Українська література. 5 клас. Яценко

Микола Вінграновський

Ти вже знаєш поетичні та прозові твори про рідну природу. Краса зими і весни зачарувала тебе в поезіях Олени Пчілки і Павла Тичини, щемні спогади про маленьких пташеняток Цві та Рінь залишилися в тебе після прочитання казки Оксани Іваненко.

Наразі із казки Миколи Вінграновського «Гусенятко» ти довідаєшся про дружну сім’ю гусей! Цей твір, хоч і розповідає про птахів, навчить тебе цінувати надійну підтримку твоєї родини.

Гусенятко

Гусенятко розплющило одне очко, потім друге, пискнуло і — народилося. Мама подивилась на нього, вкрила його крилом і заплакала: вночі гуси мали відлітати. Вона ще мала надію, що з цього яєчка нікого не буде, — аж на і є, знайшлося: згорблене, вогке, сумне, з прилиплою шкаралупкою на дзьобику, гусенятко обсихало під маминим крилом і не знало, що двоє його братів і четверо сестричок народилися ще у травні, весною, коли й треба, а воно — восени, сьогодні.

К. Лавро. Ілюстрація до казки «Гусенятко»

Гуска думала: що робити? Летіти з дітьми через три моря і так нелегко, а це, сьоме, сьогоднішнє, куди? Під крило його не візьмеш і на спину не покладеш — упаде. А тут на дзьобі уже зима, заплава замерзне — що тоді? Зимувати з малим? А вітер, а сніг, а мороз та лід, а лисиці, тхори, куниці, кібчики, приблудні коти, собаки, а мисливці, а їсти що? Пропали...

З прощального низького сонця вилетів з дітьми гусак — летів-летів і прилетів. Діти стали чиститись.

Гусенятко визирнуло з-під маминої ноги і побачило тата. А тато побачив його.

Поміркуй!

• Розкажи про свої враження після прочитання перших рядків казки «Гусенятко».

• Які почуття сповнювали маму-гуску через появу на світ пізнього дитинчати?

Він поправив крило і сказав мамі:

— Лети повечеряй. Але дивися, не попади під літак над озиминою.

— Добре, — сказала мама. — Лечу.

— Лети по сірому. По синьому не лети. І не кричи. Над очеретом бери праворуч вище: за очеретом у засідці вже троє.

Гуска полетіла. По ній кілька разів тарахнули, чи по ній, чи по табуну. Табун сів на гніздів’я. Гусак подивився: старих гусей не було — старі літають знизу. От їм і попало. «А де ж моя?»

Гусак випростав крило, випростав друге, обдивився свої крила ще раз і склав.

Крила були в порядку. Старші діти збились докупи, поховали дзьоби до крил, грілися і поговорювали між собою.

— Як-небудь перелетимо і це море, і це, і друге, і третє, якщо не зіб’ють, — сказав їм гусак.

К. Лавро. Ілюстрація до казки «Гусенятко»

З горіхового неба стало накрапати. В гусенятка на дзьобику зависла крапелина, і в тій крапелині гусенятко роздивлялося свого тата. Мав тато і високі м’які сірі груди: гусенятко пірнуло під них, і так йому стало тепло, що воно відразу ж заснуло знову.

З поля від озимини тарахнуло, тричі тарахнуло і від очерету, діти висмикнули голови з крил і подивилися на тата:

— Летіти чи сидіти?

— Сидіть, — сказав їм гусак, хоч серце в самого забилося так, що гусенятко проснулося, вилізло з-під татових грудей, подивилося в його жовті очі і спитало:

— Чого так стукаєш своїми грудьми?

«Пропала», — подумав гусак, і цієї ж миті повітря зашуміло і, збиваючи волоття очерету, опустилася важко задихана гуска.

Поміркуй!

• Що тобі стало відомо про життя родини гусей із першої частини казки? Перекажи стисло.

• Який настрій гусей передає автор? Знайди у тексті твору слова, що підтверджують твою думку

• Чому осінь стає тривожною порою для птахів? Які зміни у природі відбуваються восени?

— Ой, — сказала вона.

— Ціла?

— Наче... Ой... Що робити?

— Бери дітей, і летіть. Я з малим лишимось тут і якось плавом будемо добиратись, доки воно підросте та стане на крила.

— Не полечу, — і її жовті, як і в тата, очі по краях взялися чорними обідками. — Буду з тобою і малим. А діти полетять з табуном.

— З яким табуном, куди? Глянь — одна молодь. Ти найстарша. От і лети. Поведеш. З малим ти не виживеш тут. Чула?

— Чула, — сказала гуска. — То що, вже збиратись?

— Збирайтесь. Надходить ніч і мряка. Підіймайтесь у мряці. Крізь мряку вас ніхто не побачить і не дістане.

— А якщо літаки?

— Тутешні літаки у мряці не літають. До ранку доберетесь до заповідника. Там сідайте сміливо і нікого не бійтесь. Підгодуйтесь. А далі від заповідника — морем. Над морем летіть низько. Над морем вас ніхто не зачепить. А там далі дивіться самі: вибирайте ночі лише дощові і темні.

— А як ти малого не доведеш і сам?

— Не бійся. Ти, головне, бережи табун і дітей. Будь хитра і обережна. А я постараюсь на весну прилетіти до вас з малим. Мале, дивися, в нас яке — тільки народилося, а вже говорить. Гусачок!

Поміркуй!

• Про які стосунки в родині гусей свідчить рішення гусака залишитися з малятком?

• Чим загрожує їм зимування? Свою думку обґрунтуй.

Гуска підійшла до гусенятка і, сколупнувши з його дзьобика шкаралупку від яйця, сказала:

— Краще б ти не родилося і не говорило...

Серед ночі гуси знялися і полетіли. Гуска повела їх крізь мряку у небо і не втрималась, крикнула щось своєму гусакові на прощання. І як тільки крикнула, — відразу ж від озимини і очерету по ній і по табуну затарахкало мокро і сліпо, як-небудь і неприцільно.

Гусак витягнув шию. Було тихо. Шепотів очерет. Потім почувся крик. Гусак дослухався. Ні, той крик був не гусячий, а людський. «Видно, попали по своєму, — подумав гусак, — вночі ж то не видно, де небо, а де земля». Гусак нагнув шию і послухав, чи дихає гусенятко.

З відльотом табуна гусак відчув, як ніч раптом поважчала і стала тиснути своєю мокрою темінню на гніздо, темінь залазила йому в спину і крила, наче хотіла сховатися в ньому і хотіла обсохнути в його пір’ї. Колись веселий, дорогий гусям очерет мовчав тепер над гусаком відчужено й вороже, і темно говорила до когось вода. Перед гніздом з рибиною в зубах випірнула ондатра, ненажерливо подивилася на гусака, бо ондатра знала — гусак лишився з малим сам. Гусак засичав на ондатру: мовляв, мало тобі риби в заплаві, а ти ще й мого гусенятка хочеш? Лише підпливи — вб’ю!

Ондатра почула це і пірнула додому. Та ненадовго. За хвилину ондатр з’явилось двоє і, малюючи вусами воду, вони стали наближатись до гусака. Гусак засичав з усіх сил, гусенятко забилося йому під живіт, під лапи, заплакало-запищало, а дощ прибував з ночі, гніздо підпливало, ставало легшим, ось-ось гніздо попливе за водою. З’явилась видра, ондатри — тікати, видра — за ними, повпірнали і ті, і та, і не стало їх більше чути.

Гусак обгорнув крилами гніздо з гусенятком і, відштовхуючись лапами об ворожу заплавну воду, вивів гніздо на струмінь ріки.

Тут гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи його лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не могло надивитись на свого зграбного тата. Раде, воно залоскотало язичком собі піднебіння, виказало татові свої криленьчата, вилізло на край гнізда й сказало:

— Тату, я хочу сполоснутися! Я сполоснусь, — і шубовснуло в воду.

Гусак затерп. Ледве втримуючи одним крилом гніздо, другим крилом він витягнув з води гусенятко і вкинув його назад у гніздо.

К. Лавро. Ілюстрація до казки «Гусенятко»

— Я тобі дам, дурне, сполоснутися! Я тобі дам! А соми, а щуки, а судаки! — і в цю мить гусака щось поронуло зубами по лапі в воді.

Гусак прожогом вискочив на гніздо. Гніздо закрутилося на бистрині у вирі. «Розпадеться гніздо — пропадем», — подумав гусак. Гніздо було нове, сьогорічне.

Назустріч, знизу, з проти води, з глибини ночі з’явились вогні, і з ними музика і вода помчала гніздо з гусаком і гусенятком на ці музичні вогні ще з більшою охотою. Вогні наближалися, і ні дощ їх не брав, ні темінь. Гусак оглянувся на береги — берегів не було.

Гусак став загрібати лівим крилом, аби подалі від оцих вогнів, розминутися б з ними! Але гніздо не слухалось, мчало на вогні, і ось вони вже перед дзьобом, музика, чорна блискуча громадина з темної ночі...

— Плигай! — закричав гусак і гусенятко випало в воду. Його жовтеньке тільце вискочило в ніч, і сам гусак ледве встиг звестися на крила — перед його носом навалювала чорна рухлива гора.

— Птиця! — закричали з баржі. — Птиця!

Гусак вже було вишугнув над баржею, та з переляку зачепився краєм крила за антену, перекрутився і впав на баржу, на вугілля. З рубки його освітили прожектори, а бортом до нього вже добирався якийсь чолов’яга, гусак заборсався, став від вугілля чорним, а чолов’яга закричав до рубки:

— Світи, світи, бо я нічого не бачу! — і навкарачки поліз по вугіллю, обмацуючи його руками й очима. Поруч з гусаком пройшли його руки і цибуляче дихання — чолов’яга поліз до носу баржі. «Пропало мале і я пропав, — подумав гусак, — щоб то було плисти під берегом, не випливати на середину...».

Баржа дрібно двигтіла проти води і везла гусака назад від ірію, від гусенятка.

І треба ж було гусакові підвести голову! Він підвів голову, щоб роздивитись, де той його розшуканець, чи вже проліз чи ні, бо в хлюпотінні води і в гулі мотора гусак нічого не чув, як чолов’яга був саме перед ним, впав на коліна і схопив обома руками гусака за шию.

Поміркуй!

• У які небезпечні пригоди втрапив гусак?

• Чому люди були такими безжальними до птаха?

• А якою була б твоя допомога гусакові?

— Єсть! Є! Ось! — і він звівся на ноги в світлі прожектора, тримаючи гусака за шию.

Гусак задихався. І тоді обома крильми зашмалив чолов’ягу по обличчю, що той упав горілиць на вугілля головою до носу баржі, а сам, з перехнябленою, скособоченою шиєю викинув крила в безнадії зіпертись на них, викинув, простелив і відчув, що крила його несуть і підіймають. Чорний, як ніч, він знову летів, тиснув грудьми темінь, і голова його теліпалась з крила на крило.

Тепер: де ж гусенятко, де саме воно вистрибнуло у воду і де ж та сама вода і над чим я лечу сам: над водою, полем, очеретами?

Гусак закричав, та з придушеного горла той крик був чутен лише йому одному. Гусак знизився й залітав колами, довго літав колами і кричав.

Та ось і вона. Вода. Солодка, добра для гусячого малого народу, вода з теплими, мілкими затоками, з літніми очеретами, де народилося його гусенятко і він сам...

Вода закрутила ним, та ні лапи його, ні крила були вже йому не підвладні, і ця недобра чорна вода несла його всю ніч до світанку, аж доки не вдарився об металеву сітку перед греблею ГЕС1.

1 ГЕС — гідроелектростанція (перетворює енергію води на електроенергію).

Гусак поворухнув шиєю — в шиї щось хряснуло, але не дуже, і він спробував впірнути. Впірнув, побачив верховодку, дзьобнув одну і другу: верховодки пішли непогано. Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду — крило заболіло, запекло, наче сперся він ним не на воду, а на вогонь. «Пропало крило, — подумав собі гусак і тоскно глянув на верхів’я ріки, де мало бути гусенятко. — Де воно там, і де його шукати, і з якого берега?»

Зімлілими, наче не своїми лапами, гусак відштовхнувся і поплив вверх по ріці. З шлюзу поволеньки висунувся ніс ще однієї баржі з вугіллям, гусак пірнув і замолотив під водою до берега наскільки хватило повітря. А коли повітря не стало і він випірнув і з баржі накричали: «Птиця!» — гусак ударив крильми об хвилю й, не вірячи собі, полетів, важко, згорблено, орючи дзьобом, але полетів!

К. Лавро. Обкладинка книжки «Гусенятко»

З берега, від спорожнілих дач, йшло троє брезентових рибалок. Помітивши гусака, вони підняли спінінги і засвистіли, заататакали на нього, гусак розгубився, заметляв шиєю і впав на воду. Крила його вже не тримали. Одним оком гусак косився на середину ріки на баржу, другим пас рибалок.

Човнів у рибалок не було, вода холодна — не полізеш, зате у їхніх руках були спінінги. І ось біля гусака зачали золотесенько вибухати блешні, рибалки будь-що, а хотіли піймати гусака на блешню. Гусак пірнав, випірнав, ухилявся від блешень і так і сяк, один із рибалок так той прямо був таки майже снайпер — його блешня висвистувала у гусака перед очима все ближче, ближче і раптом точно упала йому на дзьоб — каюк! — але гусак родився в щасливій сорочці, бо блешня тільки ковзнула по дзьобу і ляпнулась разом із своїми гаками у воду. Тоді гусак зібрав свої крила наче в одне, і вже не бачачи куди і що, а лиш би відірватися від своєї погибелі, темно і тяжко злетів. Вслід йому загуділа баржа і плюнув на небо спінінговий снайпер.

Гусак насилу підгрібав під себе повітря і, витріщивши очі, дивився-шукав, де б це його сховатися. На його щастя згори, з верхів’я, засірів лозовистий острівець...

На острівці гусак допався до іржавого лозиного листя та кори, потім ліг на пісок і став тихо зализувати зболіле крило...

А гусенятко? Рай та й годі! Як тільки тато крикнув йому — плигай! — і воно вискочило з гнізда в іскристу чорноту і чорна рухлива громадина боком тернулася в бік гусенятка і хвиля схопила й потягла його в ніч — рай!.. Плинучий темний шовк води обгорнув його жовтеньке карапузеньке тільце. Все темне! Не видно ні себе, ні тата перед собою, один тільки дощик січе тебе по головці.

Гусенятко підпливло до човна, обпливло його, вибрало під його боком затишне місце і задрімало. І наснилось йому, що воно вже велике, живе серед гусей, і гуси на нього кричать, і рай його скінчився...

«Здрастуй, дурне». — «Та я не дурне, я дике». — «Ну, раз дике, то йди до мене, не бійся, я сталевар, а це моя жінка Валя і троє моїх синів, вони теж сталевари. Я в бочку тебе на ніч посаджу біля сарая, щоб тебе, часом, ніхто не зобидив, щоб тебе наші гуси не били». — «Оце подивися, яка в мене шия гарна, ну як в старого гусака. Погрій мене». — «А чого ж, іди за пазуху». — «Та я замурзане, от!» — «Дивися, Валю, як воно у мене за пазухою сидить. Заснуло. Ніжкою дрібає, мабуть, сниться йому, що пливе. Валю, та виключи той телевізор, бо прокинеться. Ти диви, як воно до тебе притулилося...» — «Тату, віддайте гусенятко нам. Нащо воно вам? У вас свої гуси є». — «Так у нас домашні». — «То віддайте його нам, тату!» — «А де ж ви його держати будете, на балконі? Та і діти у вас такі, що замучать його в перший вечір...».

Сизим інеєвим досвітком хтось наче ішов. Гусенятко хотіло виглянути з бочки, але не дострибнуло. Тоді воно спробувало крило, одне і друге, а потім уже обидва і вистрибнуло на бочкове ребро: худий, облізлий, довгий, городом від води по картоплянім бадилищі до гусенятка йшов сірий тато.

Поміркуй!

• Чому гусенятко розуміє мову людей?

• Яким є ставлення родини сталевара до знайденого гусенятка? Про які риси характеру людей це свідчить?

• Порівняй поведінку людей на баржі, рибалок і сталевара. Чому вони по-різному ставляться до птахів?

Ти вже вмієш знаходити в художніх творах епітети, метафори й порівняння — художні засоби, за допомогою яких письменник/письменниця увиразнює основну думку твору.

У казці М. Вінграновського «Гусенятко» теж є засоби художньої виразності. Знайди їх у тексті твору та поясни образне значення.

Мовна скарбничка

У казці «Гусенятко» письменник для зображення природи використовує назви рослин, тварин і риб, зокрема таких:

Очерет — багаторічна рослина, що росте на болотистій місцевості або поблизу водойм.

Лози — народна назва верби.

Ондатра — невелика тварина, яка живе поблизу водойм, має блискуче густе коричневе хутро, ловить рибу.

Видра — хижа тварина, більша за розміром за ондатру, яка добре плаває і пірнає, ловить рибу й дрібних тварин поблизу водойм, може ходити по суші на великі відстані.

Щука — хижа риба, що живе у прісних водоймах, має гострі зуби.

Сом — велика хижа риба, яка має вуса, завдяки яким може легко орієнтуватися в мулі на дні водойм.

Судак — хижа риба, яка може жити і в прісній, і в морській воді.

Верховодка — маленька рибка, яка живе на поверхні води річок.

Літературознавчий клуб

Микола Вінграновський

Микола Вінграновський (1936-2004) був багатогранною особистістю — поетом, прозаїком, кінорежисером, актором, сценаристом.

Народився митець на Миколаївщині, у містечку, що нині називається Первомайськ. Це безмежні степи й далекі обрії Півдня України, споконвічні землі Війська Запорозького.

Виростав хлопець веселим, допитливим, спостережливим. Учився охоче, багато читав, грав у шкільному театрі. Мав неабиякі акторські здібності. Тому і продовжив навчання в Київському державному інституті театрального мистецтва. Студентом зіграв кілька головних ролей у кіно і став кінозіркою.

Але все ж література приваблювала М. Вінграновського більше. Уже перші, ще студентські його вірші полонили читачів/читачок своєю щирістю, образністю, патріотизмом. Поет сміливо утверджував право українського народу на свободу, незалежність. За це радянська влада переслідувала письменника. Проте він зберіг вірність своїм переконанням.

Видання для дітей М. Вінграновського (обкладинки книжок)

Понад усе Вінграновський захоплювався подорожами Україною — до мальовничих, тихих річок, озер, у ліси. Також дуже турботливо ставився до своєї сім’ї, до рідні, часто відвідував родичів. В останні роки свого життя під Києвом збудував на власні кошти храм.

М. Вінграновський любив дітей — за їхню щирість, безпосередність, доброту, веселу, непосидючу вдачу. І так само ставився до природи, яка в його творах живе, дихає, співає. Умів письменник відчувати душі тварин, птахів, і навіть рослин.

М. Вінграновський із сином Андрійком

У більшості дитячих віршів митець змалював картини природи рідної України. У казці «Гусенятко» постає дивовижний світ пташиного життя, що так схоже на людське. Читач/читачка бачить радощі й тривоги гусиної родини. Гуска й гусак — справжні люблячі батьки. Заради гусенятка, що народилося надто пізно, вони йдуть на будь-які випробування, ризикують життям. А все ж рятують маля.

Герої твору — дружна родина, у якій панує любов і взаємоповага. Автор прагне донести до читачів/читачок думку про те, що багатьом людям варто було б навчитися у цих птахів милосердя, доброти, вірності, відповідальності за свою родину. Тоді світ неодмінно стане щасливішим.

Літературознавчий словничок

Ідея твору — основна думка про змальовані у творі події, явища, яку автор/авторка доносить читачеві/читачці.

Ти вже вмієш стисло переказувати літературні твори. Для цього ти навчився/навчилася виділяти в них основну інформацію та розуміти, про що розповідає автор/авторка.

Визнач тему та ідею казки Миколи Вінграновського «Гусенятко».

У колі мистецтв

Яскравим свідченням високої майстерності зображення птахів у творах живопису є картини Киріака Костанді «Гуси» та Петра Нілуса «Поле з гусями». Художники ніби вловлюють мить гармонії, що поєднує людину і природу. Так, на полотні К. Костанді головними героями є гуси — трохи кумедні свійські птиці. Художник передає красу тихого теплого вечора, коли родина гусей поважно і неквапливо повертається додому. На задньому плані картини ледве видніється, майже зливаючись зі зблисками останніх променів сонця, постать малої пастушки.

Образ осінньої природи створено на картині П. Нілуса «Поле з гусями». Постаті сіро-білих гусей, що вже збираються у вирій, зливаються з пожовклою на полі травою та безмежним простором холодного осіннього неба.

К. Костанді. Гуси

П. Нілус. Поле з гусями

Поміркуй!

• Роздивися картини П. Нілуса та К. Костанді. Яке враження справили на тебе ці полотна?

• Зверни увагу на те, як по-різному зображують художники птахів. Що прагне передати кожен із митців?

• Яку пору року змальовує П. Нілус на картині «Поле з гусями»? Порівняй зображену художником природу з описаною у казці М. Вінграновського «Гусенятко».

• Які кольори у змалюванні природи переважають в літературному творі, а які — на картині? Який настрій відтворюють художник і письменник?

Читай і досліджуй!

Тема гармонійного співіснування природи й людини є надзвичайно актуальною. Задля власного внеску в збереження довкілля пропонуємо тобі виготовити рекламний плакат або ж створити відеоролик про важливість охорони природних ресурсів Землі, її тваринного і рослинного світу.

Презентуй своє напрацювання однокласникам/однокласницям — розмісти його на спеціальному стенді у своїй школі або ж у будинку, в якому ти мешкаєш.

Допоможи птахам! Ти можеш виготовити для них шпаківні або ж годівнички та кожного дня насипати туди зерно чи крихти хліба.

Підсумуй!

• Які епізоди казки М. Вінграновського «Гусенятко» тобі найбільше сподобалися? Перекажи один із них.

• Яка тема та ідея цього твору?

• Чи все тобі було зрозумілим під час роботи над цим літературним твором? Які питання залишилися для тебе нез’ясованими?

• Як ти оцінюєш свої знання матеріалу цього розділу підручника?

Читацьке дозвілля

Цікаво і змістовно організувати своє читацьке дозвілля ти зможеш, скориставшись QR-кодом.