Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього
13. Таємниця успіху
Комерція, імперії та універсальні релігії, врешті-решт, підвели практично всіх розумних на всіх континентах до глобального світу, в якому ми живемо сьогодні. Не те, щоби цей шлях експансії та об’єднання був прямим або без перешкод. Проте, дивлячись на загальну картину, можна сказати, що перехід від багатьох малих культур до кількох великих та, нарешті, до єдиного глобального суспільства став, мабуть, неминучим результатом динамічного розвитку історії людства.
Але коли ми кажемо, що глобальне суспільство є неминучим, це не означає, що в кінцевому результаті планувалось отримати саме той конкретний різновид глобального суспільства, який ми маємо зараз. Безумовно, можна уявити й інші результати. Чому сьогодні у світі так поширена англійська мова, а не, скажімо, данська? Чому в наш час існує приблизно 2 мільярди християн та 1,25 мільярда мусульман, але лише 150 тисяч зороастрійців та жодного маніхейця? Якби ми могли повернутися в часі на 10 тисяч років тому та налаштувати процес на повторення знову й знову, чи завжди ми бачили б злет монотеїзму та спад дуалізму?
Провести такий експеримент ми не можемо, тому й не знаємо напевно. Проте на деякі роздуми нас може наштовхнути дослідження двох ключових характеристик історії.
1. Ретроспективна помилка
Кожна точка в історії є свого роду перехрестям. Звичайно, з минулого до теперішнього веде один-єдиний битий шлях, але доріг у майбутнє розгалужується безліч. Деякі з них є ширшими, рівнішими, краще розміченими, а тому більш привабливими для вибору, але іноді історія (або люди, які її творять) обирає зовсім неочікувані повороти.
На початку IV століття перед Римською імперією відкривався широкий горизонт релігійних можливостей. Вона могла міцно пристати до свого традиційного та строкатого політеїзму. Але імператор Костянтин, озираючись на буремне століття громадянської війни, здається, подумав, що єдина релігія з чіткою доктриною здатна об’єднати його етнічно різноманітну державу. Національною вірою римлян він міг обрати будь-який із низки тогочасних культів – серед доступних варіантів були маніхейство, мітраїзм, культ Ісіди або Кібели, зороастризм, юдаїзм та навіть буддизм. Чому ж він обрав Ісуса? Можливо, у християнській теології було щось, що приваблювало його особисто, чи якийсь аспект цієї віри наштовхнув імператора на думку, що християнство буде легше використати для своїх цілей? Чи мав він релігійний досвід, чи то якісь радники підказали, що християни швидко здобувають прихильників і краще за все застрибнути у цей вагон? Історики можуть довго гадати про причини такого вибору, але чіткої відповіді у нас поки що немає. Вони можуть описати, якхристиянство узяло Римську імперію під свій контроль, але не можуть пояснити, чому була реалізована саме ця можливість.
У чому різниця між описом «як» та поясненням «чому»? Описати «як» означає реконструювати низку певних подій, що привели від однієї точки історії до іншої. Пояснити ж «чому» означає знайти причиново-наслідкові зв’язки, що відповідальні за здійснення цієї низки подій з виключенням решти можливостей.
Деякі вчені дійсно дають чітке пояснення подій, на кшталт злету християнства. Вони намагаються звести історію людства до дії біологічних, екологічних або економічних сил. Вони стверджують, що злет монотеїстичної релігії зробило неминучим щось у географії, генетиці або економіці Римського Середземномор’я. А проте більшість істориків скептично сприймають такі детерміністичні теорії. Це є однією з характерних ознак історії як академічної дисципліни – що краще ви знаєте певний історичний період, том важче пояснити, чому події розвивалися саме таким чином, а не іншим. Ті, хто має лише поверхові знання певного періоду, зазвичай зосереджуються лише на можливості, яку було врешті-решт реалізовано. Для ретроспективного пояснення, чому такий результат став неминучим, вони відповідають щось на кшталт «так уже сталося». Натомість більш глибоко поінформовані про цей період можуть розповісти про незадіяні шляхи історії значно більше.
Фактично люди, які знали той період найкраще (жили у той час), розуміли якраз найменше. Для пересічного римлянина часів Костянтина майбутнє було туманним. Залізне правило історії полягає в тому, що результат, який здається неминучим у ретроспективі, в той час був далеким від очевидного. Наше сьогодення не є винятком. Чи вийшли ми вже з глобальної економічної кризи, чи найгірше ще попереду? Чи продовжуватиме Китай своє зростання, поки не стане провідною супердержавою? Чи втратять Сполучені Штати Америки свою гегемонію? Чи є піднесення монотеїстичного фундаменталізму хвилею майбутнього, чи лише місцевим виром без важливих тривалих наслідків? Наближаємося ми до екологічної катастрофи чи до технологічного раю? На користь усіх цих наслідків можна навести доволі вагомі аргументи, але способу чітко прояснити ситуацію у нас немає. Через декілька десятиліть люди озиратимуться назад та думатимуть, що відповіді на всі ці запитання були очевидними.
Особливо важливо наголосити, що часто реалізуються можливості, які здаються дуже малоймовірними для їхніх сучасників. Коли у 306 році на римський трон сів імператор Костянтин, християнство являло собою не більш ніж езотеричну східну секту. Якби ви тоді висловили припущення, що скоро воно стане державною релігією Риму, вас би просто засміяли, так само як сьогодні, якби ви припустили, що до 2050 року державною релігією США може стати Харе Крішна. У жовтні 1913 року більшовики були всього лише маленькою радикальною російською партією. Жодна розважлива людина тоді б не передбачила, що через якихось чотири роки вони захоплять усю владу в країні. У 600 році думка про те, що група арабів-пустельників невдовзі захопить обшир від Атлантичного океану до Індії, здавалася ще безглуздішою. Справді, якби візантійська армія відбила першу атаку, іслам, мабуть, залишився би темним культом, відомим лише небагатьом знавцям релігійних течій. Учені б дуже легко пояснили, чому віра, що ґрунтується на одкровеннях середнього віку купця з Мекки, майже нікого не привернула.
Ні, не все було можливо. Географічні, біологічні та економічні сили створюють певні обмеження розвитку історії. Проте ці обмеження залишають цілком достатньо простору для дивовижних подій, що здаються не зв’язаними жодними детерміністичними законами.
Такий висновок розчаровує багатьох людей, яким би хотілося, щоб історія була зумовленою. Детермінізм є доволі привабливим, бо наштовхує на думку, що наш світ та вірування є природним та неминучим продуктом історії. Для нас є природним та неминучим жити в національних державах, організовувати нашу економіку за капіталістичними принципами та щиро вірити в права людини. Визнати, що історія не зумовлена, це як визнати, що більшість людей сьогодні вірять у націоналізм, капіталізм та права людини лише за збігом обставин.
Історію не можна пояснити детерміновано і не можна передбачити, бо вона є хаотичною. На неї впливають стільки сил, які взаємодіють між собою настільки складним чином, що навіть найменші зміни інтенсивності та способу їхньої взаємодії можуть призвести до зовсім інших наслідків, ніж передбачається. Крім того, історія являє собою так звану «хаотичну систему другого рівня». Хаотичні системи бувають двох форм. Хаос першого рівня – це хаос, що не реагує на передбачення стосовно нього. Наприклад, хаотичною системою першого рівня є погода. Хоча на неї впливає безліч чинників, можна створити комп’ютерні моделі, що враховуватимуть дедалі більше з них та даватимуть дедалі точніші прогнози погоди.
Хаос другого рівня – це хаос, що реагує на передбачення стосовно нього, а тому його неможливо точно передбачити. Наприклад, хаотичною системою другого рівня є ринки. Що станеться, якщо ми розробимо комп’ютерну програму, яка зі стовідсотковою точністю передбачатиме завтрашні ціни на нафту? Ціни на нафту одразу реагуватимуть на опубліковані прогнози, які, відповідно, не справджуватимуться. Припустімо, що сьогодні ціна на нафту становить 90 доларів за барель, а безпомилкова комп’ютерна програма передбачає, що завтра вона становитиме 100 доларів. Тоді трейдери кинуться купувати якомога більше нафти, бо зможуть виграти від передбаченого підняття ціни. У результаті цього ціна підскочить до 100 доларів за барель скоріше сьогодні, ніж завтра. Що ж тоді станеться завтра? А от цього не знає ніхто.
Політика теж являє собою хаотичну систему другого рівня. Багато людей критикують спеціалістів з Радянського блоку за те, що вони не зуміли передбачити революційні події 1989 року, та лають експертів із Близького Сходу, які не передбачили революцій Арабської Весни 2011-го. Це несправедливо. Революції є непередбачуваними за визначенням. Передбачувана революція ніколи б не відбулася.
Чому ні? Уявіть, що зараз 2010 рік і деякі геніальні політологи, разом із якимось комп’ютерним чарівником розробили безпомилковий алгоритм, який у привабливому інтерфейсі можна випустити на ринок як провісник революцій. Вони пропонують свої послуги президентові Єгипту Хосні Мубараку та в обмін на щедру платню розповідають йому, що, за їхніми прогнозами, революція в Єгипті точно почнеться протягом наступного року. Як би на це відреагував Мубарак? Найпевніше, він одразу б знизив податки, передав мільярди доларів на потреби населення – а також збільшив штат таємної поліції, просто про всяк випадок. Запобіжні заходи працюють. Наступний рік настає та минає, а революції (сюрприз!) немає. І тоді Мубарак вимагає повернути йому витрачені гроші. «Ваш алгоритм нічого не вартий! – кричить він ученим. – Я би міг побудувати новий палац, замість роздавати всі гроші абикому!» – «Але причина, чому революція не відбулася, полягає саме в тому, що ми її передбачили», – кажуть на своє виправдання вчені. «Пророки, які передбачають речі, що не справджуються? – зауважує Мубарак, наказуючи варті схопити їх. – Та я би за копійки міг зібрати десяток таких на каїрському базарі».
Отже, навіщо вчити історію? На відміну від фізики або економіки, історія не дає людям засобів для точних передбачень. Ми вивчаємо історію не для того, щоби знати майбутнє, а для того, щоби розширити наші горизонти, розуміти, що наша теперішня ситуація не є ані природною, ані неминучою, та щоби, відповідно, мати перед собою значно більше можливостей, аніж уявляли раніше. Наприклад, вивчення того, як європейці прийшли до панування над африканцями, дозволяє нам усвідомити, що у расовій ієрархії немає нічого природного або неминучого та що світ цілком може бути організований інакше.
