Українська література. 6 клас. Яценко

Володимир Арєнєв

Ти вже знаєш із повісті Лесі Ворониної про фантастичну мандрівку в часі, що дала змогу врятувати людство від космічних монстрів. Головне — відчувати підтримку рідних і близьких людей, подолати власний страх. І тоді відкриваються надзвичайні здібності, щоб досягти незвичайних результатів.

Побувати із джурами в космічній подорожі на кораблі «Стріляний Горобець», дізнатися про життя київських школярів майбутнього далекого 2178 року та зрозуміти, що означає «бути людяним», ти зможеш зі сторінок повісті Володимира Арєнєва «Сапієнси».

Сапієнси

(Скорочено)

ЧАСТИНА ПЕРША. ХЛОПЕЦЬ ІЗ ЗАЛІЗНИМ СЕРЦЕМ

Розділ перший

Питання життя і смерті

Це небезпечна справа,

Фродо, — ступати за власний поріг.

Більбо Торбин

Ще ніколи Мишко Неборак так не квапився після школи додому. Довелося навіть вибачитися і скасувати похід на виставку зоряних марсіянських хижих орхідей, про який вони позавчора домовилися з Алісою Шелдон.

На щастя, Шелдон не образилася. Аліса була справжньою подругою: однією з тих небагатьох, кому Мишко розповідав майже все — і не боявся прохопитися зайвим слівцем.

«Майже», бо лишалася-таки одна тема, яку він не міг обговорювати ані з Алісою, ані з кимось іншим: справжня робота його батьків. А сьогоднішнє скасування походу на виставку безпосередньо стосувалося саме цієї теми. Замість того, щоб милуватися хижими орхідеями, Мишко мусив якнайшвидше зупинити клятого повуча — створіння, спроєктоване якраз для того, аби ніхто не міг стати між ним і його метою.

Л. Квітка. Ілюстрація до повісті «Сапієнси»

Неборак вдягнув наплічник і побіг на дах школи, а по дорозі вкотре спробував викликати батька по фродику. Мишкова модель була не з надсучасних, але підтримувала всі основні функції: багатоканальний мобільний зв’язок, активізація до трьох віртуальних екранів водночас, доступ до всесвітньої Грибниці, трансляція звуку та відео...

От тільки зараз Мишкові потрібно було одне: додзвонитися до батька. А той, звісно ж, не відповідав.

Зі стартового майданчика на даху він устиг побачити, як вистрибують з вікна учительської стрімкі чорно-помаранчеві силуети, схожі на суміш павука та оси. У кожного було вісім еластичних ніг і надміцний корпус із камерами.

Повучі приземлилися на подвір’ї, на мить завмерли, а потім порскнули хто куди. Кожен біг згідно з координатами, які надав їм директор. Кожен ніс свою сувору звістку відповідним адресатам.

Узагалі-το Попередження-Від-Учителів виписували в школі нечасто. Але ж і на великій перерві народ зазвичай розважався чимось простішим, ніж глобальна руйнація тропічної оранжереї. Мишко поглянув туди, де неквапливі роботи-скляри совалися вздовж голих металевих ребер каркасу, продукуючи нові вікна замість розбитих.

На шкільне подвір’я двоє старшокласників заводили шаблезубого тигра Рікарда. Рікард був уже старий: він не дуже добре бачив, їв переважно фарш, але дітей любив. Тобто — катати на спині чи підставляти сиві бакенбарди, щоб їх розчісували.

І ще він дуже любив прогулянки, тож не відмовив собі у задоволенні залишити оранжерею, коли сталася катастрофа. Тепер, певно, йому доведеться переночувати в одному з класів, а там не дуже зручно і пальми затишно не шелестять.

Мишко Неборак зітхнув, роззирнувся, чи хто, бува, не бачить, увімкнув двигун — і стрибнув з даху.

Реактивний наплічник після недавнього падіння чмихав і підозріло гуркотів, але часу чекати на шкільний бус у Мишка не було. Він мусив за будь-яку ціну випередити свого повуча.

Чесно кажучи, Мишко не знав, що потім робитиме. Повучі завжди потрапляли туди, куди їх послали, — і завершували справу до кінця. Та хіба в нього лишався вибір? Якщо повуч знайде батька, той щонайменше залишиться без роботи — або й узагалі загине!

Поміркуй!

• Як ти розумієш вислів, що є епіграфом до прочитаного тобою розділу повісті?

• Що тебе здивувало в описі шкільних буднів Мишка?

• Чи знаєш ти, що таке фродик? Чи відрізняється цей фантастичний пристрій від твого телефону?

• Який вигляд мають повучі? Що це за створіння? Як ти думаєш, чи вдасться Мишку випередити повуча?

Мовна скарбничка

У тексті повісті «Сапієнси» є чимало нових для тебе слів. Вони придумані письменником для позначення науково-технічних досягнень майбутнього, як-от такі: реактивний наплічник, повуч, фродик тощо. Це — авторські неологізми, тобто слова чи словосполучення, що з’явилися в мові недавно і ще не стали загальновживаними.

Розділ четвертий.

Людина, яка носить носовичок

Чудовий Дніпро у тиху погоду, коли вільно і плавно мчить крізь ліси й гори повні води свої. Ані ворухнеться; ані прогримить. Дивишся і не знаєш, іде чи не йде його велична широчінь, і здається, неначе увесь вилитий він із скла і неначе блакитний дзеркальний шлях, без міри в ширину, без кінця в довжину, плине і в’ється по зеленому світу. Любо т оді й жаркому сонцю глянути з височини і опустити промені у холод скляних вод, і прибережним лісам яскраво відбитися у водах. Зеленокудрі! Вони припали разом з польовими квітами до вод і, схилившися, дивляться у них і не надивляться, і не намилуються світлим зраком своїм, і посміхаються до нього, і вітають його, киваючи гіллям. В середину ж Дніпра вони не сміють глянути: ніхто, крім сонця й блакитного неба, не дивиться в нього. Мало який птах долетить до середини Дніпра. Розкішний! Немає рівної йому ріки на світі.

Микола Гоголь «Страшна помста»

Новачка звали Сашко Ненарок — і в нього були дві мами, дідусь-некромант і металеве серце.

Або принаймні так він казав.

— Співчуваю, — обережно відгукнувся Мишко. — Непросто тобі, мабуть, живеться. Моя мама зараз на Марсі, то вона навіть звідти примудряється мене дістати: розпитує чи поїв, чи приготував уроки. А в тебе їх цілих дві — це ж повний і тотальний контроль! Я б збожеволів.

Поміркуй!

• Яким постає Дніпро в тексті, що є епіграфом до розділу?

• Які художні засоби підкреслюють красу і велич річки?

— Їх удома майже не буває, — відмахнувся Ненарок.

Історія Ненарокової сім’ї виявилася заплутаною та сповненою таємниць. Або принаймні такою він її представив Мишкові.

Усе почалося сім років тому. Мама Ненарока взяла участь у черговому експерименті, і щось там пішло не так. Малий Ненарок тоді не дуже знався на всіх цих речах, він більше цікавився побутовою технікою: реактивними наплічниками різних моделей, імпами й усяким таким. Та коли Сашка одного дня просто поставили перед фактом, що тепер у нього є мама-ІІ, абсолютний клон першої, усе змінилося. Тобто — буквально все. От як кажуть, життя його ніколи вже не було таким, як раніше.

Наступні пів року обох мам ретельно досліджували в Інституті планетарної археології, проводили якісь тести, розпитували про те і про се...

Л. Квітка. Ілюстрація до повісті «Сапієнси»

— Чекай, а до чого тут планетарна археологія? — не втримався Мишко.

— Бо вона... вони — фахівчині саме з планарху. Я й сам звідти в дитинстві не вилазив: батьки часто не мали на кого мене залишити, то брали із собою. Гадали, я чемно сиджу в інститутському музеї, розглядаю артефакти та годую в зоокуточку сиарків... Я й розглядав, але коли все змінилося... ну, я знайшов для себе цікавіше заняття, ніж годівля снарків. Ти навіть не уявляєш, скільки всього можна дізнатися, коли тобі п’ять-шість років і ти син співробітників: ніхто не звертає на тебе уваги, заходь до будь-якої лабораторії, стій під дверима будь-якого кабінету...

Поміркуй!

• Що зближує Мишка Неборака і Сашко Ненарока?

• Що тебе найбільше зацікавило в їхніх розповідях про дитинство?

Мишко якраз дуже добре собі уявляв, але втримався від коментарів. Замість цього спитав:

— І багато тобі вдалося дізнатися?

— Менше, ніж варто було б. — Здавалося, Ненарок вирішив, що й так розповів чимало зайвого, і тепер намагався перевести розмову на інше. — Я просто не встиг: настав час іти до школи, і мами серйозно поговорили з моїм дідусем...

— Із тим, який некромант? — уточнив Мишко. І подумав, що це він даремно. Не варто намагатися впіймати людину на відвертій брехні й заганяти її в глухий кут. Ну хочеться йому видаватися значнішим і цікавішим, навигадував собі одразу й усього, не знає почуття міри. Хай уже.

— Так, із ним. Дідусь погодився, що мами мають рацію, а він — має нарешті подбати про єдиного внука. Своєї роботи він не кинув, але взяв мене жити до себе. Із ним теж цікаво: літаєш на давні кладовища, викопуєш домовини... Хоча зрештою це приїдається.

— Чекай, а тато в тебе є?..

Ненарок спохмурнів.

— Не знаю. Тобто він у мене був, але якраз під час того експерименту щез, — і досі неясно, що з ним сталося. Власне, я переїхав до дідуся ще й тому, що мами не полишали надії знайти тата — і незабаром вирушили в експедицію.

— А серце?

Ненарок знизав плечима.

— Наслідок нерозсудливих вчинків буремного минулого. Коли мені було чотири роки, знайшов на горищі в дідуся стару модель реактивного наплічника, одну з перших. Гумопіну в них іще не додавали. Але приклади про котів, здається, наводили вже тоді: дідусь мені потім його стільки разів повторював...

Мишко захоплено похитав головою. Він бачив різних фантазерів, але Ненарок перевершував їх усіх.

— І як воно — жити з механічним серцем? — обережно уточнив він.

— Спершу складно було спати. Ну, бо цокало дуже голосно. А потім, знаєш, звик. Лікар Яценко сказав, що воно навіть краще за звичайне: витриваліше й не змушує відволікатися на різні несуттєві дрібниці.

Увесь цей час вони не просто теревенили, а перелітали на правий берег Дніпра. Хоча Мишко назвав би це «переповзали»: товкотнеча на всіх повітряних рівнях тут була колосальна, і вирватися за межі траси ніхто не ризикував — це тобі не шкільне подвір’я, тут будь-якого порушника на раз-два зупинить повітруля — себто патруль повітряної поліції.

— Слухай, а ми встигнемо? — взагалі, Мишко не збирався ставити таких очевидних і дитячих запитань — але не втримався.

Це, зрештою, краще, ніж запитувати себе, чи має хоч якийсь зв’язок із реальністю план, що буцімто придумав Ненарок.

Дивний хлопець із залізним серцем навіть оком не зморгнув.

— Встигнемо. Це тільки пташки літають над Дніпром туди-сюди без перешкод, а повучі — обмежені правилами, — він почав загинати пальці. — «Не можна провокувати ситуації, що загрожують життю чи здоров’ю людей». «Не можна перешкоджати руху міського транспорту». «Слід уникати ситуацій, у яких повуч зазнає шкоди...» Розумієш?

— То нас у школі обманюють, коли кажуть, що їх ніщо не зупинить?

— Просто не розповідають усієї правди. Бо інакше хто б утримався від спокуси їх розібрати або перепрограмувати. Але якщо точно знати, як це робиться...

«Сподіваюся, — похмуро подумав Мишко, — ти справді знаєш».

На тому боці Дніпра вони рвонули вздовж берега. Ненарок летів так, ніби його вів супутниковий маршрутизатор.

— Звідки ти взагалі знаєш, де вони?

— Жартуєш? Я п’ятнадцять хвилин кружляв біля Сауронового Ока — по-твоєму, просто з великої любові до спорту? Сам подумай: Око не просто стежить за подвір’ям, воно під’єднане до шкільної Грибниці. Береш носовичок, за допомогою жуйки фіксуєш на корпусі, щоб прикривав камери, потім через аварійне гніздо поєднуєшся до системи.

— У тебе є носовичок?!

— Дідусь вважає, що є речі, які обов’язково має носити з собою будь-яка вихована людина, і я поважаю його думку.

Ненарок сказав це таким тоном, що Мишко одразу зрозумів: Сашків носовичок — не найкраща тема для жартів. Він і сам не раз страждав через упередження батьків та бабусь із дідусями — старші покоління мислять шаблонами, що з них візьмеш, — тож чудово розумів Ненарока.

Поміркуй!

• Де відбуваються події, описані в цьому розділі?

• Подумай, із якою метою автор узяв епіграфом до цього розділу опис Дніпра з твору Миколи Гоголя?

• Склади порівняльну характеристику образів Мишка й Сашка. Зверни увагу на художні деталі, за допомогою яких письменник змальовує героїв. Порівняння оформи за допомогою діаграми Венна.

• Якщо тебе зацікавили пригоди хлопців із поучами, то скористайся бібліотекою чи ресурсами інтернету, щоб дочитати цю частину повісті до кінця і дізнатися про її фінал.

ЧАСТИНА ДРУГА. ТАЄМНИЦІ «СТРІЛЯНОГО ГОРОБЦЯ»

Несподівано Сашко й Мишко разом зі своїми однокласниками пройшли відбір до Школи зореплавства і на зорельоті «Стріляний горобець» вирушили в космічну подорож.

Розділ другий.

Сірі шкільні будні

Ти певен, що ти людина?

Симон Сюзан Кальвін, імп другого ступеня.

Третій лист до братів далеких і близьких

Навантаження в Школі зореплавства були нелюдськими. Щойно учні прилетіли туди й зібралися в кают-компанії, пані Джудіт Мерріл, адміністраторка, ознайомила їх із розкладом на найближчі тижні — й уже тоді пролунали перші мученицькі вигуки. Та Мишко на них і на сам розклад уваги не звернув: він радів, що в Школі знову мав необмежений доступ до Грибниці й міг користуватися наплічником. А ще ж, думав він, попереду ціле літо, сповнене пригод!..

Легкі недобрі підозри охопили його, коли він знайшов-таки час і вчитався у програму. Раніше Мишко думав, що майбутні зореплавці вчитимуться пілотувати орбітальні човники, сонячні яхти, міжпланетні вантажівки, а на старших курсах — і зорельоти, і очікував він уроків, присвячених анатомії двигунів і сердець, роботі з імпами, маневруванню, правилам космічного руху...

Л. Квітка. Ілюстрація до повісті «Сапієнси»

Аж ні! Від першокурсників чекали речей дивних, часом, здавалося б, жодним чином із зореплавством не пов’язаних. Креслити тривимірні карти зоряного неба — це ще хай, це зрозуміло. Але грати у волейбол у невагомості чи за умов збільшеної сили тяжіння? Відпрацьовувати надання першої медичної допомоги? Засинати за командою, наче ти легендарний індійський йог, а не звичайний український школяр?!

Їм показували фільми з новітньої історії, навчали майструвати заміну деталям двигуна з того, що було під рукою, вирощувати картоплю на суміші гальки й піску, якнайшвидше знімати одяг і вдягати скафандр у невагомості.

І весь час змушували працювати в командах, раз за разом змінюючи склад, ролі, завдання. Мишко швидко перезнайомився з усіма — навіть з тими школярами, що прилетіли з інших країн. Завдяки фродикам, спілкуватися було легко, але багато хто волів вимикати перекладачі й засвоювати чужі мови: мало що станеться під час подорожі, раптом імп накриється — не на мигах же тоді спілкуватися...

Якось так само собою склалося, що із Алісою Мишко майже не розмовляв: то їх розкидало по різних командах, то він був надто зайнятий. Учителі Школи задали надто високий темп, Мишко навіть здивувався, коли четвертого червня, в останній випробувальний день ніхто з учнів не відмовився продовжувати навчання.

А потім вже й не лишилося на це шансів. Правила є правила: повна ізоляція, жодного попусту. Зрештою всіх попереджали — і батьки теж добре знали, куди відпускають своїх дітей.

Рідні, звісно, підтримували їх як могли. Бачитися з ними зоряним джурам дозволяли раз на тиждень, виключно за розкладом. Більшу частину таких сеансів Мишко відповідав на запитання, чи добре він харчується, чи вдягає зв’язані прабабцею шкарпетки під скафандр і чи добре замотує шию шарфом, коли працює в неопалюваних відсіках корабля.

Шкарпетки, до речі, виявилися дуже помічними, і Мишко був страшенно за них вдячний. Прабабуся зв’язала їх дві пари, зелені (з єдинорогами) та чорні (зі сніговиками). Чорні Мишко подарував Ненарокові, бо тому ніхто шкарпеток не зв’язав; певно, дідусь-некромант переважно думав про вічне і такими дрібницями голову не забивав.

Не сказати, щоб Неборак із Ненароком стали друзяками нерозлийвода: узагалі складнувато дружити з тим, хто прирік тебе на знання справжньої й небезпечної таємниці. З іншого боку, Мишко віддячив йому тим самим — ну, може, хіба небезпека його таємниці була не такою зловісною.

Звичайно, він досі сумнівався, чи не вигадав Ненарок усю ту історію з двома мамами й таємничим зникненням батька. Клонування загалом давно було заборонене, клони мали обмежені права, плюс — ну от якби щось таке сталося — невже в жоднісінькому чуткарі не лишилося б згадки? А він, коли мав вільний час, шукав по всій Грибниці вздовж і впоперек — і не знаходив нічого, от просто нічогісінько.

Спокуса поділитися таємницею з кимось ставала дедалі нестерпнішою. Мишкові тільки й лишалося, що радіти шаленим навантаженням на уроках і триматися осторонь від колишніх своїх найкращих друзів. Він боявся не втриматись і прохопитися, хай і випадково, слівцем-двома. Просто не хотів нікого наражати на небезпеку.

Тому й спілкувався в основному з Ненароком — хоча важко було назвати це повноцінним спілкуванням, радше — грою в питання й відповіді, короткі й лаконічні. І звісно, жодним чином не дотичні до таємниць їхніх батьків.

Але й такі розмови були винятком із правил. Зазвичай Ненарок тримався від усіх на відстані й чітко давав зрозуміти, що не має часу та бажання відволікатися на дурниці.

Адже Ненарок досліджував. Ненарок гриз граніт науки. Ненарок самовдосконалювався.

Будь-яку вільну хвилинку він використовував для того, щоб зависати в бібліотеці, будь-які розмови, не пов’язані з навчанням, намагався якнайшвидше скінчити.

Поміркуй!

• Як змінило поведінку Мишка й Сашка перебування в Школі зореплавства?

• Якби ти навчався / навчалася в цій школі, то які завдання для тебе були б найцікавішими, а які — викликали б труднощі? Чому?

Винятком став один з уроків пана Оксеника — і випадок цей добряче здивував усіх зоряних джур. Адмірал, сказати направду, сильно відрізнявся від інших учителів, бо, власне, не навчав, а просто вів бесіди з вами, і раптом ви з цих бесід з’ясовували багато важливих речей про світ і про себе в ньому. Мишко дивувався: виходило так, начебто він усе це знав сам, давним-давно, а тепер ці знання лягали на окремі полички й ставали частиною його досвіду.

Адмірал говорив про те, що Всесвіт складний і безкінечний, і сповнений загадок, інколи вкрай небезпечних. Ще шістдесят чотири роки тому ніхто не сподівався зустріти розумних іншопланетян, навіть знайти ознаки розумного життя в Ближньому космосі. Та потім людство зіткнулося з люстерниками й мусило відчайдушно боротися навіть не за збереження певних прав чи свободу, а, власне, за виживання.

Тоді й виявилося, що Всесвіт населений, і доволі щільно. Різні види розумних істот укладають між собою альянси, і кожен намагається досягти власних цілей, часто за рахунок слабших, менш розвинутих чи позбавлених потрібного ресурсу видів. Ця боротьба триває мільйони років поспіль, точиться всюди: у Ближньому космосі й на планетах, віддалених настільки, що нинішнім зоряним джурам туди ніколи в житті не потрапити.

— Типова боротьба видів за виживання! — підсумував того разу Гарлан Еллісон — невисокий, гострий на язик, задерикуватий, але неймовірно обдарований одноліток Мишка. — Нічого нового! Їж сам, або з’їдять тебе!

— Точно! — охоче погодився адмірал. — Головне — визначитися, кого саме їсти та в яких кількостях, правда? Інакше переїси і страждатимеш від болю в животі.

Перш ніж клас почав сміятися, пан Оксеник підняв руку:

— Слухайте, а це ж серйозна тема. От дивіться: люди здавна порівнювали себе з тваринами. Байдужих чи недалеких називали стадом, хитрих — лисами, сміливих — левами... І те, як вони поводилися один з одним... ну, це теж часто нагадувало швидше поведінку тварин. Але люди водночас вважають себе інакшими, не подібними до тварин. Чому?

Поміркуй!

• Уяви, що ти береш участь у дискусії, організованій адміралом Оксеником. Поміркуй, чому люди вважають себе інакшими, не подібними до тварин.

— Бо ми від них відрізняємося! Починаючи від ДНК і закінчуючи способом існування.

— А ще ми здатні усвідомлювати, що існуємо. Вони ж — ні.

— Чекай, Пітере, а собаки, шимпанзе, дельфіни? Кожен з них відрізняє «себе» від «інших», чи не так?

— Так — і їх от-от визнають розумними й наділять правами. У нас у Канаді дельфінів, між іншим, уже визнали.

— Та все ж вони лишаються собаками, шимпанзе й дельфінами? Жоден не перетворюється на людину?

— Мова, Сергію Семеновичу! Річ у тому, як саме ми мислимо й формулюємо свої думки... ну, щоб донести їх до інших.

— Мова, Борисе, є й у дельфінів, і в шимпанзе. Навіть мурашки спілкуються між собою, тільки переважно за допомогою хімічних сигналів, а не звуків. Хто ще має версії?

— Ми не просто розумні — у нас є ще й матеріальна культура.

Оксеник задоволено кивнув:

— І навіть нематеріальна, Ігорю. Між іншим, імпи високого ступеня теж сприймають її, часом навіть створюють власні легенди, байки, пісні. Але чи стають вони завдяки цьому приналежними до нашого з вами виду Homo sapiens? А клони — ті нечисленні, які все-таки з’явилися з тих чи інших причин — чи вони теж мають право зватися саме людьми? Врахуйте: тоді вони можуть претендувати на все, чим володіють їхні, так би мовити, прообрази. На ім’я, на обліковий запис у Грибниці, на фродик, на дітей і батьків — от буквально на все. Що скажете, друзі? Так, Олександре?

На більшості уроків адмірала Ненарок поводився стримано: відповідав, коли його запитували, але сам руку не тягнув. Зараз, однак, він рішуче підвівся і сказав голосно, щоб почули всі:

— Клони й імпи з’являються не з власної волі. Люди створюють їх... принаймні, найчастіше — саме люди. Тому робити їх безправними... це, як на мене, не по-людськи.

— Ну бачиш, ми знову повернулися до питання про визначення. Що ж таке «людина» і чим таким особливим вона відрізняється від інших видів, розумних і не дуже? Що значить «поводитися по-людськи»?

Гарлан Еллісон з сусідньої парти реготнув:

— Це значить провадити боротьбу за виживання на вищому рівні! Ефективніше!

— А ти, Ненароче, теж так вважаєш?

— Я, — тихо сказав Ненарок, — вважаю, що ми навряд чи зараз вигадаємо щось нове. Визначення людини можна, подивитися в Грибниці, але якщо хочете, щоб я озвучив, прошу дуже: від інших тварин нас вирізняє спосіб формулювання думок, володіння мовою, здатність до почуттів і спосіб поведінки. Підсумовано вченими, які працювали над цим питанням трохи довше, ніж один урок.

У класі загомоніли: мало хто мав підстави та сміливість розмовляти в такому тоні з адміралом. Однак той жодним чином не виявляв невдоволення: знай усміхався собі у вуса й чекав, поки Ненарок закінчить свою думку.

А Ненарок, як на зло, не вгавав:

— І я вважаю, що Гарлан теж має рацію. Бо всі ці гучні слова про людяність, самовідданість, милосердя мало важать, коли доходить до виживання. Коли нам здається, що імпи захоплять владу над світом, ми обмежуємо їхній розвиток і практично забороняємо тих, хто має інтелект третього ступеня й вище. Коли ми винаходимо спосіб клонувати людей, нам треба негайно це заборонити або суттєво обмежити — щоб хтось не відібрав у нас того, що ми маємо. І водночас — розводимося про людяність. Але скажіть, адмірале, коли ви летіли на чолі Дірявої ескадри випалювати місячні бази люстерників — чи думали ви про людяність? Про милосердя, альтруїзм, цінність кожної розумної істоти, якою б вона не була? Хто цінніший — люстериик, який винищив одним махом кілька міст, чи клон, який винний тільки в тому, що от просто існує?

Тепер у класі вже не гомоніли — мовчали так, наче щойно дізналися про нову епідемію венеціанської лихоманки.

Тільки Оксеник виглядав цілком задоволеним.

— Чудово, — сказав він. — Олександр озвучив проблему — і проблему важливу. От і маємо основне завдання на цей триместр: визначитися з тим, що саме для вас означає «бути людяним». Від кожного чекатиму по есею, обсяг — десять тисяч знаків. З обмежень маєте тільки одне: не цитувати визначення з Грибниці. А Ненарок отримує додаткові бали за нешаблонність мислення — звісно, з вирахуванням десятки за неприпустимий тон у спілкуванні зі старшими за званням.

Поміркуй!

• Що нового було для тебе в дискусії під час уроку Оксеника? Що саме найбільше вразило?

• А що для тебе означає «бути людяним»? Свою думку обґрунтуй.

На наступні кілька днів цей урок став основною темою в розмовах між зоряними джурами. Сам Ненарок, звісно, поводився так, наче нічого особливого не сталося, та це тільки ще більше збуджувало цікавість. Фінлей, Еллісон і Росоховатський по черзі намагалися розпитати Мишка, що це, мовляв, було, — але він розводив руками. Хоча добре розумів, чому Ненарок так завівся через згадку про клонів.

Подальші уроки Оксеника виявилися не менш цікавими, хоча й не настільки сенсаційними. З понеділка він узявся розповідати про Марс — про його загадки, руїни, палаци, фрески, скарбниці — і про те, що й досі не знайдено жодного скелета, жодного зображення марсіянина. Чому? І куди поділися всі тубільці, що жили на планеті сотні тисяч років тому? Відповідей наразі не було.

Л. Квітка. Обкладинка книжки «Сапієнси»

Слухаючи його, Мишко усвідомив: якщо батьки Ненарока досліджували якийсь марсіянський артефакт, з ними справді могло статися будь-що. От просто що завгодно.

То може, питав він себе, дійсно існують причини, з яких усе це «будь-що» засекретили? Адже буває таке: хтось щось невчасно дізнається, коїть дурниці — і від того всім стає тільки гірше.

І чи мусить тоді Мишко покинути спроби розібратися в цій історії? Звісно, цікавість і всяке таке... але — чи не зашкодить він комусь, намагаючись докопатися до відповіді?

Він думав про це, доглядаючи за своєю ділянкою картоплі в саморобній оранжереї. Думав, коли вдягав скафандр і коли прав прабабчин подарунок. Думав, розв’язуючи задачки з етики для пана Паровського і пробігаючи корабельними коридорами під час традиційних щотриденних перегонів, які влаштовував пан Лі. Думав, снідаючи, обідаючи й вечеряючи,— ще й примудрявся жартувати з Фінлеєм, Шелдон і Винниченком. Знайти відповідь він, звісно ж, не зміг — але несподівано для себе зрозумів, чому Ненарок усі ці дні в школі так поводиться. Чому гризе граніт науки з ранку до ночі й намагається не витрачати часу на зайві розмови.

Планета Марс (світлина з вікіпедії)

Спершу Мишко думав, що залізне серце — попри всі запевнення лікарів — призводить до певних побічних наслідків. (Простіше кажучи, робить з нормальних людей чваньків, хай і з непоганими мізками.) Та нарешті його осяяло.

Просто Ненарок готувався до візиту на Марс. Перед ним не стояло питання, чи варто розгадувати таємницю зникнення його власного батька. Це був його останній шанс — і Ненарок збирався використати його на всі сто.

А часу в Сашка лишалося дедалі менше, адже Школа розташовувалася в зорельоті під назвою «Стріляний горобець» — у зорельоті, який стартував два тижні тому і тепер мчав до Червоної планети.

Поміркуй!

• Які враження справили на тебе прочитані розділи твору?

• Над якими питаннями ти задумався / задумалася?

• Спробуй пояснити назву повісті.

Літературознавчий клуб

Володимир Арєнєв

Автор цієї пригодницької науково-фантастичної повісті — письменник Володимир Арєнєв (1978). Це літературний псевдонім Володимира Пузія.

Народився, живе і працює він у Києві. У шкільні роки цікавився біологією, любив спостерігати за тваринами і доглядати їх, мріяв стати біологом. Але його творчий шлях визначило інше захоплення — книжки, читання.

Підлітковий інтерес до фантастики, особливо до творів Джона Рональда Руела Толкіна, спонукав до власних проб пера. Саме слова з роману цього англійського письменника стали епіграфом до першого розділу щойно прочитаної тобою повісті.

Науково-фантастична повість «Сапієнси» дістала міжнародне визнання, стала «Книгою року ВВС-2021» і потрапила до світового каталога дитячої й підліткової літератури «Білі круки». У творі письменник-фантаст відтворює життя київських школярів у майбутньому 2178 році. Головні герої повісті — Михайло Неборак та Олександр Ненарок — живуть у світі після міжпланетної війни. Цей світ сповнений науковими новинками, що можуть з’явитися і в нашому майбутньому — реактивні наплічники, розумні роботи (імпи), фродики тощо.

Хлопці стають зоряними джурами — учнями Школи зореплавства й вирушають у відкритий космос на зорельоті «Стріляний горобець». На них чекають небезпеки, вони борються з космічними монстрами — люстерниками. Водночас кожен із них починає своє детективне розслідування родинних таємниць.

Крім навичок виживання в космосі, Михайло з Олександром та однокласниками опановують і науку людського спілкування. Майстерно виписані у повісті образи вчителів. Один із них, директор, адмірал Сергій Оксеник, колишній очільник Дірявої ескадри, має прототипа в реальному житті. Під таким псевдонімом писав свої літературні твори Сергій Іванюк. Зіскануй QR-код і дізнайся про нього більше.

Якщо тебе зацікавили твори цього автора, ти можеш їх взяти в бібліотеці або прочитати, зісканувавши QR-код.

Поміркуй!

• Які дитячі захоплення Володимира Арєнєва допомогли йому стати визначним письменником?

• Уяви, що в тебе є можливість зустрітися із цим письменником. Які б запитання ти поставив / поставила йому?

• Чи доводилося тобі читати твори Толкіна — улюбленого автора-фантаста Володимира Арєнєва? Якщо так, розкажи про них.

У колі мистецтв

Володимир Арєнєв зауважує, що «...замало створити тільки текст — оживає він тоді, коли до нього допасовують ілюстрації». Ілюстрації до повісті «Сапієнси» зробила Ліна Квітка. На думку письменника, художниці вдалося навіть вийти за межі написаного і змалювати світ «Сапієнсів» саме таким, яким наразі бачать його читачі й читачки на її майстерних ілюстраціях.

Поміркуй!

• Розглянь уважно ілюстрації до твору. Чи вдалося, на твою думку, художниці відтворити авторську ідею в ілюстраціях?

Читай і досліджуй!

Виконай одне із завдань (на вибір).

1. Напиши есей на тему «Що означає бути людяним».

2. У парі з другом / подругою підготуйте творчий проєкт «Марсіанські хроніки Школи зореплавства». Для цього скористайтесь бібліотекою чи ресурсами інтернету та прочитайте другу і третю частини повісті Володимира Арєнєва «Сапієнси». А ще знайдіть інформацію про планету Марс в інтернет-джерелах, рекомендованих учителем / учителькою, або ж у бібліотеці. Презентуйте колективну творчу роботу в класі.

Підсумуй!

• Перекажи епізод із твору, що тебе найбільше вразив.

• Доведи, що «Сапієнси» — це науково-фантастична повість.

• Яким ти уявляєш світ у далекому 2178 році?

• Як ти гадаєш, які з науково-фантастичних передбачень цього твору можуть здійснитися найближчим часом?

• Що, на твою думку, означає «бути людяним»? Проілюструй свої міркування цитатами з повісті.

• Що для тебе було новим у змалюванні письменником майбутнього в повісті?

• Які запитання залишилися для тебе нез’ясованими?

• Оціни свою роботу над вивченим матеріалом за допомогою смайлика.

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись матеріалами ресурсу.