Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Міляновська
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Давньогрецький театр
Як епос у VII столітті до н. е. поступився поезії, так і поезія у V столітті до н. е. відійшла на другий план із розквітом давньогрецького театру. Він став одним із найбільших надбань європейської та світової культури.
Драма як театральне мистецтво найбільшого розквіту набула у V столітті до нашої ери в одному з наймогутніших міст Давньої Греції — Афінах.
Головними жанрами у давньогрецькому театрі стали трагедія і комедія. У них поєдналися властива для епосу розгорнута дія, емоційність сольної меліки і видовищність меліки хорової.
Основою побудови драматичного твору стали діалоги. Їх використання було започатковане в епосі (зокрема, у творах Гомера) та в урочистих піснях (діалоги між двома хорами або хором та заспівувачем).
Походження афінського театру
Витоки давньогрецької драми сягають кінця III тисячоліття до н. е., коли в Мікенах та в багатих містах острова Крит влаштовувалися велелюдні святкові видовища. Під час археологічних розкопок було знайдено глиняний посуд із зображеннями святкових процесій, музикантів і танцюристів. Настінний розпис будинків зберіг зображення глядачів, які сидять на підвищеннях перед площадкою, що нагадує театральну.
У давніх містах Криту було виявлено і самі площадки, оточені на зразок сучасних стадіонів місцями для глядачів (на 500 і більше місць). На жаль, це прадавнє театральне мистецтво зникло разом з ахейською цивілізацією, яку знищили дорійці.
Витоками власне афінського театрального дійства стали святкові обряди, пов’язані з давнім культом бога виноградарства Діоніса. Слово театр учені вважають дуже давнім і тлумачать як місце для вшанування Діоніса.
Із VI століття до н. е. театром називали місце, призначене для виконання хорами урочистих пісень на честь бога Діоніса та для інсценізацій, пов’язаних із ним міфів.
Діоніс (фрагмент розпису на давньогрецькій вазі, 400 рік до н. е.)
Культ бога виноградної лози і покровителя простолюду вшановували на святах, які називали Діонісіями. Їх проводили декілька разів на рік. Урочистою частиною релігійного культу керували жерці, і полягала вона у виконанні гімнів про страждання Діоніса.
Народні гуляння, які можна порівняти з карнавалом або вертепом, також були важливою складовою Діонісій. Юрми селян уславлювали воскреслого бога. Переодягнувшись у цап’ячі шкури, вони зображували лісових та гірських божеств родючості й інсценізували міфи про Діоніса, супроводжуючи дію піснями і танцями.
Під час обряду в жертву богові приносили цапа. До речі, саме слово трагедія перекладається з давньогрецької як пісня цапів.
Із часом діонісійське дійство, яке побутувало впродовж VIII - VI століть До н. е., почало втрачати зв’язок з міфами про бога Діоніса. Давні греки оспівували в хорах уже й інших міфологічних персонажів і навіть героїв-співвітчизників. Народне дійство, запозичивши в епосу і лірики найяскравіші риси, у V ст. до н. е. переросло в афінський театр.
Для тих, хто хоче знати більше
Образ бога Діоніса й справді є не тільки одним із найпопулярніших, а й одним із найтрагічніших у грецькій міфології. Його батьками були верховний бог Зевс та смертна жінка Семела. Громовержець Зевс приходив на побачення до своєї коханої у вигляді смертного чоловіка.
Гера, ревнива дружина Зевса, вирішила помститися суперниці. Вона підмовила вагітну Діонісом жінку попросити Зевса, щоб він явив їй усю свою велич і блиск.
Зевс виконав бажання Семели і жахнувся: він забув, що його кохана — проста смертна, і спопелив її своїми блискавками. Громовержець устиг врятувати недоношене дитя. Та Гера почала переслідувати сина своєї суперниці й наслала на нього безумство.
Син Зевса поневірявся на чужині та, зрештою, зазнав жахливої смерті, роздертий на шматки титанами. Але Діоніс воскрес і став заступником людей, даруючи їм радість і життєву наснагу.
Основні жанри давньогрецької драми
Театр відігравав величезне значення в житті давніх греків і мав неабияку підтримку держави та меценатів. Для постановок виділяли величезні кошти на костюми, декорації та сценічні ефекти. Давньогрецькі вистави поєДнували в собі спів, Декламацію, танці й музику. Причому поети були й авторами, і постановниками, й акторами.
Трагедія і комедія як Драматичні жанри сформувалися в Давній Греції у V столітті до нашої ери. Давньогрецьким трагедіям були притаманні серйозність, урочиста декламація, монументальність образів та пишне вбрання. Катастрофічність подій і сила характерів героїв вражали уяву тогочасних глядачів. У комеДіях все підпорядковувалося нестримній стихії сміху: жарти, пародії, а замість театральних костюмів — кумедне лахміття.
В Афінах у V-IV століттях до н. е. трагедія вважалася найдосконалішим літературним жанром. Її шанували більше, ніж комедію, оскільки, на думку греків, страждання героїв твору викликало в глядачів чимале психологічне потрясіння — катарсис1 - і таким чином очищувало їхні душі. Також величні образи героїв трагедій ставали для афінян взірцями мужності й незламності перед важкими ударами долі.
Без вистав не обходилося жодне свято. У кожному місті був свій театр, а професійних акторів, яких називали майстрами Діоніса, дуже шанували. Видатні актори вважалися недоторканними навіть під час війни. Траплялися випадки, коли вони ставали видатними політичними діячами, виконували особливо важливі посольські доручення.
Літературний коментар
Організація дії в давньогрецькій трагедії
Класичний грецький театр — це споруда під відкритим небом. У театрі для більшої видовищності та сильнішого емоційного впливу використовували різноманітні машини, за допомогою яких актори могли «літати» в повітрі та «провалюватися» в безодню.
Давньогрецький театр Діоніса в Афінах (гравюра-реконструкція XIX століття)
Спеціальні пристрої створювали звукові ефекти (шум хвиль, вітру, гуркіт грому) та забезпечували воду, дим і вогонь.
Початково в давньогрецькій трагедії провідну роль відігравав хор, який складався з хорватів та заспівувача — корифея. Хор знайомив глядачів із розвитком сюжету твору, оплакував численні нещастя, що ставалися під час розвитку дії, радів перемогам героїв, коментував усе, що відбувалося на сцені. Поступово роль хору зменшилася, але він залишився обов’язковим персонажем давньогрецького театру.
1 Катарсис (з давньогрецької) — очищення, оздоровлення, просвітлення.
Грецький театр спершу був театром одного актора. Другий і третій актори були введені пізніше відповідно Есхілом і його сучасником Софоклом. Інколи на сцені з’являлися ще й ляльки, якими підміняли на певний час людину. Мати чотирьох акторів вважалося марнотратством.
Акторами могли бути тільки чоловіки, тому жіночі ролі доручали юнакам. Під час вистави використовували трагічні маски. Щоб передати почуття персонажа без використання міміки, актори мали володіти неабиякою майс терністю з декламування і виразної пластики рухів. Самих масок-настроїв, що відображали психологічний стан героїв трагедії (страждання, страх, злоба), налічувалося до 28. До того ж маски, які закривали не тільки обличчя, а й усю голову, фарбували в певний колір, що також мало символічне значення: червоний означав гнів, жовтий — хворобу і т. под.
Бронзова акторська маска для виступів у трагедіях (IV століття до н. е.)
Ще одним завданням маски було підсилення голосу актора, що досягалося її особливою будовою. Щоб поновити порушену пропорцію між головою (маска значно збільшувала її) і тілом актора, Есхіл увів котурни (взуття на дуже товстій підошві, часом із підставками), що могли збільшити зріст актора навіть на 25-30 см.
До акторів висувалися високі вимоги: вони повинні були мати гучний голос, чітко декламувати, вміти танцювати і грати на музичних інструментах.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ДРАМА ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ РІД
Драматичні твори призначені для сценічного втілення і створюються передусім для театрів. Тому автори, працюючи над твором, ураховують сценічні та акторські можливості. Якщо в романі письменник може вивести багато персонажів, розтягнути тривалість дії на роки, переносити її в різні куточки планети, то в драматичному творі, погодьтеся, зробити це важко.
Слово драма в перекладі з грецької означає дія. Драма як літературний рід відрізняється від епосу й лірики тим, що події та характери розкриваються через дію і розмови дійових осіб, а не через авторські описи.
Найбільше навантаження в драматичних творах несуть монологи і діалоги, у яких персонажі можуть висловлювати душевні переживання, своє ставлення до зображуваних подій та до інших дійових осіб. Наприклад, у трагедії Есхіла «Прометей закутий» Зевс не з’являється жодного разу, але у нас уже з перших сторінок твору виникає до нього певне ставлення завдяки характеристиці, яку йому дають герої твору, а не автор. Особа автора ніби відсутня, і здається, що дія розгортається сама по собі.
Есхіл
(525-456 роки до н. е.)
Видатний давньогрецький драматург Есхіл жив в епоху небувалого культурного та політичного підйому міста-держави Афіни. У VI столітті до н. е. відбулися серйозні реформи, які зміцнили становище селян та ремісників і змусили аристократію поступитися багатьма інтересами. В Афінах завдяки зміні порядків почали активно розвиватися ремесла, сільське господарство, торгівля, мистецтво. Тиран Гіппій зробив спробу зосередити у своїх руках усю владу, однак був скинутий у 510 році. Таким чином, в Афінах встановилася (і в V столітті до н. е. зміцніла) рабовласницька демократія.
Проте афінська демократія зазнала серйозних випробувань. У VI столітті до н. е. в Азії сформувалася могутня перська держава, яка спочатку захоплювала грецькі міста, розташовані в Малій Азії, а пізніше — міста материкової Греції. Жителі завойованих міст потерпали від важких податків, і у 500 році почалися повстання, які перси жорстоко придушували. Наприклад, місто Мілет, що брало найактивнішу участь у повстаннях, було зруйноване, а мешканці або вбиті, або продані в рабство.
Ці події справили гнітюче враження на греків. Проте напади персів у 490, 480 і 479 роках були відбиті, що сприяло особливому патріотичному піднесенню афінян, які героїчно боролися за свою незалежність і демократію. Ці важливі історичні події вплинули на формування світогляду Есхіла.
Про життя Есхіла відомо мало. Народився він у 525 році до н. е. недалеко від Афін у містечку Елевсін. Він був сучасником подій, пов’язаних із поваленням тиранії Гіппія, і як воїн брав участь у найважливіших битвах греко-перських воєн. Воювали також і брати Есхіла, один із яких загинув.
Існує легенда, що Есхілові, коли він був ще хлопцем, доручили стерегти батьківський виноградник. Проте юний сторож заснув, уві сні до нього прийшов сам бог виноградарства Діоніс і наказав йому писати трагедії. Цей сон нібито визначив подальше театральне майбутнє Есхіла. Перший виступ Есхіла як поета-трагіка відбувся на змаганнях митців під час Діонісій у 500 році, але перемогу він здобув аж через 16 років — у 484 році до н. е. Відтоді він перемагав як автор трагедій у драматичних змаганнях усі наступні 12 років.
Есхіл став першим автором, чиї твори збереглися. Відомо, що він написав 70 трагедій, але з його творчої спадщини повністю вціліли лише одна трилогія, чотири окремі трагедії та понад чотириста фрагментів. У своїх творах митець уславлював справжніх патріотів, оспівував свободу та особливу увагу приділяв проблемам справедливості й деспотії.
Афінський воїн (фрагмент розпису на давньогрецькій вазі, V століття до н. е.)
Есхіл був автором багатьох сценічних нововведень, які поліпшили видовищність трагедії. До Есхіла трагедія існувала як літературна обробка міфів і обрядів, що стосувалися культу Діоніса, та як хоровий твір, виконуваний біля жертовника. Есхіл звільнив трагедію від релігійного дійства. У театрах Афін він почав ставити трагедії, сюжетно не пов’язані з культом бога Діоніса.
Есхіл акцентував увагу на діалогах хору й актора, ввів у дію другого актора. Відтак пожвавився розвиток дії і з’явилася можливість представляти більшу кількість дійових осіб — два актори могли грати відразу кілька ролей.
Уважається, що Есхілові належить ідея використання котурнів, сценічних ефектів за допомогою технічних пристосувань (наприклад, скинення Прометея зі скелі під землю у трагедії «Прометей закутий»). Він удосконалив полотняні маски, зробивши їх твердими, широко використовував у виставах танці, до яких сам придумував музику та рухи.
Перські воїни (давньоперське кахляне панно, IV століття до н.е.)
Для Есхіла, який дотримувався демократичних переконань, особливе значення мав образ титана Прометея, до якого він звернувся у грандіозній трагедії «Прометей закутий». Сюжет твору запозичений із міфу про покарання Прометея, який, усупереч волі Зевса, викрадає з гори Олімп вогонь і дарує його людям.
Досі люди вели напівтваринний спосіб життя, а боги-олімпійці зовсім не зважали на їхні бідування. Прометей не тільки приніс вогонь, а й подарував людям пам’ять, навчив їх обробляти землю, будувати житла, лікувати, читати й писати, приносити богам жертви.
За непослух Зевс, якому Прометей колись допоміг здобути владу над богами і людьми, наказав прикувати титана до скелі на краю світу. Зевс звелів орлові щодня прилітати до Прометея і клювати печінку, завдаючи мук.
Образ прихильного до людей титана користувався надзвичайною повагою серед афінян у період розквіту ремісництва, торгівлі, мистецтва і медицини. Попередник Есхіла, видатний грецький поет VII століття до н. е. Гесіод, у своєму творі «Теогонія» («Походження богів») змальовував Прометея хитрим і підступним. На його думку, Зевс справедливо карає Прометея, який обманув його. Натомість Есхіл створив образ титана-правдолюбця, здатного терпіти муки заради високої ідеї.
Трагедія починається з того, що Гефест, Сила і Влада за наказом Зевса приковують Прометея до скелі. Але гордий титан не лякається тортур і мужньо відхиляє всі поради примиритися із Зевсом. Під загрозою нових тортур у Прометея як у мудрого віщуна, якому відома таємниця загибелі Зевса, вимагають розкрити майбутнє громовержця. Але титан відмовляється, через що Зевс ударом блискавки у скелю скидає Прометея на довгі віки в Аїд — похмуре підземне царство мертвих.
Протистояння між Зевсом і Прометеєм розумілося афінянами як протистояння між деспотом і правдоборцем. Титан обрав свій мученицький шлях й не звертає з нього, усвідомлюючи всі жахливі наслідки свого вибору.
Есхіла як прихильника афінської демократії цікавила проблема вибору, проблема громадянського обов’язку та відповідальності за свої вчинки, розв’язання яких, на його думку, під силу лише видатним героям. У них відчувається сила й велич духу, монолітність характеру.
Есхіл використовує урочисту мову, сповнену архаїзмів, рідковживаних і складних слів. Для підсилення драматизму та емоційного напруження митець звертається до трагічного мовчання.
У своїх величних творах, запозичивши сюжети давніх суворих міфів, Есхіл оспівує патріотизм, зображує боротьбу з тиранією та деспотією. Есхіла називали «батьком трагедії», його творчість мала надзвичайний вплив не тільки на його сучасників, а й на наступні покоління митців.
Гефест заковує Прометея в присутності Гермеса (картина художника Дірка ван Бабюрена, 1623 рік)
ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ
(скорочено)
ДІЙОВІ ОСОБИ
Влада й Сила — слуги Зевсові. Гефест — бог-коваль. Прометей — титан.
Океан1 — титан. Хор океанід — дочок Океанових. Гермес — вісник Зевсів.
ПРОЛОГ
Скеляста гірська пустеля. Три божества — Гефест із молотом і ланцюгом у руках, Влада і Сила — підводять в’язня Прометея до скелі.
Влада
От і прийшли ми аж на самий край землі,
В безлюдну далеч Скіфії пустельної.
Пора, Гефесте, повеління виконать
Отцеве і до кручі стрімковерхої
Оцього міцно прикувать зухвалого
Нерозривними ковами залізними.
Твій квіт укравши, на усе придатного
Вогню він сяйво смертним дав, — за гріх оцей
Повинен кари від богів зазнати він,
Щоб научився Зевсові коритися
І так прихильно до людей не ставився.
Гефест
О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову
Вчинили, — більше вам робити нічого.
А я прикути бога чи наважуся
Родимого до кручі буревійної?
Та зважитись повинен неминуче я, —
Отцевим страшно повелінням нехтувать...
(До Прометея)
Високодумний сину велемудрої Феміди2!
Хоч недоброхіть, кайданами
Тебе припну я до бескету голого,
Де ти людського не почуєш голосу
Й обличчя не побачиш; сонцем палений,
Увесь ти почорнієш і радітимеш,
Що світло дня барвистошатна вкрила ніч...
Та знову сонце ранню росу висушить,
І знов тебе ця вічна мука гризтиме —
Бо ще й не народився визволитель твій.
1 Океан — дядько Зевса; повелитель морів і всієї водної стихії під час володарювання Кроноса. Зевс, захопивши владу, призначив володарем морів Посейдона, а Океан зачинився у своєму палаці, що стояв на краю світу, і ніколи з нього не виходив.
2 Феміда — богиня правосуддя і порядку, яка володіла даром віщувати майбутнє.
Ось плід твоєї до людей прихильності.
Ти, богом бувши, гніву не боявсь богів
І понад міру смертним ти пошану дав. [...]
Влада (до Гефеста)
Для чого час на марні жалі гаєш ти
І бога не сахаєшся, ворожого
Богам, що видав людям твій почесний дар?
...Ти ланцюгами швидше прив’яжи його,
Щоб батько твого не побачив гаяння.
Вклади злочинця руки в них і, молотом
Їх заклепавши, міцно до скали прикуй.
Гефест
Готово, — недаремно потрудився я.
Влада
Тепер ці груди простроми загостреним
Клином залізним і прибий міцніше їх.
Гефест
Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!
Влада
То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?
Не довелось би й над тобою плакати.
Прикуй тепер і ноги процвяховані, —
Суддю в цій справі матимеш суворого.
Гефест
Ходімо звідси, — тож увесь у путах він.
Влада
Тепер зухвальствуй і кради богів дари
Для тих недовгоденних1! З тяжких мук твоїх
Здолають, може, смертні увільнить тебе?
Даремно Прометея прозорливого2
Ім’я ти маєш — сам-бо потребуєш ти
В недолі Прометея-визволителя.
Гефест, Влада й Сила відходять.
Прометей (сам)
О бистрокрилі вітри й незліченної
Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,
І всевидющий сонця круг, — вас кличу я,
Погляньте, що — сам бог — я від богів терплю!
Подивіться, ганебне яке
Мордування довгі тисячі літ
Терпітиму я!
Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх
Я ридаю... Коли ж буде край
1 Тобто смертних людей.
2 Прометей має здатність провіщувати майбутнє, тому Влада називає його «прозорливим». Саме ім’я Прометей грецькою мовою означає «провидець; той, що передбачає майбутнє».
Прометей дає людям вогонь (картина художника Генріха Фюгера, 1817 рік)
Безбережному цьому стражданню?
Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я
Передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене, — отже, легко
Повинен долю зносити присуджену:
То — нездоланна сила Неминучості.
Та як мені мовчати й як повідати
Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я
Почесний дар — за це мене й засуджено:
В сухім стеблі сховавши, джерело вогню
Я переніс таємно, й людям сталося
Воно на всі мистецтва їх навчителем.
Оцей-бо злочин я тепер покутую,
В кайданах лютих просто неба висячи.
Чути шелест у повітрі. На крилатій
колісниці з’являється хор океанід.
ПАРОД
ХОР (океаніди)
Антистрофа І
О Прометею! Хмарою жах
Нам оповив сповнені сліз
Очі ясні — бачимо ми,
Як на скелі в муках тяжких
Сохне твоє в сором і глум
Сталі міцної вповите тіло.
Небом новий править стерник1 —
Силою Зевс право нове
Завів на Олімпі, святі прадавні
Закони злочинно зламавши нині. [...]
Прометей
Хай у путах ганебних, знеславлений, я
Знемагаю тепер, — я іще знадоблюсь
Блаженних владареві, щоб перед ним
Прозорливо викрити змову нову,
Що берло й пошану йому відбере.
Та мене не облестить розмовами він
Медяними, погрози суворої страх
Таємниці від мене не вирве, аж поки
З кайданів жорстоких мене звільнить,
1 Тут: той, хто здійснює управління.
І за цю нестерпну ганьбу
Побажає сам заплатити.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Хор
[...] З заліза треба серце мати, з каменю,
З тобою щоб не мучитись стражданнями
Твоїми, Прометею! Їх не бачити
Воліли б ми — палає серце в жалощах!
Прометей
На мене друзям гірко вже й дивитися.
Хор
Крім цього, більше не вчинив нічого ти?
Прометей
Позбавив смертних прозирання долі я.
...Я їх сліпими наділив надіями.
Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.
Хор
Вогнистий промінь — тим недовгоденним дав!
Прометей
Вогонь навчить їх багатьох умілостей.
Хор
Невже твоїй недолі і кінця нема?
Прометей
Не буде, якщо сам не схоче Зевс того. [...]
СТАСИМ ПЕРШИЙ
ХОР
Строфа І
Океаніда (фрагмент розпису давньогрецької вази, 400 рік до н.е.)
Плачемо ми, о Прометей,
Смуток і жаль — доля твоя!..
Лицями нам струмені сліз,
Мов з джерела, з ніжних очей
Буйно біжать... Нині-бо Зевс,
Повен злоби, власну пиху
За керівний взявши закон, богам прадавнім
Згорда списом грозить могутнім.
Антистрофа І
Стогін і зойк чути кругом —
Повна ридань ціла земля:
Давніх часів велич твою,
Долю і честь кревних твоїх
Славлять гірким смертні плачем, —
Всі, що живуть на цілині
Азійській, всі зойком в один злилися стогін,
Жаль за твої страждання люті. [...]
Прометей
Не думайте, що то з сваволі й гордощів
Мовчу я, — в грудях серце розривається,
Коли погляну на оцю ганьбу свою!
Хто, як не я, новітнім божествам оцим
Розподілив почесної судьби дари?
Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це, —
Ось про недолю смертних ви послухайте:
То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,
Я наділив їх мудрою розважністю.
Не для докору людям це розказую, —
Лише щоб силу показать дарів моїх.
Вони раніше й, дивлячись, не бачили
І, слухавши, не чули, в соннім маренні
Ціле життя без просвітку блукаючи.
Не знали ні теслярства, ні підсонячних
Домів із цегли, а в землі селилися,
Мов комашня моторна, десь у темряві
Печер глибоких, сонцем не осяяних.
І певної ще не було прикмети в них
Для зим холодних, і весни квітучої,
І золотого літа плодоносного.
Весь труд їх був без тями. Таємничий схід
І захід зір небесних пояснив я їм.
З усіх наук найвидатнішу винайшов
Науку чисел, ще й письмен сполучення
І творчу дав їм пам’ять — цю праматір муз.
І в ярма перший уярмив тварини я,
Щоб у важкій роботі, приневолені,
Людей своїми заступили спинами.
Я віжколюбних коней в колісниці впряг —
Забагатілих розкошів оздоблення.
Хто, як не я, для мореплавців вигадав
Між хвиль летючі льнянокрилі повози?
Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,
Собі ж, бездольний, не знайду я способу,
Як із біди своєї увільнитися.
Хор
Вже й розум губиш у ганебних муках ти!
Немов поганий лікар недосвідчений,
Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,
Собі самому ліків не знаходячи.
Прометей
Та вислухайте далі — і здивуєтесь,
Які я мудрі винайшов умілості
Й мистецтва, — з них найважливіші ось які:
Хто занедужав, ні пиття цілющого
З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,
Без допомоги загибав лікарської, —
Я їх навчив вигойні ліки змішувать,
Щоб цим перемагати всякі хворості.
Для них я різні віщування способи
Установив, і перший сни я визначив,
Що справджуються: роз’яснив я значення
Прикмет дорожніх, і таємних висловів.
Я показав, якими мають нутрощі
У жертви бути, щоб богам подобатись,
Якими — жовчі і печінок кольори.
Товстенні стегна попаливши й тельбухи
Тварин жертовних, викрив перед смертними
Я потаємну вмілість передбачення
В огнистих знаках, ще ніким не бачених.
Це все — від мене. Хто посміє мовити,
Що глибоко попід землею сховані
Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —
Він на вигоду людям, а не я, знайшов?
Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.
А коротко сказати, то довідайтесь:
Від Прометея — всі в людей умілості.
Гермес (розпис на давньогрецькій вазі, V століття до н.е.)
Хор
Про смертних не турбуйся понад міру ти.
І не занедбуй у нещасті сам себе, —
Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,
Ти перед Зевсом міццю не поступишся.
Прометей
Всевладна Доля вирок не такий дала.
Ще безліч муки й катувань ще тисячі
Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:
Безсила вмілість перед Неминучістю...
Хор
Хіба Кронід не завжди царюватиме?
Прометей
Про це вам не дізнатись — не випитуйте.
Хор
Велику, видно, криєш таємницю ти. [...]
ЕКСОД
Прометей
Хоч Зевс і гордий серцем — злагіднішає,
До шлюбу він такого-бо ладнається,
Який його із трону скине й царської
Позбавить влади. Отоді-то батькове
Кляття справдиться, що наклав на кривдника,
З престолу Крон упавши стародавнього.
А як з біди такої Зевсу вимкнути —
З богів нікому не добрати способу.
Лиш я це знаю. Хай, на троні сидячи,
Він тішиться громами піднебесними,
Хай сипле з рук вогнями-блискавицями,
Та вже не допоможе це ніяк йому —
Впаде безславно і не підведеться він.
Хор
Як слів цих вимовляти не боїшся ти!
Прометей
Чого ж боятись? Смерті непідлеглий я.
Хор
Наслати муки ще лютіші може він.
Прометей
Шануйте ви владущих і улещуйте,
Для мене ж менше від нічого важить Зевс, —
Хай робить, що захоче, цей короткий час,
Недовго він богами керуватиме.
Та он від Зевса, бачу, посланець біжить —
Прийшов він, певно, із новою звісткою,
Оцей служник тирана новочасного.
З’являється Гермес1.
Гермес
До тебе, мудрія гостроязикого,
Богів зрадливця, а людей шановника,
До тебе, вогнекрадця, промовляю я!
Звелів отець все розказать про шлюб отой,
Що через нього, похвалявсь ти, влади він
Позбудеться. Докладно і виразно все
Ти, Прометею, розкажи без загадок!
Цю путь удруге не примушуй міряти, —
Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити.
Прометей
Яка зарозуміла й гордовита вся
Розмова ця прислужника богівського!
Недавно ви при владі стали й мислите
1 Гермес — вісник богів, покровитель мандрівників, доріг, торгівлі, провідник душ померлих.
У замках безпечальних домувать повік?
Падіння двох тиранів чи не бачив я?
Побачу, як і третій, що при владі є,
Впаде ганебно й скоро. Сподівався ти,
Що цих богів новітніх я злякаюся?
Далеко ще до цього. Поспішай назад
Дорогою, якою і прийшов сюди, —
Нічого ти від мене не дізнаєшся.
Прометей та Гермес (ілюстрація художника Бориса Пашкова)
Гермес
Отож-бо цим зухвальством і сваволею
Себе й завів ти в безвихідь страждань оцих.
Прометей
Свого нещастя на негідне рабство я
Не проміняю — це запам’ятай собі.
Гермес
Ти муками своїми мовби тішишся?
Прометей
Я тішуся? Такої ворогам моїм
Жадав би я утіхи, й серед них — тобі.
Гермес
Нічого, видно, батькові не скажеш ти?
Прометей
Ні мук таких немає, ані хитрощів,
Щоб ними Зевс присилував сказати це,
Аж поки пут ганебних не розв’яже він.
Нехай палючим кидає він полум’ям,
Завіє все снігами білоперими,
Громами хай загрожує підземними, —
Нічим мене сказати не присилує,
Кому його належить з трону скинути.
Гермес
Багато, але марно розмовляв я тут.
Ні, цього серця не зм’якшить благаннями.
Як словам моїм
Ти не скоришся — глянь, якою бурею
Хвилешна хвиля муки неминучої
Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці
Розтрощить батько громом-блискавицею
Полум’яною, і обійми каменю
Твоє сховають тіло. Довгі сповняться
Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти
Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес,
Шматки великі рватиме пожадливо
Від твого тіла, і щодня приходити
Цей буде гість незваний і печінкою
Живитися твоєю почорнілою.
Стражданням цим не дожидай закінчення,
Покіль з богів котрий у тяжких муках цих
Тебе заступить і в Аїд безпремінний
За тебе зійде, в глиб сумного Тартару.
Над цим подумай. Не хвальба порожня то,
А вирок найсуворіший, бо в Зевсових
Устах нема неправди, свого слова він
Додержує. Тож роздивись, роздумайся.
Орел рве печінку Прометея (скульптура Ніколаса Адама, 1762 рік)
Прометей
Все я знав наперед, що звістив він мені.
Мук зазнати ворогу від ворогів —
Не ганьба. Хай же ринуть на мене вогню
Дволезого кучері; неба ефір
Хай від грому, від натиску буйних вітрів
Розірветься на частки: землю важку
Аж до самих основ, до коріння її,
Переможний хай похитне буревій;
В вировому коловертні долі нехай
Закинуть в Тартару чорну глибінь
Моє знесилене тіло — на смерть
Ніколи мене не вбити!
Гермес
Такі розмови, такий рішенець
Лише від безумця можна почути!
Та й чи довго йому збожеволіти в цій
Недолі й шаленість послабити чим?
Прометей
Не в розмовах нікчемних, а справді земля
Захиталась, і грому луни глухі
Вже ревуть недалеко, грізних блискавиць
Вже спалахують завитні полум’яні,
Все змішалось — повітря і хвилі морські!
Всю цю бурю наслав розлючений Зевс,
Щоб мене вжахнути.
О пречесна мати моя, о ефіре,
Що світлом усіх обіймаєш, поглянь —
Я страждаю безвинно.
При громі й блискавицях скеля з Прометеєм провалюється в безодню.
Переклад із давньогрецької Бориса Тена
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ТРАГЕДІЯ ЯК ДРАМАТИЧНИЙ ЖАНР
В основу трагедійного жанру закладається гострий, непримиримий конфлікт, який часто приводить героя до загибелі. У центрі трагедії незвичайний герой, який характеризується особливими душевними якостями і намагається протистояти нездоланним силам.
Грецькі трагіки, поставивши своїх героїв у безвихідь, намагалися викликати у глядачів співчуття та жалість до них. Адже, як вірили давні греки, через переживання та співчуття очищувалися їхні душі.
Класичній афінській трагедії, розквіт якої припав на V-IV століття до н. е., була притаманна суворість і нерозгалуженість сюжету. Події, що відбувалися в одному місці, та характери, які не змінювалися впродовж твору, мали нагнітати напруженість і цілеспрямовано вести до швидкої трагічної розв’язки. Напруженості дії сприяло й те, що події розвивалися протягом короткого часу (від сходу до заходу сонця). Таким чином, найстрашніше горе за один день безповоротно руйнувало все життя героїв.
Класичній давньогрецькій трагедії було властиве розгортання сюжету не через зображення вчинків персонажів, а через їхні розмови (діалоги та монологи). Тобто дія у давньогрецькій трагедії зводилася до мінімуму. У розмовах персонажі повідомляли про те, що вже відбулося чи відбувається в цей час в іншому місці, і навіть передбачали майбутнє. Так розширялися часові та просторові межі трагедії.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Готуємося до роботи з твором
1. Які давні обряди стали підґрунтям для виникнення драматичного мистецтва в Давній Греції?
2. Як упродовж лише одного століття з обрядових дійств розвинулося театральне мистецтво? Автором яких театральних нововведень є Есхіл?
3. Розкажіть про хор та акторський склад давньогрецького театру часів Есхіла. Поміркуйте, чому на сцені одночасно не могло перебувати більше трьох акторів.
4. Якими пристосуваннями користувалися актори?
5. Поясніть, чому давні греки особливого значення надавали трагедії.
6. Що вам відомо про життя і творчість Есхіла?
7. Який переказ про драматурга Есхіла свідчить про те, що міфологія відігравала значну роль у житті давніх греків?
Працюємо над змістом твору
8. Згадайте вивчений у 6 класі міф про Прометея.. Чим пояснюється те, що афінянина Есхіла особливо приваблював образ тираноборця Прометея?
9. У чому полягає нове тлумачення Есхілом міфу про Прометея?
10. За яку провину Зевс покарав Прометея? Чому титан вважає покарання несправедливим, а верховного бога називає невдячним?
11. Чому, крім бога-коваля Гефеста, волю Зевса виконують його слуги Влада і Сила? Як ви гадаєте, чому Сила мовчить? Схарактеризуйте Владу.
12. Як титан і океаніди характеризують Зевса? Що радять Прометеєві океаніди?
13. Що провіщує Прометей своєму ворогові Зевсу? З якою метою до титана з’явився Гермес? Як ці персонажі характеризують один одного?
14. Знайдіть у пароді слова Прометея про те, що є для нього справжньою ганьбою і яким є його найбільше бажання. Як Прометей спровокував Зевса виконати його бажання?
15. Чи можемо ми стверджувати, що в протистоянні з верховним богом титан переміг? Відповідь обґрунтуйте.
Узагальнюємо і підсумовуємо
16. Поясніть, чому образ Прометея мав особливе значення для давніх греків. Як у трагедії, в основі якої лежить міф, пояснюється розвиток людської цивілізації?
17. Поміркувавши над інтонаціями, прочитайте за ролями фрагмент діалогу Гермеса і Прометея. Як ви розумієте слова титана: «Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю...»?
18. Виразно прочитайте монолог Прометея з ексоду «Все я знав наперед, що звістив він мені.» Як монолог характеризує героя?
19. Випишіть із цього монологу епітети та метафори.
20. Зробіть висновок про значення творчості Есхіла у розвитку давньогрецького театру.
21. Поясніть, чому драматурга називали «батьком трагедії» і «вихователем народу».
Застосовуємо теоретичні поняття
22. Доведіть, що твір Есхіла належить до жанру трагедії драматичного роду літератури.
23. Назвіть усіх дійових осіб трагедії. Назвіть ролі, які б міг виконувати один актор, періодично переодягаючись. Яку роль у цьому творі виконував статист?
24. Спробуйте визначити, які особливі сценічні ефекти ввів у постановку Есхіл. Як їх можна було б показати на сцені?
25. Доведіть, що «Прометей закутий» належить до класичної афінської драми і відповідає її основним принципам.
26. Опираючись на приклад «Прометея закутого» і на матеріал статті «Трагедія як драматичний жанр», зробіть висновок про особливості давньогрецької трагедії.
Радимо прочитати
Софокл «Антігона»
