Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього
В’язничні стіни
Як спонукати людей повірити в уявний порядок, приміром християнство, демократію чи капіталізм? Перш за все, ніколи не можна визнавати, що цей порядок є уявним. Завжди треба наполягати, що порядок, який підтримує суспільство, є об’єктивною реальністю, створеною великими богами або законами природи. Люди є нерівними не тому, що так сказав Хаммурапі, а тому, що так проголосили Енліль з Мардуком. Люди є рівними не тому, що так сказав Томас Джефферсон, а тому, що у такий спосіб їх створив Бог. Вільні ринки є найкращою економічною системою не тому, що так сказав Адам Сміт, а тому, що таким є непорушний закон природи.
Потрібно також як слід навчати людей. Від народження їм постійно слід нагадувати про принципи уявного порядку, вбудовані в усе та скрізь. Ці принципи мають бути в казках, виставах, малюнках, піснях, правилах етикету, політичній пропаганді, архітектурі, рецептах та моді. Наприклад, сьогодні люди вірять у рівність, тому серед дітей багатих батьків модно носити джинси, які спочатку були одягом робітничого класу. За часів Середньовіччя люди вірили в поділ на класи, тому жоден молодий дворянин ніколи б не надягнув каптан селянина. Тоді ж звернення «сер» або «мадам» було рідкісним привілеєм, зарезервованим за знаттю, який часто передавався у спадщину. Сьогодні ж в англійській мові всі ввічливі листи, незалежно від адресата, починають словами: «Дорогий сер або мадам».
Гуманітарні та соціальні науки докладають більшість своїх зусиль, аби точно пояснити, як уявний порядок вплітається в гобелен життя. Маючи у своєму розпорядження обмежений простір для маневру, ми лише можемо говорити про те, що лежить на поверхні. Усвідомити, що порядок, який організовує їхнє життя, існує лише в їхній уяві, людям заважають три основні чинники:
a. Уявний порядок умонтований у матеріальний світ. Хоча уявний порядок існує лише в нашій свідомості, він може бути вплетений у матеріальну реальність навколо нас і вирізьблений у камені. Більшість мешканців західних країн сьогодні вірять в індивідуалізм. Вони вірять, що кожна людина є індивідуальністю, чия цінність не залежить від того, що про нього чи неї думають інші. Кожен із нас має всередині яскравий промінь світла, що надає нашому життю цінності та значення. У сучасних західних школах учителі та батьки розповідають дітям, що, якщо їхні однокласники сміються з них, це слід ігнорувати. Лише вони самі, а не інші, знають, чого вони дійсно варті.
У сучасній архітектурі цей міф вискакує з уяви, набуваючи форми в камені та цементі. Ідеальний сучасний будинок ділиться на багато маленьких кімнат, щоби кожна дитина могла мати власний простір, прихований від стороннього погляду, що забезпечував би їй максимальну автономію. Ця власна кімната майже без варіантів має двері, а в багатьох домівках звичним для дитини є зачиняти, а то й замикати ці двері. Навіть батькам заборонено входити туди без стуку та без дозволу. Кімната декорується так, як сама дитина вважає за потрібне, з постерами рок-зірок на стіні та брудними шкарпетками на підлозі. Той, хто зростає в таких умовах, просто не може не уявляти себе «особистістю», справжня вартість якої походить зсередини, а не ззовні.
Середньовічний дворянин не вірив у індивідуалізм. Вартість людини для нього визначалася думками та словами інших людей. Насмішка була жахливою образою. Дворяни вчили своїх дітей відстоювати їхнє добре ім’я, чого б це не коштувало. Як і сучасний індивідуалізм, середньовічна система цінностей виходила за межі уяви та проявлялась у камені середньовічних замків. У цих замках рідко знаходилась власна кімната для дитини (або когось ще, як на те). Син-підліток середньовічного барона не мав власної кімнати на другому поверсі замку, з постерами Річарда Левове Серце й Короля Артура на стінах та замком на дверях, які б не дозволялося відчиняти його батькам. Спав він разом з іншими молодими людьми у великій залі. Він завжди був на очах і завжди мав брати до уваги, що бачать та кажуть оточуючі. Той, хто зростав у таких умовах, природно міг дійти висновку, що справжня вартість людини визначається її місцем у соціальній ієрархії, а також тим, що про неї кажуть інші.[43]
б. Уявний порядок формує наші бажання. Більшість людей не готові прийняти, що порядок, який керує їхнім життям, є вигаданим, але, фактично, кожна людина народжується у вже існуючому уявному порядку, а її бажання від самого народження формуються домінантними в цьому порядку міфами. Таким чином, найважливішим захистом уявного порядку стають наші особисті бажання.
Наприклад, найзаповітніші бажання сучасних мешканців західних країн формуються романтичними, націоналістичними, капіталістичними та гуманістичними міфами, що існують уже багато століть. Даючи пораду, друзі часто кажуть один одному: «Послухай своє серце». Але серце є подвійним агентом, що зазвичай отримує інструкції з домінантних міфів сьогодення, а сама рекомендація його послухати закладена в нашу свідомість комбінацією романтичних міфів ХІХ століття та споживацьких міфів ХХ. Компанія «Кока-Кола», наприклад, випустила на світовий ринок напій під слоганом: «Дієтична кола. Роби те, від чого почуваєшся добре».
Навіть те, що люди сприймають за свої найособистіші бажання, зазвичай програмується уявним порядком. Розгляньмо популярне людське бажання провести відпустку за кордоном. Насправді, у ньому немає нічого природного або очевидного. Вожак зграї шимпанзе ніколи б не подумав скористатися своїм становищем, аби вирушити у відпустку на територію сусідньої зграї. Еліта Давнього Єгипту використовувала своє становище для будівництва пірамід та муміфікації своїх тіл, але жоден з них і не думав гайнути за покупками до Вавилону або на лижний курорт Фінікії. Сьогодні ж люди викидають чималі гроші на закордонні відпустки, бо істинно вірують у міфи романтичного консюмеризму.
Романтизм каже нам, що, заради максимального розкриття нашого людського потенціалу, треба здобути якомога більше різного досвіду. Треба відкрити для себе широкий спектр емоцій, спробувати різні види стосунків, скуштувати різні кухні, навчитися цінувати різні стилі музики. Один із найкращих способів усе це зробити полягає в тому, щоби звільнитись від нашої повсякденної рутини, залишити позаду знайоме оточення та вирушити у подорож до далеких земель, де можна буде «відчути» культуру, запахи, смаки та норми поведінки інших людей. Ми знову та знову чуємо романтичні міфи про те, «як новий досвід відкрив мені очі та змінив моє життя».
Консюмеризм запевняє, що заради щастя треба споживати якомога більше товарів та послуг. Якщо ми відчуваємо, що чогось бракує або щось іде не так, то, мабуть, нам потрібно купити якийсь товар (машину, новий одяг, органічну їжу) або послугу (домогосподарки, психотерапевта, інструктора з йоги). Кожна телевізійна реклама є черговою маленькою легендою про те, як споживання якогось товару чи послуги покращить наше життя.
18. Піраміда Гізи. Різновид речей, на які витрачали гроші багаті люди в Давньому Єгипті
Романтизм, який заохочує різноманітність, просто ідеально переплітається з консюмеризмом. Їхній шлюб породив безмежний «ринок досвіду», на якому ґрунтується сучасна індустрія туризму. Ця індустрія не продає квитки на літак чи готельні номери. Вона продає досвід. Париж – це не місто, а Індія – не країна. І те, й інше є досвідом, здобуття якого покликане розширити наші горизонти, реалізувати наш людський потенціал та зробити нас щасливішими. Відповідно, коли стосунки між мільйонером та його дружиною стають напруженими, він везе її в недешеву подорож до Парижа. Ця подорож є відображенням не якогось незалежного бажання, а скоріше щирої віри в міфи романтичного консюмеризму. Багатому чоловіку в Давньому Єгипті й на думку б не спало залагодити кризу в стосунках, вирушивши із дружиною у відпустку до Вавилону. Замість цього він міг би побудувати для неї розкішну гробницю, яку вона завжди хотіла.
Подібно до еліти Давнього Єгипту, будівництву пірамід присвячує своє життя більшість людей у більшості культур. Залежно від культури, змінюються лише назви, форми та розміри цих пірамід. Вони можуть, наприклад, набути форми приміського котеджу з басейном та вічнозеленою галявиною або модернового пентхаусу з приголомшливою панорамою з вікна. Мало хто задумується про міфи, які спонукають нас бажати піраміду в першу чергу.
в. Уявний порядок є міжсуб’єктивним. Навіть якщо ціною надлюдських зусиль мені пощастить звільнити свої особисті бажання з лабет уявного порядку, я буду одинаком. Щоби змінити уявний порядок, треба переконати мільйони чужих людей співпрацювати зі мною. Адже уявний порядок не є чимось суб’єктивним, що існує лише в моїй власній уяві. Це – міжсуб’єктивний порядок, який існує в спільній уяві багатьох тисяч та мільйонів людей.
Щоби це зрозуміти, ми маємо зрозуміти різницю між поняттями «об’єктивний», «суб’єктивний» та «міжсуб’єктивний».
Об’єктивний феномен існує незалежно від свідомості та вірувань людей. Радіоактивність, наприклад, – не міф. Радіоактивне випромінювання з’явилося задовго до того, як його відкрили люди, і воно є небезпечним, навіть якщо люди в це не вірять. Під час років дослідження радіоактивних матеріалів одна з першовідкривачів радіоактивності Марія Кюрі не знала, що вони можуть зашкодити її організмові. Хоча вона не вірила, що радіоактивність може її вбити, померла вона, проте, від апластичної анемії – хвороби, спричиненої надмірним впливом радіоактивних матеріалів.
Суб’єктивним є те, що існує залежно від свідомості та вірувань однієї конкретної людини. Якщо ця конкретна людина змінює свої вірування, цей феномен зникає або змінюється також. Багато дітей вірять в існування вигаданого друга, якого решта світу не бачить і не чує. Цей вигаданий друг існує виключно в суб’єктивній свідомості дитини, і, коли дитина виростає та перестає в нього вірити, він відходить у небуття.
Міжсуб’єктивним є те, що існує в межах комунікаційної мережі, яка з’єднує суб’єктивну свідомість багатьох людей. Якщо свої вірування змінює або навіть помирає одна окрема людина, це має не надто велике значення. Проте, якщо помирає або змінює свої вірування більшість осіб у мережі, міжсуб’єктивний феномен видозмінюється або зникає. Міжсуб’єктивні явища не є ані зловмисним шахрайством, ані чимось незначним. Вони існують в інший спосіб, ніж фізичні явища, приміром радіоактивність, але їхній вплив на світ усе одно може бути величезним. Багато з найважливіших рушіїв історії є міжсуб’єктивними: закони, гроші, боги, нації.
Компанія «Пежо», наприклад, не є вигаданим другом генерального директора «Пежо». Ця компанія існує в спільній уяві мільйонів людей. Її генеральний директор вірить в існування цієї компанії тому, що в нього також вірить рада директорів, як і юристи компанії, секретарі в сусідньому офісі, касири в банку, брокери на фондовій біржі та автодилери від Франції до Австралії. Якби генеральний директор раптом одноосібно перестав вірити в існування «Пежо», він би швидко опинився в найближчій психіатричній лікарні, а його кабінет зайняв би хтось інший.
Так само долар, права людини та Сполучені Штати Америки існують у спільній уяві мільярдів, і жодна окрема людина загрожувати їхньому існуванню не може. Якби я одноосібно перестав вірити в долар, права людини або США, це не мало б великого значення. Ці уявні порядки є міжсуб’єктивними, тому, щоб їх змінити, потрібна одночасна зміна свідомості мільярдів людей, досягти якої нелегко. Зміни такого масштабу можливі лише за допомогою складної організації, приміром політичної партії, ідеологічного руху або релігійного культу. Проте, щоб створити такі складні організації, необхідно переконати багато чужих людей співпрацювати. А це можливо, лише якщо ці чужі люди вірять у спільні міфи. Виходить, що для зміни існуючого уявного порядку треба спершу повірити в альтернативний уявний порядок.
Наприклад, щоби перестати вірити в компанію «Пежо», потрібно уявляти щось потужніше, на кшталт французької правової системи. Щоби перестати вірити у французьку правову систему, потрібно уявляти щось потужніше, на кшталт французької держави. А якщо ми забажаємо перестати вірити в неї також, нам доведеться уявляти щось іще потужніше.
Виходу з уявного порядку немає. Коли ми руйнуємо стіни нашої в’язниці та біжимо до свободи, то фактично потрапляємо лише в просторіший двір для прогулянок більшої в’язниці.
