Українська література. 7 клас. Яценко
Катерина Штанко
Ти вже знаєш із детективної повісті А. Кокотюхи про захопливі пошуки таємничої Чорної Руки.
Детективні історії трапляються не лише в реальності, а й у казках. А учасниками розслідувань можуть бути навіть... дракони. Тож запрошуємо тебе прочитати твір «Дракони, вперед!» і дізнатися про цікаві пригоди Михася та Хоми Вербицьких, про казкові пригоди у звичайному міському дворі... й не тільки.
Дракони, вперед!
(Скорочено)
Частина 1. Зростити чудовисько
1. Ботанік
Один хлопчик (звали його Михась) дуже любив рослини. Не собак, не котів, не хом’ячків, не папужок і навіть не акваріумних рибок, а саме рослини. Як на хлопця — трохи дивне захоплення, бо зазвичай лише дівчата панькаються з усілякими квіточками. Міг би грати у футбол чи відвідувати секцію карате... Але рослини? Ні, узагалі Михась був не проти поганяти з хлопцями м’яча, покататися на скейті чи посидіти перед монітором, але рослини — це зовсім інше (...).
Поміркуй!
Як ти ставишся до захоплення Михася рослинами?
Якось під час відпочинку з батьками та маленьким братиком Костиком у Криму Михась заблудився в Нікітському ботанічному саду, випадково потрапив на секретну ділянку із чарівними рослинами. Серед них було драконяче дерево. Необачний хлопчик з’їв плід цього дерева, подібний до груші, а його насінину посадив удома в горщик.
6. Хвостаті похибки й інші нісенітниці
Треба сказати, що після повернення з Криму з Михасем почали відбуватися незбагненні речі. Спершу досить дивні відкриття хлопець зробив у школі. Він раптом помітив, що на карнизах і шторах класних кімнат мешкає безліч неприємних маленьких створінь. Вони були схожі на лисих кицьок породи «сфінкс», тільки завбільшки з маленьку мишку. Ті істоти мали довгі закручені хвости, а їхні сірі шкурки були вкриті літерами та цифрами. Михась назвав їх «похибки». Отож ці бридкі створіння весь час чинили всілякі капості. Щойно учень, відповідаючи біля дошки, починав вагатися, похибка легенько стрибала йому на плече й мурмотіла у вухо неправильну відповідь.
Якщо школяр повторював за нею та отримував за це погану оцінку, задоволена похибка, ласо облизуючись, поверталася на карниз. Мабуть, ці створіння харчувалися поганими оцінками. (...) Якось посеред дня в маминому кошику, куди вона складала мотки ниток, шпиці й недоплетені светри, хлопець несподівано вгледів крихітного волохатого дідуганчика.
Ним виявився фамільний домовик Вербицьких — Домінус Верба, який опікувався їхньою родиною з 1632 року.
Насінина драконячого дерева довго не проростала, аж поки маленький Костик ненароком не вилив у горщик із нею свій сік. Незабаром із насінини виріс справжнісінький... грушевий дракон.
К. Штанко. Ілюстрація до повісті «Дракони, вперед!»
Бруньки миттю кліпнули. Ураз розплющилися двоє хитрих карих оченят, а трохи нижче розпливлася задоволена усмішка. Драконеня висмикнуло хвоста із землі, змахнуло крилами й полинуло в повітря. Адже оті два більші листочки, звісно ж, були крильми.
Маленьке синє чудовисько зробило коло під стелею, зухвало хукнуло: «Хо! Хо! Хо!» — і з його оранжевої пащеки одна за одною вихопилися три вогняні кульки, пролетіли з півтора метра й згасли. (...)
Від домовика хлопець дізнається, що Хома (так назвали дракона), Михась і Костик — наче кровні брати, адже обоє Вербицькі спробували плід драконячого дерева.
Хома має здатність маскуватися, і тому всі інші люди бачать не дракона, а просто песика. Батьки дозволили Хомі жити під Михасевим ліжком. Так і розпочалися їхні спільні пригоди, аж поки в їхньому київському дворі не сталася детективна історія.
Поміркуй!
• Яких фантастичних істот почав бачити хлопець? У чому полягають їхні чарівні властивості?
• Яким є ставлення мами й тата Вербицьких до нового захоплення Михася? Які стосунки між батьками та сином?
• Від Домінуса Верби Михась довідався, що фруктові дракони виростають до сорока дев’яти метрів завдовжки, а квартира Вербицьких має тридцять два квадратні метри. На скільки квадратних метрів родині треба буде розширити своє житло, щоб Хома вільно в ньому почувався?
10. Моторошно-темний отвір
У дворі біля лавки стояла купка дітлахів. Побачивши Михася з Хомою, вони всі чомусь здивовано витріщилися на них. Михась спочатку навіть подумав, що сусідські діти якимось чином навчилися бачити справжню подобу його вихованця. Хома теж занепокоївся, старанно загавкав і заметляв хвостом.
Однак виявилося, що справа геть в іншому.
— Слухай, як це ти наважився вивести свого собаку? — спитав хлопця Ігор Війт, сусід Михася по парті.
— А що? Дощу наче немає?
— Озирнися! Бачиш?
Михась уважно обдивився довкола: двір як двір.
— Бачиш? Ніхто більше не гуляє з тваринами в нашому дворі. А знаєш чому? Тому, що тварини почали зникати. Пропав кіт тієї старої, ну, знаєш, з першого поверху, безслідно зник Сонин хом’як.
— Він так любив горіхи й насіння! — схлипнула маленька замурзана дівчинка з третього під’їзду.
— А пам’ятаєш, наша двірничка тримала курчат у дротяній огорожі? — не вгавав Ігор.
К. Штанко. Ілюстрація до повісті «Дракони, вперед!»
Михась озирнувся в той бік, де зазвичай за дротяною сіткою голосно пищали курчата. Тепер огорожа була розсічена навпіл, а між перекинутими мисками літало пір’я. Михась лише тепер остаточно збагнув, про що йому намагався сказати однокласник: двір був порожній. Зазвичай тут вешталося багато собак і котів, а тепер навкруги не було жодної тварини. Навіть усюдисущі голуби з горобцями — і ті десь поділися.
— Ось саме це я і мав на увазі, коли не хотів іти надвір, — дзявкнув Хома.
— Кажуть, начебто в підвалі нашого будинку оселилося якесь страшне чудовисько. От воно й зжерло всіх тутешніх тварин, — пояснив Ігор Війт.
— А тепер воно, мабуть, візьметься за людей, — припустила Соня, витираючи рукавом носа.
— То треба викликати міліцію! — запропонував Михась.
— Двірничка вже викликала. Вони всюди шукали, і в підвалі також, але нічого так і не знайшли.
— Бо воно дуже хитре, те страховисько, десь сховалося, а потім знову вилізло, коли міліція поїхала.
— А чого це ви вирішили, що воно в підвалі?
— Воно там точно! Його чутно крізь вентиляційний отвір. Воно гарчить і сопе. Якщо хочеш, можеш сам почути.
— Не бійся, отвір маленький, тому страховисько не зможе крізь нього пролізти.
— А я і не боюся, — гордо вимовив Михась, який не мав звички боятися, адже був із роду Вербицьких.
К. Штанко. Ілюстрація до повісті «Дракони, вперед!»
Поміркуй!
• Що сталося на подвір’ї будинку, де мешкали Вербицькі?
• Яке чудовисько може ховатися в темному отворі підвалу?
• Тобі відомо, що музику до Державного Гімну України написав композитор Михайло Вербицький (1815-1870). Знайди в інтернеті інформацію про цього композитора. Презентуй її в класі.
Пам’ятник М. Вербицькому. м. Львів. Скульптори А. та В. Сухорські
Та насправді хлопчик відчув деяку непевність, проте вибору не було, і він попрямував до вентиляції. Дракон Хома теж хвилювався, але від Михася не відставав. (...)
Хлопцеві стало холодно. Він проковтнув важкий клубок у горлі, відстебнув поводок і сказав:
— Хомо, почекай мене тут.
— За кого ти мене маєш? — обурився Хома. — Я іду з тобою!
— Навіщо?
— Я краще чую, ніж ти! — Дракон поворушив своїми величезними лапатими вухами. — І бачу краще. Та й узагалі, ми ж із тобою — Вербицькі?!
Михась здивовано глянув на свого лускатого вихованця: «Невже не боїться?» Дракон схвильовано переступав із лапи на лапу й ляскав вухами. Зненацька хлопець здогадався: звісно, Хома боїться, ще і як боїться, але йому цікаво — он як очі блищать. Отже, він не сам. Михасеві стало тепліше на серці, і вони разом рушили до отвору. Там вирувала абсолютна темрява. З отвору потягло гострим звірячим смородом. Спочатку здалося, що в пітьмі панує цілковита тиша, та згодом стало чутно, що там і справді хтось важко сопе.
— Це він! — збуджено вигукнув Хома. — Я відчуваю! — Спина дракона вкрилася фіолетовими плямами, а на потилиці настовбурчився гребінь.
— Хто — «він»?
— Ну цей... Спайк...
— Не вигадуй. Той хижак мешкає в затишній квартирі Пихачів. Навіщо йому здався цей смердючий підвал?
— Я відчуваю, що це він. От зараз ще зазирну. Ми, дракони, класно бачимо навіть у цілковитій темряві.
Хома нахилився до самої вентиляції... Аж раптом звідти блискавично вихопилася чорна пазуриста лапа й учепилася в шию фруктового дракона. Той захрипів. Діти зойкнули та дружно чкурнули геть.
Усе сталося так швидко, що Михась потім не міг зрозуміти, як це йому пощастило так швидко виплутатися з тієї халепи. А він просто підняв цеглину, що валялася під ногами, і щосили вгатив по пазуристій лапі.
Лапа миттю розтислася і зникла в отворі. У темряві гучно загарчало. (...)
— Ну що, бачив?! Я не помилився, це Спайк! — прошипів Хома, хапаючись за шию.
Якщо чесно, Михась не встиг роздивитися те чорне лаписько, однак почав схилятися до думки, що Хома має рацію.
— Ходімо, — махнув він рукою.
Хома ще раз потер шию передніми лапами, а тоді підняв камінця і жбурнув в отвір.
— Клятий м’ясоїде!
У душнику знову щось потужно заревло.
Поміркуй!
• Які риси характеру виявляють Михась і Хома, розслідуючи загадку темного отвору?
• Чи справдяться передчуття Хоми? Чому?
* * *
Коли вони поверталися додому після тієї жахливої пригоди, на Хому раптом щось найшло.
— Бачив, як я його? Бум — і в лоб! — радісно підстрибуючи, горлав грушевий дракон, поки вони піднімалися сходами. — Ох і ґуля в нього буде — як помідор!
— Чому ти думаєш, що влучив саме в лоб? Там же нічого не видно в тій темряві, — трохи дратівливо озвався Михась, бо синє чудовисько навіть не подякувало йому за порятунок.
Поки хлопець знімав у передпокої куртку й чоботи, дракон устиг чкурнути до кімнати, де на них уже чекав Котька.
І раптом, наблизившись до дверей, Михась почув:
— ...і тут він нахилився до отвору, а звідти — гульк! — вистромилася страшнюча лабета! Пазурі, як ножі! Михась злякався і гукає: «Ой!» Але я не розгубився, схопив каменюку й — бабах по тій лапі! А те страховисько як заверещить: «Ай-яй! Я більше не буду!» А я ще раз каменюкою і ще раз...
Котька захоплено слухав цю нісенітницю.
— Хомо, що ти верзеш? — обурився Михась, адже це була відверта брехня.
— Не варто заздрити. Наступного разу, може, і тобі пощастить, і ти теж здійсниш геройський вчинок, — з гідністю озвався Хома.
Хлопець зі здивуванням утупився у свого вихованця.
— То ти, виявляється, ще й хвалькувате базікало, — зауважив Домінус Верба, усівшись на купу підручників, що лежали на письмовому столі. — Дракон — він і є дракон, а всі дракони — неймовірні хвальки, і тут уже нічого не вдієш, така їхня природа.
— Але ж він бреше! Усе було зовсім не так!
— Звісно. Однак глянь на нього — він же й сам щиро вірить у свої вигадки. Він же маля — йому ще й року немає від народження.
Тим часом Хома метушився в кімнаті, плазував, злітав у повітря, стріляв з уявної зброї, удавано кусався і брикався. З кожною хвилиною подія, що сталася біля вентиляційного душника, перетворювалася на дедалі потужніше бойовисько, а Котька був найвдячнішим слухачем, бо всьому вірив. (...)
Поміркуй!
• Чи подобається тобі поведінка Хоми?
• Чому він хвалиться вчинком, якого не здійснював?
• Якими рисами характеру наділені дракони, про яких тобі відомо з інших казок і драми-казки Неди Нежданої «Зоряна мандрівка»?
• Чому поведінка дракона не дуже турбує Михася?
11. Сніг
Михась ще й очей не розплющив, а вже знав: щось сталося. У сні вчорашні події кудись відсунулися, і хлопцеві не хотілося просинатися, але й спати вже не міг — щось заважало. Він розплющив очі. Кімнату сповнювало те піднесене, чисте світло, яке з’являється лише тоді, коли випадає перший сніг.
На підвіконні сидів Хома, а кінець його довжелезного хвоста губився десь аж під письмовим столом. Дракон замріяно дивився на сніжинки, що пурхали за склом. Почувши Михасеве позіхання, дракон повернув до нього здивовану морду.
— Оце хтось вати накидав! Певно, якась крута рекламна компанія!
— Дурненький. Хіба ж це вата? Це сніг!
— Хіба?
— Так. Він дуже холодний.
Михась зістрибнув із ліжка. Прочинив двері на балкон і вхопив повну жменю білого дива.
— Ось, дивися.
Хома обережно понюхав білу кульку.
— Пахне водою.
— Точно, бо це і є замерзла вода, — прозорі краплі збігали по пальцях хлопця.
Дракон лизнув сніг і скривився — не солодке.
— Сподіваюся, до прогулянки воно розтане.
— Не сподівайся, думаю, воно розтане місяців за три, на початку березня.
— А я що — ходитиму по замерзлій воді?! Ні! Нізащо! — Й обурений Хома миттю пірнув під Михасеве ліжко. (...)
— Михасю, а що ти там шукаєш на антресолях? — поцікавилася мама.
— Ма, у тебе не знайдеться якогось шалика старенького — Хомі на шию, щоб він не змерз? (...)
— Ось. Два роки тому сплела, однак надто захопилася, і він вийшов задовгий, а розпускати не хочеться — шкода праці. А навіщо ти витяг усі свої позаторішні кросівки й черевики?
— Зараз побачиш, — пообіцяв хлопець.
Десь за пів години вони з Хомою були готові до зимової прогулянки. Лапи грушевого дракона були взуті в пару кросівок і пару черевиків, шия щільно закутана смугастим шаликом, а на голові між вухами стирчав Котьчин вовняний капелюшок із помпоном.
— Ну, тепер він у тебе точно не змерзне, — засміялася мама.
Надворі стояла особлива тиша безтурботного недільного ранку, навіть двірник ще не почав розчищати доріжки. Снігопад ущух, було хмарно, але не надто холодно. Михась стрімко вибіг на сніг.
— Ура-а-а! — захоплено гукнув хлопчина, бо хто ж може втриматися, коли все навкруги таке святково-новеньке?
К. Штанко. Ілюстрація до повісті «Дракони, вперед!»
Поміркуй!
• Як змінився настрій Михася, коли він вибіг на засніжене подвір’я? А які твої відчуття, коли випадає перший сніг?
• Чому Хомі знадобився одяг для зимової прогулянки?
Однак Хома не квапився його наздоганяти. З прочинених дверей під’їзду витяглася лапа, узута в старий зелений черевик Михася. Вона обережно ступила на сніг, провалилася крізь пухку поверхню і квапливо втяглася назад.
— Ну, чого ти там застряг? — гукнув хлопець і повернувся до дверей.
Грушевий дракон сидів на порозі та з неймовірною цікавістю розглядав власний відбиток.
— Ти ба, що вийшло... — глибокодумно промовив Хома, розглядаючи візерунок протекторів. — І що б це мало означати?
— Що на снігу залишаються сліди — нічого особливого.
— А хіба ти теж так можеш? — ревниво запитав дракон.
— Та скільки завгодно! — застрибав біля під’їзду Михась, залишаючи на снігу відбитки. — Виходь, будемо гратися в «снігових слідчих».
Хома набрав повні груди повітря і таки наважився вилізти надвір. За ним потягся ланцюжок різних слідів.
Гра в «снігових слідчих» досить нескладна: один гравець — «слідчий» — насуває капелюшка на очі, щоб нічого не бачити, а другий — «утікач» — ховається, залишаючи за собою сліди, за якими його треба розшукати. Однак ті сліди не прості відбитки ніг, адже «втікач» вдається до різноманітних хитрощів — повзе рачки, стрибає, засипає сліди снігом.
Спершу Михась був «утікачем», а Хома — «слідчим». Дракон вправно йшов за слідами, майже торкаючись носом снігової поверхні. Він ретельно повторював усі Михасеві петлі й зиґзаґи, а хлопець сидів на дитячому майданчику, за гіркою, і затуляв собі рота руками, щоб не було чутно, як він сміється.
Аж раптом дракон завмер і почав щось уважно розглядати. Хвіст його вигнувся, наче знак запитання. Михась покинув свій сховок і теж підбіг подивитися, що там такого цікавого надибав його грушевий вихованець.
Біля будинку поряд із їхніми слідами відбився дуже дивний слід черевиків зі складним візерунком протекторів у вигляді латинської літери «Р». Досі брати Вербицькі вважали, що вони першими ступили на цьогорічний сніг, але виявилося, що хтось їх випередив.
Не змовляючись, обидва Вербицькі рушили за тими слідами. Тепер вони й справді почувалися слідчими. (...) Була там і ще одна несподівана обставина: неподалік душника на снігу лежала смажена куряча ніжка.
— М’ясо! — зойкнув Хома.
— Звісно! Хтось ходить годувати те чудовисько, що оселилося в підвалі, — підсумував Михась. (...)
Поміркуй!
• Чи справдиться передчуття Хоми, що в підвалі сидить хижий дракон Спайк? Доведи своє припущення.
• Придумай хід гри в «детективів» навесні. Пограй у неї з друзями та подругами на дозвіллі.
Авторка повісті дібрала драконам цікаві імена. Хома в перекладі з грецької — «близнюк». Спайк з англійської — «шип». Також є дракони Хай-Тобі-Грець, Гарбузяний Пих, Золота Лихоманка, лимонні близнючки Скалка й Скіпка. Якщо ти дочитаєш книжку «Дракони, вперед!» до кінця, то дізнаєшся про них і розгадаєш, які зовнішні ознаки «закодовані» в їхніх іменах.
12. Господар хижака
— Ти справді впізнав лапу Спайка? — спитав хлопець грушевого дракона, котрий зі смаком наминав сливовий компот із великого полумиска.
— (...) А скажи, ти останнім часом бачив, щоб вони з Леликом вешталися у дворі?
— Жодного разу, — відказав Михась.
— А спитай себе, чому вони не виходять на прогулянку.
— Чому?
— Бо щось сталося. З якихось причин те страховисько мусило тепер оселитися в підвалі (...).
— Може, просто піти й спитати Лелика, чи то не його дракон сидить у підвалі.
— Ага, так він тобі й скаже, — гмикнув Хома, потираючи носа.
Якщо раніше Михась із Хомою старанно уникали зустрічей із хижаком та його господарем, то тепер несамовито прагнули їх зустріти. (...) Годинами вони чатували біля кухонного вікна в марній надії побачити у дворі огрядного присадкуватого м’ясоїдного дракона. Нарешті Михасеві урвався терпець, і він наважився піти до квартири Пихачів, щоб особисто про все розпитати.
Хома дуже занепокоївся, почувши про це.
— Не подобається мені твій план, старший брате! Подумай сам, а якщо в підвалі сидить не Спайк? Якщо він там, у квартирі Пихачів? Ти ж власними лапами рушиш просто в пащеку того страховиська!
— Але ж треба якось з’ясувати, хто сидить у підвалі, бо в небезпеці ввесь двір. Хоча, може, ти й правий. Знаєш, мабуть, я про всяк випадок напишу батькам лист, але ти віддаси його лише тоді, якщо я... не повернуся.
— Хох... — з прикрістю видихнув дракон.
Хвилин за п’ятнадцять лист був готовий.
Любі мамо й тату!
Я мушу йти до Пихачів, щоб з’ясувати одну важливу справу. Якщо я досі не повернувся, викликайте міліцію, бо мене можуть з’їсти. Мамо, пробач, що я взяв твій балончик із тим смердючим лаком для волосся, бо ніякої іншої зброї вдома не знайшов.
Дуже вас усіх люблю любив. Ваш син Михась
— Я іду з тобою! — у відчаї зарепетував Хома, і гребінець на його потилиці дрібно затремтів.
— Тобі не можна. Бачив на дверях їхнього під’їзду табличку: «З тваринами вхід заборонено»?
Грушевий дракон похнюпився. Але, проводжаючи Михася до вхідних дверей, він тремтячим голосом таки затяг свою героїчну пісню.
— Облиш це! — попрохав Михась. — Ти, братику, краще подбай про батьків і Котьку, якщо я раптом... — І хлопець рішуче вийшов на сходи, замкнувши за собою двері (...).
Поміркуй!
• Який план розслідування виник у Михася? Чому Хома не зовсім підтримує його?
• Які думки й почуття виникають у хлопця та грушевого дракона? Чи примушує вчинок Михася тебе хвилюватися за нього?
Під’їзд, де мешкала родина Пихачів, дуже відрізнявся від усіх інших у будинку. Перила тут були з мореного дуба, сходи — мармурові, по сходах угору тяглася червона килимкова доріжка. Тут було так чисто, що хлопець подумав, що, може, варто зняти взуття. На звук дзвінка, коли Михась відчинив двері, раптом озвалася консьєржка.
— Ти до кого? — суворо запитала вона, визирнувши зі спеціального віконечка крізь товсті скельця окулярів, які робили її крихітні очиці подібними до очей краба.
Дізнавшись, що Михась прийшов до Пихачів без запрошення, консьєржка суворо заборонила йому заходити.
Одначе Михась не збирався так одразу здаватися. Він гучно хряснув дверима, але не вийшов назовні, а (...) обережно пробрався до сходів на чотирьох. На щастя, червона доріжка притишувала кроки. (...)
На третьому поверсі на монументальних білих із золотими візерунками дверях блищала прикрашена великими стразами1 табличка з їхніми іменами. Однак перед дверима нудьгував шафоподібний дядько з важкою кобурою при лівому боці. Він не впустив хлопця до квартири. Аж тут Михась зробив відчайдушну спробу обійти охоронця та дістатися кнопки дзвоника. Однак вартовий миттю впіймав хлопця за капюшон куртки й так провів його до самого виходу з під’їзду. Під акомпанемент обуреного верещання консьєржки охоронець брутально штовхнув Михася в снігову кучугуру біля під’їзду.
1 Стрази — скляна підробка під діаманти.
Хлопець бухнув у сніг із головою, але майже відразу відчув, як чиїсь вправні лапи його енергійно відкопують. Зблиснула синя луска.
— Це ти, Хомо? А як ти тут опинився?
— Наша мама повернулася з роботи, відчинила двері, і я рвонув тобі на поміч. Ну що, дізнався?
Михась зашарівся, згадавши свій безславний зворотний шлях.
— Ні, — скрушно визнав він свою поразку.
Братам Вербицьким залишалося тільки повернутися додому.
Аж раптом позаду гучно верескнули гальма. Біля під’їзду зупинився шевроле кольору «металік», звідти вистрибнув нащадок барона з білим портфелем зі свинячої шкіри. Він махнув рукою шоферу, і лімузин поїхав. Лелик неквапливо попрямував до свого під’їзду, і тут його заскочили брати Вербицькі.
— Слухай, пане спадкоємцю, а де подівся твій милий песик з отруйним жалом на хвості? — без зайвої дипломатії запитав Михась.
— Відвали! — буркнув юний аристократ.
Він хотів обминути хлопця, але дорогу йому загородив привітно усміхнений Хома, демонструючи свої гострі зуби, які могли впоратися не лише з фруктами.
— Краще кажи правду, бо я все одно дізнаюся. Ану, постав ногу сюди, — Михась показав на чистий, ще не затоптаний сніг.
Олелько знизав плечима й знехотя підкорився. На снігу чітко відбився слід із латинською «Р» посередині.
— О, усе збігається: рідкісний малюнок протекторів. «Р» означає «Pyhach». Чи не так? Кросівки тобі роблять на замовлення?
— І що?
— А те, що це твої відбитки за будинком. Вони ведуть до вентиляції в підвалі. Кажи, навіщо ти носиш туди м’ясо.
Лелик смикнувся до дверей, але Хома міцно вчепився зубами в рукав його дорогої шкіряної куртки.
— То це Спайк сидить у підвалі, так?
І раптом обличчя Олелька-Рюрика Пихача-молодшого скривилося, по щоках потоком покотилися люті сльози.
— Це ти винний! Ти, зі своєю фруктовою потворою! Спайк мене завжди слухався! Але коли побачив оце синє одоробло, то наче сказився! Він увесь час думав, що мусить з’їсти твого травоїда. Спайк укусив тата й утік! Він голодує, ховається в холодному підвалі, але повертатися додому йому не можна, бо тато йому не вибачить!
Брати Вербицькі розгубилися, побачивши сльози на завжди холодному й гордовитому обличчі Олелька. Фруктовий дракон випустив із пащеки рукав.
— Але ж міліція обшукала підвал? Чому його не знайшли?
— Думаєш, тільки твій фруктовий вміє прикидатися? Спайк прикидається в сто разів краще! І не тільки собакою. Часом він стає такий, наче тінь, ось тому його й не помітили.
— Слухай, Олельку, ти мусиш щось зробити, щоб твій дракон не залякував увесь двір. Мусиш його якось заспокоїти.
— Відведи свого фруктового до підвалу, хай там Спайк ним повечеряє! Ось тоді він заспокоїться і повернеться додому!
Зненацька молодший Пихач сахнувся, стрибнув і миттю зник за дверима, скориставшись розгубленістю братів Вербицьких.
Михась із Хомою поверталися назад у глибокій задумі.
— А він і справді любить свого Спайка, — несподівано зауважив фруктовий дракон.
Поміркуй!
• Чим закінчилося розслідування Михася? Як цього разу йому допоміг Хома?
• Як характеризує Олелька його вчинок? Доведи, що він справді любить свого дракона.
13. Згине лютий вороженько...
Уже третю добу в братів Вербицьких тривав мозковий штурм: вони шукали способу позбутися страшної небезпеки, що оселилася в підвалі їхнього будинку. Хижий дракон Спайк, який утік, розлякав усю живність навколо, зжер курчат двірнички та всіх підвальних пацюків, і раптом з’ясувалося, що він цілеспрямовано полює саме на Хому.
Уже було відкинуто чимало сміливих пропозицій.
1. Викликати міліцію — уже була, і Спайк її легко обдурив.
2. Підпалити підвал — не можна, бо згорить увесь будинок.
3. Вилити в душник татів одеколон «після гоління» (від таких концентрованих пахощів будь-хто втече світ за очі) — не годиться, бо образиться тато.
4. Напхати в шматок м’яса снодійних таблеток і взяти хижака сплячим — непогана ідея, але де взяти снодійне — усі Вербицькі сплять як убиті, хоч із гармати стріляй.
Хома міряв стіни й стелю кімнати кроками, замислено мугикаючи собі під ніс: «Зги-и-ине лютий воро-же-е-е-енько, як роса на со-о-онці...»
— От якби ти трохи поспівав біля душника, Спайк точно не витримав би і втік світ за очі, — зауважив Михась.
— А ти взагалі співати не вмієш! — образився грушевий дракон, що дуже пишався рідкісним тембром свого голосу. (...)
Поміркуй!
Якою була б твоя пропозиція позбутися страшної небезпеки, що нависла над мешканцями Михасевого двору?
Але наступного дня ситуація несподівано змінилася. Під час прогулянки вони зненацька стали свідками однієї події.
Був перший день зимових канікул. Рано-вранці Михась із Хомою вешталися порожнім дитячим майданчиком, сторожко поглядаючи в напрямку входу до підвалу. Зненацька до під’їзду, де мешкали Пихачі, підкотило розкішне авто. З будинку вийшов сам барон у білому капелюсі, баронеса в хутрах і двоє слуг із неосяжними валізами, а тоді шафоподібний охоронець витяг із під’їзду Лелика, який щосили брикався, кусався і відбивався.
— Не хочу! Я не поїду на ці ваші дурнуваті Мальдіви! Чого я там не бачив?! Пусти! Пусти! Я сказав: не поїду!
— Олелько-Рюрик, ви недобре поводитеся на очах у простолюдинів, — сухо зронив барон. — Отже, будете покарані. А тепер сідайте в машину. (...)
Спадкоємець уже й сам зрозумів, що його спротив марний. Він перестав вириватися, кинув повний відчаю погляд на вхід до підвалу й тужливо озирнувся. На якусь мить очі Олелька Пихача зустрілися з Михасевими очима. Можливо, Михасеві здалося, але в очах Олелька було благання... Згодом лімузин із родиною Пихачів завернув за ріг вулиці й помчав до летовища.
— От і добре, — сказав Михась, — їх не буде аж два тижні, й оте страховисько за цей час здохне з голоду.
— Так йому й треба, тому драконожеру! — підтримав його Хома.
Дивно, але з того часу брати Вербицькі раптом утратили апетит. Щойно мама поставила перед Михасем тарілку з рум’яною смаженою рибою і паруючим пюре, прикрашеним життєрадісною петрушкою, як хлопець виразно відчув: там, унизу, у підвалі, голодує покинутий хижак... і відклав виделку. Навіть такий ненажера, як Хома, і той відвертав морду від миски із салатом.
— Чому ви нічого не їсте? Може, захворіли? Застудилися? — захвилювалася мама й турботливо торкалася Михасевого чола та драконового носа.
Однак це була не хвороба. На другий день, десь уже під вечір, до них раптом крізь усі поверхи долинуло моторошно-жалісливе виття, сповнене голодного жаху.
— У когось так страхітливо виють водопровідні крани, — зауважила мама. — Як можна таке терпіти? Треба негайно викликати сантехніка.
Тієї ночі ніяк не щастило заснути обом братам Вербицьким. Михась лежав, дивився в темряву й чув, як у нього під ліжком перевертається з боку на бік грушевий дракон, бо тому теж не спалося. Проте згодом хлопець усе ж задрімав, і йому наснилося, ніби це Хома гине від голоду в сирому темному підвалі. Фруктовий дракон зовсім утратив сили. Він лежав на кам’яній долівці й хрипко шепотів:
— Сосиску... одну... маленьку... пів котлетки...
«Як це? — здивувався у сні хлопець. Хома ж не їсть м’яса? » І зненацька прокинувся, мовби хтось його штовхнув.
Удома було темно й тихо, лише неголосно цокав годинник. З-під ліжка теж не чулося ніяких звуків — мабуть, Хома міцно спав. Михась обережно виліз із-під ковдри й подався на кухню. «Чомусь мені здавалося, ніби в нас набагато більше м’ясних продуктів залишилося з вечері? Десь тут мав бути чималенький шмат любительської ковбаси? Де ж мама його поділа? Ну добре, вистачить сосисок та оцих котлет».
Хлопчик укинув усе в паперову торбинку й, узувши чоботи та накинувши куртку просто на піжаму, вийшов на сходовий майданчик. Дуже важливо було зачинити вхідні двері так обережно, щоб не клацнув замок.
Почувався жахливо, адже розумів, що зраджує свого брата — грушевого дракона. Він знав, що для Хоми загибель хижака — це реальна можливість позбутися смертельної небезпеки, але якесь незрозуміле почуття штовхало Михася до такого нерозважливого вчинку.
За будинком панував суцільний морок, бо світло ліхтарів сюди не потрапляло. Хлопець навпомацки просувався вперед, сварячи себе за те, що не захопив ліхтарика.
«Ну ось, здається, вентиляція має бути десь тут», — він простяг руку, обмацуючи стіну, і раптом торкнувся чогось живого, рухливого й гарячого.
«УСЕ! КІНЕЦЬ! ВІН ВИБРАВСЯ З ПІДВАЛУ!» — миттю збагнув хлопець, відчайдушно закричав, сахнувся, підсковзнувся і впав у сніг. Хтось так само важко гепнув поруч, з переляку оглушливо зойкнувши: «Хо!»
Вогняне пасмо, що яскраво спалахнуло вгорі, освітило все навкруги: біля підвального душника поруч із Михасем на снігу сидів Хома, міцно притискаючи до грудей здоровезний шмат любительської ковбаси.
Поміркуй!
• Чи стало для тебе несподіваним завершення детективної пригоди Вербицьких? Чому?
• Чому Вербицькі змінили своє ставлення до Спайка?
• Як ти думаєш, чи справді він залишиться страшним чудовиськом, чи, може, у нього також є шанс змінитися?
• Перекажи детективну історію, яка трапилася з братами Вербицькими, від імені Хоми. Намагайся передати його емоційний стан під час пригод.
• Придумай продовження пригод братів Вербицьких.
Українська природа дуже різноманітна, а кліматичні умови сприятливі для вирощування багатьох видів рослин. У нашій країні є 30 ботанічних садів. Один із найвідоміших — це Нікітський, що знаходиться на території тимчасово окупованого Кримського півострова. Цей ботанічний сад був заснований у 1812 р. Саме тут розпочинаються події повісті «Дракони, вперед!».
Літературознавчий клуб
Катерина Штанко (1951 р.) — сучасна письменниця та художниця.
Її дитячі та юнацькі роки пройшли в Криму, у м. Сімферополі. Ще з дитинства вона захоплювалася малюванням. Усе своє професійне життя мисткиня ілюструє книжки для дітей. Любов до читання спонукала її написати й свою книжку. Детективна казкова повість «Дракони, вперед!» одразу завоювала серця читачів.
Як зауважує авторка, основною темою цього твору є відповідальність: «Мій герой — людина, яка здатна взяти на себе відповідальність. Він вимушений подбати про сімох здоровезних істот, що дихають вогнем. Усі ці дракони — це діти, які виросли в неволі. Вони не знають реалій цього світу».
Ідея твору полягає в тому, що кожна людина здатна подолати свій страх задля благородної мети — порятунку ближніх, які цього потребують.
Повість має цікаву композицію, адже поєднує жанрові ознаки казки, пригодницької повісті, фентезі й детективу.
Літературознавчий словник
Особливості композиції детективу: зав’язка — інформація про злочин; розвиток дії — процес розслідування; кульмінація — розгадка таємниці; розв’язка — дії слідчого після встановлення особи злочинця; епілог — розкриття суті злочину.
Поміркуй!
• Які факти біографії самої авторки прослідковуються в повісті?
• Про які реальні події із життя Михася розповідає письменниця?
• Які тема й ідея повісті? Доведи прикладами з тексту.
• Чи допомогли тобі авторські ілюстрації краще уявити героїв і події твору?
Мистецькі діалоги
Сучасний український музичний гурт «ЯРРА» вважає образ дракона символом міцності, величі та свободи. Свою композицію під назвою «Дракон» музиканти присвятили «Привиду Києва» — збірному образу пілотів 40-ї бригади тактичної авіації. Вони на літаках МІГ-29 за перші 30 годин російського вторгнення в Україну 2022 р. збили в небі над Києвом 6 ворожих літаків.
Поміркуй!
• Знайди в інтернеті та послухай композицію «Дракон» гурту «ЯРРА».
• Яка спільна ідея повісті «Дракони, вперед!» і пісні гурту «ЯРРА»?
Читай і досліджуй!
Чи знаєш ти історію походження свого прізвища? Якщо так, то підготуй про це презентацію.
Підсумуй!
• Яке твоє враження від прочитаного епізоду повісті?
• Створи цитатну характеристику головного героя. Які риси характеру Михася тобі хотілося б виховувати в собі?
• Про яких фантастичних істот тобі стало відомо з повісті? Хто з них справив на тебе найбільше враження?
• Які запитання після ознайомлення з твором залишилися нез’ясованими?
Читацьке дозвілля
Знайди в інтернеті та переглянь художній кінофільм американського режисера Д. Лоурі «Дракон Піта».
Постер до кінофільму «Дракон Піта»
