Література (українська та зарубіжна). Частина 1. 6 клас. Яценко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Микола Вороний

Ти вже знаєш, що найдавнішими українськими книгами були літописи. У них описано діяння давно минулих літ, ще княжих часів Київської Русі. Одну таку оповідь покладено в основу поеми Миколи Вороного «Євшан-зілля», яку ти наразі прочитаєш.

Мовна скарбничка

Читаючи твір про давні часи, зверни увагу на слова та вирази, що тобі можуть бути невідомі. Запам’ятай їх значення.

Зацурати — цуратися, триматись осторонь, уникати.

Ясир — так тюркські народи називали бранців, полонених.

Гудець — народний співець, волхв, мудрець-віщун.

Шугати — літаючи, швидко пересуватися.

Сповиток — тут: згорток.

Бадилля — стебла і листя рослини.

Твар (застаріле слово) — обличчя.

Сперти груди — важко дихати комусь від сильних переживань.

Євшан-зілля

(Скорочено)

В давніх літописах наших

Є одно оповідання,

Що зворушує у серці

Найсвятіші почування...

І воно живить надію,

Певну віру в ідеали

Тим, котрі вже край свій рідний

Зацурали, занедбали...

***

Жив у Києві в неволі

Ханський син, малий хлопчина,

Половецького б то хана

Був улюблена дитина.

Мономах, князь Володимир,

Взяв його під час походу

З ясирем в полон і потім

При собі лишив за вроду.

Оточив його почотом

І розкошами догідно —

І жилось тому хлоп’яті

І безпечно, і вигідно.

Час минав, і став помалу

Рідний степ він забувати,

Край чужий, чужі звичаї

Як за рідні уважати.

Поміркуй!

• Про які часи йдеться в поемі «Євшан-зілля»?

• Які історичні постаті згадує автор?

Та не так жилося хану

Без коханої дитини.

Тяжко віку доживати

Під вагою самотини.

Зажурився, засмутився...

Вдень не їсть, а серед ночі

Плаче, бідний, та зітхає,

Сну не знають його очі.

Ні від кого він не має

Ні утіхи, ні поради.

Світ увесь йому здається

Без краси і без принади.

Поміркуй!

• Як переживає хан розлуку з рідним сином?

• Завдяки чому хан сподівається повернути свого сина?

Кличе він гудця, до себе

І таку держить промову,

Що мов кров’ю з його серця

Слово точиться по слову:

«Слухай, старче, ти шугаєш

Ясним соколом у хмарах,

Сірим вовком в полі скачеш,

Розумієшся на чарах.

Божий дар ти маєш з неба

Людям долю віщувати,

Словом, піснею своєю

Всіх до себе привертати.

Ти піди у землю Руську —

Ворогів наших країну, —

Відшукай там мого сина,

Мою любую дитину.

Розкажи, як побиваюсь

Я за ним і дні, і ночі,

Як давно вже виглядають

Його звідтіль мої очі.

Заспівай ти йому пісню

Нашу, рідну, половецьку,

Про життя привільне наше,

Нашу вдачу молодецьку.

А як все те не поможе,

Дай йому євшана-зілля,

Щоб, понюхавши, згадав він

Степу вільного привілля».

І пішов гудець в дорогу.

Йде він три дні і три ночі,

На четвертий день приходить

В місто Київ опівночі.

Крадькома пройшов, мов злодій,

Він до сина свого пана

І почав казати стиха

Мову зрадженого хана.

Улещає, намовляє...

Та слова його хлопчину

Не вражають, бо забув він

Вже і батька, і родину.

І гудець по струнах вдарив!

Наче вітер у негоду,

Загула невпинна пісня —

Пісня вільного народу...

Наче лагідна молитва,

Журно пісня та лунає.

Ось її акорд останній

В пітьмі ночі потопає...

Але спів цей ніжний, любий,

Ані перший, сильний, дужий,

Не вразив юнацьке серце, —

Він сидить німий, байдужий.

Т. Кущ. Ілюстрації до поеми «Євшан-зілля»

І схилилася стареча

Голова гудця на груди —

Там, де пустка замість серця,

Порятунку вже не буде!..

Але ні! Ще є надія

Тут, на грудях в сповиточку!..

І тремтячими руками

Роздирає він сорочку,

Із грудей своїх знімає

Той євшан, чарівне зілля,

І понюхать юнакові

Подає оте бадилля.

Що ж це враз з юнаком сталось?

Твар поблідла у небоги,

Затремтів, очима блиснув

І зірвавсь на рівні ноги.

Рідний степ — широкий, вільний,

Пишнобарвний і квітчастий —

Раптом став перед очима,

З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди...

Все це разом промайнуло,

Стисло серце, сперло груди.

«Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!» —

Поміркуй!

• Який вибір робить син хана?

• Що для нього є найбільш цінним?

Так він скрикнув, і в дорогу

В нічку темну та пригожу

Подались вони обоє,

Обминаючи сторожу...

* * *

Україно! Мамо люба!

Чи не те ж з тобою сталось?

Чи синів твоїх багато

На степах твоїх зосталось?

Чи вони ж не відцурались,

Не забули тебе, неньку,

Чи сховали жаль до тебе

І кохання у серденьку?..

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить, —

Шлях у край свій повороту?!

Поміркуй!

• Яке враження справила на тебе поема?

• Які рядки твору викликали в тебе найбільші хвилювання?

• Чому хлопець почав забувати рідний край?

• Як хан переживав розлуку з сином? Як це характеризує його як батька? За допомогою яких художніх засобів поет описує душевний стан хана?

• Які якості має гудець, судячи із ханової характеристики? Зверни увагу що використано приховані порівняння (порівняння в орудному відмінку). Знайди їх і з’ясуй символічне значення кожного з них.

• За змістом твору поясни, символом чого є євшан-зілля.

• Якою буде твоя відповідь на запитання автора в останніх рядках поеми?

Літературознавчий клуб

З давніх-давен у степах на південно-східних кордонах Русі жив великий кочовий народ половці. В одному з половецьких переказів ішлося про те, як хан повернув через багато літ свого сина з руського краю додому за допомогою аромату євшан-зілля. Так половці називали полин. Ця гірка трава з гостро-холоднуватим запахом буйно розростається у степах.

Степовий полин

Давно вже зникли половці, забулася навіть їхня мова. А переказ зберігся. Завдяки тому, що він згаданий у Галицько-Волинському літописі під 1201 роком.

Хоч половці й ворогували з русичами, але їхній переказ припав нашим предкам до душі. Адже любов до рідної землі — почуття священне і близьке для всіх народів. Крім того, українці теж оселилися в тих самих степах і заснували козацьку Запорозьку Січ, Український народ вважає євшан-зілля символом Батьківщини і пам’яті про предків.

Повернення втраченої національної пам’яті завжди було й є вкрай важливим для нашого народу. Бо загарбники весь час намагаються знищити цю пам’ять, щоб українці та українки забули свої корені, зреклися Батьківщини та рідної мови.

Микола Вороний

Символічний образ євшан-зілля часто згадується у художніх творах. Не випадково, що до літописного патріотичного сюжету звернувся у своєму творі й Микола Вороний (1871-1938). Справі відродження і звільнення України він присвятив усе своє життя.

Народився майбутній письменник на неозорих січеславських степах біля Дніпрових порогів. Справжнім українцем виховав хлопчину його дід Павло. Попри те, що 25 років прослужив у російській армії, він не зрікся своїх коренів — усе життя розмовляв тільки українською.

Письменник мав славних предків. Ного прапрадід був ректором Києво-Могилянської академії — першого університету в Східній Європі.

Змалку хлопчина захоплювався літературою і театром. Зачитувався творами Тараса Шевченка, Фенімора Купера, Жуля Верна. Сам почав писати вірші. Зі шкільних років включився в підпільний український рух, організував гурток, читав і поширював нелегальну літературу. За це юнака було виключено зі школи і заборонено продовжувати навчання в Російській імперії. Вороний емігрував за кордон і здобув вищу освіту в престижних Віденському і Львівському університетах. Оселився в Галичині, яка тоді належала до Австро-Угорської імперії.

Молодий поет потоваришував з І. Франком, працював у Науковому товаристві імені Т. Шевченка, був режисером театру «Руська бесіда».

Повернувшись у Наддніпрянщину, митець продовжив творчу діяльність. Брав активну участь в Українській революції 1917 року, став одним із засновників Центральної Ради — першого українського парламенту. З його піснями козаки армії УHP ішли у бій. Зокрема, дуже популярною в ті роки і пізніше у лавах УПА була його пісня «За Україну, за її волю!». Більшовицький режим не пробачив письменникові незламного українства. Вороного неодноразово арештовували, а згодом стратили.

У незалежній Україні його творчість, заборонену російськими загарбниками, було повернуто нашому народові. Сьогодні вона знову надихає український народ.

Поміркуй!

• Доведи, що М. Вороний був справжнім патріотом.

• Як ти розумієш метафору: «Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде»? На підставі чого гудець зробив такий висновок про душу ханського сина?

• Чому саме аромат євшан-зілля пробудив половецьке серце хлопця?

• Основну частину поеми можна умовно поділити на шість епізодів. Добери з тексту чи придумай заголовки до епізодів поеми, а також до її вступу та заключної частини.

• Який, на твою думку, епізод у сюжеті твору є кульмінаційним, тобто вирішальним, найбільш напруженим? Свої міркування обґрунтуй. Яку роль у цьому епізоді виконують епітети?

• Сформулюй ідею твору. Знайди і процитуй строфу, що найповніше її розкриває.

Літературознавчий клуб

У літературі розрізняють три роди — епос, лірику і драму. Порівняймо для прикладу вже вивчені тобою твори. Так, «Чарівні окуляри» В. Нестайка або ж «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена — це епічні твори, бо в їх основі сюжет — розповідь про певні події та їх учасників / учасниць: Васі Богданця, Ромки Черняка, Маргарити Степанівни та інших у повісті-казці українського письменника; Тома Сойєра, Гекльберрі Фінна, Беккі Тетчер в автобіографічній повісті американського письменника. Характери героїв / героїнь насамперед розкриваються через їхні вчинки. Найчастіше такі твори пишуть прозовою мовою. А от «І досі сниться...» українського поета Т. Шевченка чи «Моє серце — в верховині...» шотландського поета Р. Бернса — твори ліричні. Бо в них ідеться про почуття й переживання ліричних героїв. Такі твори переважно пишуть віршовою мовою.

Нерідко різні літературні роди можуть зближуватися. Тоді з’являються суміжні форми. Якщо поєднуються ознаки епосу (розповідь про події, вчинки героїв / героїнь) і лірики (розкриття почуттів і думок персонажів), то такі твори називають ліро-епічними. Серед суміжних жанрових форм найчастіше трапляються ліро-епічні поеми.

Яскравий приклад ліро-епічної поеми — «Євшан-зілля» М. Вороного. Це великий віршований твір про важливі події в людському житті. Водночас автор розкриває почуття й думки героїв, особливо хана й гудця.

Одна з характерних рис ліро-епічних творів — наявність ліричних відступів. У поемі «Євшан-зілля» ліричними відступами є її вступна і заключна частини. Це звернення автора до читачів / читачок з метою донести до них провідну ідею твору.

Поміркуй!

• Що таке ліро-епос?

• Чому «Євшан-зілля» за жанром є саме ліро-епічною поемою?

• Розкрий зміст ліричних відступів у творі.

• Назви відомі тобі ліричні та епічні твори українських і зарубіжних письменників.

Літературознавчий словничок

Ліро-епічний твір — художній твір, у якому поєднано епічне й ліричне змалювання життя (сюжет і розгортання почуттів).

Ліро-епічна поема — великий, переважно віршований твір, у якому змальовано значні події і яскраві характери, а також подано роздуми й переживання героїв / героїнь.

Ліричний відступ — уривки, у яких автор / авторка розкривають свої почуття й думки з приводу зображуваного у творі.

Читай і досліджуй!

«І золота клітка для пташки — неволя», — говорить приказка. Саме в такій золотій клітці опинився син половецького хана та не задумуючись змінив її на волю у своєму рідному краї.

Проведи невеличке дослідження: добери інші приказки і прислів’я, суголосні з головною думкою поеми «Євшан-зілля». Це будуть короткі влучні повчальні вислови про волю, незалежність, любов до рідного краю. Запиши не лише ті, що тобі вже відомі, а й ті, які тобі скажуть рідні або близькі люди, або ж звернися до інформаційних джерел.

У колі мистецтв

Майже половина України (приблизно 48 % її території) розпросторилась у степовій природній зоні. Тому степ оспівано в нашому фольклорі, літературі, живописі.

Одним із неперевершених майстрів степового пейзажу був український художник грецького походження Архип Куїнджі. Він народився й виріс у приазовських степах біля Маріуполя. Митець любив і тонко відчував степ і у багатьох своїх творах його опоетизував.

Картина «Степ» — один із шедеврів А. Куїнджі. Безкрайній степ, тільки-но закучерявилась ніжна весняна зелень. Небо ще сірувате, досвітнє. По землі гуляє ранковий вітерець і трава хвилями стелиться за обрій. Вражає неозорість, привілля цього світу. Виникає відчуття, що степ ніби рухається, колишеться, навіть відчувається повівання вітру. Оце і є диво справжнього мистецтва!

А. Куїнджі. Степ

Поміркуй!

• Роздивись картину А. Куїнджі «Степ». Розкажи про свої враження у класі.

• Чи допомогла тобі картина уявити місце подій поеми М. Вороного?

• Чи вдалося художнику передати красу степового пейзажу? Поділися своїми міркуваннями.

• Пригадай, репродукції яких полотен А. Куїнджі тобі вже траплялися на сторінках підручника української літератури. На які особливості художньої манери цього художника ти звернув / звернула увагу?

Підсумуй!

• Над якими питаннями допомогла тобі замислитися поема «Євшан-зілля»? Чи спадали вони тобі на думку раніше?

• Підготуй виразне читання епізоду поеми, який справив на тебе найбільше враження.

• Ще раз дай відповідь на прикінцеве запитання автора. Чи змінилися твої міркування щодо того, що є тим символічним «євшан-зіллям», яке допомагає зараз багатьом українцям та українкам пригадувати, пробуджувати свою національну свідомість?

• Чи виникло в тебе бажання прочитати поему повністю? Якщо так, зіскануй QR-код.

• Що для тебе залишилося незрозумілим під час роботи над цим літературним твором?

• Оціни свої роботу над поемою М. Вороного «Євшан-зілля» за допомогою смайлика.