МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЯРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (?—1187) — князь галицький, син Володимира Володаревича й дочки угорського короля Коломана. В 1150 одружився з дочкою Юрія Долгорукого Ольгою. Отримав у спадщину від батька галицький престол (1152) і вів затяжну війну з київським князем Ізяславом Мстиславичем за спірні порубіжні міста, зумівши утримати їх за собою. У 1158 допоміг Ізяславу Давидовичу вокняжитись у Києві, але невдовзі, коли Ізяслав відмовився видати йому ворога його батька Івана Берладника, у союзі з Мстиславом Ізяславичем вигнав Ізяслава з Києва. Я.В. був спокійним і розважливим політиком. Він відновив порушені його батьком добрі стосунки з Угорщиною та Польщею. У 1164 дав притулок суперникові візантійського імператора Мануїла І Андроніку Комніну, а в 1167 уклав із Мануїлом союз. Користувався великим авторитетом на Русі. З цим контрастує повна його залежність від галицьких бояр, котрі втручалися навіть у приватне життя князя. В 1170 вони ув’язнили Ярослава Володимировича, спалили на вогнищі його коханку Анастасію та примусили його "жити по-доброму" з дружиною. Але згоди в родині Ярослава Володимировича не настало. Перед смертю він заповів галицький престол синові від Анастасії Олегові, а нелюбому законному синові Володимиру дав Перемишль. Прозваний у "Слові о полку Ігоревім" Осмомислом. Значення цього слова залишається незрозумілим. Помер у Галичі й похований в Успенському соборі.

М. Котляр