Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього
Хімічне щастя
Соціальні вчені роздають анкети суб’єктивного добробуту та корелюють результати з соціоекономічними чинниками, такими як багатство та політична свобода. Біологи використовують такі самі анкети, але корелюють відповіді, які дають їм люди, з біохімічними та генетичними чинниками. Так от, їхні відкриття є шокуючими.
Біологи наполягають, що наш психічний та емоційний світ управляється біохімічними механізмами, які сформовані мільйонами років еволюції. Як і всі інші психічні стани, наш суб’єктивний добробут не визначається зовнішніми параметрами, такими як заробітна плата, соціальні відносини чи політичні права. Скоріше він визначається складною системою нервів, нейронів, синапсів та різних біохімічних речовин, на кшталт серотоніну, допаміну та окситоцину.
Ніхто ще не став щасливим, вигравши в лотерею, купивши будинок, отримавши підвищення або навіть знайшовши справжнє кохання. Людей робить щасливими одна-єдина річ – приємні відчуття в організмі. Людина, яка тільки-но виграла в лотерею або знайшла нове кохання та стрибає від радості, насправді реагує не на гроші чи кохану людину. Вона реагує на різні гормони, що нуртують у її крові, а також на бурю електричних сигналів, що проскакують між різними частинами її мозку.
На жаль для всіх сподівань на створення раю на землі, наша внутрішня біохімічна система, здається, запрограмована на підтримку відносно постійних рівнів щастя. Природного добору для щастя як такого не існує – генетична лінія щасливого самітника зникне, оскільки наступному поколінню передаються гени пари турботливих батьків. Щастя та нещастя відіграють роль в еволюції лише до тієї міри, що вони заохочують або заважають виживанню та відтворенню. Мабуть, тому не дивно, що еволюція створює нас не надто нещасними, не надто щасливими. Це дозволяє нам насолоджуватися моментальним напливом приємних відчуттів, але вони ніколи не тривають вічно. Рано чи пізно вони згасають та поступаються місцем відчуттям неприємним.
Наприклад, еволюція забезпечила приємне відчуття як нагороду чоловікам, які поширюють свої гени, займаючись сексом із жінками. Якби секс не супроводжувався таким задоволенням, мало хто з чоловіків би ним переймався. У той же самий час еволюція забезпечила швидке згасання цих приємних відчуттів. Якби оргазми тривали вічно, щасливі чоловіки помирали би з голоду через відсутність інтересу до їжі й не турбувалися би про пошуки інших придатних до сексу жінок.
Деякі вчені порівнюють людську біохімію з системою кондиціювання повітря, що підтримує постійну температуру в спеку та люті морози. Зовнішні погодні умови можуть швидко змінюватись, але система кондиціювання завжди повертає температуру на заданий рівень.
Деякі такі системи налаштовують на двадцять п’ять градусів за Цельсієм. Інші виставляють на двадцять градусів. Системи кондиціювання людського щастя також відрізняються, залежно від людини. Деякі особи народжуються з життєрадісною біохімічною системою, що дозволяє їхньому настрою коливатися на рівні від шести до десяти за десятибальною шкалою, з часом зупиняючись на восьми. Така людина доволі щаслива, навіть якщо вона живе в непривітному великому місті, втрачає всі свої гроші під час обвалу фондового ринку та захворює на діабет. Іншим дістається похмура біохімія, що змушує настрій коливатися на рівні від трьох до семи та зупинятися на п’яти. Така нещаслива людина залишається пригніченою, навіть якщо вона насолоджується підтримкою дружньої громади, виграє мільйони в лотерею та є здоровою як спортсмен-олімпієць. По суті, навіть якби наш похмурий друг виграв 50 мільйонів доларів вранці, відкрив ліки одночасно проти СНІДу та раку в обід, помирив ізраїльтян з палестинцями у другій половині дня, а потім увечері возз’єднався з давно загубленою дитиною, яку не бачив уже багато років, – він усе одно не зміг би відчути щастя вище сьомого рівня. Його мозок просто не створений для радості, хай там що б сталося.
Згадайте на хвилинку ваших рідних та друзів. Ви явно знаєте кількох людей, які залишаються порівняно веселими, незалежно від того, що випадає на їхню долю. Але є серед них і такі, що завжди чимось незадоволені, які б дарунки світ не клав їм до ніг. Ми звикли вважати, що якби лише змогли змінити місце роботи, одружитися, закінчити написання цього роману, купити нову машину або погасити кредит, то були би на сьомому небі від щастя. Проте коли ми отримуємо бажане, то не почуваємось щасливішими. Купівля машин та написання романів не змінює нашу біохімію. Ненадовго вони можуть влаштувати їй колотнечу, але вона швидко повертається до свого заданого рівня.
Як співвідноситься з вищезгаданими психологічними та соціологічними відкриттями те, що одружені люди, наприклад, у середньому щасливіші за самотніх? По-перше, ці відкриття є кореляціями – напрямок причинового зв’язку може бути протилежним тому, про який думають деякі дослідники. Це правда, що одружені люди щасливіші за самотніх та розлучених, але це не обов’язково означає, що саме шлюб приносить щастя. Цілком можливо, що це щастя є причиною шлюбу. Або, точніше, що шлюб приносять та підтримують серотонін, допамін та окситоцин. Люди, які народжуються з життєрадісною біохімією, загалом є щасливими та задоволеними. Такі люди є більш привабливими супутниками життя та, відповідно, мають більше шансів одружитися або вийти заміж. Вони також мають менше шансів розлучитися, бо значно легше жити з щасливими та задоволеними людьми, аніж з пригніченими та незадоволеними. Отже, це правда, що одружені люди в середньому щасливіші за самотніх, але самотня жінка, схильна до похмурості через свою біохімію, не обов’язково стане щасливішою, якщо знайде собі чоловіка.
Крім того, більшість біологів не є фанатиками. Вони дотримуються думки, що щастя визначається переважно біохімією, але погоджуються, що важливу роль відіграють також психологічні та соціологічні чинники. Наша психічна система кондиціювання має певну свободу руху в межах заздалегідь визначених кордонів. Майже неможливо подолати верхній та нижній емоційні кордони, але шлюб та розлучення можуть мати вплив між ними. Народжений із середнім п’ятим рівнем щастя ніколи не влаштовуватиме диких танців посеред вулиці. Але добрий шлюб може дозволити йому час від часу насолоджуватися сьомим рівнем та не скочуватися до третього.
Якщо ми приймаємо біологічний підхід до щастя, тоді виходить, що історія не має великої важливості, оскільки більшість історичних подій ніяк не вплинули на нашу біохімію. Історія може змінити зовнішні стимули, що прискорюють вироблення серотоніну, але не отримувані в результаті рівні серотоніну, а отже, не може зробити людей щасливішими.
Порівняймо середньовічного французького селянина із сучасним паризьким банкіром. Селянин жив у холодній глиняній хатинці, доглядаючи за свинями, тоді як банкір повертається додому до чудового пентхаусу з усіма найновішими технологічними пристроями та видом на Єлисейські Поля. Інтуїтивно, ми могли би очікувати, що банкір буде значно щасливішим за селянина. Проте глиняні хати, пентхаузи та Єлисейські Поля насправді не визначають наш настрій. Це робить серотонін. Коли середньовічній селянин завершив будівництво своєї глиняної хати, нейрони його мозку виробили достатньо серотоніну, щоб підняти настрій до десятого рівня. Коли ж у 2013 році банкір вніс останній платіж за розкішний пентхаус, нейрони його мозку виробили аналогічну кількість серотоніну, піднявши настрій до аналогічного десятого рівня. Для мозку немає різниці, що пентхаус значно комфортабельніший за глиняну хату. Значення для нього має лише те, що на даний момент рівень серотоніну та настрою сягає десяти. Відповідно, банкір не буде ні на йоту щасливішим за свого прапрапра…діда, бідного середньовічного селянина.
Це справедливо не лише для приватного життя, але й для великих колективних подій. Візьмімо, наприклад, Французьку революцію. Справ у революціонерів вистачало: вони стратили короля, роздали землі селянам, проголосили права людини, скасували привілеї дворян та вели війну проти всієї Європи. Проте ніщо з цього не змінило французьку біохімію. Відповідно, попри всі політичні, соціальні, ідеологічні та економічні покращення, які принесла революція, вплив її на щастя французів був невеликим. Ті, хто виграв у генетичну лотерею життєрадісну біохімію, до революції були такими ж щасливими, як і після неї. Люди ж з похмурою біохімією скаржились на Робесп’єра та Наполеона з тією самою гіркотою, з якою раніше скаржились на Людовика XVI та Марію-Антуанетту.
Якщо так, то що доброго дала Французька революція населенню країни? Якщо люди не стали щасливішими, то який був сенс у всьому цьому хаосі, страху, крові та війні? Біологи ніколи б не пішли на штурм Бастилії. Люди думають, що ця політична революція або та соціальна реформа зробить їх щасливими, але їхня біохімія зраджує їх знову і знову.
Є лише один напрямок історичного розвитку, що має справжню важливість. Сьогодні, коли ми нарешті усвідомлюємо, що ключі до щастя знаходяться в руках нашої біохімічної системи, ми можемо припинити марнувати наш час на політику та соціальні реформи, путчі й ідеології та зосередитись на єдиній речі, здатній зробити нас дійсно щасливими: маніпуляції нашою біохімією. Якщо вкласти мільярди в розуміння хімії нашого мозку та розробку відповідних препаратів, то можна зробити людей значно щасливішими, ніж будь-коли раніше без жодної потреби в революціях. Препарат прозак, наприклад, не змінює режими, але, підвищуючи рівень серотоніну, виводить людей із депресії.
Найкраще біологічну точку зору на цю проблему передає відоме гасло нової доби: «Щастя починається всередині». Гроші, соціальний статус, пластична хірургія, гарні будинки, могутні позиції – ніщо з цього не принесе вам щастя. Тривале щастя дають лише серотонін, допамін та окситоцин.[118]
В утопічному романі Олдоса Гакслі «Прекрасний новий світ», виданому в 1932 році в розпал Великої депресії, щастя є вищою цінністю, а психіатричні наркотики замінили поліцію та вибори в основі політики. Щодня кожна людина приймає дозу «соми» – синтетичного наркотику, що робить людей щасливими, не погіршуючи їхню продуктивність та ефективність. Світовій державі, яка управляє всією земною кулею, навіть близько не загрожують війни, революції, страйки чи демонстрації, бо всі люди надзвичайно задоволені своїми нинішніми умовами життя, хай би якими ті не були. Бачення майбутнього Гакслі лякає читача значно більше, ніж роман Джорджа Орвелла «1984». Світ Гакслі здається більшості читачів жахливим, причому їм важко пояснити чому. Адже всі там постійно щасливі – що може бути в цьому не так?
