МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

РУСЬКА ЗЕМЛЯ — одна з назв (поряд із Руссю) у пам’ятках давньоруської писемності XI—XIIІ ст. давньоруської держави, території, яку залюднював її народ, і окремих земель цієї території. Історики та археологи умовно називають Руськими землями об’єднання східних слов’ян у Середній Наддніпрянщині, що склалося у VI—VII (Б. Рибаков) або у VIII— IX ст. (А.Насонов, В.Мавродін). Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури вживають поняття "Руські землі" у двох значеннях: вузькому та широкому. У вузькому — це південна Руська земля, що охоплювала Київську, Чернігівську та Переяславську землі; у широкому термін застосовувався до своєї етнічної й державної території східних слов’ян — від Чорного моря до Білого й від Карпатських гір до Волги. Впродовж всього давньоруського періоду обидва поняття існували паралельно.

М.Котляр