Українська література. 7 клас. Яценко
Наталка Малетич
Ти вже знаєш, що ельфи — це міфологічні доброзичливі духи природи. Тобі відома історія чарівної ельфи з казки Лесі Українки «Лелія».
І навіть якщо ти не вважаєш себе ельфом чи ельфою, тобі буде цікаво прочитати уривки зі щоденника підлітка та дізнатися про його життя.
Щоденник Ельфа
(Уривок)
Усе шкереберть. І в цьому є сенс
1
Коли все летить шкереберть, у цьому насправді є сенс. Навіть якщо відразу ти його не бачиш, не розумієш чи не хочеш прийняти. Улітку я в цьому переконався.
Прислівник шкереберть означає «сторч», «догори ногами», а фразеологізм летіти шкереберть — відбуватися протилежно до того, як має бути, усупереч узвичаєному порядку.
У червні я мав поїхати в літній англомовний табір поблизу Лондона — уже були готові всі документи й сформована група зі школярів нашого міста. Я тішився, бо мій друг Сергій і дівчина з паралельного класу, що подобалася мені, Злата також мали бути зі мною в таборі.
Однак за день до нашого від’їзду мій тато впав із риштування — він реставратор і працював над відновленням розписів у соборі — і дуже серйозно травмувався.
Мама сказала, що тато не зможе сідати й ходити, можливо, і все літо. З лікарні його випишуть не швидше, ніж за місяць.
— Не знаю, Андріане, чи тепер ти зможеш поїхати, дитино. Адже лікування дорожезне, і тепер із пів року доведеться на моїй зарплаті протриматися, — сумно сказала мама, витираючи сльози.
Ми сиділи на кухні й пили чай — мама щойно прийшла з лікарні від тата. Я, звісно, був розчарований. Прощавай, поїздко. І Злата (...).
— А може, мені в якусь піцерію влаштуватися, підзароблю трохи? — запропонував я, щоб не показати мамі, що мене ця новина просто вбила.
— Та що ти, сину! Адже літо — відпочивай. Ще встигнеш напрацюватися після школи. Он тата в лікарні провідуватимеш, коли я на роботі, — і вже йому веселіше. Знаєш, табір буде й наступного року — дасть бог, таки потрапиш, — утішала мене мама, покуйовдивши чуба.
Я відсахнувся — невже мамі досі не зрозуміло, що я вже не мале хлоп’ятко. Та відразу ж і пошкодував — адже їй і так важко! Я обійняв маму, і вона плакала в мене на плечі.
Поміркуй!
• Від чиєї особи ведеться розповідь у творі? Що тобі стало відомо з перших рядків?
• Які плани головного героя полетіли шкереберть?
• Що відчув хлопець, коли дізнався про травму батька?
• Як ти оцінюєш поведінку головного героя в цій ситуації?
2
Наступного дня я провів у мандри Сергія та Злату, які пообіцяли мені писати в чаті. Довго дивлячись услід автобусу, я думав, що все летить шкереберть. На душі було так маркітно1, що я ледь не забув — маю ж провідати тата.
1 Маркітно — сумно, неприємно.
Ех, не люблю лікарень. Та й немає, певно, таких людей, що їх люблять. Чомусь мені видається, що час там застиг, як комаха в бурштині, і що всі хворі лежать там місяцями й ніколи не одужують.
Глибоко вдихнувши, я прочинив двері в палату. У ній було чотири ліжка, та наразі тато був єдиним пацієнтом. Тато був дуже блідий. Його зламана нога на витяжці, загіпсовані руки та комірець на шиї не давали можливості рухатися. Однак тато всміхнувся, побачивши мене.
— Як добре, що ти прийшов, Андріане!
— Мама бульйону смачного зварила. — Я став розкручувати термос, бо розумів, що питати, як тато почувається, просто немає сенсу. (...)
— Я от видужаю — поїдеш у табір наступного року, не журися, — пообіцяв тато між двома ложками.
— Та я не журюся, головне, щоб ти одужав.
У наступні дні я також навідувався до тата — годував маминими смаколиками й навіть зголив йому відрослу бороду! Тато ніяковів: він ненавидів безсилля, удома навіть із грипом ніколи більше двох днів не лежав у ліжку. А тут... (...)
Так минали дні. Удома я трохи бавився фотошопом, скачував і дивився фільми, сидів у фейсбуці та щодня навідувався в басейн — маю абонемент. Тішили хіба повідомлення від Сергія і Злати, однак невдовзі я перестав відписувати другові, хіба в кількох словах.
Це сталося після однієї нашої розмови в чаті... навіть не знаю, чи тепер про це згадувати. Але тоді мені здалося, що насправді все полетіло шкереберть, адже друг написав, що закохався в Злату. І навіть їй освідчився. І вона теж любить його... «Радий за вас». А що ще я мав відписати?! Я ж не казав йому, ЯК мені вона подобається... І їй не встиг... Аж тепер я знаю, що й у цьому був сенс.
Поміркуй!
• Чому головний герой перестав спілкуватися із Сергієм і Златою?
• Чи дійсно він радів за друзів? Що відчував?
3
Коли тато повернувся з лікарні, я також доглядав його вдома, проте одного дня, після дзвінка бабці, тато сказав:
— Андріане, бабусі теж треба допомогти. Коли сінокіс — я завжди їжджу до неї, ти знаєш. Але цього року...
— Я не вмію косити, тату.
— Не кажи: не вмію, а кажи: навчуся, — пожартував тато. — Ти ж знаєш: не святі горшки ліплять.
Фразеологізм не святі горшки ліплять означає, що будь-яку справу можна освоїти.
Перспектива поїхати на кілька тижнів у село мене не тішила — я бував там хіба на Різдво й Великдень, коли ми гостювали в бабусі, а в усіх інших випадках уникав таких поїздок, як тільки міг. Хоча дошкільням майже по пів року жив у бабусі — від середини весни до середини осені. «Дитина асфальту», — зітхала мама, коли я вкотре викручувався, аби не їхати з ними до бабці на вихідні.
— Бабця там не впорається без підмоги. Ти хлопець дужий, можеш і поперевертати траву, а то треба робити по кілька разів, щоб добре підсохла, — вивів мене із задуми тато. — А косити сусід допоможе.
— Терпіти не можу туди їздити, — буркнув я.
— Квасолька залишиться без сіна, а бабця — без молока, — дорікнув тато.
— Та поїду я, поїду, — буркнув я і пішов складати наплічник.
Кажу ж, коли вже шкереберть — то таки все відразу. У табір не поїхав, тато хворий, Злату в мене з-під носа найкращий друг поцупив. А тепер іще село край світу...
Поміркуй!
• Чому Андріану не хотілося їхати в село до бабусі? Чи можна вважати його ледарем?
• Зверни увагу на те, як у душі героя борються щирі бажання та почуття обов’язку. А яким зазвичай буває твій вибір?
4
Насправді, село в нас дуже мальовниче, адже в Карпатах не може бути негарно. Щоправда, мобільник там із перебоями працює та й інтернету в бабці немає. Проте все це видалося мені не надто важливим, коли я вийшов з автобуса й подався ґрунтовою дорогою поміж шелестких ялин, а тоді — через поле з різнотрав’ям — до дерев’яної бабусиної хати. Вона так зраділа! Я навіть не міг пригадати, коли ще бачив її такою втішеною.
— Боже ж, а виріс як! — усе примовляла вона, наливаючи мені в смішне горнятко «з носиком» тепле молоко. — Пригадуєш, ти з нього ще маленьким пив — я досі думаю, як так час пролетів — як одна мить!
— Дякую, бабцю. Я тепер не дуже люблю молоко, — скривився, однак ковтнув кілька разів, аби бабусю не образити.
— Нічого, хоч потроху пий, сили набирайся. У Квасольки найсолодше у світі молоко. (...)
Ніч була неймовірно зоряна й духмяна — запах скошеної трави став сильнішим, коли впала роса. «Упали роси на покоси», — думав я, засинаючи, і чомусь не міг пригадати ані слова більше з почутої колись від бабці пісні.
Л. Прядко. Ранок у Карпатах
Поміркуй!
• Які взаємини в Андріана з бабусею?
• Що йому подобається в селі, а що — не дуже?
• Роздивися репродукцію картини сучасної художниці Л. Прядко. Чи такими ти уявляєш краєвиди тих місць, де мешкає бабуся Андріана? Які прикмети саме карпатського села відтворено на полотні?
5
— Агов, герою, обгориш на сонці! — задерикувато гукнув хтось у мене за спиною.
Я озирнувся, обпершись на граблі, якими перевертав сіно. Засмагла чорнява дівчина, спортивна й струнка, у панамці, обрізаних джинсових шортах і легкій жовтогарячій сорочці з ледь підкоченими рукавами, насмішкувато зиркала на мене із сусідського поля, войовничо вимахуючи граблями. Схоже, вона була ліпший спец із перевертання сіна, ніж я...
— Не згорю, — буркнув я.
Але футболку одягнув. Поглядаючи крадькома на дівчину, я не знав, як із нею заговорити. Не гукатиму ж отак, щоб пів села слухало. Вона теж більше не озивалася, а згодом подалася до хати.
6
По обіді, насмалившись на сонці й поперевертавши все сіно двічі, я вирішив податися до річки. Шкода, у мене тут немає велосипеда, а то б швидше доїхав, а так довелося хвилин двадцять плентатися під палючим сонцем, поки поміж ялин і ліщини показався кам’янистий білий берег і блискітки річки.
Річка Стрий тече з гір, звиваючись і часто змінюючи русло. Якщо спостерігати за нею з траси, можна її бачити то по праву руку, то ліворуч. Як я був малим, тато щоразу, коли ми мандрували до бабусі, розповідав мені легенду про річку, досить таки моторошну.
Річка Стрий. Львівщина. Світлина
Над витоком річки височіє гора Явірник, названа так, бо на ній росте багато яворів. Колись у давнину люди ходили через ту гору в Тухлю, Славське й Лавочне ярмаркувати. Якось один чоловік, прикупивши солі, повертався додому й, натомившись, сів собі відпочити біля підніжжя гори. Неподалік пас худобу його небіж та й запитав: «Що несете, стрийку?» А той візьми й пожартуй: «Золото, синку». Хлопець узяв те за чисту монету й, зазіхнувши на неіснуюче золото, убив стрийка. А коли розв’язав торбу, побачив сіль. Наляканий, він викопав могилу та поховав чоловіка. Ще не встиг як слід засипати землею, як із могили почало бити джерело. От його й назвали Стриєм. А з роками струмок став справжньою річкою.
Тобі вже відомо про річку Опір, яка протікає через село Тухлю, що на Львівщині, де відбувалася легендарна битва з монголами. Опір є притокою річки Стрия, довжина якої — 232 км. Свій початок вона бере в Карпатських горах.
Колись на березі цієї річки виникло однойменне місто. На початку XX ст. воно було одним із великих осередків ОУН-УПА. У Стрию, першому з українських міст, напередодні відновлення державності, 14 березня 1990 р., замайорів синьо-жовтий стяг.
Назва річки Стрий виникла від найменування чоловіка за родинними зв’язками. Стриєм, або стрийком, на Львівщині називають дядька по батькові, брата батька та чоловіка батькової сестри.
Страшнувата така легенда, але річка — гарна: іноді буває тихою і спокійною, а буває бурхливою та каламутною — після дощів. Зараз вода жебоніла в ній лінькувато, ніби її також зморила спека.
Скинувши одяг, я зайшов у воду, яка за два десятки кроків сягнула мені грудей. Була прохолодна, але в таку спеку — то просто супер. Вирішив перепливти річку впоперек і вивчити протилежний берег.
Виявилося, що річка не така вже й сумирна, як видається на перший погляд із берега. Я гріб з усіх сил, та відчував, що течія потроху відносить мене вниз. Я вийшов на берег метрів на сімдесят нижче від того рівня, де лежали мої речі. Нічого, потім повернуся до них. Я приліг на березі, хоча було й мулько та пекло в плечі розжарене на сонці каміння.
— Знову засмагаєш, Андріане?! — гукнув мене хтось невдовзі.
Я розплющив очі (задрімав, виявляється) і побачив на протилежному березі ... сусідку. Звідки вона знає, як мене звати? Певне, у бабці спитала. Поки я собі розмірковував, дівчина зняла одежу й, сяйнувши засмагою та червоним спортивним купальником, пірнула у воду. Потім випірнула та стала пливти. Невже теж на цей берег? Смілива...
Плавчиня з неї була не надто вправна чи просто сили бракувало. Я зауважив, що течія, яка раптом видалася мені значно бурхливішою, зносить її все далі. Якоїсь миті голова дівчини зникла під водою, тоді з’явилася, знову зникла. Не схоже, що вона пірнає. Я кинувся в річку й поплив.
— Тримайся! — гукнув, коли побачив, як судомно й перелякано вона б’є руками по воді.
У цьому місці явно було глибше, принаймні годі було сягнути ногами дна. «Пам’ятайте, той, хто тоне, може схопити вас за руки чи за шию, а цього не можна допускати» — раптом пригадалися мені слова тренера з плавання. Тож я підплив до дівчини зі спини й обхопив її однією рукою під пахву. Вона відкашлювала воду та важко дихала, поки я тягнув її до берега, гребучи другою рукою. Урешті ми на березі знесилено попадали на каміння. Дівчина тремтіла й досі кашляла. Я, не маючи чим її зігріти, просто... обійняв.
— Дякую, — тихо мовила. — Судома схопила...
— Нащо було лізти на глибочінь? — буркнув я, відводячи погляд від гарного обличчя.
— Я хотіла перепливти до тебе, ми ж дружили маленькими. Не пам’ятаєш?
— Маринка?!
— Ну, упізнав нарешті, — усміхнулася вона.
Ех, як я міг упізнати в цій мокрій русалці з блискучим волоссям до талії колишню малявку зі смішненькими куцими хвостиками?
Поміркуй!
• За яких обставин відбулося знайомство Андріана з Мариною?
• Які риси характеру Андріана виявилися під час порятунку дівчини?
• Які поради тренера з плавання допомогли Андріанові в цьому?
7
Літо буває прекрасним. Без інтернету й англомовного табору, без Сергія і Злати, без телика, компа й басейну. І хоча вдома татові доводиться вчитися ходити заново, він таки одужує. Тато, як і мама, тішиться, що я захотів залишитися в бабці аж до осені. Бабця щаслива, що я п’ю молоко.
А я... Ну, не знаю, як і сказати, бо коли розповідаєш про такі речі, то вони чомусь видаються смішними. І банальними...
Ми з Маринкою ходили нині до лісу по чорниці, або, як кажуть тут, у горах, яфини. Вона збирала в пластикове відерце, а я — у долоню, з якої потім годував Маринку, як пташа.
У нас були сині від яфин руки, лиця, зуби та язики. У нас був яфиновий перший поцілунок, такий, коли забуваєш, що вмієш дихати...
Я лежу в росянистому духмяному сіні просто неба й шукаю поміж зірками Чумацький Шлях.
Коли до губ лишається пів подиху,
Коли до губ твоїх лишається пів кроку,
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко... —
лунає в моїх навушниках пісня Чубая.
Це так дивовижно, що все може скластися неймовірно чудово, хоча спершу думаєш, що все летить шкереберть...
А. та Д. Нечаєвські. Ілюстрація до твору Н. Малетич «Щоденник Ельфа»
Поміркуй!
• Доведи, що хлопець почувається щасливим, незважаючи на те, що в нього «все летить шкереберть».
• А які твої плани на майбутнє літо? Поділися ними.
Літературознавчий клуб
Наталка Малетич (1979 р.) народилася в м. Львові. Після закінчення філологічного факультету займається редакторською роботою, пише художні твори для дітей і підлітків.
«Щоденник Ельфа» авторка присвятила «доні Вікторії, яка дуже чекала на цю книжку».
Книжка «Щоденник Ельфа» — це збірка оповідань, у кожному з яких персонажі діляться своїми переживаннями, мріями, розповідають про різні пригоди в школі та поза нею. Як-от Андріан, головний герой оповідання «Усе шкереберть. І в цьому є сенс».
Поміркуй!
• Знайди в інтернеті проєкт «Живі письменники» та переглянь інтерв’ю з Н. Малетич. Поділися своїми враженнями.
• Склади письмову характеристику образу оповідача у творі. Добери до неї цитати з тексту.
• Знайди в інтернеті та прочитай книжку Н. Малетич «Щоденник Ельфа» повністю.
Літературознавчий словник
Щоденник, або діаріуш, — жанр художньої літератури, у якому автор описує пережиті чи побачені ним події, що сталися нещодавно, або почуті розповіді про ці події.
Літературознавчий клуб
Жанр щоденника відомий із давнини. Щоденник може бути фрагментарним, коли його доповнюють час від часу або в якийсь особливий період. Наприклад, Андріан занотував у щоденнику особливі події і переживання під час своїх канікул, коли він перестав спілкуватися з давніми друзями й закохався. Щоденник може бути й регулярним, коли автор веде записи щодня і ретельно фіксує все, що відбувалось у цей день, свої думки та почуття.
Нині дедалі частіше з’являються онлайн-щоденники — блоги, у яких автори / авторки щоденно діляться подіями свого життя, залучаючи до обговорення друзів та однодумців.
Поміркуй!
• Знайди в оповіданні «Усе шкереберть. І в цьому є сенс» ознаки жанру щоденника.
• Про які почуття оповідача тобі було цікаво дізнатися з нього?
Мистецькі діалоги
Головний герой твору цитує пісні, що відповідають його настрою, передають думки та почуття.
Пісня «Впали роси на покоси» створена класиками української поезії та музики — вірш Д. Павличка, а музика О. Білаша. Інша — це сучасна пісня «Коли до губ твоїх...» авторства Григорія і Тараса Чубаїв.
Поміркуй!
• Знайди в інтернеті та послухай пісню «Впали роси на покоси» в сучасному виконанні. Чому саме ця пісня спала на думку Андріанові?
• Знайди в інтернеті та послухай пісню «Коли до губ твоїх...» у виконанні Тараса Чубая та гурту «Плач Єремії».
Читай і досліджуй!
Чи маєш ти звичку записувати свої думки та враження про події в щоденник? Опиши один цікавий день свого життя.
Разом з однокласниками й однокласницями створіть електронний літературний щоденник класу, використовуючи дошку «Padlet».
Підсумуй!
• Що тобі було найбільш цікавим в оповіданні «Усе шкереберть. І в цьому є сенс»?
• Чого навчився Андріан під час літнього відпочинку? Як змінилися його світогляд і думки?
• Розкажи про найважливіші цінності в родині Андріана, а також у твоїй родині чи близьких тобі людей. Які з них ти шануватимеш у своєму житті?
Читацьке дозвілля
Тобі, напевно, буде цікаво дізнатися, як твої ровесники й ровесниці ведуть блоги та розповідають у них про прочитані книжки. Ознайомся з таким блогом («Книги Даринки»).
