МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ОСТРОЗЬКИЙ Костянтин (Василь) Костянтинович (бл.1526—1608) — князь, магнат, культурний діяч. З 1550 — володимирський староста та маршалок волинської шляхти, з 1559 — київський воєвода. Наприкінці XVI ст. — найбільший після короля землевласник Речі Посполитої. Мав земельні володіння на Поділлі, в Галичині та на Волині, що налічували 25 міст, 10 містечок та 670 сіл. Бойкотував Люблінську унію 1569 і підписав її лише під загрозою втрати маєтностей. Брав участь у придушенні повстань під керівництвом К.Косинського (1591— 1593) та С.Наливайка (1594—1596). Протегував різноманітні православні інституції, медичні та освітні заклади. В 1572 заснував початкову школу в Турові, в 1577 — у Володимирі-Волинському, наприкінці 70-х — школи в Острозі та Слуцьку, а також друкарні в Острозі, Дерманському, а потім Києво-Печерському монастирях. Був прихильником культурно-релігійної автономії українського та білоруського народів, створення європейської антитурецької ліги. На початку 90-х років висунув програму об’єднання православної та католицької церков на засадах універсалізму та рівності. Водночас виступав проти церковної унії у формі, запропонованій її ініціаторами. Був активним учасником антиунійного Берестейського собору (1596).

Н.Головата