Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього

Поклоніння людині

Останні 300 років часто зображують як епоху поширення атеїзму, протягом якої релігії дедалі більше втрачали свою важливість. Якщо говорити про теїстичні релігії, це здебільшого так. Але, якщо врахувати релігії закону природи, тоді сучасність виявиться епохою релігійної гарячки, безпрецедентних місіонерських зусиль та найкривавіших релігійних війн в історії людства. Сучасна епоха стала свідком появи низки нових релігій закону природи, таких як лібералізм, комунізм, капіталізм, націоналізм та нацизм. Прибічники цих світоглядів не люблять, коли їх називають релігіями, і самі називають їх ідеологіями. Але це лише вправи з семантики. Якщо релігія – це система людських норм та цінностей, що ґрунтується на вірі в надлюдський порядок, тоді радянський комунізм був релігією не менше, ніж іслам.

Іслам, звичайно, відрізняється від комунізму, бо вважає надлюдський порядок, який управляє світом, породженням усесильного бога-творця, тоді як радянський комунізм не вірив ні в яких богів. Але буддизм теж не надто покладається на богів, а ми все одно звикли вважати його релігією. Подібно до буддистів, комуністи вірили в надлюдський порядок природних та непорушних законів, якими мають керуватися дії всіх людей. Тоді як буддисти вірять, що закон природи відкрив Сіддгартха Ґаутама, комуністи вірили, що закон природи відкрили Карл Маркс, Фрідріх Енгельс та Володимир Ілліч Ленін. На цьому схожість не закінчується. Подібно до інших релігій, комунізм теж мав свої святі тексти та книги пророків, приміром «Капітал» Маркса, які передвіщають, що історія скоро закінчиться неминучою перемогою пролетаріату. Комунізм мав свої свята та фестивалі, наприклад Перше травня та річниці Жовтневої революції. Він мав теологів – знавців марксистської діалектики, а кожен підрозділ Радянської армії мав свого капелана в особі комісара, а пізніше замполіта, який стежив за благочестям солдатів та офіцерів. Комунізм мав своїх великомучеників, святі війни та єресь, на кшталт троцькізму. Радянський комунізм був фанатичною та місіонерською релігією. Благочестивий комуніст не міг бути християнином або буддистом і мав поширювати слова Маркса та Леніна навіть ціною власного життя.

Релігія – це система людських норм та цінностей, що ґрунтується на вірі в надлюдський порядок. Теорія відносності не є релігією, бо (принаймні, досі) не існує жодних людських норм та цінностей, базованих на ній. Футбол не є релігією тому, що ніхто не стверджує, що його правила відображують надлюдські закони. Іслам, буддизм та комунізм є релігіями, бо все це – системи людських норм та цінностей, що ґрунтуються на вірі в надлюдський порядок. (Зверніть увагу на різницю між «надлюдським» та «надприродним». Буддистський закон природи та марксистські закони історії є надлюдськими, оскільки не були видані людьми. Проте вони не є надприродними.)

Деякі читачі можуть почуватися дуже незручно від такої аргументації. Якщо вам від цього буде легше, ніхто не забороняє вам і далі називати комунізм ідеологією, а не релігією. Це геть нічого не змінює. Усі світогляди можна поділити на богоцентристські релігії та безбожні ідеології, які стверджують, що базуються на законах природи. Але тоді, щоби бути послідовними, нам потрібно віднести принаймні деякі секти буддистів, даоїстів та стоїків до ідеологій, а не релігій. І навпаки, віра в богів зберігається всередині багатьох сучасних ідеологій та що деякі з них, зокрема лібералізм, не мають сенсу без цієї віри.

Було б неможливо дослідити тут історію всіх нових сучасних світоглядів, зокрема тому, що між ними не існує чітких кордонів. Вони не менш синкретичні, ніж монотеїзм та доволі популярний сьогодні буддизм. Як буддисти могли поклонятися індуїстським божествам, а монотеїсти могли вірити в існування сатани, так само й типові американці в наші дні є одночасно націоналістами (вірять в існування американської нації з особливою роллю в історії), капіталістами вільного ринку (вірять, що відкрита конкуренція та прагнення до самозацікавлення є найкращими способами створити процвітаюче суспільство) та ліберальними гуманістами (вірять, що творець наділив людей певними невід’ємними правами). Націоналізм буде розглядатися в Розділі 18. Капіталізму – найуспішнішій із сучасних релігій – відведено Розділ 16, де роз’яснюються його головні вірування та ритуали. До гуманістичної релігії я звернуся на решті сторінок цього розділу.

Теїстичні релігії зосереджені на поклонінні богам. Гуманістичні ж релігії поклоняються людству, або, точніше буде сказати, Homo sapiens. Гуманізм – це віра в те, що Homo sapiens має унікальну та сакральну природу, яка фундаментально відрізняється від природи всіх інших тварин та всіх інших явищ. Гуманісти вірять, що унікальна природа Homo sapiens є найважливішою річчю у світі й визначає все, що відбувається у всесвіті. Вище добро є добром Homo sapiens. Решта світу та решта істот існують виключно на користь цього виду.

Всі гуманісти поклоняються людству, але вони не дійшли згоди щодо єдиного його визначення. З часом гуманізм розколовся на три ворожі секти, що борються за точне розуміння поняття «людство», так само як ворожі християнські секти боролися за точне визначення «Бога». Сьогодні найважливішою гуманістичною сектою є ліберальний гуманізм, прихильники якого вірять, що «людство» – це характеристика окремих людей, а тому свобода особистості є священною та недоторканною. За словами лібералів, сакральна природа людства зберігається всередині всіх без винятку людей із виду Homo sapiens. Внутрішнє ядро окремих людей надає значення світу та є джерелом всієї етичної та політичної влади. Поставши перед етичною або політичною дилемою, слід зазирнути всередину себе та дослухатися до нашого внутрішнього голосу – голосу людства. Головні заповіді ліберального гуманізму покликані захистити свободу цього внутрішнього голосу від зазіхань або шкоди. Ці заповіді загальновідомі як «права людини».

Саме тому, наприклад, ліберали протестують проти катувань та смертної кари. У ранній сучасній Європі вважалося, що вбивці порушують та дестабілізують космічний порядок. Для приведення космосу назад до рівноваги необхідно було катувати та публічно стратити злочинця, щоб усі могли бачити відновлення порядку. Відвідування огидних страт було улюбленою розвагою лондонців та парижан часів Шекспіра та Мольєра. У сьогоднішній Європі вбивство вважається порушенням сакральної природи людства. З метою відновити порядок теперішні європейці не катують і не страчують злочинців. Замість цього, вони карають убивцю способом, який вважають найбільш «людяним» з усіх можливих, таким чином зберігаючи та навіть відновлюючи його людську святість. Ушанування людської природи вбивці нагадує всім про святість людства та зберігає порядок. Захищаючи вбивцю, ми виправляємо те, що він порушив.

Навіть попри те, що ліберальний гуманізм освячує людей, він не заперечує існування Бога та, по суті, заснований на монотеїстичних віруваннях. Ліберальні віра у вільну та сакральну природу кожної людини є прямою спадщиною традиційної християнської віри у вільну та вічну людську душу. За відсутності вічної душі та Бога-Творця лібералам було б напрочуд складно пояснити, що такого особливого в окремо взятій людині розумній.

Іншою важливою сектою є соціалістичний гуманізм. Соціалісти вірять, що поняття «людство» є, скоріше, колективним, аніж індивідуалістичним. Вони вважають сакральним не внутрішній голос кожної окремої людини, а вид Homo sapiens у цілому. Тоді як ліберальний гуманізм шукає якомога більшої свободи для окремих людей, соціалістичний гуманізм шукає рівності між усіма людьми. За словами соціалістів, нерівність є найгіршим злочином проти святості людства, бо ставить зовнішні якості людей вище за їхню універсальну сутність. Наприклад, коли багаті ставляться вище за бідних, це означає, що ми цінуємо гроші більше за універсальну сутність усіх людей, яка є абсолютно однаковою як для багатих, так і для бідних.

Подібно до ліберального гуманізму, соціалістичний гуманізм побудований на монотеїстичному фундаменті. Ідея про те, що всі люди рівні, є переробленою версією монотеїстичного переконання, що всі душі рівні перед Богом. Єдиною гуманістичною сектою, яка дійсно порвала з традиційним монотеїзмом, є еволюційний гуманізм, найвідомішими представниками якого є нацисти. Від інших гуманістичних сект нацистів відрізняло інше визначення «людства», на яке глибоко вплинула теорія еволюції. На противагу всім іншим гуманістам, нацисти вірили, що людство не є чимось універсальним та вічним, а скоріше, мінливим видом, що може еволюціонувати або дегенерувати. Людина здатна еволюціонувати до надлюдини або дегенерувати до недолюдини.

Основною амбіцією нацистів був захист людства від дегенерації та сприяння його прогресивній еволюції. Ось чому вони стверджували, що необхідно захищати та плекати арійську расу, найбільш передову форму людства, тоді як вироджених представників Homo sapiens, на кшталт євреїв, ромів, гомосексуалістів та душевно хворих, треба поміщати в карантин та навіть знищувати. Нацисти пояснювали, що Homo sapiens, як вид, з’явилася, коли одна «вища» популяція давніх людей еволюціонувала, тоді як «нижча», на кшталт неандертальців, вимерла. Спочатку ці різні популяції були не більше, ніж різними расами, але поступово розвивалися незалежним чином, власними еволюційними шляхами. Це цілком може статися знову. За словами нацистів, Homo sapiens уже були поділені на кілька різних рас, кожна зі своїми власними унікальними характеристиками. Одна з цих рас, арійська, мали найкращі якості – раціоналізм, красу, добропорядність, гідність. Тому арійська раса мала потенціал, щоби перетворити людину в надлюдину. Інші ж раси, такі як євреї та чорношкірі, були сучасними неандертальцями, які володіли нижчими якостями. Якби їм дозволили розмножуватися, зокрема, укладати шлюби з арійцями, вони б погіршили всі людські популяції та призвели б Homo sapiens до вимирання.

Біологи вже розвінчали нацистську расову теорію. Зокрема, генетичне дослідження, проведене після 1945 року, продемонструвало, що відмінностей між різними лініями людей значно менше, ніж стверджували нацисти. Але ці висновки є відносно новими. Враховуючи стан наукових знань у 1933 році, нацистські вірування тоді навряд чи легко було спростувати. Ідеї існування різних людських рас, вищості білої раси та необхідності захищати й культивувати цю вищу расу були поширеними серед більшості західних еліт. Учені найпрестижніших західних університетів, використовуючи ортодоксальні наукові методи тих днів, публікували дослідження, які начебто доводили, що представники білої раси більш тямущі, етичні та чутливі, ніж африканці або індійці. Політики всіх мастей у Вашингтоні, Лондоні та Канберрі приймали як годиться, що їхнім завданням є завадити погіршенню та дегенерації білої раси шляхом, наприклад, обмеження імміграції з Китаю або навіть Італії до «арійських» країн, таких як США та Австралія.

30. Плакат нацистської пропаганди, де праворуч демонструється «расово чистий арієць», а ліворуч – «метис». Очевидним є захоплення нацистів людським тілом, як і їхній страх, що нижчі раси можуть забруднити людство та спричинити його дегенерацію

Ці позиції не змінилися лише тому, що було опубліковано нове наукове дослідження. Значно потужнішими двигунами змін стали соціологічні та політичні події. У цьому розумінні Гітлер вирив не лише власну могилу, але й могилу расизму загалом. Коли він розпочав Другу світову війну, то змусив своїх ворогів провести чітку лінію між «нами» та «ними». Після того, саме тому, що нацистська ідеологія була такою расистською, расизм почав дискредитуватися на Заході. Але ця зміна потребувала часу. Вищість білої раси залишалася панівною ідеологією американських політиків, щонайменше, до 1960-х років. Політика білої Австралії, що обмежувала імміграцію на цей континент людей з іншим кольором шкіри, залишалася в силі до 1973 року. Австралійські аборигени не отримували рівних з білими політичних прав до 1960-х. Більшості з них не дозволяли голосувати на виборах, бо вважалося, що вони не спроможні виконувати функції громадян держави.

31. Нацистський комікс 1933 року. Гітлер тут представлений як скульптор, який створює надлюдину. Ліберальний інтелектуал в окулярах жахається жорстокості, потрібній для створення надлюдини. (Зверніть також увагу на еротичне прославлення людського тіла.)

Цікаво, що нацисти не відчували до людства відрази. Вони боролися з ліберальним гуманізмом, правами людини та комунізмом саме тому, що захоплювалися людством та вірили у великий потенціал людського виду. Але, дотримуючись логіки дарвінівської еволюції, вони стверджували, що потрібно дозволити природному добору викорінити непридатних людей та залишити лише найбільш придатних для виживання та відтворення. Допомагаючи немічним, лібералізм та комунізм не лише дозволяють непридатним людям виживати, вони, по суті, дають їм можливість розмножуватися, таким чином, підриваючи природний добір. У такому світі найбільш придатні люди неминуче розчинилися б у морі непридатних дегенератів. З кожним новим поколінням людство ставало б дедалі менш придатним, що могло би привести до його вимирання.

Німецький підручник із біології 1942 року містить розділ «Закони природи та людство», де пояснюється вищий закон природи. На думку авторів, він полягає в тому, що всі живі істоти замкнені в безжальній боротьбі за виживання. Після опису боротьби рослин за територію, жуків – за можливість спаровуватися тощо, в підручнику міститься підсумок:

«Битва за існування є важкою та невблаганною, але це єдиний спосіб підтримати життя. Ця боротьба знищує все непридатне для життя та обирає все, що здатне вижити… Ці закони природи беззаперечні; живі створіння демонструють їх самим своїм виживанням. Вони невблаганні. Тих, хто їм опирається, буде знищено. Біологія не лише розповідає нам про тварин та рослини, а й показує нам закони, яких ми повинні дотримуватися в нашому житті, та загартовує нашу волю до життя й боротьби згідно з цими законами. Сенсом життя є боротьба. Горе тому, хто згрішить проти цих законів».

Далі йде цитата з книги Гітлера «Майн Кампф»: «Людина, яка намагається боротися з залізною логікою природи, таким чином бореться з принципами, яким має дякувати за своє життя як людська істота. Боротися проти природи означає призвести до руйнування самої себе».^[70]

На світанку ІІІ тисячоліття майбутнє еволюційного гуманізму є неясним. Протягом шістдесяти років після закінчення війни проти Гітлера було табу пов’язувати гуманізм з еволюцією та захищати використання біологічних методів з метою «вдосконалення» Homo sapiens. Але сьогодні такі проекти знову популярні. Ніхто не говорить про знищення нижчих рас або нижчих людей, але багато хто обдумує використання наших дедалі більших знань про людську біологію для створення надлюдей.

У той же самий час, між принципами ліберального гуманізму та останніми знахідками медико-біологічних наук відкривається величезна прірва, яку ми не можемо більше ігнорувати. Наші ліберальні політична та судова системи ґрунтуються на вірі, що кожна людина має сакральну внутрішню природу, неподільну та непорушну, що надає сенсу існуванню світу та є джерелом всієї етичної та політичної влади. Вона є реінкарнацією традиційної християнської віри у вільну та вічну душу, що міститься всередині кожної людини. Однак упродовж останніх 200 років медико-біологічні науки добряче підірвали цю віру. Вивчаючи внутрішню роботу людського організму, вчені не знайшли там жодної душі. Вони дедалі частіше стверджують, що поведінку людей визначають, скоріше, гормони, гени та синапси, ніж свобода волі, – ті самі сили, що визначають поведінку шимпанзе, вовків та мурах. Наша судова та політична системи, переважно, намагаються замести такі незручні відкриття під килим. Але, якщо говорити щиро, скільки можна підтримувати стіну, що відділяє кафедру біології від кафедри права та політичних наук?