроваджувати судові переслідування, різні репресивні акції, вдавалися до інших порушень законності. З дозволу та з ініціативи вищого партійного керівництва службою держбезпеки («секурітате») були інспіровані політичні судові процеси над відомими партійними діячами - А. Патрашкану, Л. Паукером, В. Лукою та ін.
Від імені РРП у лютому 1948 р. були визначені стратегічні напрями побудови «підвалин соціалістичного ладу» в Румунії, які передбачали прискорений розвиток економіки та переведення її на планові рейки, ухвалення нової конституції, створення народних рад, реформування судової системи, освіти тощо. Для забезпечення громадської підтримки курсу правлячої партії невдовзі був створений Фронт народної демократії (ФНД), до якого, окрім РРП, ввійшли представники ФЗ і СУТ. Головою Фронту став П. Гроза. Услід за розпуском «історичних» партій (1947) у лютому 1949 р. оголосила про саморозпуск Націонал-народна партія, а в 1953 р. припинив існування і Фронт землеробів.
У результаті стрімко проведених РРП реорганізацій системи управління механізм функціонування «народно-демократичного режиму» був повністю демонтований. Уже в 1948 р. було створено Плановий комітет і Комітет державного контролю, здійснено судову реформу, сформовано міліцію та службу безпеки. Школу було відділено від церкви, створено єдину систему освіти без відриву від виробництва. Згідно з декретом національним меншинам надавалося право навчання та судочинства рідною мовою. Так, для мадярів (2 млн осіб) був створений Угорський національний район з центром у Тиргу-Муреші з власним університетом та іншими освітніми закладами, театром, видавництвом тощо.
Під час усіх цих та інших трансформацій румунського суспільства правляча компартія все більше втрачала риси, притаманні звичайній політичній організації, й зрощувалася з державою, уособлюючи собою визначальну адміністративну силу.
Одним із факторів усіх процесів, які визначали напрям розвитку країни в той період, стало підписання в лютому 1948 р. румунсько-радянського договору про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу. Аналогічні угоди були підписані також з Югославією (грудень 1947), з Болгарією (січень 1948), Угорщиною (січень 1948), Чехословаччиною (липень 1948), які закріплювали новий характер взаємостосунків. У 1949 р. Румунія брала активну участь у створенні Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).
Зростання авторитету РРП в румунському суспільстві на рубежі 50-х років було зумовлене не тільки всебічною допомогою, яка надходила з СРСР, а й національною свідомістю румунів. Для пересічного громадянина найголовнішим було розуміння того, що всі попередні форми державно-політичного устрою не тільки не виправдали його сподівань, а й не забезпечили незалежність країни, внаслідок чого народ був втягнутий у виснажливу війну. І ось на зміну цій антинародній владі прийшла нова сила - комуністична партія, програма дій якої пропонувала здійснення радикальних змін у сутності політики держави, в усіх сферах суспільного життя. Саме заклики до реформування існуючих порядків у країні в умовах політичного вакууму й приваблювали на бік РРП значну кількість прихильників. У 1947 р. в лавах компартії нараховувалося майже 700 тис. членів. Привабливою для багатьох румунів здавалася й «соціалістична ідея», провідником якої був СРСР, що вийшов переможцем з війни і тим самим у очах більшості людей надавав правомірності обраній ним моделі суспільного розвитку.
Успіху всіх суспільно-економічних трансформацій певною мірою сприяв і соціальний склад суспільства. Так, у румунських містах на кінець 40-х років мешкало понад 23 % населення (14% становили робітники). Серед аграрного населення бідняки становили понад 56 %, а середняки - майже 37 %. Водночас 35 % населення залишалися неписьменними. Саме ця бідняцька більшість і ставала в першу чергу прихильницею нового суспільно-економічного устрою Румунії. У всіх інших класів та соціальних прошарків, і в першу чергу інтелігенції, комуністична влада викликала недовіру, підозру та спротив. Тому вже на березневих виборах 1948 р. до Великих національних зборів (ВНЗ), які проводилися під пильним наглядом РРП, перемогу одержав ФНД, за який проголосувало 93 % виборців.
У квітні 1948 р. новообраний парламент ухвалив конституцію Румунської Народної Республіки, за якою «вся державна влада виходить від народу та належить народу», а держава надає підтримку всім трудящим «з метою захисту їх від експлуатації та підвищення їхнього життєвого рівня». Саме ці конституційні положення створювали юридичне підґрунтя для проведення в країні радикальних соціально-економічних перетворень та змін форм власності. І хоча в конституції декларувалися головні демократичні права і свободи громадян, у ній передбачалося, що «експлуататорські та ворожі елементи» позбавляються виборчих прав.
Одним з пріоритетних напрямків розвитку економіки країни компартія визначила індустріалізацію. Партійне керівництво переконувало, що промисловість повинна розвиватися по замкненому циклу, а її важкі галузі мають створювати можливості для освоєння природних ресурсів, що, своєю чергою, сприятиме розвитку інших індустріальних галузей та забезпечить аграрний сектор усім необхідним для його модернізації. За винятком останнього усі ці завдання були тією чи іншою мірою досягнуті.
До остаточного захоплення влади компартія не вносила в свою програму завдання ліквідації приватного сектора економіки, навпаки, передбачалося «взаємодоповнення» державного і приватного секторів. У жовтні 1947 р. в країні було проведено перепис промислових об'єктів. У квітневій конституції утверджувалось співіснування в економіці країни державного, дрібнотоварного та капіталістичного секторів. Однак держава, як у ній зазначалося, може підтримувати лише таке приватне підприємство, яке корисне і служитиме суспільству, в усіх інших випадках велика приватна власність може бути націоналізована.
У червні 1948 р. парламент ухвалив закон про націоналізацію, згідно з яким поетапно (до 1950 р.) були націоналізовані видобуток корисних копалин, промислові підприємства (з кількістю робітників понад 50 осіб), залізниці, банки, морські та річкові судна, готелі, лікарні, аптеки тощо. Усього було націоналізовано майже дев'ять тисяч підприємств, а на державний сектор припадало понад 51 % валового промислового виробництва.
Наприкінці 1950 р. був розроблений п'ятирічний план (1951-1955) та десятирічний генеральний план електрифікації. За підсумками п'ятирічки національний дохід зріс майже удвічі, в країні було побудовано близько ста нових промислових підприємств (у тому числі близько двадцяти електростанцій) і майже двісті реконструйовано або розширено. До двох третин потреб Румунії у машинах і обладнанні покривалося за рахунок власного виробництва. Протягом другого п'ятирічного плану (1956-1960) тривав процес індустріалізації: побудовано понад сто підприємств, а 300 - розширено або реконструйовано. Швидкими темпами розвивалися машинобудування, металургія, нафтохімія. Удвічі (у порівнянні з 1938 р.) збільшився видобуток нафти. У 1960 р. він становив 11 млн тонн.
У березні 1949 р. в країні було розпочато соціалістичну перебудову аграрного сектору. Перетворення на селі здійснювалися по трьох напрямках: створювалися державні господарства, машинно-тракторні станції та сільгоспкооперативи. Правову базу для цього процесу було закладено в квітневій конституції, де зазначалося, що «земля належить тим хто її оброблює», а держава «охороняє трудову селянську власність та підтримує розвиток сільської кооперації». У травні 1948 р. були націоналізовані земельні угіддя, ліси та майно, що належало королівській родині, а в березні 1949 р. - всі поміщицькі землі. Згідно з аграрною реформою максимальний наділ обмежувався площею до 50 га. У 1950 р. був прийнятий закон про ануляцію селянських боргів державі за землю, яку вони отримали під час реформи.
Політика РРП у ставленні до селянства, сформульована як «зближення з бідняком, тісний союз із середняком та безперервна боротьба з куркулями», входила у протиріччя з основними стратегічними завданнями перетворень на селі, пов'язаними з переходом до інтенсивного машинного землеробства та великого сільськогосподарського виробництва. Проголосивши неактуальним усуспільнення землі, РРП водночас заборонила її продаж, купівлю та оренду. Силові методи щодо до заможного селянства проявлялись у актах експропріації господарств, визнаних за куркульські. Згідно із статутом колективних господарств туди взагалі не приймали заможних селян.
У липні 1949 р. на селі були створені перші п'ять колективних господарств, однак процес кооперації відбувався досить повільно. Так, наприкінці 1950 р. членами майже тисячі колективних господарств були 67 тис. селянських родин, які володіли лише 2,6 % усіх сільськогосподарських угідь. У 1950-1952 рр. в Румунії під час колективізації були допущені «перегини». Тоді заарештували та переселили 80 тис. селян. Перевезені на поселення працювали безплатно, отримували за це лише їжу. Відміна в наступні роки системи обов'язкових поставок, перехід до вільної закупівлі та контрактації сільськогосподарських продуктів сприяли подальшій колективізації. Уже навесні 1962 р. понад 3 млн селянських господарств входили до кооперативів різних форм, які володіли понад 93 % всіх сільськогосподарських угідь.
У лютому 1950 р. був укладений радянсько-румунський договір про науково-технічне співробітництво, на основі якого став здійснюватися обмін документацією; а також поставки до Румунії радянського комплектного обладнання. СРСР надав технічне сприяння в будівництві ряду великих об'єктів румунської промисловості. Однак процес подолання загальної відсталості країни, низького життєвого рівня, технічної недосконалості промисловості, завдання забезпечення населення продуктами харчування при збереженні низькотоварності сільського господарства породжували труднощі. Так, лише в 1954 р. була скасована карткова система на основні продукти харчування, а виробництво сільгосппродукції в 1950 р. досягло 74 % від рівня 1938 р.
Після XX з'їзду КПРС, який розвінчав, хоч і не повністю, культ особи Й. Сталіна, керівництво РРП змушене було визнати вплив цього культу і в Румунії та необхідність суворого дотримання норм партійного життя й законності в суспільстві.
Але розпочатий процес подолання культу особи звівся лише до зовнішніх його проявів. На березневому (1956) пленумі ЦК РРП було заявлено, що в країні вже давно покінчено із сталінізмом та запроваджено колективні засади управління і що наслідки культу особи в Румунії не такі сильні, як у інших країнах, оскільки тут не було серйозних порушень законності, а тому немає необхідності і в реабілітації тих, хто постраждав. У дійсності ж політичний режим Г. Георгіу-Дежа мав авторитарний характер з усіма притаманними йому ознаками. Так, на практиці процес відмови від «догматичних методів керівництва» йшов поволі й зводився до косметичної чистки. Змінювалися назви вулиць, навчальних закладів з російських (здебільшого не пов'язаних з іменем Сталіна та його помічників) на національні.
Однак навіть ці досить обмежені заходи започаткували ліквідацію тих чи тих проявів впливу всього радянського на Румунію, яка відбувалася під виглядом «викорінення наслідків культу особи». Внутрішні ж чинники, які сприяли становленню централізованої розподільчо-бюрократичної авторитарної системи та переростанню її в тоталітарний режим, залишалися. Більш того, заходи з маскування сталінізму в Румунії супроводжувалися новими репресіями.
Антитоталітарне народне повстання (1956) в Угорщині знайшло відгук серед румунських мадярів. Тому режим Г. Георгіу-Дежа беззастережно підтримав радянську інтервенцію в Угорщину. У Румунії після зазначених подій ставлення до різних нацменшин знову погіршилося, а громадянам мадярського походження взагалі було заборонено будь-які зв'язки з Угорщиною. Більш того, під приводом протидії угорському націоналізму було зменшено кількість угорських шкіл, а Клузький угорський університет об'єднано з румунським, Угорський національний район ліквідовано, а кордони повітів штучно змінено.
У 1958 р. з території Румунії були виведені радянські війська. Режим Г. Георгіу-Дежа зайняв особливу позицію в наростаючому ідеологічному та політичному конфлікті між керівництвом КПРС і КПК. Але справжнім приводом для ускладнення відносин з СРСР стали намагання кремлівського керівництва запровадити економічну спеціалізацію країн РЕВ, за якою Румунії відводилася роль постачальника сільгосппродуктів та сировини. Однак ці події стали водночас і ознаками початку нового етапу в розвитку країни, пов'язаного з оформленням нової політичної доктрини - «національного комунізму». Цим самим керівництво РРП підкреслювало прагнення знайти не тільки своє особливе місце серед країн соціалістичної співдружності, а й більшу незалежність від Радянського Союзу.
Саме на початку 60-х років у Румунії завершилася зміна політичної еліти новим поколінням, не пов'язаним з комінтернівськими традиціями. Відносно високі темпи промислового росту обнадіювали румунське керівництво в його прагненні до розвитку країни, спираючись на власні сили. Внутрішня ж політика РРП при цьому залишалася незмінною. Наприкінці 1964 р. була оприлюднена декларація РРП з питань міжнародного комуністичного та робітничого руху, головними пріоритетами якої були визначені рівноправність (без пріоритету СРСР) відносин з усіма соціалістичними країнами; одночасний розпуск НАТО й ОВД та створення без'ядерних зон; суворе дотримання принципів відносин між соціалістичними країнами на основі суверенітету, незалежності, невтручання у внутрішні справи. У документі відхилялися принципи здійснення економічної інтеграції та координації народногосподарських планів у межах РЕВ.
Однак подальший розвиток Румунії був пов'язаний не тільки із зовнішніми чинниками (позицією КПРС та становищем у світі), а й зі змінами у верхніх ешелонах влади (із достойним послідовником) та певною корекцією політичного курсу. Справа полягала в тому, що «стара гвардія» комуністичного керівництва, вихована в комінтернівському дусі, запустила в Румунії механізм «побудови підвалин соціалізму» та створила тут розподільчо-адміністративну систему тоталітарного типу. Це покоління румунських керівників уже на початку 60-х років почало усвідомлювати свою неспроможність ефективно утримувати всі важелі управління суспільством. Завжди залишаючись переконаними у своїй правоті, вони заповідали наступникам не тільки жорсткий тоталітарний суспільний лад, а й розбудовану централізовану державу, яка досягла певного економічного піднесення. Саме в цих умовах румунська правляча еліта висунула концепцію «національного комунізму», яка базувалася на культурно-історичних традиціях та національній гордості румунів.
