Українська література. 5 клас. Заболотний

Іван Франко

(1856-1916)

Іван Якович Франко народився в с. Нагуєвичі на Львівщині. Він був поетом, прозаїком, драматургом, літературознавцем, ученим, перекладачем, політичним діячем, критиком. Але, крім цього, він знаходив час, щоб писати дивовижні казки для дітей.

Іван Якович мав одну доньку і трьох синів. Коли вони були ще зовсім маленькі, він щовечора розповідав їм на ходу складені казки, які згодом записав на папері й видав окремою книжкою. Діти дуже любили цікаві розповіді, вони сиділи в батька на колінах і з відкритими від здивування ротами ловили кожне слово.

Збірка казок Івана Франка «Коли ще звірі говорили» донині дуже популярна. До неї увійшло 50 казок, серед яких і «Фарбований Лис». Ці твори змушують дітей сміятися і думати, розбуджують цікавість і любов до природи.

Тож помандруймо разом з Іваном Франком до лісового царства, де жив хитрий Лис Микита.

ФАРБОВАНИЙ ЛИС

Жив собі в однім лісі Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кілька разів гонили його стрільці, травили його псами, заставляли на нього заліза1 або підкидали йому затруєного м’яса - нічим не могли йому доїхати кінця. Лис Микита кпив2 собі з них, оминав усякі небезпеки, ще й інших своїх товаришів остерігав. А вже як вибрався на лови - чи то до курника, чи до комори, то не було смілішого, вигадливішого та спритнішого злодія над нього. Дійшло до того, що він не раз у білий день вибирався на полювання і ніколи не вертав з порожніми руками.

1 Залізо - тут: пастка.

2 Кпити - глузувати.

Се незвичайне щастя та його хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього.

- Що ви собі думаєте! - величався він перед своїми товаришами. - Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста і просто з торговиці3 Курку вкраду.

- Ет, іди, не говори дурниць! - уговкували4 його товариші.

- Що, дурниць! Ану, побачите! - решетився5 Лис.

3 Торговиця - великий базар.

4 Уговкувати - вмовляти.

5 Решетитися - сердитися, гарячкувати.

- Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хіба б ти перекинувся в Блоху, щоб тебе не побачили і не роздерли.

- От же побачите, і в Блоху не перекинуся, і не роздеруть мене! - товк своє Лис і поклав собі1 міцно зараз завтра, у сам торговий день, побігти до міста й з торговиці вхопити Курку.

1 Покласти собі - задумати.

Але сим разом бідний Микита таки перечислився2. Поміж коноплі та кукурудзи він заліз безпечно аж до передмістя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися між яриною, дістався аж до середмістя. Але тут біда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збігати на торговицю і вернути назад. А на вулиці і на торговиці крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, коні гримлять копитами, свині квичуть, селяни гопкають - одним словом, клекіт такий, якого наш Микита і в сні не бачив, і в гарячці не чував.

2 Перечислитися - перемудрити.

Олег Кіналь. Ілюстрація до книжки «Фарбований Лис»

Але що діяти! Наважився, то треба кінчити те, що зачав. Посидівши пару годин у бур’яні коло плоту, що притикав до вулиці, він освоївся трохи з тим гамором. Позбувшися першого страху, а надто роздивившися потроху, куди і як найліпше бігти, щоб осягнути свою ціль, Лис Микита набрав відваги, розбігся і одним духом скочив через пліт на вулицю. Вулицею йшло і їхало людей багато, стояла курява. Лиса мало хто й запримітив, і нікому до нього не було діла. «От Пес так Пес», - думали собі люди. А Микита тому й рад. Знітився, скулився та ровом як не чкурне просто на торговицю, де довгим рядом сиділи жінки, держачи на решетах, у кошах і кобелях3 на продаж яйця, масло, свіжі гриби, полотно, сім’я, курей, качок і інші такі гарні речі.

3 Кобеля - тут: кошик, зроблений із лози.

4 Сім’я - тут: насіння.

Але не встиг він добігти до торговиці, коли йому настрічу біжить Пес, з іншого боку надбігає другий, там видить третього. Псів уже наш Микита не обдурить. Зараз занюхали, хто він, загарчали та й як не кинуться до нього! Господи, яке страхіття! Наш Микита скрутився, мов муха в окропі: що тут робити? куди дітися? Недовго думаючи, він шмигнув у найближчі отворені сіни, а з сіней на подвір’я. Скулився тут і роздивляється, куди б то сховатися, а сам надслухує, чи не біжать пси. Ого! Чути їх! Уже близько! Бачить Лис, що на подвір’ї в куті стоїть якась діжка. От він, недовго думаючи, скік у діжку та й сховався.

Щастя мав, бо ледве він щез у діжі, коли надбігли пси цілою купою, дзявкаючи, гарчачи, нюхаючи.

- Тут він був! Тут він був! Шукайте його! - кричали передні.

Ціла юрба кинулася по тісненькім подвір’ї, по всіх закутках, порпають, нюхають, дряпають - Лиса ані сліду нема. Кілька разів підходили й до діжі, але негарний запах, який ішов від неї, відгонював їх. Вкінці, не знайшовши нічого, вони побігли далі. Лис Микита був урятований.

Урятований, але як!

У діжі, що так несподівано стала йому в пригоді, було більше як до половини синьої, густо на олії розведеної фарби. Бачите, в тім домі жив маляр, що малював покої, паркани та садові лавки.

Власне завтра мав малювати якийсь великий шмат паркану й відразу розробив собі цілу діжу фарби та й поставив її в куті на подвір’ї, щоб мав на завтра готову. Вскочивши в сей розчин, Лис Микита в першій хвилі занурився в нього з головою і мало не задушився. Але потім, діставши задніми ногами дна бочки, став собі так, що все його тіло було затоплене в фарбі, а тільки морда, також синьо помальована, трошечки вистирчала з неї. Отак він вичекав, поки минула страшна небезпека. Серце у бідолахи билося сильно, голод крутив кишки, запах олії майже душив його, але що було діяти! Слава богу, що живий! Та й то ще хто знає, що буде. Ану ж надійде господар бочки і застане його тут?

Але й на се не було ради. Майже вмираючи зо страху, бідний Лис Микита мусив сидіти в фарбі тихо аж до вечора, знаючи добре, що якби тепер, у такім строї1, появився на вулиці, то вже не пси, але люди кинуться за ним і не пустять його живого. Аж коли смерклося, Лис Микита прожогом вискочив із своєї незвичайної купелі2, перебіг вулицю і, не спостережений ніким, ускочив до садка, а відси бур’янами, через плоти, через капусти та кукурудзи чкурнув до лісу. Довго ще тяглися за ним сині сліди, поки фарба не обтерлася трохи або не висохла. Вже добре стемнілося, коли Микита добіг до лісу, і то не в тім боці, де була його хата, а геть у протилежнім. Був голодний, змучений, ледве живий. Додому треба було ще бігти зо дві милі, але на се у нього не ставало вже сили. Тож, підкріпившися трохи кількома яйцями, що знайшов у гнізді Перепелиці, він ускочив у першу-ліпшу порожню нору, розгорнув листя, зарився у ньому з головою і заснув справді, як по купелі.

1 Стрій - убрання, одяг.

2 Купіль - ванна, також купання.

Чи пізно, чи рано встав він на другий день, сього вже в книгах не записано, - досить, що, вставши з твердого сну, позіхнувши смачно і сплюнувши тричі в той бік, де вчора була йому така немила пригода, він обережненько, лисячим звичаєм, виліз із нори. Глип-глип! Нюх-нюх! Усюди тихо, спокійно, чисто. Заграло серце3 в лисячих грудях. «Саме добра пора на полювання!» - подумав. Але в тій хвилі зирнув на себе - господи! Аж скрикнув неборачисько. А се що таке? З переляку він кинувся тікати, але ба, сам від себе не втечеш! Зупинився і знов придивляється: та невже се я сам? Невже се моя шерсть, мій хвіст, мої ноги? Ні, не пізнає, не пізнає, та й годі! Якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то якимись колючими гудзами, не то їжаковими колючками, а хвіст у нього - не хвіст, а щось таке величезне і важке, мов довбня4 або здоровий ступернак5, і також колюче.

3 Заграло серце - відчув радість.

4 Довбня - велика палиця.

5 Ступернак - товкач.

Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися - не йде. Пробує обкачатися в траві - не йде! Пробує дряпати з себе ту луску пазурами - болить, але не пускає! Пробує лизати - не йде! Надбіг до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, - де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає. Роби що хочеш, небоже Микито!

У тій хвилі де не взявся Вовчик-братик. Він ще вчора був добрий знайомий нашого Микити, але тепер, побачивши нечуваного синього звіра, усього в колючках та ґудзах і з таким здоровенним, мов із міді вилитим, хвостом, він аж завив з переляку, а отямившися, як не пішов утікати - ледве хлипає! Подибав у лісі Вовчицю, далі Ведмедя, Кабана, Оленя - усі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тільки хлипає, баньки витріщив та, знай, тільки лепоче:

- Он там! Он там! Ой, та й страшне ж! Ой! Та й люте ж!

- Та що, що таке? - допитують його свояки.

- Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне ж!

Що за диво! Зібралося довкола чимало звіра, заспокоюють його, дали води напитися. Мавпа Фрузя вистригла йому три жміньки волосся з-між очей і пустила на вітер, щоб так і його переполох розвіявся, але де тобі, усе дарма. Бачачи, що з Вовком непорадна1 година, звірі присудили йти їм усім у той бік, де показував Вовк, і подивитися, що там таке страшне. Підійшли до того місця, де все ще крутився Лис Микита, зиркнули собі ж та й кинулися врозтіч. Де ж пак! Такого звіра ні видано ні чувано, відколи світ світом і ліс лісом. А хто там знає, яка в нього сила, які в нього зуби, які кігті і яка його воля?

1 Непорадна - лиха.

Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке враження зробила та його подоба зразу на Вовка, а отсе тепер і на інших звірів.

«Гей, - подумав собі хитрий Лис, - та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стійте лишень, я вам покажу себе!»

І, піднявши вгору хвіст, надувшися гордо, він пішов у глиб лісу, де знав, що є місце сходин для всеї лісової людності. Тим часом гомін про нового нечуваного й страшного звіра розійшовся геть по лісі. Усі звірі, що жили в тім лісі, хотіли хоч здалека придивитися новому гостеві, але ніхто не смів приступити ближче. А Лис Микита мов і не бачить сього, іде собі поважно, мов у глибокій задумі, а прийшовши насеред звірячого майдану, сів на тім пеньку, де звичайно любив сідати Ведмідь. Сів і жде. Не минуло й пів години, як довкола майдану нагромадилося звірів і птахів видимо-невидимо. Усі цікаві знати, що се за поява, і всі бояться її, ніхто не сміє приступити до неї. Стоять здалека, тремтять і тільки чекають хвилі, щоб дати драпака.

Тоді Лис перший заговорив до них ласкаво:

- Любі мої! Не бійтеся мене! Приступіть ближче, я маю вам щось дуже важне сказати.

Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:

- А ти ж хто такий?

- Приступіть ближче, я вам усе розповім, - лагідно й солодко говорив Лис. Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися.

- Слухайте, любі мої, - говорив Лис Микита, - і тіштеся! Сьогодні рано святий Миколай виліпив мене з небесної глини - придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив:

«Звіре Остромисле! У звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді й не допускай нікому кривдити моїх звірів!»

Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули.

- Ой господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар?

- Так, дітоньки, - поважно мовив Лис Микита.

Нечувана радість запанувала в звірячім царстві.

Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних.

Знову радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудрий Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверми!

Пішли дні за днями. Лис Микита був добрим царем, справедливим і м’якосердним, тим більше, що тепер не потребував сам ходити на лови, засідати, мордувати. Усе готове, зарізане, навіть обскубане й обпатране, приносили йому услужні міністри. Та й справедливість його була така, як звичайно у звірів: хто був дужчий, той ліпший, а хто слабший, той ніколи не виграв справи.

Жили собі звірі під новим царем зовсім так, як і без нього: хто що зловив або знайшов, той їв, а хто не зловив, той був голоден. Кого вбили стрільці, той мусив загинути, а хто втік, той Богу дякував, що жиє. А проте всі були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього й ласкавого царя, а надто так неподібного до всіх інших звірів.

І Лис Микита, зробившися царем, жив собі, як у Бога за дверми. Тільки одного боявся, щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді. Для того він ніколи не виходив у дощ, не йшов у гущавину, не чухався і спав тільки на м’якій перині. І взагалі він пильнував, щоб нічим не зрадити перед своїми міністрами, що він є Лис, а не жоден звір Остромисл.

Так минув рік. Надходили роковини того дня, коли він настав на царство. Звірі надумали святкувати врочисто той день і справити при тій нагоді великий концерт. Зібрався хор з лисів, вовків, ведмедів, уложено чудову кантату, і вечором по великих процесіях, обідах і промовах на честь царя хор виступив і почав співати. Чудо! Ведмеді ревли басом, аж дуби тряслися. Вовки витягали соло, аж око в’януло. Але як молоді лисички в народних строях задзявкотіли тоненькими тенорами, то цар не міг витримати. Його серце було переповнене, його обережність заснула, і він, піднявши морду, як не задзявкає й собі по-лисячому!

Олег Кіналь. Ілюстрація до книжки «Фарбований Лис»

Господи! Що стало? Всі співаки відразу затихли. Всім міністрам і слугам царським відразу мов полуда з очей спала. Та се Лис! Простісінький фарбований Лис! Ще й паскудною олійною фарбою фарбований! Тьфу! А ми собі думали, що він не знати хто такий! Ах ти, брехуне! Ах ти, брехуне!

І, не тямлячи вже ані про його добродійства, ані про його величну мудрість, а люті тільки за те, що так довго давали йому дурити себе, усі кинулися на нещасного Лиса Микиту і розірвали його на шматочки. І від того часу пішла приповідка: коли чоловік повірить фальшивому приятелеві й дасть йому добре одуритися; коли який драбуга1 отуманить нас, обдере, оббреше й ми робимося хоть дрібку мудрішими по шкоді, то говоримо: «Е, я то давно знав! Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі».

1 Драбуга - ледар.

ПЕРЕВІРЯЄМО

1. Першим побачив нечуваного синього звіра

  • А Ведмідь
  • Б Олень
  • В Кабан
  • Г Вовк

2. Вислів як у Бога за дверима означає

  • А сумно
  • Б яскраво
  • В безтурботно
  • Г пригнічено

3. Чим необдумано похвалився Лис Микита перед товаришами?

АНАЛІЗУЄМО

4. Чому казку «Фарбований Лис» називаємо літературною?

5. Робота в парах. Запишіть у правильній послідовності подані пункти плану до казки «Фарбований Лис». Обміняйтеся зошитами, перевірте правильність виконання завдання.

Страшний синій звір.

Вихваляння Лиса Микити.

«Справедливе» царювання Лиса.

Лис на торговиці.

Помста одурених звірів.

Микита в діжці з фарбою.

Неприємна зустріч із собаками.

6. Хто такий Лис Микита? Прочитайте, як про нього сказано на початку казки.

7. Розкажіть про невдале полювання Лиса. Чому йому не пощастило?

8. У яку комічну ситуацію потрапляє Лис? Чому? Як він з неї викрутився?

9. Як Лису Микиті вдалося стати царем звірів? Чи міг би він ним стати, якби не застосував хитрощі й обман?

10. Проаналізуйте промову Лиса перед звірами. Які нові риси Лиса розкрито в цьому епізоді? Що він обіцяв звірам?

11. Чому звірі спочатку так зраділи, що Лис стане їхнім царем? Чи змінилося їхнє ставлення до Лиса потім?

12. Гарним чи поганим царем був Лис Микита? Поясніть свою відповідь. Яким, на вашу думку, повинен бути справжній цар звірів?

13. На кого в кінці казки більше були сердиті звірі: на Лиса Микиту, на Вовка чи на самих себе? Як про це сказано в тексті казки?

14. Автор, коли розповідає про пригоди Лиса Микити, двічі називає його бідним. Чи справді оповідач співчуває героєві? Як автор ставиться до Микити?

15. Головним персонажем твору є Лис Микита. Але кого насправді змалював Іван Франко в цьому образі: людину чи тварину? Відповідь поясніть.

16. Розгляньте малюнок-схему «Образ Лиса Микити». Які помилки ви тут помітили? Випишіть лише ті слова, якими дійсно можна схарактеризувати цього персонажа.

МІРКУЄМО

17. Кого й за що висміяв Іван Франко в казці? Чи доводилося вам спілкуватися з людьми, які полюбляють вихвалятися?

18. Головний герой казки досяг тимчасового успіху. Він цілий рік жив, як у Бога за дверима. Чи міг цей успіх бути вічним?

19. Кого з персонажів казки можна схарактеризувати тим чи тим поданим нижче прислів’ям? Поясніть свою відповідь.

Брехач лише раз їсть калач.

У страху очі великі.

Брехнею світ обійдеш, а назад не вернешся.

Довіряй, але перевіряй.

Слова ласкаві, а думки лукаві.

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

20. Підготуйтеся до переказування фрагмента казки від слів «Але сим разом бідний Микита таки перечислився...» до слів «скік у діжку та й сховався» від імені Лиса Микити. Передайте голосом, інтонацією, мімікою хвилювання і почуття Микити, коли він потрапив до міста та коли на його слід натрапили собаки.

Для додаткового читання.

Іван Франко. «Осел і Лев», «Королик і Ведмідь».

Михайло Коцюбинський. «Хо».

Зірка Мензатюк. «Київські казки», збірка казок «Тисяча парасольок».

Сашко Лірник. Цикл казок «Моя Україна».

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

ЕЛЕМЕНТИ СЮЖЕТУ КАЗКИ

Кожна казка має свій сюжет. Сюжет - це певна послідовність пов’язаних між собою подій.

Перша подія, зображена у творі, здебільшого спонукає головного персонажа щось починати роботи, якось діяти. У наступних кількох подіях ідеться про добрі або погані вчинки персонажів, подолання чи створення перешкод, випробування тощо. Одна із цих подій є найбільш напруженою: несподівана пастка, безвихідне становище, бій з ворогами. Остання подія - це перемога добра над злом, це остаточне розв’язання якоїсь проблеми.

АНАЛІЗУЄМО

1. Яка подія в казці Івана Франка «Лис Микита» стала поштовхом до того, що головний персонаж пішов на площу, щоб украсти серед білого дня курку?

2. Який епізод у казці «Лис Микита» є найбільш напруженим, після якого всім стає зрозуміло, ким насправді є страшний синій звір?

3. Яка подія казки «Лис Микита» є завершальною і є наслідком того, як нечесно діяв Лис Микита?

4. Визначте елементи сюжету казки Івана Франка «Лис Микита». Скористайтеся наведеними схемами.

5. Мистецька хвилинка. Розгляньте картину Марії Примаченко «Гороховий звір» (1971). Як ви думаєте, художниця зобразила реальну чи вигадану тварину? Поясніть свою думку.

Марія Примаченко. Гороховий звір (1971)

ОБРАЗИ ФАНТАСТИЧНИХ ІСТОТ У КАЗКАХ

Народні й літературні казки привертають нашу увагу фантастичними істотами: лісовим царем Охом, злою Бабою-Ягою, триголовим Змієм тощо. Різних фантастичних (неіснуючих) істот можна також побачити в мультфільмах, фільмах та на картинах.

Фантастичні істоти - це створені уявою людини персонажі казок, міфів, переказів. Таких істот немає в реальному житті. Автор/авторка може зображувати їх або в людській подобі, або в подобі неіснуючого звіра. Фантастичні персонажі казок здебільшого живуть подалі від людей, у лісах, степах, озерах, болотах, непрохідних хащах. Деякі з них допомагають людям, наприклад богатирям, бідним парубкам, царівнам, а інші - шкодять.

Здебільшого персонажі казок, як і люди в реальному житті, бояться фантастичних істот. Наприклад, у казці «Лис Микита» лісові звірі спочатку злякалися невідомого синього звіра, бо думали, що це якась фантастична істота. Але насправді це був звичайнісінький Лис, хитрий і самолюбивий.

В українських народних та літературних казках діють різні фантастичні персонажі, узяті з міфології: Русалка, Водяник, Мавка, Домовик тощо.