ТЕМА 5. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

~ 1084 р.

Початок правління в Галичині династії Ростиславовичів (нащадків кн. Ярослава Мудрого): Рюрика (Перемишль), Володаря (Звенигород), Василька (Теребовля).

1099 р.

Князі Ростиславовичі завдають нищівної поразки угорцям на р. Вягр, які хотіли захопити Галичину.

1124-1153 р.

Правління князя Володимирка Володимировича.

1141 р.

Володимирко переносить столицю в м. Галич, тому що:

1) Галич був в центрі князівства, на відміну від Перемишля,

Звенигорода чи Теребовлі, які були на периферії цим унеможливлювали раптовий напад зовнішніх ворогів;

2) Галич був ідеально захищений природою: ріка і гори прикривали доступ до нього, що значно підвищувало безпеку;

3) Галич знаходився на судноплавній річці Дністер, яка давала добру комунікацію, доступ до Чорного моря, до Візантії і т. д.;

4) В Галичі здійснювалася велика торгівля сіллю, що приносило великі доходи тощо.

1153-1187 рр.

Княжіння Ярослава Осмомисла, за якого Галицьке князівство досягло найбільшого розвитку. Про його князювання описується в «Слові о полку Ігоревім»: «…ти Ярославе Осмомисле сидиш на золотокованому престолі, підперши угорські гори своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота Дунаю…», що свідчить, що він підкорив землі аж по гирло Дунаю.

1170 р.

Галицькі бояри спалили позашлюбну жінку Ярослава Осмомисла Настусю родини Чагрових. Чим виявили велику непокору волі князя і засвідчили прикметну особливість Галичини – непокірність галицьких бояр, їхню конфронтацію з князівською владою.

1187-1199 рр.

Правління сина Ярослава Осмомисла та Ольги Долгорукої Володимира, який за словами літопису «любив пити багато, а думи не любив із мужами проводити», тобто нехтував боярською радою. Його смертю 1199 р. династія Ростиславовичів припинила своє існування.

1199 р.

Після десятирічної боротьби за Галичину волинський князь Роман Мстиславович, здобувши Галич, обєднав Галичину і Волинь в єдину державу.

1199-1025 рр.

Правління князя Романа Мстиславовича, якого літописець називає «самодержавець». Він знищив боярську опозицію, значно зміцнивши князівську владу. У 1203 р. він здобув Київ і став наймогутнішим правителем Південно-Західної Русі, його держава складалася з 12 князівст (уділів). Здійснював успішні походи проти Польщі, Угорщини, Литви, половців, посиливши міжнародний авторитет Галицько-Волинської держави. Загинув 1205 р., попавши в засідку, під час походу.

1205-1238 рр.

Період князівсько-боярської боротьби за владу та іноземної інтервенції.

1206-1211 рр.

Після смерті кн. Романа потужна держава фактично розпалася. Тут князювали три сини новгород-сіверського князя Ігоря та доньки Ярослава Осмомисла Ярославна. 1211р. край стає ареною кровопролитної боротьби між князями та боярами. За допомогою угорців бояри захопили князівство і стратили Ігоревичів.

1213 р.

Боярин Володислав Кормильчик «вокняжився» в Галичі, що було грубим порушенням норм середньовічного права, адже були живі законні спадкоємці княжого престолу - сини Романа Данило та Василько.

1214-1221 рр.

Внаслідок угоди між Угорщиною і Польщею (сина угорського короля Коломана одружили на польській княжні Соломеї) Коломан був проголошений королем Галичини.

1221-1228 рр.

Князювання новгородського князя Мстислава Удатного (виходець із дрібних київських князів). Його військо розбило угорців і Галичина була звільнена від іноземного панування. (Коломан і Соломея попали в полон і були відпущені в 1222 р. в обмін на зречення прав на Галичину).

1228 р.

Після смерті Мстислава Удатного Галичина знов перейшла під владу угорців.

1238 р.

Данило Галицький після довготривалої боротьби відновив владу династії Романовичів у Галичі та Галицько-Волинській державі.

1238-1264 рр.

Правління Данила Галицького:

1238 р.

1) розбив тевтонський лицарський орден від м. Дорогочин

1239 р.

2) поширив свою владу на Київ, посадив там на управління Тисяцького Дмитра;

1244 р.

3) здобув м. Люблін і підкорив собі Люблінську землю, правда пізніше повернув, щоб замиритися з поляками;

1245 р.

4) розбив об’єднані угорські війська, загони кн. Ростислава (син чернігівського кн.. Михайла), якого запросили на княжіння галицькі бояри під м. Ярослав на р. Сян;

1245 р.

5) поїздка Данила Галицького в Золоту Орду. Він визнав васальську залежність від Орди та отримав «ярлик» (грамоту) на князювання.

1247 р.

6) договір про дружбу з Угорщиною, закріплений шлюбом сина Данила Галицького Лева та угорської королеви Констанції

1253 р.

7) коронація Данила Галицького легатом (послом) Опізо від імені папи римського Інокентія IV в м. Дорогочин. Рим обіцяв організувати європейську коаліцію для хрестового походу проти монголо-татар, але з цього нічого не вийшло і Данило розірвав з Римом.

1253-1254 рр.

8) походи Данила Галицького проти ятвагів та князівства Литовського, в наслідок чого поширив північний кордон своєї держави на частини т. зв. Чорної Русі – землі на північ від Верхньої Прип’яті та одружив свого сина Шварно на дочці Литовського князя Міндовга;

9) великі походи проти «болоховців» - т. зв. «татарських людей, що добровільно прийняли протекторат Орди, щоб скинути владу князя» - поруйновано їх міста на ріках Случ, Тетерів;

1256 р.

10) будівництво м. Львова, подарованого синові Левові на честь одруження з Констанцією;

1258 р.

11) вторгнення в Галицько-Волинські землі монголо-татарських військ Бурундуя. Данило на їх вимогу руйнує найбільші фортеці князівства, які сам і розбудував;

1264 р.

12) смерть Данила в м. Холм, яке він побудував у 1236 р. як столицю Забужжя і куди він переїхав наприкінці свого життя.

1264-1340 рр.

Правління нащадків Данила Галицького.

1264-1301 рр.

Князювання Лева Даниловича. Йому видалося значно розширити кордони князівства приєднавши Люблінську землю (залишалася до 1302 р.), частину Закарпаття (Мукачів, Берегово) тощо. Налагодив тісні зв’язки з чеським королем Вацлавом «держав з ним велику дружбу і склав мир до кінця життя».

1301-1308 рр.

Правління Юрія I Львовича. Після смерті нащадків брата Данила Галицького Василька, які правили на Волині (найбільше з них прославився син Василька Володимир, якого літописець називає «книжником великим і філософом, якого не було у всій землі… ») знов обєднав Галичину і Волинь. Прийняв титул короля, про що свідчить його печатка з написом «король Русі і князь Володимирії». Столицю переніс у Володимир Волинський. Створив окрему Галицьку митрополію – 1303 р., яка проіснувала по 1347 р. Скориставшись послабленням Золотої Орди відсунув південні кордони держави до гирла Південного Бугу.

1308-1323 рр.

Княжіння Лева II Юрійовича та Андрія Юрійовича останніх князів династії Романовичів, які звали себе «божою милістю князі всієї Русі, Галичини і Володимирії». Здійснювали протекціонізм торгівлі, м. Сянок в 1320 р. отримав Магдебурзьке право. Існує припущення, що брати-князі загинули у боротьбі з татарами.

1325-1340 рр.

Правління Юрія II (Болеслава) Тройденовича, сина сестри останніх князів з династії Романовичів Лева II та Андрія Марії та мазовецького князя. Він врегулював стосунки із Золотою Ордою і Великим князівством Литовським (одружився з дочкою лит. Князя Гедиміна). Взаємини з Польщею спочатку були дружніми, але пізніше загострилися. 1337 р . здійснив спільний похід із татарами на Люблін. Протегував іноземцям, запрошував німців, чехів, допомагав католицькому духовенству. Його смерть (був отруєний боярами) поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства.