МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

РАНГОВІ МАЄТНОСТІ — категорія земельної власності в Гетьманщині, яка надавалася представникам еліти тогочасного українського суспільства (переважно козацькій старшині) за виконання ними службових обов’язків. Виникають у середині XVII ст., а на початок XVIII ст. стають дуже поширеною формою оплати за службу. "На ранг" приписувалися також двори (інколи по декілька сот), мешканці яких ставали ранговими посполитими. Поступово старшини почали обертати рангових посполитих на власних, передавати право на їх експлуатацію від батька до сина і т.д. У 1729—1730 в Лівобережній Україні існувало 136 Рангових маєтностей з 3948 дворами посполитих у них, що становило близько 6% загальної кількості маєтків і 9% усіх дворів. На 1764 чисельність таких маєтків скоротилася до 116, а дворів — до 2791. У 1773 рангових дворів налічувалося вже менше 1 тис. З остаточною ліквідацією політичної автономії Гетьманщини царський уряд перетворив рештки Рангових маєтностей на державні чи передав у руки поміщиків.

О.Гуржій