МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЛИПИЦЬКА КУЛЬТУРА — невелика група матеріальних пам’яток у Верхній Наддністрянщині, існувала у І — середині II ст. Поселення племен Липицької культури складалися з житлових приміщень у вигляді землянок, напівземлянок та наземних споруд. У житлах та біля них розміщувалися ями-погреби. У побуті широко вживалася різноманітна вишукана кераміка — виготовлена від руки і кружальна, прикраси, особливо фібули. Могильники влаштовувалися неподалік від поселень, в основному у формі трупоспалення в урнах або ямах. Поховання супроводжував нечисленний інвентар: ножі, пряжки, окремі намистини, прясла, проколки, уламки посуду. В могили воїнів клали спеціально зіпсовану зброю, мечі, наконечники списів. Переважає думка, що носієм Липицької культури було дакійське плем’я костобоків, яке, потрапивши у слов’янське етнічне середовище, до середини II ст. асимілювалося. Однак оскільки племена Липицької культури перебували на більш високому рівні культурного та соціального розвитку, ніж слов’яни, вони встигли передати останнім цінні господарські знання та навички, особливо в галузі землеробства й тваринництва, підготувавши їх до швидкого сприйняття провінційно-римської культури.

Д. Козак