Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього
Життя на стрічці конвеєра
Індустріальна революція принесла з собою безпрецедентне поєднання дешевої й достатньої енергії та дешевої й достатньої сировини. Результатом став справжній вибух людської продуктивності. В першу чергу та найбільшою мірою, цей вибух був відчутним у сільському господарстві. Зазвичай, коли ми міркуємо про Індустріальну революцію, на думку спадає міський пейзаж з димом труб або тяжка праця шахтарів, які в поті чола свого видобувають вугілля з надр землі. Проте, головним чином, Індустріальна революція стала Другою сільськогосподарською революцією.
За останні 200 років методи промислового виробництва стали основою сільського господарства. Завдання, які раніше виконувались за допомогою м’язової сили або не виконувались взагалі, почали покладатися на машини, наприклад трактори. Завдяки штучному заплідненню, промисловим інсектицидам та цілому арсеналові гормонів та лікарських засобів, поля та тварини стали значно продуктивнішими. Морозильні камери, кораблі та літаки дозволили зберігати продукти місяцями та транспортувати їх швидко й дешево на інший край світу. Європейці почали обідати свіжою аргентинською яловичиною та японськими суші.
Навіть рослини та тварини зазнали впливу механізації. Приблизно в той час, як гуманістичні релігії піднесли Homo sapiens до божественного статусу, сільськогосподарські тварини перестали розглядатися як живі створіння, здатні відчувати біль та страждання, а замість того з ними почали поводитись неначе з машинами. Сьогодні можна часто зустріти масове виробництво цих тварин у господарствах, дуже схожих на заводи та фабрики. При цьому їхні організми формуються згідно з потребами промисловості. Усе їхнє життя проходить неначе етапи гігантського конвеєра, а тривалість та якість їхнього існування визначаються прибутками та втратами бізнес-корпорацій. Навіть, коли промисловість турбується, щоби вони були живі, здорові та добре вгодовані, це відбувається аж ніяк не через щирий інтерес до соціальних та психічних потреб тварин (окрім випадків, коли ті мають прямий вплив на виробництво).
Курки-несучки, наприклад, мають складний світ поведінкових потреб та стимулів. Вони відчувають сильний потяг до розвідки своєї території, збирання та дзьобання всього їстівного, визначення соціальних ієрархій, будівництва гнізд та чищення свого пір’я. Але яєчна промисловість часто замикає птахів у тісних курниках, і нерідкі випадки, коли в одну клітку запихають по чотири курки, кожній з яких відводиться місце площею приблизно двадцять п’ять на двадцять два сантиметри. Курки отримують достатньо їжі, але вони не можуть заявляти свої права на територію, будувати гнізда або займатися іншими природними справами. По суті, клітки є настільки малими, що курки в них часто не можуть навіть розправити крила або стати на повний зріст.
Свині є одними з найбільш розумних та допитливих ссавців, поступаючись у цьому, мабуть, лише великим приматам. Але індустріалізовані свиноферми зазвичай тримають свиноматок у таких тісних комірках, що вони буквально повернутися не можуть (не кажучи вже про прогулянки або пошуки їжі). Свиноматок тримають у цих клітках удень та вночі протягом чотирьох тижнів після опоросу. Потім їхнє потомство забирають на відгодівлю, а свиноматок знову запліднюють для отримання наступної партії поросят.
Багато дійних корів проживають майже все їхнє чітко розплановане життя в невеличких стійлах, стоячи, сидячи та сплячи у власних екскрементах. Вони отримують свою частку їжі, гормонів та ліків з одних машин та кожні кілька годин дояться іншими. Корова в корівнику розглядається не більше, ніж рот, що споживає сировину, та вим’я, що дає продукт. Поводження з живими створіннями, які мають складний емоційний світ, неначе з машинами означає спричинення не лише фізичного дискомфорту, а й значного соціального стресу та психологічної зневіри.[106]
40. Курчата на стрічці конвеєра в комерційному інкубаторі. Самців та недосконалих самиць відбраковують, а потім вбивають у газових камерах та скидають в автоматичні подрібнювачі або просто викидають на смітники, де вони давляться насмерть. Щороку в таких інкубаторах гинуть сотні мільйонів курчат
Як трансатлантична работоргівля не була результатом ненависті до африканців, так і в сучасному тваринництві немає ворожості. Повторюся знову: воно базується на байдужості. Більшість людей, які виробляють та споживають яйця, молоко та м’ясо, рідко задумуються про долю курок, корів та свиней, чию плоть та продукти вони їдять. Ті ж, хто задумуються, часто стверджують, що такі тварини насправді мало відрізняються від машин, не мають почуттів та емоцій і не здатні на страждання. За іронією долі, ті ж самі наукові дисципліни, що формують наше уявлення про молочні та яєчні машини, пізніше продемонстрували, що ссавці та птахи, поза всякими обґрунтованими сумнівами, мають складний набір почуттів та емоцій. Вони не лише відчувають фізичний біль, але й можуть також страждати від емоційного дискомфорту.
Еволюційна психологія дотримується думки, що емоційні та соціальні потреби сільськогосподарських тварин виникли в дикій природі, коли вони були необхідні для виживання та відтворення. Наприклад, дика корова мала вміти налагодити близькі стосунки з іншими коровами та биками, бо інакше вона не змогла би вижити та дати потомство. Щоби засвоїти необхідні навички, еволюція закладала в телят – як і в молодняк решти соціальних ссавців – міцне бажання грати (адже гра є способом вивчення ссавцями соціальної поведінки). Крім того, вона закладала в них ще міцніше бажання зв’язку з їхніми матерями, чиє молоко та турбота були необхідними для їх виживання.
Що відбувається, коли сьогодні фермери беруть маленьку теличку, відділяють її від матері, поміщають у закриту клітку, дають їй їжу, воду та ліки проти різних хвороб, а потім, коли вона достатньо підросте, запліднюють її бичачою спермою? З об’єктивної точки зору, щоби вижити та дати потомство, ця теличка більше не потребує ні зв’язку з матір’ю, ні товаришів по іграх. Але з суб’єктивної, вона все ще відчуває дуже міцну потребу в зв’язку з її матір’ю та грі з іншими телятами. Якщо ці потреби не задовольнятимуться, теличка сильно страждатиме. У цьому полягає базовий урок еволюційні психології: потреби, сформовані в дикій природі, продовжують відчуватися на суб’єктивному рівні, навіть якщо більше немає реальної необхідності для виживання та відтворення. Трагедією промислового сільського господарства є те, що воно вельми турбується про об’єктивні потреби тварин, водночас нехтуючи їхніми суб’єктивними потребами.
Правильність цієї теорії відома щонайменше з 1950-х років, коли американський психолог Гаррі Гарлоу вивчав розвиток мавп. Гарлоу відділяв маленьких мавпенят від їхніх матерів через кілька годин після народження. Мавпенят саджали в окремі клітки, а потім вирощували поруч із манекенами, частково схожими на їхніх матерів. У кожну клітку Гарлоу поміщав два таких манекени. Один був зроблений з металевого дроту та споряджений пляшечкою з молоком, соску якої могли смоктати мавпочки. Інший був зроблений з дерева, вкритого пухнастою тканиною, що робило його схожим на справжню матір, але він не давав мавпеняті жодних матеріальних засобів для існування. Припускалося, що мавпенята лазитимуть більше по металевій «матері», яка їх годує, ніж по вкритій тканиною.
Що ж відбувалося насправді? На превеликий подив Гарлоу, мавпенята явно віддавали перевагу тканинній «матері», проводячи більшість часу з нею. Коли ж дві «матері» розміщувалися дуже близько одна до одної, мавпенята сиділи на тканинній, навіть коли тягнулися по молоко до металевої. Гарлоу запідозрив, що, можливо, звірята роблять так тому, що їм холодно. Тому він помістив усередину дротяної «матері» електричну лампочку, яка тепер випромінювала тепло. Проте більшість мавпенят, окрім дуже маленьких, продовжували віддавати перевагу манекенові, вкритому тканиною.
Подальші дослідження показали, що мавпенята-сироти Гарлоу виростали емоційно неспокійними, навіть попри те, що отримували всі необхідні поживні речовини. Вони ніколи не вливалися в мавпяче товариство, мали складності при спілкуванні з іншими мавпами та страждали від високого рівня тривоги та агресії. Висновок був однозначним: мавпи мають психологічні потреби та бажання, що виходять за межі їхніх матеріальних вимог, і якщо ті не задовольняються, вони сильно страждають. У наступні десятиліття численні дослідження показали, що цей висновок правомірний не лише для мавп, але й для інших ссавців, а також птахів. На сьогодні мільйони сільськогосподарських тварин приречені на ті самі умови, що й мавпенята Гарлоу, оскільки селяни постійно відокремлюють телят, поросят та інших дитинчат від їхніх матерів, вирощуючи їх в ізоляції.[107]
41. Одне з мавпенят-сиріт Гарлоу, яке сидить на тканинній «матері», навіть коли смокче молоко від металевої
Загалом, мільярди домашніх тварин існують сьогодні як частина механізованого конвеєра і щороку приблизно 10 мільярдів із них забивають. Такі методи промислового тваринництва різко збільшили сільськогосподарське виробництво та запаси людської їжі. Разом з механізацією вирощування рослин промислове розведення тварин є основою для всього сучасного соціоекономічного ладу. До індустріалізації сільського господарства більшу частину їжі, отриманої з полів та ферм, споживали самі селяни та їхні свійські тварини. Для харчування ремісників, вчителів, священиків та бюрократів залишався доволі невеликий відсоток. Відповідно, в майже усіх суспільствах понад 90 % населення становили селяни. Після ж індустріалізації сільського господарства меншої кількості селян стало цілком достатньо, щоби прогодувати більшу кількість клерків та працівників заводів і фабрик. Сьогодні в Сполучених Штатах Америки сільським господарством займаються лише 2 % населення. Втім, ці 2 % виробляють достатньо не лише, щоби прогодувати все населення США, але й експортувати надлишки до решти світу.[108] Без індустріалізації сільського господарства міська Індустріальна революція могла би ніколи не відбутися – для роботи на заводах та в офісах просто не вистачало би рук та мізків.
Щойно ці заводи та офіси отримали мільярди рук та мізків, які звільнилися від роботи на полях, вони почали виробляти просто безпрецедентну лавину продукції. Сьогодні люди виробляють значно більше сталі, шиють значно більше одягу та будують набагато більше будинків, ніж будь-коли раніше. Крім того, вони виробляють вражаючий асортимент раніше нечуваних товарів, таких як лампи розжарювання, мобільні телефони, відеокамери та посудомийні машини. Уперше в історії людства пропозиція почала перевищувати попит. І тут з’явилася абсолютна нова проблема: хто купуватиме всі ці речі?
