МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЛЕМКИ — етнографічна (субетнічна) група українців, які здавна селилися у Карпатах на схилах Низьких Бескидів (між ріками Уж, Сян на сході та Попрад з Дунайцем на заході). Вважається, що свою назву лемки отримали від сусідніх народів за часте вживання у розмовній мові діалектної частки "лем" у значенні "лише", "тільки" (О.Верхратський). Останнім часом висувається гіпотеза антропонімічного походження цього терміна — від особистого імені Лемко (М.Худаш). Традиційно головними заняттями лемків були землеробство й тваринництво. Розвивалися також домашні промисли: ткацтво, гончарство, різьбярство та ін. У 1945 у зв’язку з урегулюванням кордонів між СРСР та Польщею був проведений взаємний обмін населенням, внаслідок якого в Україну (Тернопільську, Львівську, Івано-Франківську, Миколаївську та інші області) переселилися близько 500 тис. лемків з Жешувського, Люблінського та Краківського воєводств; у 1947 польська влада примусово переселила близько 300 тис. лемків у західні та північні воєводства. Компактно на території України лемки проживають у Перечинському та Великоберезнянському районах Закарпатської області.

Л.Ковпак