Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Богосвятська

Сапфо

(VII-VI ст. до н.е.)

Видатна давньогрецька поетеса, народилася в аристократичній сім’ї на острові Лесбос.

Була засновницею та начальницею «Дому Муз» при храмі Афродіти, гуртка знатних дівчат, яких навчала музиці, віршуванню й танцям. У центрі її лірики — теми любові, ніжного спілкування подруг, дівочої краси.

Ще за життя Сапфо стала легендою.

Платон називав її «десятою музою», Катулл та Горацій її наслідували. На острові Лесбос карбували монети із зображенням поетеси. Образ Сапфо часто зустрічається у творах живописців, скульпторів, романістів, драматургів. І. Котляревський, І. Франко, А. Кримський перекладали її твори. На еолійському діалекті, яким писала свої твори поетеса, її ім’я означає «світла, осяйна».

За свідченням сучасників, Сапфо була невисокого зросту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.

Є відомості, що ніби нею захопився поет Алкей, однак зв’язок не переріс у сильне почуття. Такими словами поетеса з Лесбосу відмовила Алкею: «Коли б твій намір чистий і добрий був, тоді б і слово легко злетіло з уст, і вниз очей не опускав би, сміло казав би чого бажаєш».

Уже в юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. Головною темою її сольної лірики стала тема кохання, утвердження ідеалу жіночої краси. У своїй ліриці Сапфо звертається до народної творчості, використовує міфологічні сюжети. Вона приділяє увагу внутрішньому світу людини, її коханню, переживанням.

Творам поетеси притаманні щирість почуттів, тонке відчуття краси природи, поетична виразність, мелодійність мови. Лірика Сапфо рідко виходила за межі суто жіночих переживань, однак переживання ці були виражені поетесою з надзвичайною простотою і яскравістю.

Поезії Сапфо вплинули на творчість Лесі Українки.

Афродіта. Статуя

* * *

Барвношатна владарка, Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти

Серце, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало.

Здалеку мої ти благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене

На колісниці

Золотій летіла ти. Міцнокрила

Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлася ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертнім:

«Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто повинна

У ярмо любовне тобі? Зневажив

Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає — скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв — сам дари нестиме,

Хто не любить нині, полюбить скоро,

Хоч ти й не схочеш...»

О, прилинь ізнов, од нової туги

Серце урятуй, сповни, що бажаю,

Поспіши мені, вірна помічнице,

На допомогу.

З давньогрецької переклав Григорій Кочур

Ода - вірш урочистого характеру на честь богів, видатних осіб або подій, пишномовна пісня.

Пейто - богиня умовляння, переконування, супутниця й помічниця Афродіти і Гермеса.

Дев’ять муз, покровительок різноманітних видів мистецтва та науки:

Мельпомена - муза трагедії, журливої пісні.

Кліо - муза історії.

Талія - муза комедії.

Евтерпа - муза ліричної поезії.

Ерато - муза любовної лірики.

Терпсіхора - муза танців.

Полігімнія - муза гімнів.

Калліопа - муза епічної поезії.

Уранія - муза астрономії.

У сучасній мові у переносному значенні «муза» означає «натхнення», «творчість».

Працюємо з текстом

1. Виразно прочитайте поезію. Висловіть свої відчуття від прочитаного.

2. Якими епітетами наділяє Сапфо Афродіту в поезії? Зачитайте і прокоментуйте.

3. У чому особливість поезії Сапфо?

4. Чому поезію «Барвношатна владарка, Афродіто...» називають одою? Доведіть.

5. Про що ми дізнаємося з поезії про її авторку? Зачитайте.

6. Випишіть епітети, якими Сапфо наділяє Афродіту.

7. Які кольори відповідають вашому сприйняттю цієї поезії? Емоційна забарвленість яких слів, словосполучень відповідає обраним кольорам?

8. Яка за характером мелодія відобразила б настрій оди Сапфо?

9. Проведіть диспут поетів Тіртея і Сапфо, у якому кожен з поетів намагається відстояти свою творчу позицію.

Індивідуальне завдання

Напишіть твір за метафорою на тему «Сапфо».

Український контекст

Григорій Кочур

(1908-1994)

Народився в селі Феськівка Менського району Чернігівської області в селянській родині. Навчався в Київському інституті народної освіти. Викладав у Тираспольському та Вінницькому педінститутах. У 1943 р. разом з дружиною безпідставно заарештований, засуджений до каторжних робіт на шахтах системи ГУЛАГ м. Інта (Комі АРСР). Тут посів провідне місце в інтернаціональному гуртку інтелігенції, не припиняв творчої діяльності. Перекладав, писав вірші, вивчав із допомогою в’язнів нові мови, зокрема естонську, латвійську, вірменську, грузинську, залучав до цього друзів. Активне духовне життя допомагало протистояти реаліям каторги. Після звільнення у 1953 р. і реабілітації у 1962 р. Кочур повернувся в Україну й оселився в м. Ірпінь, під Києвом.

Його переклади охоплюють 26 століть, починаючи від Архілоха (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), близько 30 літератур. Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів. Кочур — лауреат премії ім. М. Рильського за переклади і Державної премії ім. Т. Шевченка за книгу «Друге відлуння».

Тільки у 82-річному віці дістав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992). Кочур був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, нагороджений медаллю НТШ ім. М. Грушевського.