Історія України. Міні-довідник. ЗНО

14. Культура України кінця XVIII - першої половини XIX ст.

Умови та особливості розвитку культури кінця XVIII - першої половини XIX ст.:

  • негативний вплив відсутносте власної державности, національне гноблення та імперські кордони, що ігнорували українську етнічну територію;
  • русифікація та культурна асиміляція українців, що здійснювалися в Росії насильницькими методами;
  • на західноукраїнських землях відбувалося онімечування, що поєднувалося з полонізацією Галичини, румунізацією Буковини та мадяризацією Закарпаття;
  • культурний розвиток на Галичині та Закарпатті був пов’язаний з діяльністю греко-католицької церкви.

Причини культурних зрушень у першій половині XIX ст.:

  • потреба у кваліфікованих кадрах для промисловосте, сільського господарства і торгівлі;
  • початок українського національного відродження;
  • вплив передових західноєвропейських ідей.

Національне відродження. Найвизначнішим літературним твором стала «Енеїда» І. Котляревського. З опублікуванням її першої частини в 1798 р. починається українське національне відродження, тобто процес пробудження формування самосвідомосте народу, який проявляється в розвиткові його духовної культури, прагненні відтворити власне історичне минуле, захисті мови.

Освіта. Під тиском громадськосте створювалися нові вищі освітні заклади. 1805 р. — відкриття університету в Харкові, ініціатор — В. Каразін.

1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, 1834 р. — відкриття університету в Києві. Першим його ректором був визначний учений М. Максимович. З 1784 р. працював університет у Львові.

У Російській імперії царський уряд нав’язував в Україні таку систему освіти, яка повинна була задовольнити потреби держави в освічених кадрах, але одночасно знищувала національну свідомість українців, насаджувала почуття меншовартосте, створювала уяву про провідну роль росіян у житті української нації.

На середину XIX ст. одна школа припадала на 9,5 тис., а один учень — на 188 жителів. Це було значно менше, ніж у попередньому столітті. Початкову освіту давали двокласні парафіяльні школи, повітові училища; середню — гімназії, де навчання було платним, діяло 19 закладів, 4 тис. учнів, а також приватні пансіони.

Крім університетів, іншим типом вищих навчальних закладів були ліцеї, яких у Наддніпрянщині було три: Волинський ліцей (Кременець, 1819 р.), відкритий на базі гімназії вищих наук (1805 р.), ліцей імені Ришельє в Одесі (1817 р.), Ніжинський ліцей (1832 р.), колишня гімназія вищих наук (1820 р.).

На українських землях Австрійської імперії було дещо більше початкових шкіл (навчалося 14 % дітей шкільного віку, у сільських парафіяльних школах навчання велося українською мовою), 18 гімназій (8 — Галичина, 9 — Закарпаття, 1 — Буковина), Чернівецький ліцей. Незважаючи на всі утиски української мови ситуація з нею в системі освіти Західної України була кращою, ніж у Наддніпрянській.

Наука. «Історія русів». Перш ніж остаточно відійти у небуття, козацька еліта спромоглася на цілу низку яскравих історичних, літературно-художніх і публіцистичних творів. Найвизначнішим трактатом на початку XIX ст. була «Історія русів», яку історик Олександр Оглоблин назвав «Декларацією прав української нації..., вічною книгою України». Ця книга лише у 1846 р. була видана Осипом Бодянським.

Здобутки видатних вітчизняних науковців. Значних успіхів в Україні досягли природничі й точні науки. На першу половину XIX ст. припала діяльність видатних математиків М. Петроградського і Т. Осиповського. Справжнім ученим-енциклопедистом — від історії до ботаніки — був М. Максимович. Великою популярністю серед сучасників користувалася «Історія Малоросії» М. Маркевича. Наприкінці першої половини XIX ст. з’явилися перші історичні дослідження М. Костомарова, який згодом став автором багатьох важливих праць з історії козацької України.

Основні явища і процеси розвитку культури цього періоду. У цей час почалося збирання і публікації творів народної поезії. Один з перших українських фольклорних збірників М. Цертелєва під назвою «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень» вийшов 1819 р. в Петербурзі. Згодом кілька збірок народних пісень видав М. Максимович. Центром збирання історичних документів, фольклору, старожитностей став Харківський університет. Усна народна творчість справила значний вплив на становлення нової літератури.

Характерним явищем культури періоду став романтизм. Він відображав розчарування в ідеалах Просвітництва, прагнув безмежної свободи, удосконалення й оновлення, стверджував неповторність людської особистості, охопив усі сфери тогочасного духовного життя, відкрив шлях для дальшого розвитку культури.

Література. «Батьком» нової української літератури вважається І. Котляревський («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Поряд з ним розкрився талант байкарів П. Гулака-Артемовського (працював у Харківському університеті, деякий час — ректор) і Є. Гребінки (випускник Ніжинського ліцею). Одним з перших українських прозаїків був Григорій

Квітка-Основ’яненко (повісті «Маруся», «Пан Халявський», «Конотопська відьма», «Сердешна Оксана», п’єси «Дворянські вибори», «Сватання на Гончарівні»), У 40-х рр. XIX ст. з’явилися перші історичні повісті Пантелеймона Куліша. Поегичний образ України змалював на сторінках своїх книг Микола Гоголь (випускник Ніжинського ліцею, автор збірок «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Миргород», особливе місце посідає повість «Тарас Бульба»). Формування нової української літератури завершилося у геніальній творчості Тараса Шевченка. Вже перша поетична збірка «Кобзар» (1840 р.) показала світові силу українського слова, його здатність передати почуття, думи, прагнення і надії свого народу. Видатним майстром поет постає у творах «Гайдамаки», «І мертвим, і живим...», «Кавказ», «Єретик», «Сон», «Заповіт» і багато інших. У творчості Т. Шевченка знайшли відображення найболючіші проблеми життя українців і України. Боротьба проти соціальної несправедливості тісно перепліталася у творчості письменника з протидією національному гнобленню українського народу. Цим він різко виділявся не лише серед попередників, а й серед сучасників. Пророк і геній Т. Шевченко підняв українську мову та літературу на такий рівень досконалосте, який дав змогу дійти висновку: народ, який породив такого генія, не може зникнути.

Творчі здобутки видатних вітчизняних митців. Театр. Центрами мистецтва цього часу стали Харків і Полтава, де зародився український професійний театр. Директором і режисером Харківського театру був Г. Квітка-Основ’яненко, у складі трупи виділявся М. Щепкін. Він же разом з І. Котляревським очолив Полтавський театр (1818-1821 рр.), який посідає видатне місце в історії українського театрального мистецтва. Найбільший успіх у глядачів мали п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського, а також «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» (автор Г. Квітка-Основ’яненко), «Назар Стодоля» Т. Шевченка.

Музика. Найпоширенішим народним інструментальним ансамблем того часу були троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон). Народ висунув зі свого середовища визначних кобзарів Андрія Шута, Федора Гриценка (Холодного), Івана Крюковського. Особливо виділявся кобзар Остап Вересай. Музичне життя зосереджувалося переважно в Києві, Харкові, Одесі, Львові. Композитор Йосип Витвицький написав музичний твір «Україна». Алойз Єдлічка тривалий час працював на Полтавщині. Одним з перших українських композиторів-професіоналів у Галичині був Михайло Вербицький.

Архітектура, образотворче мистецтво. Панував класицизм. У Києві 30 років працював архітектором Андрій Меленський, за проектами якого збудовано церкву-мавзолей на Аскольдовій могилі, перший у місті театр. Інші визначні споруди (будівля Київського університету, 1837-1843 рр., Інститут шляхетних дівчат) зведені за планами В. Беретті. Чудово вписався у краєвид Києва пам’ятник князю Володимиру, 1850-1853 рр., скульптори В. Демут-Малиновський, П. Клодт, К. Тон. Кілька чудових об’єктів збудовані в Одесі:

Потьомкінські сходи, будівля Старої біржі (1829-1837 рр., архітектори Ф. Боффо, Г. Торрічеллі), пам’ятник градоначальникові та генерал-губернатору А. де Ришельє (скульптор Іван Мартос, 1828 р.), який став символом міста. Окрасою Катеринослава (Дніпропетровськ) став Преображенський собор 1830-1835 рр., архітектор О. Захаров. Прекрасний палац споруджений у маєтку Григорія Ґалаґана в селі Сокиринці на Чернігівщині (архітектор Павло Дубровський). У Львові збудували ратушу на площі Ринок з високою вежею і годинником, будинок театру.

Живопис. У галузі портретного малярства продовжував працювати В. Боровиковський. Значний внесок у цю галузь зробив Василь Тропінін («Дівчина з Поділля», 1816 р.), Василь Штернберг («Садиба Г. Тарновського в Качанівці», 1837 р.), Іван Сошенко. Але найвищим досягненням українського мистецтва першої половини XIX ст. стала творчість Т. Шевченка; він написав понад 130 портретів («Автопортрет», 1840 р., «Катерина», 1842 р.), створив серію перших в українській графіці офортів «Мальовнича Україна» на історичну тематику (1844 р.).

«Галицько-руська матиця». Це культурно-освітнє товариство створене 16 липня 1848 р. у Львові. Основна мета організації - видання дешевих підручників і книг для народу українською мовою, розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Перший голова - о. М. Куземський.

Собор руських учених - перший просвітницький з’їзд у Львові, який відбувся 19-26 жовтня 1848 р. Скликаний Головною Руською Радою з ініціативи письменника М. Устияновича. Собор окреслив широку програму організації української науки та народної освіти, схвалив єдину граматику української мови, заявив про впровадження рідної мови в усі школи.

Якщо на Західній Україні культурний розвиток був пов’язаний з діяльністю священиків, то на Правобережжі греко-католицька церква у 1839 р. царською владою була ліквідована.

Отже, у складних умовах бездержавності український народ не лише зберіг свою культуру, а й домігся її сходження на новий рівень.

Хронологічний довідник

1805 р. — відкриття Харківського університету.

1834 р. — відкриття університету в Києві.

1839 р. — ліквідація царською владою греко-католицької церкви на Правобережжі.

Персоналії

Гулак-Артемовський Петро (спр. Артемовський; 16(27).01.1790, Городище, нині Черкаська обл. — 1(13).10.1865, Харків) — письменник, педагог. Викладач Харківського ун-ту з 1818, ректор (1841-1849). Г.-А. — автор сатиричних байок («Пан та собака», 1818), балад, ліричних віршів.

Каразін Василь (30.01(10.02). 1773, с. Кручик, тепер Богодухівського р-ну Харківської обл. — 4(16).11.1842, Миколаїв) — учений, винахідник, освітній і гром. діяч, публіцист. К. — ініціатор відкриття Харківського ун-ту (1805). К. — автор низки важливих відкриттів у галузі техніки, хімії, агрономії, селекції та ін., написав бл. 60 наук. праць з історії, економіки, статистики, кліматології, метеорології, агрономії, селекції, хімії, різних галузей промисловості.

Квітка-Основ’яненко Григорій (спр. — Квітка; 18(29).11.1778, с. Основа, тепер у межах Харкова — 8(20).08.1843, Харків) — визначний письменник, культ.-гром. діяч. «Батько укр. прози». Здобув домашню освіту. К.-О. писав укр. і рос. мовами. Автор повістей «Конотопська відьма» (1833), «Маруся» (1834), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), драм. творів «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1838). Найкращі твори К.-О. одними з перших представляли укр. л-ру європейським читачам.

Максимович Михайло (3(15).09.1804, хутір Тимківщина Золотоніського пов. Полтавської губ., нині с. Богуславець Золотоніського р-ну Черкаської обл. — 10(22).11.1873, хутір Михайлова Гора, тепер у складі с. Прохорівка Канівського р-ну Черкаської обл.) — визначний учений-природознавець, історик, мовознавець, фольклорист, етнограф і письменник. М. 1834-1835 був першим ректором Київського ун-ту, згодом — декан філос. ф-ту. 1845 вийшов у відставку за станом здоров’я. Один з основоположників укр. ботаніки. М. довів безпідставність твердження М. Погодіна про «великоруське» населення Києва часів княжої доби. Він поклав поч. укр. фольклористиці виданням зб. «Малоросійські пісні» (1827), «Українські народні пісні» (1834).

Остроградський Михайло (12(24).09.1801, с. Пашенна, тепер с. Пашенівка Козельщинського р-ну Полтавської обл. — 20.12.1861(1.01.1862), Полтава) — визначний математик і педагог. Навчався у Харківському ун-ті (1816-1820), згодом — у Франції (1822-1828). О. — автор бл. 40 наук. праць, переважно з матаналізу, аналітичної механіки, математичної фізики.

Терміни та поняття

Класицизм (від лат. «зразковий, взірцевий») — один з осн. напрямів у розвитку європейської к-ри, звертання до античності, як до зразка, дотримання твердих норм і правил, виховний зміст творів (XVII — І половина XX ст.). Переосмислення класичного (давньогрецьке та давньоримське) мистецтва.

Романтизм (від лат. «римський») — худ. метод та ідейно-художній напрям у л-рі, мистецтві й гуманітарних науках наприкінці XVIII - на поч. XIX ст. У р. поєднувалися ідеалізація минулого та заклики до оновлення сусп. життя, ствердження неповторності особистості, прагнення до свободи.