МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

БУНЧУК: 1. Важливий атрибут гетьманської влади, військова регалія в козацькому війську. Походить із Туреччини. Мав вигляд палиці (довжина держака-ратища до 2,5 м), зверху якої кріпилась маковиця (кулька, схожа на маківку), від якої донизу звисали довгі пасма кінського волосся білого, чорного та рудого кольорів, а також дві китиці на плетених биндах. Уперше бунчук, як і корогву, офіційно надав запорожцям польський король Стефан Баторій у 1578. На Запорожжі бунчук виготовляли з білого волосся та червоних мотузок, примхливо плетених у вузли. Існували малі бунчуки (ратище до 2 м завдовжки), які вручались наказним гетьманам на час керування військовими операціями у походах.

2. Прикраса та шумовий інструмент (із дзвіночками-підвісками вгорі) у військових оркестрах, що допомагає відбивати чіткий крок строю.

М.Дмитрієнко