Історія України. Комплексна підготовка до ЗНО і ДПА

15. Українські землі у складі Російської імперії в другій половині XIX ст.

Події Кримської війни 1853-1856 рр. на українських землях та поразка Російської імперії. Гостру кризу в економічному та суспільно-політичному житті посилила невдала для Росії Кримська війна 1853-1856 рр. Російська імперія воювала у цій війні не лише проти турків, а й проти Великої Британії, Франції та П’ємонту. 11-місячна оборона Севастополя не допомогла Росії, місто було взяте й імперія змушена була підписати невигідний для себе мирний договір.

Наслідки Кримської війни для України. Економічне становище України в середині XIX ст. характеризувалося стрімким розпадом кріпосницьких відносин і формуванням ринкових. У роки Кримської війни відчутно посилився антикріпосницький рух селян («Київська козаччина» 1855 р., рух «У Таврію за волею» 1856 р.). Посилився і суспільно-політичний рух за проведення реформи кріпосницької системи. Ставало очевидним, що кріпосне право необхідно скасувати. Щоб не допустити масових селянських бунтів царизм змушений був вибрати шлях реформ.

Реформи 60-70-х рр. XIX ст. і процеси модернізації в Україні. Основний зміст реформ, особливості проведення реформ на українських землях. 19 лютого 1861 р. імператор Олександр II підписав «Положення про селян» і Маніфест. Скасуванння кріпосного права (селянська реформа):

• особиста залежність селянина від поміщика була скасована;

• селяни здобули ряд громадянських прав — особистих і майнових (вступати в шлюб, на службу, навчання, займатися промислами, розпоряджатися своїм майном, торгувати, укладати договори тощо);

• селяни залишалися «нижчим станом», аж до 1904 р. не були звільнені від фізичних покарань;

• якщо селянин до реформи користувався більшою кількістю землі, ніж тепер мав право отримати у власність, то різницю в нього забирали (відрізали). Ці землі так і називали — відрізки. У Лівобережній і Південній Україні відрізали майже третину загальної площі селянського землекористування, на Правобережжі — додали;

• до укладення викупної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і за користування наділами змушені були виконувати старі повинності — оброк чи панщину. Ця категорія була ліквідована лише через 20 років. Питання про викуп цілком залежало від поміщика;

• протягом 49 років селяни повинні були повертати державі її позику з відсотками;

• у 1866 р. була проведена реформа державних селян, до яких перейшли значні земельні масиви.

Отже, реформа була непослідовною, половинчастою, зберігала поміщицьке землеволодіння, сприяла обезземеленню селянства, аграрному перенаселенню, але все ж вона формувала нестанову приватну власність на землю, стимулювала розвиток підприємництва, сприяла становленню ринку робочої сили, створила умови для швидкого економічного поступу, який прийшов досить швидко.

У 1864 р. була проведена судова реформа:

• суд став відкритим, судочинство відбувалося за участю сторін, рішення приймали присяжні засідателі;

• обвинувачені отримали право захисту, змагальність судочинства між адвокатом і прокурором;

• деяка нерівність у судах залишилася, окремі — для військових і духівництва, для селян — фізичні покарання. Проте в цілому судова реформа виявилася найбільш послідовно демократичною.

У тому ж році була проведена земська реформа:

• передбачала запровадження місцевого (земського) самоврядування. У губерніях і повітах створювалися виборні земські управи. Членів земств обирали від усіх станів населення;

• земства отримали право займатися господарськими (статистика, лісництва) і культурними (школи) питаннями. Великі їхні заслуги у налагодженні системи охорони здоров’я. Земці брали участь як у загальнодемократичному, так і національному русі. Не мали політичних повноважень;

• земства до 1911 р. не були поширені на Правобережжі.

Міська реформа:

• з 1870 р. — перехід і до міського самоврядування, створення міських дум, які обирали міську управу;

• займалися благоустроєм міст (освітлення, соціальні питання, шляхи тощо), під контролем губернатора. Освітня реформа:

• з 1864 р. запроваджувалася єдина система початкової освіти, навчання в народних училищах;

• середню освіту здобували в класичних (давали ґрунтовну гуманітарну освіту і право вступу до університету) і реальних (давали природничо-математичну освіту, можливість вступу до технічного вишу) гімназіях;

• відновлення автономії університетів у навчальних справах, дозвіл вищої освіти для жіноцтва на курсах.

Військова реформа:

• у 1874 р. було запроваджено перехід до загальної військової повинності чоловіків віком від 20 років;

• замість 25 років служби при рекрутських наборах перебування в армії скорочувалося до 6-7 років;

• термін служби значно зменшувався для тих, хто мав освіту, ріст кількості військових навчальних закладів.

Проведені також фінансова (1860-1864 рр.) та цензурна (1865 р.) реформи.

Наслідки реформ 1860-1870-х рр.:

• скасування кріпосного права відкрило перспективу утвердження ринкового господарства, товарного капіталістичного виробництва, хоча збереглися феодальні пережитки (поміщицьке землеволодіння);

• інші реформи адміністративно-політичного управління також були позитивним явищем, але вони не зачіпали основ політичного ладу (збереження самодержавної влади);

• відбулася певна демократизація суспільства, закріплено громадянські права населення;

• закладено основу для переходу Російської імперії до буржуазно-представницького устрою;

• здійснюючи реформи, російський імперський уряд мало зважав на місцеві та національні особливості.

Наслідки промислового перевороту. У 80-х рр. XIX ст. остаточно завершився промисловий переворот:

• значно збільшився приплив іноземного капіталу, який прискорював розвиток окремих галузей, але з України викачувалися великі кошти.

• формування українського індустріального району, який включав такі промислові центри загальноімперського значення: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий;

• тут спостерігалося значне промислове піднесення, інші ж галузі стояли на місці, за винятком сільськогосподарського і транспортного машинобудування;

• створення цілої системи залізниць, перша — Одеса-Балта (1865 р.);

• формування нових соціальних верств.

Зміни в соціальному складі населення в другій половині XIX ст. В умовах ринкової економіки з’являються нові соціальні групи. Посилюється суспільна роль підприємців (буржуазії) та найманих робітників (пролетаріату). Ці соціальні верстви в Україні були багатонаціональними за складом. Для пролетаріату характерно: високий ступінь концентрації, низькі зарплати, значний рівень згуртованості.

Українське селянство неохоче залишало сільське господарство і приходило до незвичної для нього роботи в промисловості. Воно залишалося найчисленнішим, поділялося на куркулів (заможних), середняків і бідняків.

Відставав і національний капітал, джерела формування — дворянство, заможні селяни, купці, лихварі, чумаки.

Процеси модернізації.

Після реформи 1861 р. Наддніпрянська Україна переживала період бурхливого економічного зростання. Але прогресували тільки ті галузі промисловості, які не мали відповідних природних умов у Росії (цукрова), або ті, що постачали сировину та напівфабрикати для російської індустрії (металургія, кам’яновугільна промисловість). Україна була колонією «європейського» типу — промислово розвинутою, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки капіталу і потенційних прибутків.

В Україні виділялися чотири великих центри: Одеса, Київ, Харків і Катеринослав. Після реформи 1861 р. швидко зростають обсяги торгівлі. В зовнішній торгівлі Україні належало провідне місце у хлібному експорті.

Зростання попиту на хліб разом з появою мережі залізниць перетворило на район торговельного зернового господарства Південну Україну.

В Україні відбувався демографічний вибух, який загострював земельну проблему (аграрне перенаселення). Історична драма України полягала в тому, що її селяни були не готові до життя в місті. Тому, вирушаючи з дому в пошуках кращої долі, вони обминали українські міста, а згодні були переселятися навіть на окраїни Російської імперії, де були вільні землі. А тим часом міста в Україні заселялися вихідцями з російських сіл.

У пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії. Розвиток української промисловості характеризувався швидшими порівняно із загальноімперськими темпами розвитку; високим рівнем концентрації виробництва; значним впливом іноземного капіталу; побудовою промислових об’єктів на принципі незавершеності тощо.

Українські підприємці. Найвідоміші — Алчевські, Терещенки, Симиренки, Харитоненки, Яхненки. Потужне цукробурякове виробництво розвинулося на Правобережжі. Все активнішу роль у сільськогосподарському виробництві почали відігравати заможні селяни. Формувався новий тип селянина-фермера, який, поєднуючи талант хлібороба з важкою працею, ставав співтворцем нової ери. Такими новими людьми були перш за все родини Яхненків і Симиренків, які створили спільну фірму. Вони відзначилися як цукрозаводчики, але займалися й іншими галузями економіки, зокрема машинобудування, розвивали інфраструктуру і культуру рідної Черкащини.

Національний рух на Наддніпрянській Україні.

Україна продовжувала залишатися ареною визвольної боротьби поляків, які сподівалися на участь у їхній боротьбі населення Правобережжя, не обіцяючи йому відновлення української державності. Молода інтелігенція цього краю почала заперечувати польські шовіністичні твердження, намагалась бути ближчою до народу. Поляки погордливо називали їх «хлопоманами», лідером яких був Володимир Антонович. Польське національно-визвольне повстання 1863-1864 рр. знову не викликало масової підтримки населення Правобережної України. Поразка повстання істотно ослабила польські позиції на Наддніпрянщині, можливості українського визвольного руху зростали. Але він ще був не готовий порушувати питання про відродження державності. Стара козацько-старшинська еліта була втрачена, нова формувалася повільно.

Розвиток громадівського руху. Організаційною формою українського руху 60-90-х рр. XIX ст. були напівлегальні непартійні об’єднання, які називали громадами. Перша з них виникла в 1859 р. у Петербурзі. Її духовне життя помітно пожвавилося з приїздом туди колишніх членів Кирило-Мефодіївського товариства, зокрема Т. Шевченка. Значним успіхом громади було видання першого українського журналу «Основа» (1861—1862 рр., видавці Василь Білозерський, П. Куліш, М. Костомаров).

Центром громадівського руху в Україні став Київ, очолили його В. Антонович і О. Кониський.

Основні погляди та напрями діяльності громадівців. Мета — підвищити культурно-освітній рівень українського народу шляхом поширення шкіл і друкування книг.

Діяльність:

• започаткування видання української преси — «Основа» у Петербурзі, «Чєрніґовскій лісток» (Л. Глібов);

• збирання коштів на видання української літератури, створення українських підручників;

• організація недільних і щоденних шкіл для дорослих;

• поширення літературних творів Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка та інших.

Політика російського царизму щодо України. Активізація українського руху викликала урядову реакцію. Таємним Валуєвським циркуляром 1863 р. (П. Валуєв — міністр внутрішніх справ) проголошено:

• окремої «малоросійської мови не було, немає й бути не може»;

• заборонено освіту, друк шкільних, наукових і релігійних видань українською мовою;

• дозволено видання лише української художньої літератури.

Цей документ був спрямований на те, щоб перешкодити українському рухові перетворитися з діяльності невеликої кількості інтелігентів на масове явище.

Наслідки Валуєвського циркуляру:

• навіть українська художня література практично перестала існувати у межах Російської імперії;

• українська мова фактично поставлена поза законом;

• український національний рух загальмований на майже 10 років.

Наприкінці 60-х рр. XIX ст. громади поступово відновлюють свою роботу, створена «Стара громада».

Діяльність «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» (1873-1876 рр., перший голова — Г. Ґалаґан, діловий керівник — Павло Чубинський:

• збирання етнографічних, фольклорних, історичних, економічних матеріалів з багатьох сіл і міст України;

• видання дев’яти томів «Записок» зібраного матеріалу, збірку українських історичних пісень;

• організовано і проведено III Археологічний з’їзд у Києві (1874 р.).

Друкованим органом громади стала газета «Кієвскій телеграф». Громадівці заклали основи української науки, обґрунтували самобутність українського народу, підвели український рух до політичної стадії.

1876 р. — Емський указ імператора Александра II:

• заборона друкувати українською мовою книжки й навіть тексти до музичних нот;

• заборона ставити українські театральні вистави та влаштовувати концерти з українськими піснями;

• заборона ввозити українську літературу з-за кордону без спеціального дозволу;

• заборона перекладів українською мовою, викладання в початкових школах;

• вилучення українських книг зі шкільних бібліотек, вислання деяких українських діячів.

Наслідки Емського указу. Невдовзі було закрито «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства». Один з найвідоміших громадівців Михайло Драгоманов виїхав за кордон. 1878 р. він у Женеві організував видання українського журналу «Громада» (1878-1879, 1880, 1882 р.). Як політичний мислитель, М. Драгоманов проповідував перебудову Росії на принципах федерації. Він став першим, хто виніс проблему українства, зокрема переслідування української мови, на ширшу міжнародну арену. Своєю працею М. Драгоманов зробив для пробудження українців більше, ніж будь-хто в цей час.

З 1882 р. почав видаватися російською мовою історико-етнографічний і літературний журнал «Кієвская старіна». Значна кількість матеріалу була присвячена українській історії. Часопис відіграв значну роль у розвитку української культури наприкінці XIX ст.

У 70-80-х рр. XIX ст. відбувається радикалізація громадівської молоді. Наслідком цього була поява на початку 90-х рр. таємної організації Братство тарасівців. Біля її витоків стояли Іван Липа, Микола Міхновський, Борис Грінченко. Воно оформилося на зустрічі в Каневі на могилі Т. Шевченка. Найбільший успіх тарасівці мали в Харкові. Ця група увійшла в історію як перша самостійницька організація в Наддніпрянській Україні. Організація припинила існування в 1893 р.

Національне відродження кримськотатарського народу. У цей період розпочинається кримськотатарське національне відродження, що пов’язано перш за все з іменем Ісмаїла Гаспринського, який фактично створив нову літературну мову свого народу, почав видавати першу газету кримськотатарською мовою.

Частина українців (Андрій Желябов, Олександр Михайлов, Микола Кибальчич) брала участь у загальноросійському визвольному русі, який у 70-80-х рр. називають народницьким. Він мало цікавився національно-визвольними прагненнями поневолених Росією народів. Народники України в 1875 р. об’єдналися в гурток «Південних бунтарів». Їхні практичні дії для втілення своїх задумів у життя одержали назву «Чигиринська змова», яка у 1877 р. була розкрита. Народницькі організації згодом перейшли до політичного терору, а на початку 80-х рр. XIX ст. були розгромлені. Характерно, що пріоритетом загальноросійських рухів була боротьба за соціальне визволення, а український рух основний акцент робив на національне визволення.

Отже, український національно-визвольний рух вступив у новий період — етап політичної боротьби.

Хронологічний довідник

1853 р., 4 жовтня — початок Кримської війни між Рос. й Османською імперіями, до якої 15-16 березня 1854 р. приєдналися Вел. Британія, Франція та Сардинське королівство. Тривала до 18 березня 1856 р.

1854 р., 14 (26) вересня - 1855 р., 30 серпня (10 вересня) — штурм і взяття Севастополя англо-фр. військами.

1855 р., лютий-квітень — масовий антикріпосницький рух «Київська козаччина». Почався після царського маніфесту від 29 січня 1855 р. про створення мобільного держ. ополчення. Поширилися чутки про набір у козаки. 183 тис. кріпаків з 442-х сіл вимагали занести їх до списків козаків. Відбувалися стихійні сутички з військами.

1856 р., 18 березня — закінчення Кримської війни. Укладення Паризького мирного договору між Росією й Туреччиною. Росії заборонялося мати військ. флот на Чорному морі та будувати берегові укріплення.

1856 р., літо — сел. рух «У Таврію за волею». Поширилися чутки, що селянам у Криму роздають землю і дають волю. Рухом охоплено 574 села з населенням 76 тис. осіб.

1856, 13 листопада - 1860 рр., лютий — о-ція та діяльність Харківсько-Київського студентського таємного політ, т-ва.

1857 р., 3 січня — створення царським урядом Таємного комітету для підготовки селянської реформи.

1857 р. — ліквідація військ. поселень у Рос. імперії.

1859 р., 11 жовтня — відкриття в Києві першої у Рос. імперії недільної школи.

1859 р. — виникнення в Петербурзі першої Громади, напівлегального непартійного об’єднання.

1860 р. — створення в Києві Укр. громади на чолі з Володимиром Антоновичем.

Організація Держ. банку в Петербурзі, відкриття його філій у Харкові й Одесі. Початок фін. реформи.

60-ті роки XIX ст., початок — діяльність «хлопоманів» на чолі з В. Антоновичем.

1861 р., 12 січня — випуск у Петербурзі першого числа щомісячного сусп.-політ. та літ. часопису «Основа» укр. мовою (редактор — Олександр Білозерський). Припинив існування 1862 р. Вийшло у світ 22 числа журналу.

1861 р., 19 лютого — імператор Олександр II підписав маніфест і «Загальне положення про селян, звільнених з кріпацтва». Скасування кріпосного права в Російській імперії.

1861 р., 10 (22) травня — перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

1862 р., 10 червня — указ імператора про закриття недільних шкіл за нібито здійснювану в них рев. пропаганду. 1864 р. знову дозволені, але з всіляким перешкоджанням їхній роботі.

1862 р. — Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла України...», який наступного року був покладений на музику Михайлом Вербицьким, згодом став нац. і держ. гімном України.

1863 р., 10 січня - 1864 р., вересень — антиросійське повстання у Польщі, Правобережній Україні, Зах. Білорусії та Литві (польське повстання). У повстанні брали участь й українці, зокрема Андрій Красовський і Андрій Потебня.

1863 р., 18 липня — циркуляр міністра внутр. справ про обмеження видання книг і заборону викладання в школах укр. мовою (Валуєвський циркуляр, Валуєвський указ).

1864 р., 1 січня — ухвалення царським урядом положення про земські установи. Проведення земської реформи. Утворення в Лівобережній і Пд. Україні 6 губернських і понад 60 повітових земств. На Правобережній Україні земський устрій запроваджено в 1911 р. Земські школи відіграли важливу роль у розвитку нар. освіти.

1864 р., 14 червня — ухвалення царським урядом положення про початкові нар. училища. Поч. шкільної реформи, запровадження єдиної системи початкової освіти.

1864 р., 19 листопада — затвердження імператором нового статуту гімназій. Реформа середньої школи, розподіл її на класичні та реальні гімназії.

1864 р., 20 листопада — затвердження царем суд. статутів. Суд. реформа: судочинство стало відкритим, рішення приймали присяжні засідателі, обвинувачені отримали право захисту. Найбільш послідовно дем. реформа.

1865 р., 6 квітня — видання царським урядом «Тимчасових правил про пресу». Проведення цензурної реформи.

1865 р., 1 вересня — відкриття першої у Наддніпрянській Україні залізниці (Одеса — Балта). Початок першого періоду активного будівництва залізниць в Україні (1866-1879 рр.). Перша вел. залізниця Київ — Одеса (612 верст) збудована протягом 1866-1871 рр.

1866 р., листопад — реформа держ. селян, у власність яких перейшли значні зем. масиви.

1868 р., 8 (20) жовтня — створення в Києві першого в Україні прив. комерційного банку.

1870 р., 16 червня — ухвалення царським урядом рішення про проведення реформи системи міського самоврядування, створення у містах органів міського самоврядування — міських дум.

70-ті роки XIX ст., початок — відновлення громадівського руху.

1872 р. — о-ція в Києві народницького гуртка «чайковців» на чолі з Павлом Аксельродом. Остаточно оформився у лютому-березні 1873 р.

1873 р., 13 лютого — створення у Києві Пд.-Зах. відділу Російського географічного т-ва, що об’єднав довкола себе найкращі наук. сили. Першим головою був Григорій Ґалаґан, а діловим керівником — Павло Чубинський. Ліквідований 1876 р. згідно з Емським актом.

1873 р., вересень — заснування у Києві народницького гуртка «Київська комуна». Активними учасниками були Яків Стефанович, Катерина Брешковська та інші.

1873 р., осінь - 1874 р. — масове «ходіння в народ» рев. пропагандистів. Найактивнішими були одеські «чайковці», члени «Київської комуни». Спроби народників організувати повстання на селі зазнали невдачі.

1874 р., 1 січня — затвердження царем Статуту про військ. повинність. Реформа комплектування армії, скорочення терміну служби до 6-7 років, запровадження заг. військ. повинності.

1874-1875 рр. — друкованим органом Київської громади була газета «Кієвскій телеграф».

1875 р., травень — Євгеном Заславським в Одесі створено першу в Рос. імперії робітничу о-цію «Південноросійський союз робітників». У сфері впливу о-ції перебувало близько 260 осіб. Розгромлений у грудні цього ж року.

1875 р. — початок діяльності народницького гуртка «Південних бунтарів». Наприкінці наступного року розпався.

1876 р., 18 травня — підписання імператором Емського акту, що забороняв видання та ввезення з-за кордону л-ри укр. мовою. Заборона театр. вистав укр. мовою.

1877 р., лютий — спроби народницької групи Я. Стефановича підготувати повстання селян на півдні Київщини. Створення «Таємної дружини».

1877 р., 12 квітня - 1878 р., 3 березня — рос.-тур. війна, значна кількість українців брала участь у воєнних діях, перебуваючи в рос. армії.

1877 р., червень-вересень — розкриття «Чигиринської змови» поліцією, арешт і заслання її активних учасників.

1878 р. — поч. активної закордонної діяльності Михайла Драгоманова (емігрував восени 1875 р.), видання у Женеві журналу «Громада, укр. зб., впорядкована М. Драгомановим». Часопис «Громада» виходив до 1882 р. (вийшло 5 випусків).

1879 р., серпень — остаточний розкол «Землі та волі» на дві самостійні о-ції «Народну волю» (зосередилися на о-ції політ. терору) і «Чорний переділ» (намагалися продовжувати агітаційно-пропагандистську роботу з підготовки революції).

80-ті роки XIX ст. — остаточне завершення пром. перевороту в Наддніпрянській Україні.

1881 р., 1 березня — убивство народовольцями імператора. Серед гол. організаторів змови були українці Андрій Желябов, Микола Кибальчич. Очікувана революція не настала, народницькі о-ції незабаром були розгромлені.

1881 р., жовтень — таємний циркуляр міністерства внутр. справ допускав постановки театр. вистав укр. мовою з дозволу генерал-губернатора, забороняв створення укр. театрів та укр. театр. груп.

1881 р., 28 грудня — закон про ліквідацію категорії тимчасовозобов’язаних селян і їх перехід на обов’язковий викуп з 1 січня 1883 р.

1887 р., 17 травня — почався перший страйк шахтарів Донбасу.

1887 р. — створення Миколою Левитським хліборобських спілок в Олександрівському пов. Катеринославської губ., перших кооп. о-цій на Наддніпрянщині.

Створення синдикату цукрозаводчиків.

1891 (1892) р., літо - 1893 р., літо — діяльність таємної студентської самостійницької о-ції «Братство тарасівців». Організували в Каневі, на могилі Т. Шевченка, студенти М. Базькевич, М. Байздренко, В. Боровик та І. Липа. Згодом у склад т-ва входили Микола Міхновський, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський та ін. Найбільший успіх тарасівці мали в Харкові.

1892 р., весна — відкриття в Києві першої в Рос. імперії електричної лінії трамваю.

1897 р., 28 січня — перший заг. перепис населення в Російській імперії (126,4 млн осіб, з них 22,6 млн українців). В Україні чотири вел. міста — Одеса (понад 400 тис. мешканців), Київ (майже 250 тис.), Харків (майже 175 тис.), Катеринослав (113 тис.).

1897 р. — створення в Києві за ініціативою О. Кониського Всеукраїнської загальної о-ції («Загальна українська безпартійна дем. о-ція»), що мала національно-культурницький характер. Почесними членами організації були діячі «старої громади» Володимир Антонович, Микола Лисенко, дійсними членами — Євген Чикаленко, Олександр Лотоцький, Тадей Рильський. У 1904 р. перетворена на УДП.

1898 р., 1-3 березня — створення РСДРП. На першому з’їзді в Мінську серед дев’яти делегатів четверо представляли соціал-демократів України.

Персоналії

Антонович Володимир (6(18).01.1834, с. Махнівка Бердичівського пов. Київської губ., тепер с. Комсомольське Козятинського р-ну Вінницької обл. - 8(21).03.1908, Київ) — видатний історик, археолог, етнограф, сусп.-політ. діяч. Закінчив мед. (1855) та іст.-філол. ф-ти Київського ун-ту. Належав до т. зв. хлопоманів, був одним з організаторів і головою київської Громади. З 1878 — проф. історії Київського ун-ту, з 1881 — голова Іст. т-ва Нестора-літописця при цьому навчальному закладі. А. — автор багатьох праць з історії України: «Про походження козацтва» (1863), «Про гайдамацтво» (1876), «Уманський сотник Іван Ґонта» (1882), «Розкопки в землі древлян» (1893) та ін. Історик зібрав і видав 8 томів «Архіву Південно-Західної Росії», де, містяться цінні матеріали з історії України XVI-XVIII ст. А. виховав київську школу істориків, серед них — Михайло Грушевський. Майже півстоліття він стояв на чолі укр. гром.-політ. життя.

Ісмаїл Гаспринський (1851, с. Улу-Сала, нині с. Синапне Бахчисарайського р-ну, АРК - 1914, Бахчисарай, тепер АРК) — кримськотатарський і тюркський просвітитель, письменник, гром-політ. діяч. З 1883 видавав першу нац. газету «Терджиман», тривалий час — єдине друковане видання тюркською мовою в Рос. імперії. Г. — організатор просвітницького руху (джадидизму) серед кримських татар. Ідеї базувалися на ліберальній ідеології, співпраці мусульман і християн, дружбі тюркських і слов’янських народів. Класик кримськотатарської л-ри. Номінувався на Нобелівську премію миру (1910).

Грінченко Борис (псевд. Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий та ін.; 9.12.1863, хутір Вільховий Яр побл. с. Руські Тишки Харківської губ., тепер Харківського р-ну Харківської обл. - 6.05.1910, Оспедалетті, Італія, похований у Києві) — визначний письменник, гром.-політ. діяч, учений-мовознавець, педагог. Навчався у Харківській реальній гімназії (1874-1879). З 1881 учителював на Слобожанщині та Катеринославщині (тепер Дніпропетровськ). 1891 разом з І. Липою, М. Міхновським, М. Вороним та ін. заснував Братство тарасівців. Г. 1894-1900 працював у Чернігівському земстві, активний діяч місцевої Громади. Разом з дружиною письменницею М. Загірньою каталогізував знамениту колекцію укр. старовини В. Тарновського. З 1902 мешкав у Києві, з 1904 — один із лідерів УДП, згодом УРП, УРДП. За дорученням київської Громади редагував «Словар української мови» (тт. 1-4, 1907-1909). Г. 1906-1909 очолював київську «Просвіту», працював у газеті «Громадська думка», був редактором журналу «Нова громада». Літ. діяльність розпочав у 80-х рр., автор бл. 50 оповідань, повістей, зб. поезії, іст. драм. Г. перекладав твори класиків св. л-ри. Г. боровся за навчання укр. дітей рідною мовою, виступав за чистоту укр. літ. мови, створив ряд шкільних підручників.

Драгоманов Михайло (18(30).09.1841, Гадяч. нині Полтавської обл. - 20.06(2.07).1895, Софія) — визначний гром.-політ. діяч, історик, публіцист, фольклорист, економіст, філософ. Брат письменниці Олени Пчілки, дядько Лесі Українки. Закінчив іст.-філол. ф-т Київського ун-ту (1863), 1873-1875 працював у ньому доцентом кафедри античної історії. Д. 1870-1873 перебував у закордонному відрядженні. Він був одним з найактивніших діячів київської Громади (згодом Стара Громада), яка після репресивного звільнення Д. доручила йому організувати за кордоном видання незалежного укр. преси. Упродовж 1878-1882 він видавав у Швейцарії зб., згодом — часопис «Громада». Тоді ж Д. очолив перший укр. гурток соц. спрямування, через що були розірвані зв’язки з Громадою, незадоволеною його радикалізмом (1886). 1889 став проф. кафедри заг. історії Софійського ун-ту, не пориваючи з укр. гром.-політ. життям. Наук., літ-крит., публіц. і гром. діяльність Д. мала значний вплив на розвиток укр. сусп.-політ. життя. Особливо він був відчутним на Галичині серед представників радикального та народовського напрямів. Д. — автор наук. праць «Історичні пісні малоруського народу» (1874-1875, у співавторстві), «Малоруські народні перекази й оповідання» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи, 1764-1880» (1881), «Війна з пам’яттю про Шевченка» (1882), «Політичні пісні українського народу XVIII-XIX ст.» (1883-1885), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893-1894) та ін.

Желябов Андрій (Желябів; 17(29).08.1851, с. Миколаївка Феодосійського пов. Таврійської губ., тепер АРК - 3(15).04.1881, Петербург) — революціонер-народник. Навчався на юрид. ф-ті Новоросійського (Одеського) ун-ту, 1871 відрахований за участь у студентських виступах. Ж. був учасником «ходіння в народ» у Херсонській і Катеринославській губ. 1877-1878 перебував на лаві підсудних під час «Процесу 193-х», але звільнений. Ж. після розколу народницької о-ції «Земля і воля» став одним з керівників «Народної волі», створив ряд найважливіших програмних документів о-ції. Один з організаторів замахів на імператора Олександра II, один з яких 1(13).03.1881 був успішним. Арештований напередодні, Ж. добився прилучення своєї справи до суд. процесу про вбивство царя, за вироком суду страчений.

Кибальчич Микола (19(31). 10.1853, Короп Кролевецького пов. Чернігівської губ., нині Чернігівська обл. - 3(15).04.1881, Петербург) — визначний винахідник, революціонер-народник. Навчався у Петербурзькому ін-ті інженерів шляхів сполучення (з 1873), Петербурзькій медико-хірургічній академії (з 1873). 1875-1878 К. був ув’язнений за рев. пропаганду серед селян. З серпня 1879 належав до о-ції «Народна воля», за дорученням якої розробляв і виготовляв вибухові пристрої для замахів на царя та ін. держ. діячів. Арештований за створення бомби (гранати), якою було вбито Олександра II 1(13).03.1881. У тюрмі К. розробив проект літального пристрою для польоту в космос. Страчений разом з А. Желябовим та ін. учасниками замаху на царя. Іменем К. названо кратер на зворотному боці Місяця.

Кониський Олександр (6(18).08.1836, с. Переходівка, тепер Ніжинського р-ну Чернігівської обл. - 29.11(12.12). 1900, Київ) — письменник, педагог, публіцист, гром. діяч. У Полтаві К. організував недільні школи, писав для них підручники, публікувався в пресі. 1863 висланий на північ Рос. імперії, з 1865 мешкав за кордоном, зблизився з нац. діячами Галичини. К. був одним з фундаторів журналів «Зоря», «Правда», Літ. т-ва ім. Т. Шевченка (1873), ініціатором його перетворення на НТШ (1892). Друкуватися почав 1858. К. — автор оповідань, де порушував проблему нац. і соціального гноблення України, повістей «Семен Жук і його родичі» (1875, незакінчена), «Юрій Горовенко. Хроніка з смутного часу» (1885), «Наввипередки» (1903), однієї з перших найповніших біографій Т. Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» (тт. 1-2, 1898-1901). У рад. часи твори письменника були під забороною.

Олександр II (Александр; Романов; 17(29).04.1818, Петербург - 1(13).03.1881, там же) — рос. держ. діяч. Імператор Рос. імперії (1855-1881). Став царем після см. батька (Миколи (Ніколая) І). О. II скасував кріпосне право (1861), здійснив ряд реформ. Щодо України проводив агресивну шовіністичну політику (Валуєвський циркуляр 1863, Емський указ 1876 та ін.). Убитий народовольцями.

Потебня Андрій (19(31).08.1838, с. Перекопівці Полтавської губ., нині Роменського р-ну Сумської обл. - 20.02(4.03). 1863, побл. Піщаної Скелі, тепер Польща) — політ. і військ. діяч. Брат Олександра Потебні. Закінчив Костянтинівський кадетський корпус (1856). Підпоручик Шліссельбурзького полку, який стояв у Польщі. П. взяв участь у Польському визв. повстанні 1863-1864, загинув у бою з рос. військами.

Рильський Тадей (1841, с. Романівка Сквирського пов. Київської губ. - 1902) — гром. і культ. діяч. Батько М. Рильського. Р. навчався у Київському ун-ті. Був членом гуртка «хлопоманів», згодом — Старої громади. У своєму маєтку створив школу й учителював. Р. — автор статей у журналах «Основа», «Кієвская старіна» на екон., соціальну, етнографічну теми. Головна екон. праця — «Студії над основами розкладу багатства», опублікована у «Записках НТШ».

Стефанович Яків (28.11(10.12). 1854, с. Дептівка Чернігівської губ., нині Конотопського р-ну Сумської обл. - 1(14).04.1915, с. Красний Колядин, тепер Талалаївського р-ну Чернігівської обл.) — революціонер-народник. З 1872 навчався на мед. ф-ті Київського ун-ту, але залишив його, вступив до гуртка «Київська комуна», взяв участь у «ходінні в народ». С. 1873-1874 належав до київського гуртка «чайковців». 1875 організував нелегальний гурток «Пд. бунтарів», 1877 зробив спробу підняти сел. повстання у Чигиринському пов. Київської губ., склавши підроблений царський маніфест («Чигиринська змова», 1877). С. 1878 утік за кордон.

Терещенко Артем (р. н. невідомий, Глухів, тепер Сумська обл. - 1873) — підприємець. Перший відомий діяч з роду укр. промисловців-цукроварів, меценатів, батько М. Терещенка. Розбагатів на поставках державі корабельного лісу та провіанту для армії під час Кримської війни. Згодом разом з синами будував цукроварні й пром. підприємства.

Чубинський Павло (15(27).01.1839, побл. Борисполя, нині Київська обл. - 14(26).01.1884, Київ) — визначний етнограф, фольклорист, сусп.-політ. діяч. Закінчив юрид. ф-т Петербурзького ун-ту (1861). Ч. — один із засновників і активних діячів київської Громади. 1862 арештований і засланий на північ Рос. імперії, де до 1869 займався статистичними та етнографічними дослідженнями. 1869-1870 очолював етнографічні експедиції в Україні, Білорусі, Молдові. Ч. — один з ініціаторів створення у Києві Пд.-Зх. відділення Рос. географічного т-ва (1873-1876, керував його діяльністю), член редколегії газети «Кієвскій телеграф». 1876 висланий з Києва, повернувся 1879, помер після важкої хвороби. Ч. — автор вірша «Ще не вмерла Україна» (1862), який став нац., а тепер і держ. гімном України. Упорядкував матеріали етнографічних досліджень «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» (тт. 1-7, 1872-1879). Ч. — автор праці «Нарис народних юридичних звичаїв і понять у Малоросії» (1869), зб. віршів «Сопілка Павлуся» (1871) та ін.

Терміни та поняття

Братство тарасівців — укр. таємна о-ція. Створена влітку 1891 (за іншими даними 1892) на могилі Тараса Шевченка у Каневі (тепер Черкаська обл.). Засновниками були укр. студенти І. Липа, В. Боровик, М. Базькевич, М. Байздренко, згодом увійшли М. Міхновський, Б. Грінченко, М. Коцюбинський та ін. Осн. ідейні засади о-ції були викладені у «Декларації віри молодих українців» (опублікована в квітні 1893 у львівській газеті «Правда»). Гол. завдання — б-ба за нац. визволення укр. народу, досягнення повної автономії усіх поневолених народів Рос. імперії. Тарасівці розгорнули широку діяльність з пропаганди своїх ідей серед молоді, селянства і робітництва. До літа 1893 їхнім осн. центром був Харків, але після арештів став Київ. Осередки Б. т. діяли у багатьох містах України до 1898. Під впливом їхніх ідей було засновано Загальну укр. безпартійну дем. о-цію (1897) і Рев. укр. партію (1900).

Валуєвський циркуляр — таємне розпорядження рос. уряду від 20.07.1863 про заборону друкування книг укр. мовою. Автором був міністр внутр. справ Росії П. Валуєв, відомий своєю заявою, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Циркуляр забороняв друкувати укр. мовою шкільні підручники, науково-популярні та реліг. видання. Фактично припинилося друкування і худ. л-ри. Наступним кроком рос. влади, що посилював русифікацію, став Емський указ 1876.

Громади — о-ції укр. інтелігенції у другій половині XIX - на поч. XX ст., які вели нац.-культ. та гром.-політ. діяльність. Існували таємно в Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Херсоні та ін. укр. містах. Перша виникла наприкінці 50-х рр. XIX ст. у Петербурзі, до складу якої входили Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко та ін. Діяльність Г. в Україні продовжувалася до Лютневої революції 1917.

Громадівський рух — укр. рух 60-90-х рр. XIX ст., в основі якого була діяльність напівлегальних непартійних об’єднань, які називали громадами. Центром г. р. в Україні став Київ, очолив його В. Антонович, мета — підвищити культ.-осв. рівень укр. народу шляхом поширення шкіл і друкування книг. Громадівці започаткували видання укр. преси («Основа» у Петербурзі), збирали кошти на видання укр. л-ри, створення укр. підручників, організовували недільні та щоденні школи для дорослих, поширювали літ. твори укр. письменників тощо.

Демографічний бум (демографічний вибух; від гр. «народ» і «пишу, креслю, зображую», а також англ. «гуркіт, шум») — стрімке зростання кількості населення. Характерний для України в другій половині XIX ст.

Державні селяни — стан селян в Україні та Росії у XVIII-XIX ст. Вважалися особисто вільними, за користування землею платили ренту і виконували натуральну повинність. У XIX ст. д. с. становили близько 45 % селянства. 1866 за ними було закріплено земельні наділи за сплату оброку. Отримали право на зем. власність за викуп 1886.

Деспотія (від гр. «володар, самодержець») — форма самодержавної влади, необмежена монархія, що характеризується крайньою централізацією, повним свавіллям і жорстокістю влади та безправністю населення; країна, якою править деспот.

Емський указ (Емський акт) — розпорядження рос. уряду, спрямоване на придушення укр. к-ри, підписане рос. імператором Олександром II 18(30).05.1876 у м. Емсі (Німеччина). Доповнював осн. положення Валуєвського циркуляру 1863. Е. у. забороняв ввозити на територію Рос. імперії з-за кордону укр. книги, укр. мовою видавати оригінальні твори та робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театр. вистави і публічні читання, не допускати викладання укр. мовою у початкових школах, вилучити з бібліотек книги укр. мовою. На підставі указу було закрито Пд.-Зах. відділ Рос. географічного т-ва у Києві, припинено видання «Кієвского телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київського ун-ту. М. Драгоманов на Паризькому літ. конгресі 1878 різко засудив Е. у. Він гальмував розвиток укр. к-ри та нац.-визв. руху, хоча повністю його припинити не міг.

Земства — всестанові органи місцевого самоврядування у Рос. імперії, виникли згідно із земською реформою 1864. До 1911 не поширювалися на Правобережну Україну.

Київська козаччина — масовий сел. рух на Київщині та Чернігівщині у 1855 р. Очолювали рух В. Бзенко, М. Гайденко, П. Швайка та ін. Селяни складали списки «вільних козаків», відмовлялися відробляти панщину, створювали власні виборні органи самоврядування. К. к. придушена регулярними військами. Причини соціальні, згодом набула рис і нац.-визв. руху — бажання відновити козацтво як сусп. стан і військ. формування.

«Кієвская старіна» — історико-етнографічний і літ. журнал, що виходив у Києві протягом 1882-1906. Редакторами були Ф. Лебединцев, О. Лашкевич, Є. Кивлицький, В. Науменко. Значна увага приділялася питанням історії України, запроваджено в обіг чимало нових джерел. З часописом співпрацювали видатні укр. історики, етнографи, письменники. «К. с.» відіграла значну роль у становленні укр. нац. самосвідомости.

«Кієвскій телеграф» — гром.-політ. і літ. газета, заснована 1859 у Києві письменником О.-А. фон Юнком. З 1874 стала неофіційним органом київської Громади. Навколо газети гуртувалися найвидатніші нац.-культ. діячі України. Після ухвалення Емського указу друкований орган 1(13).06.1876 був закритий.

Лібералізм (від лат. «вільний») — політ. й ідеологічна течія, яка обстоює свободу підприємництва, парламентський лад, дем. права і свободи особи.

Ліберальна демократія (від лат. «вільний» і гр. «народовладдя») — система держ. управління, яка побудована на засадах конституційного ладу.

Лояльність (від фр. «вірний, чесний») — дотримання рамок законності, часом лише формально; коректність, доброзичливе ставлення до когось, чогось.

Малоросійство — комплекс провінціалізму серед частини укр. громадянства, зумовлений тривалим перебуванням України у складі Рос. імперії. М. знаходить свій вияв у байдужому, а то й негативному ставленні до укр. нац.-держ. традицій та прагнень, а часто й активній підтримці рос. к-ри та великодержавницької політики.

Міська дума — виборний розпорядчий орган міського самоврядування в Рос. імперії. Заснована 1785 «Жалуваною грамотою містам» на засадах станового представництва. Виконавчим органом думи була міська управа на чолі з міським головою. Міська реформа 1870 замість станового представництва встановила обрання терміном на 4 роки гласних (членів) м. д. на основі майнового цензу. Більшість міського населення було позбавлено виборчих прав. Міське самоврядування перебувало в залежності від урядової адміністрації.

Модернізація (від фр. «оновлення, осучаснення») — оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, переробка відповідно до сучасних вимог.

«Народна воля» — таємна рев. о-ція народників-терористів, що виникла у серпні 1879 після розколу «Землі та волі». Серед провідних членів о-ції були вихідці з України А. Желябов, О. Михайлов, М. Кибальчич та інші. Народовольці діяли і у кількох містах України. Після вбивства членами «Н. в.» імператора Олександра II 1(12).03.1881 більшість членів була заарештована. Спроби відродити о-цію успіху не мали. Представники укр. народницького руху переважно не підтримували «Н. в.». М. Драгоманов написав кілька статей, у яких критикував використання о-цією методів терору.

Народництво — ідеологія та гром.-політ. рух, що охопив вихідців із дворянства і різночинців Рос. імперії у 60-80-х рр. XIX ст. Представники цього напряму виражали інтереси сел. демократії, поєднуючи радикально-бурж.-дем. і антифеодальну програму з ідеалами утопічного соціалізму. Найвідомішими ідеологами н. були М. Бакунін, П. Лавров і П. Ткачов. Численні о-ції різних напрямів рос. народників діяли і в Україні. У Києві існував гурток «чайковців» (1872-1874), «Київська комуна» (1873-1874). 1875-1876 найбільшу активність виявив гурток «пд. бунтарів» (Я. Стефанович, В. Дебогорій-Мокрієвич та ін.), який 1877 намагався організувати повстання («Чигиринська змова»). Рух 1879 розколовся на «Народну волю» і «Чорний переділ». Гол. увагу народовольці почали приділяти терору, а чорнопередільці частково приєдналися до них, а частково емігрували за кордон. У 80-х рр. народницький рух був розгромлений. До лав рос. народників належало чимало українців (Д. Лизогуб, М. Кибальчич, С. Перовська та ін.), але вони майже не цікавилися нац. прагненнями українців. Народники мали вплив на укр. к-ру другої половини XIX ст., наприклад, письменників Панаса Мирного, М. Коцюбинського, І. Карпенка-Карого, П. Грабовського. Укр. народники здійснили спробу організуватися у радикальній політ. площині, як «Братство тарасівців».

Недільні школи — безплатні загальноосвітні або професійно-технічні школи у другій половині XIX - на початку XX ст. Вони працювали у недільні та святкові дні. Першу школу відкрито у Києві 11.10.1859, а всього їх було у місті 5. Існували у Полтаві, Одесі, Харкові, Чернігові та ін. містах, всього 68 н. ш. на 1860. Навчання велося укр. мовою. Цим школам сприяли X. Алчевська, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Кониський, П. Чубинський. 1862 рос. уряд закрив н. ш., а деякі їхні організатори зазнали переслідувань. Свою діяльність н. ш. почали відновлювати у 70-х рр. XIX ст.

Недоїмки — борг селян перед державою; несплачені вчасно у повному обсязі податки чи ін. обов’язкові платежі.

Нігілізм (від лат. «ніщо, нічого») — 1) заперечення усталених сусп. норм, ідеалів, принципів, законів, авторитетів, традицій тощо. 2) Течія гром. думки в Рос. імперії 60-х рр. XIX ст., яка поширилася в середовищі різночинців і була спрямована проти традицій і устоїв дворянського с-ва.

«Основа» — укр. сусп.-політ. і наук.-літ. щомісячний журнал, який виходив з січня 1861 до жовтня 1862 у Петербурзі. Частина матеріалів друкувалася рос. мовою. Видавцями були В. Білозерський (редактор), М. Костомаров, П. Куліш та ін. «О.» обстоювала право укр. нації на вільний і всебічний розвиток. У часописі друкувалися твори худ. л-ри, праці з історії, публіцистика, критика тощо. Авторами були найвидатніші укр. письменники та науковці. «О.» як перше укр. періодичне видання в Рос. імперії мала вел. вплив на розвиток л-ри, науки та мистецтва, сприяла зростанню нац.-визв. руху в Україні.

Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства — фактично самостійне наук. т-во, створене у Києві 13(25).02.1873 з метою вивчення географії, етнографії, економіки та статистики України. Першим головою був Г. Ґалаґан, згодом — В. Антонович. У роботі т-ва брали участь Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський. Видали два томи «Записок» (1874-1875), ряд зб. фольклору. З 1874 почалося переслідування т-ва рос. шовіністами. На підставі Емського акту 1876 у червні цього ж року рос. уряд ліквідував о-цію.

Польське повстання 1863-1864 рр. — нац.-визв. повстання поляків проти Рос. імперії. Розпочалося 10(22).01.1863 на заклик Центр. нац. комітету, який у лютому звернувся до укр. селян із закликом приєднатися до повстання. Проте селяни не підтримали його, не поділяючи зазіхань польської шляхти на укр. землі. З осені 1863 повстання очолював генерал Р. Траугутт, але рос. керівництво в особі М. Муравйова і Ф. Берґа вдалося до жорстоких репресій і терору, одночасно проводячи сел. реформу на вигідніших для селян умовах, ніж в ін. землях імперії. До вересня 1864 повстання придушили. П. п. сприяло зростанню нац. самосвідомості поляків.

Радикалізм (від лат. «корінний») — 1) обстоювання і вжиття крайніх, рішучих методів і дій у розв’язанні будь-яких питань, насамперед політ., прагнення докорінних змін; 2) політ. течія, прихильники якої силовими методами вимагали рішучого проведення дем. реформ.

Різночинці (від укр. «люди різного чину і звання») — вихідці з різних станів (духовенства, купців, міщан, селянства, дрібного чиновництва тощо), представники дем. руху Росії XIX ст. Переважно займалися розумовою працею. Серед них було багато противників самодержавства.

Російські реформи другої половини XIX ст. — реформи, проведені імператором Олександром II у 1860-70-х рр. Найголовнішою була сел. реформа, розпочата підписанням Маніфесту і Положення про скасування кріпосного права від 19.02.1861. Проводилася фін. реформа, законом 1862 все управління грошовим господарством перейшло до міністерства фінансів. У 1864 було проведено земську (крім Правобережної України, там земства запроваджені лише в 1911), суд. (зробила судочинство незалежною сферою) й осв. (запровадження класичних і реальних гімназій, після закінчення яких можна було стати студентом класичних ун-тів і політехнічних ін-тів) реформи. 1865 уряд реорганізував цензурні установи. Міська реформа 1870 встановила обрання терміном на чотири роки гласних міської думи на основі майнового цензу. Статут про військ. повинність 1874 ліквідував рекрутські набори й започаткував загальну військ. повинність для всіх чоловіків, що досягли 21 року. Реформи 60-70-х рр. XIX ст. не знайшли належного розвитку через неорганізованість сусп. сил, що давало можливість самодержавству зберегти недоторканною політ. систему. Разом з тим вони дали поштовх для прискорення екон. розвитку країни.

Соціал-демократія (від лат. «товариський, громадський, суспільний» і гр. «народовладдя») — політ. течія в суч. міжнародному робітничому русі, що виступає з позицій реформізму; заг. назва соц. партій, що виникли в другій половині XIX ст.

Соціалізм (від лат. «суспільний») — ідеологія та практика, що ставить за мету досягнення сусп. устрою, який характеризується усуспільненням усіх засобів виробництва, о-цією виробництва і розподілом продуктів виробництва, декларуванням скасування класової структури с-ва, знищення експлуатації людини людиною й утвердження соціальної справедливості. Сучасна філос. й політ. думка визнала утопічність багатьох положень с.

Тимчасовозобов’язані селяни — категорія колишніх поміщицьких селян у Наддніпрянській Україні, звільнених від кріпосної залежності у 1861, але не переведених на викуп. За користування землею такі селяни й надалі виконували феод. повинності на користь поміщика. Поступово їх кількість зменшувалася (1881 у Харківській губернії з усіх селян було 2,3% т. с.). У грудні 1881 було видано закон про обов’язковий викуп зем. наділів таких селян з 1.01.1883.

Хлопоманство (від польського «селянин») — народницько-культурна течія укр. інтелігенції у Правобережній Україні в 1850-60-х рр., яка прагнула до зближення з народом. Цей рух виник серед студентів Київського ун-ту, які походили з полонізованих шляхетських родин (В. Антонович, П. Житецький, К. Михальчук, Б. Познанський, Т. Рильський, П. Чубинський). Ідеологом течії був В. Антонович, який сформулював його осн. програмні засади. Хлопомани відкидали рев. методи б-би і своєю єдиною метою роголошували просвіту народу, діяли чітко в межах закону. З 1859 вони були активними членами Київської громади, допомагали засновувати недільні школи, дописували до «Основи». Влітку організовували мандрівки Україною відомі як «ходіння в народ». Членів руху несправедливо звинуватили в участі у польському повстанні 1863-1864. Репресії змусили їх припинити діяльність, однак вони продовжували активну участь у роботі Київської громади, але вже без організаційного оформлення.

Чигиринська змова — невдала спроба укр. народників підняти сел. повстання у Чигиринському повіті Київської губ. 1877. Члени гуртка «Південних бунтарів» В. Дебогорій-Мокрієвич, Я. Стефанович, Л. Дейч, І. Бохановський вирішили використати бунтарські настрої місцевих селян для о-ції вел. повстання, діючи при цьому нібито від імені царя, оскільки селяни вірили в його допомогу. Однак наприкінці 1876 гурток «Південних бунтарів» розпався. Я. Стефанович привіз чигиринським селянам складені ним самим «Височайшу таємну грамоту» і текст «Обряду священної присяги», які нібито передав для них цар. У документах пропонувалося створити нелегальну о-цію «Таємна дружина», підняти повстання і заволодіти всією землею. До середини літа 1877 в о-ції було би. однієї тисячі селян. У червні 1877 «Таємна дружина» була розкрита, майже всіх її учасників було заарештовано. Я. Стефанович, Л. Дейч, І. Бохановський, яким загрожувала смертна кара, в ніч на 27.05.1878 втекли з київської Лук’янівської в’язниці.

Шовінізм (від прізвища вояка наполеонівської армії Ніколя Шовена, який став відомим під час єгипетського походу 1798-1799 активною підтримкою завойовницької політики Наполеона І) — політика, що полягає у войовничій проповіді нац. винятковості, «обраності» одних і цькування ін. націй, нац. чванства, розпалюванні нац. ворожнечі й ненависті. Терміном «ш.» називають різні вияви нац. нетерпимості — іт. фашизм, нім. націонал-соціалізм. Одним із них є расизм. У рад. л-рі був поширений термін «великодержавний ш.» — ідеологія і політика правлячих верств нації, яка посідає в багатонаціональній державі панівне (держ.) становище. Ін. народи в такій державі зазнають дискримінації. Прикладом такої держави є Рос. імперія та її спадкоємець СРСР, де укр. нація зазнавала шовіністичних переслідувань.

Тести

15.1. Наслідок селянської реформи в Російській імперії 1861 р.:

• А збільшення селянських наділів за рахунок відрізків.
• Б отримання селянами земельних наділів за справедливою ціною.
• В селяни отримали особисту свободу й право укладати договори, протягом 49 років мали ви планувати державі її позику з відсотками.
• Г селянство позбулось обов’язку сплачувати подушний податок і відбувати рекрутчину.

15.2. Наслідки реформ 1860-70-х рр.:

• А гальмували розвиток економіки.
• Б перешкоджали розвитку економіки.
• В створили умови для швидкого розвитку економіки.
• Г суттєво не вплинули на розвиток економіки.

15.3. Галузі, які досягай найбільших успіхів у другій половині XIX ст.:

• А вугледобувна, гірничорудна, металургійна промисловості.
• Б гірничорудна, металургійна, нафтодобувна промисловості.
• В металургійна, нафтодобувна, вугледобувна промисловості.
• Г нафтодобувна, вугледобувна, гірничорудна промисловості.

15.4. Один із наслідків припливу іноземного капіталу в Україну протягом другої половини XIX ст.:

• А виникнення залежності від бельгійського капіталу
• Б розвиток переважно переробної промисловості
• В створення нових робочих місць
• Г формування транснаціональних корпорацій

15.5. Основне заняття Терещенків, Яхненків, Харитоненка:

• А інженери, які винайшли нові технічні засоби на залізничному транспорті.
• Б купці, що торгували з країнами Західної Європи продукцією сільського господарства.
• В робітники, які запропонували нові методи видобування вугілля.
• Г підприємці, зокрема в цукровій промисловості.

15.6. Наслідок військової реформи:

• А встановлення загальної військової повинності для чоловіків понад 20 років з терміном служби шість-сім років, скорочення його для тих, хто мав освіту.
• Б встановлення рекрутських наборів зі скороченням терміном служби від 25 до 15 років.
• В запроваджувана реформа не поширювалася на українські землі, де все залишалося по-старому.
• Г ліквідація рекрутських наборів, обмеження терміну служби 10 роками, але не для всіх верств населення.

15.7. Системи господарювання, які перепліталися у другій половині XIX ст.:

• А господарство, яке ґрунтувалося на відробітковій системі, капіталістичне господарство, напівнатуральне селянське господарство, фермерське господарство з елементами кооперації.
• Б капіталістичне господарство, напівнатуральне селянське господарство, феодально-кріпосницьке господарство, фермерське господарство.
• В коопероване фермерське господарство напівнатуральне селянське господарство, феодально-кріпосницьке господарство, господарство, яке ґрунтувалося на відробітковій системі.
• Г напівнатуральне селянське господарство, феодально-кріпосницьке господарство, господарство, яке ґрунтувалося на відробітковій системі, капіталістичне господарство.

15.8. Сутність поняття «відробітки»:

• А виконання повинностей кріпаків селянами, що не уклали угоди з поміщиком про викуп своїх наділів.
• Б виконання селянами в поміщицькому господарстві певних робіт у рахунок боргу, штрафу чи орендної плати за користування ділянкою поміщицької землі.
• В постійна праця безземельних селян у поміщицьких господарствах за житло, одяг, харчі.
• Г праця селян на поміщика у період перебування їх у тимчасовозобов’язаному стані.

15.9. Назва документа, підписаного імператором Олександром II 19 лютого 1861 р.:

• А Валуєвський циркуляр.
• Б Емський указ.
• В «Положення про селян».
• Г «циркуляр про кухарчиних дітей».

15.10. Частина України, у якій зосереджувалося найбільше вільнонайманих робітників:

• А Лівобережна Україна.
• Б Південна Україна.
• В Північна Україна.
• Г Правобережна Україна.

15.11. Наслідок фінансової реформи:

• А виникнення селянського іпотечного банку, що надавав вигідні кредити селянству.
• Б заснування Державного банку, що сприяло розширенню мережі приватних банків, сформування більш-менш чіткої податкової системи.
• В розформування Державного банку і створення розгалуженої мережі приватних банків.
• Г створення кредитних спілок, які сприяли появі значної кількості дрібних підприємців.

15.12. Сутність судової реформи, яка в 60-70-х рр. XIX ст. у Російській імперії виявилася найбільш послідовною і демократичною:

• А залежний від державної адміністрації публічний суд, закриті судові засідання, участь у них присяжних засідателів, які мали дорадчий голос.
• Б залежний від державної адміністрації становий суд, відкриті судові засідання, участь у них присяжних засідателів.
• В формальна рівність усіх перед законом, публічний суд, відкриті судові засідання, участь у них присяжних засідателів з вирішальним голосом.
• Г формальна рівність усіх перед законом, становий суд, закриті судові засідання, участь у них присяжних засідателів.

15.13. Укажіть сутність виділених на карті територій.

• А райони масового робітничого страйкового руху
• Б райони, охоплені революційною діяльністю народників
• В території приєднані від Російської імперії до Австро-Угорщини
• Г українські землі, охоплені польським визвольним повстанням 1863-1864 рр.

15.14. Прочитайте уривок і вкажіть назву міста, про яке йдеться в тексті.

«Великого значення для економічного розвитку України набував морський торговий флот. Майже через всі українські порти товари переважно вивозили. Єдиним портом, де вивіз урівноважувався ввозом, був найбільший порт Чорного моря і другий (після Петербурга) в імперії».

• А Єлисаветград
• Б Мелітополь
• В Одеса
• Г Сімферополь

15.15. Причина того, що українці масово не підтримали польське повстання 1863-1864 рр.:

• А виступ відбувався лише в межах польських етнічних земель.
• Б організатори повстання не зверталися за підтримкою до українців.
• В основною метою повстанців було відновлення незалежності Польщі в межах 1772 р. і відмова українцям у їх державності.
• Г українці у період польського повстання готували свій національно-визвольний виступ.

15.16. Назва першого українського журналу (1861-1862 рр.) і місто, де він виходив:

• А «Ґрунт», Катеринослав.
• Б «Основа», Петербург.
• В «Підстава», Київ.
• Г «Стержень», Харків.

15.17. Визначний діяч Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, фольклорист, автор вірша «Ще не вмерла Україна» —

• А Володимир Антонович.
• Б Борис Грінченко.
• В Михайло Драгоманов.
• Г Павло Чубинський.

15.18. Що гальмувало в Наддніпрянській Україні розвиток капіталістичних відносин на селі після селянської реформи 1861 р.?

• А виплата селянами викупних платежів
• Б переселення іноземних колоністів
• В реорганізація селянських общин
• Г створення військових поселень

15.19. Назва документа, в якому стверджувалося, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає й бути не може»:

• А Емський указ імператора Олександра II.
• Б Маніфест 19 лютого 1861 р. імператора Олександра II.
• В циркуляр міністра внутрішніх справ Росії Валуєва.
• Г «циркуляр про кухарчиних дітей» міністра освіти.

15.20. Сутність Емського указу імператора Олександра II:

• А дотримання толерантності щодо української преси, заохочення українофільства.
• Б заборона вживання української мови в російських державних установах.
• В заборона друкувати українською мовою книги, ставити театральні вистави, влаштовувати концерти з українськими піснями, завозити з-за кордону україномовні твори.
• Г заборона україномовної преси та друку текстів до музичних нот.

15.21. Сутність поняття «Чигиринська змова»:

• А антиурядова змова селян Чигиринщини, організована членами Старої громади.
• Б змова офіцерів Чигиринського піхотного полку на підтримку польського повстання 1863-1864 рр.
• В таємна організація студентів Харківського університету, вихідців з Чигиринського повіту.
• Г спроба народників на чолі з Яковом Стефановичем підняти збройне повстання селян у Чигиринському повіті Київської губернії.

15.22. Назва народницького гуртка, що діяв в Україні у 70-х рр. XIX ст.:

• А «Братство тарасівців».
• Б «Бунтарське товариство».
• В «Київська комуна».
• Г «Народна рада».

15.23. Місце, де було засновано Братство тарасівців, і назва міста, де тарасівці мали найбільший успіх:

• А Канів, на могилі Тараса Шевченка; Харків.
• Б Київ, біля пам’ятника Богданові Хмельницькому; Полтава.
• В Львів, біля Народного дому; Київ.
• Г Полтава, біля пам’ятника Іванові Котляревському; Чернігів.

15.24. Напрям громадсько-політичного руху, до якого належали Андрій Желябов, Микола Кибальчич, Яків Стефанович:

• А громадівці.
• Б народники.
• В народовці.
• Г хлопомани.

15.25. Прочитайте факти біографії історичного діяча й укажіть його.

«Роки житія— 1841-1895. Народився на Полтавщині. Навчався в Київському університеті, викладав. У 1878 р. переїхав до Женеви, де почав видавати український політичний журнал «Громада». У 1889 р. оселився в Болгарії, де працював професором історії в Софійському університеті».

• А Володимир Антонович
• Б Михайло Драгоманов
• В Микола Зібер
• Г Павло Чубинський

15.26. Прочитайте уривок і вкажіть автора та цитовану працю.

«Якщо ви хочете бути послідовними демократами і служити народу, то мусите визнати, що більшість народу на Правобережній Україні становлять українські селяни... Отже, поляки-шляхтичі мають перед судом совісті два виходи: або полюбити народ, серед якого вони живуть, перейнятись його інтересами, повернутись до його національності... або залишитись у ролі визискувачів чужої праці і ворогів національного розвитку свого народу».

• А Володимир Антонович, «Моя сповідь», опублікована «Основою»
• Б Микола Костомаров, «Про історичне значення південноруської пісенної творчості»
• В Пантелеймон Куліш, «Крашанка русинам і полякам на Великдень»
• Г Тарас Шевченко, «Щоденник»

15.27. Сфера діяльності земств на Південній Україні та Лівобережжі:

• А збір податків, організація економічного життя селянства, забезпечення освіти та охорони здоров’я населення.
• Б збір податків, організація економічного життя селянства, здійснення цензури та статистичного аналізу.
• В збір статистичних даних, організація економічного життя селянства, початкової освіти, медичного обслуговування, утримання пошт, упорядкування доріг.
• Г збір статистичних даних, організація економічного життя селянства, початкової та середньої освіти, медичного обслуговування, нагляд за судами та фінансовим станом.

15.28. Господарства, які виробляли більшість сільськогосподарської продукції на експорт:

• А поміщицькі господарства Лівобережжя та селянські господарства Правобережжя.
• Б поміщицькі господарства Лівобережжя та селянські господарства Півдня України.
• В поміщицькі господарства Правобережжя та селянські господарства Лівобережжя.
• Г поміщицькі господарства Правобережжя та селянські господарства Півдня України.

15.29. Укажіть лідера національного відродження кримськотатарського народу.

• А Осман Акчокракли
• Б Ісмаїл Гаспринський
• В Аблякім Ільмій
• Г Сеїт Абдулла Озенбашли

15.30. Сутність економічної політики Російської імперії стосовно України:

• А гальмування розвитку всіх галузей промисловості.
• Б гальмування розвитку тих галузей промисловості України, які створювали конкуренцію російським.
• В підтримка розвитку всіх галузей промисловості.
• Г підтримка розвитку тих галузей промисловості України, які створювали конкуренцію російським, для їх більшої конкурентоспроможності.

15.31. Сутність поняття «хлопомани»:

• А вихідці зі сполячених поміщицьких родин, які порвали із шляхтою, перейшли з католицизму в православ’я й ідентифікували себе з українським простолюдом.
• Б діячі народницького руху, учасники «ходіння в народ».
• В революціонери, які намагалися підготувати селянське повстання.
• Г теоретики селянського соціалізму, що мріяли прийти до нього через селянську общину.

15.32. Територія України, куди переважно переселялися селяни центральних російських губерній:

• А промислові центри Волині та Поділля.
• Б промислові центри Лівобережжя та Півдня України.
• В сільськогосподарські райони Лівобережжя та Півдня України.
• Г сільськогосподарські райони Правобережжя.

15.33. Сутність поняття «громади»:

• А господарські організації, метою яких був спільний обробіток землі та збут сільськогосподарської продукції.
• Б культурно-освітні організації, метою яких було поширення національної ідеї шляхом видання книг, газет, проведення театральних вистав, вечорів тощо.
• В політичні організації, які ставили за мету відродження української державності.
• Г профспілкові організації, які ставили за мету захист інтересів українських робітників.

15.34. Мета діяльності «Південноросійського союзу робітників», заснованого народником Євгеном Заславським в Одесі (1875 р.):

• А визволення робітників з-під гніту капіталістів і встановлення справедливого ладу, де праця є основою громадського й особистого добробуту.
• Б визволення України з-під гніту Російської імперії, відновлення Української держави.
• В встановлення 8-годинного робочого дня, значне збільшення заробітної плати, поліпшення техніки безпеки на підприємствах.
• Г економічна самодопомога шляхом створення кооперативів виробників і споживачів.

15.35. Сутність Братства тарасівців:

• А перша на східноукраїнських землях політична організація української молоді.
• Б перше на східноукраїнських землях кооперативне господарство, засноване на пайовій участі.
• В перше на східноукраїнських землях культурно-освітнє товариство.
• Г перше на східноукраїнських землях літературно-художнє об’єднання митців.

15.36. Установіть відповідність між реформами і часом їх проведення.

• 1 військова реформа
• 2 міська реформа
• 3 судова реформа
• 4 селянська реформа
• А 1861 р.
• Б 1864 р.
• В 1870 р.
• Г 1874 р.
• Д 1876 р.

15.37. Установіть відповідність.

• 1 громадівський рух
• 2 земство
• 3 Київська козаччина
• 4 модернізація
• А культурно-освітня діяльність інтелігенції
• Б оновлення, осучаснення
• В орган місцевого самоврядування за реформою 1864 р.
• Г селянський рух у 1855 р.
• Д швидкий розвиток економіки, перехід до машинного виробництва

15.38. Установіть відповідність.

• 1 Донбас
• 2 Криворіжжя
• 3 Правобережжя
• 4 Степова Україна
• А видобування залізної руди
• Б видобування калійної солі
• В видобування кам’яного вугілля
• Г зернове торговельне господарство
• Д цукробурякове виробництво

15.39. Установіть відповідність.

• 1 космополітизм
• 2 радикалізм
• 3 соціалізм
• 4 шовінізм
• А ідеологія, прихильники якої вважають, що вона прийде на зміну індустріальному суспільству
• Б ідеологія, яка заперечує право неімперських націй на самостійне існування
• В політична течія, прихильники якої вимагали рішучого проведення реформ силовими методами
• Г проповідь національної винятковості, панування однієї нації над іншими
• Д сприяння, створення найсприятливіших умов

15.40. Установіть відповідність.

• 1 Братство тарасівців
• 2 кримськотатарський рух
• 3 «хлопомани»
• 4 «Чигиринська змова»
• А Володимир Антонович
• Б Олександр Кониський
• В Іван Липа
• Г Ісмаїл Гаспринський
• Д Яків Стефанович

15.41. Установіть відповідність.

• 1 ліберальні демократи
• 2 нігілісти
• 3 різночинці
• 4 слов’янофіли
• А вихідці з купців, міщан, духовенства, селянства, дрібного чиновництва та ін.
• Б прихильники керівної ролі Росії в слов’янському світі
• В прихильники системи державного управління, побудованій на засадах конституційного ладу
• Г противники права націй на державну незалежність
• Д радикали, що виступали проти традицій та основи дворянського суспільства

15.42. Установіть послідовність подій.

• А Валуєвський циркуляр про заборону української мови
• Б діяльність таємної студентської організації «Братство тарасівців»
• В Емський указ Александра II
• Г польське національно-визвольне повстання

15.43. Установіть послідовність проведення реформ у Російській імперії.

• А введення єдиної системи початкової освіти (шкільна реформа)
• Б ліквідація кріпосного права в Російській імперії
• В міська реформа
• Г перехід до загальної військової повинності

15.44. Установіть послідовність українських міст від найменшого за кількістю населення до найбільшого.

• А Катеринослав
• Б Київ
• В Одеса
• Г Полтава

15.45. Укажіть права, здобуті селянами внаслідок реформи 1861 р.

• 1 вільний вихід з общини
• 2 володіти рухомою і нерухомою власністю
• 3 займатися торгівлею і промисловістю
• 4 звільнення від фізичних покарань
• 5 можливість залишити село
• 6 особиста свобода
• 7 судівництво нарівні з іншими станами

15.46. Укажіть промислові центри загальноімперського значення.

• 1 Донецький вугільно-металургійний
• 2 Криворізький залізорудний
• 3 Нікопольський марганцевий
• 4 Полтавський нафтовий
• 5 Сумський газовий
• 6 Херсонський текстильний
• 7 Черкаський машинобудівний

15.47. Укажіть назви друкованих видань діячів українського національного руху 60-70-х рр.

• 1 «Громада»
• 2 «Громадська думка»
• 3 «Кієвскій телеграф»
• 4 «Літературно-науковий вісник»
• 5 «Основа»
• 6 «Рада»
• 7 «Хлібороб»

15.48. Укажіть основні заборонні положення таємного циркуляру міністра внутрішніх справ Валуєва.

• 1 виконання українською мовою пісень на концертах
• 2 ввезення до Російської імперії україномовних творів з-за кордону
• 3 друкування українською мовою шкільних і релігійних видань
• 4 навчання будь-яких шкільних предметів українською мовою
• 5 проведення публічних лекцій українською мовою
• 6 проголошення, що «малоросійської мови не було, немає і бути не може»
• 7 театральні вистави та публічні декламації українською мовою

15.49. Укажіть характерні риси розвитку економіки Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.

• 1 будівництво розгалуженої мережі залізниць
• 2 бурхливий розвиток нафтодобувної промисловості
• 3 концентрація виробництва
• 4 повна монополізація промисловості
• 5 потужний розвиток вугледобування і металургії
• 6 початок промислового перевороту
• 7 рівномірний розвиток усіх частин України

15.50. Укажіть напрями роботи українських громад у 60-х рр. XIX ст.

• 1 видання навчальної та художньої літератури мовою народу
• 2 вивчення української історії та народної культури
• 3 організація антиурядових мітингів і демонстрацій
• 4 організація освіти дорослих і дітей рідною мовою
• 5 підготовка національно-визвольного повстання
• 6 поширення прокламацій і листівок з антиурядовими зверненнями
• 7 терористичні акції проти російських державних діячів антиукраїнського спрямування