Підручник по Всесвітній історії. Нові часи. 9 клас. Білоножко

Тема 13. ЗАВЕРШЕННЯ ФОРМУВАННЯ ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА

§ 25. НІМЕЧЧИНА В 1871—1914 рр.

1. Створення Німецької імперії. Конституція 1871 р.

Внаслідок франко-прусської війни 1870-1871 рр. завершилося об’єднання Німеччини «згори». 18 січня 1871 р. у Версалі - резиденції французьких королів - у Дзеркальній залі було проголошено Німецьку імперію, а прусський король Вільгельм І Гогенцоллерн став імператором Німеччини. Скликаний у березні 1871 р. рейхстаг (німецька назва представницького органу) ухвалив у наступному місяці загальнонімецьку Конституцію (1871):

- Німецька імперія стала союзом 22 монархій, в яких зберігалися свої правителі, місцеві конституції і представницькі установи (ландтаги), у віданні монархій залишалися місцеві справи;

- найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики входили до компетенції імперського уряду;

- панівне становище в Німецькій імперії належало Пруссії;

- імператором країни міг бути тільки прусський король з династії Гогенцоллернів, котрий мав величезні повноваження.

Йому належало право законодавчої ініціативи, призначення вищих посадових осіб у державі, оголошення війни, укладання миру тощо;

- головою уряду імперії був канцлер, призначуваний імператором;

- імперське законодавство здійснювалося парламентом, що складався з двох палат - Союзної Ради і рейхстагу, членами Союзної Ради були місцеві монархи або призначувані ними особи. Головою Союзної Ради був канцлер Німецької імперії;

Вільгельм І Гогенцоллерн

- Союзна Рада володіла правом видавати укази, що мали чинність закону;

- нижня палата парламенту - рейхстаг - обиралася спочатку на три, а потім на п’ять років на основі загальних і прямих виборів при таємній подачі голосів. Функції рейхстагу зводилися до обговорення проектів нових законів і затвердження бюджету. Прийнятий рейхстагом закон набував чинності лише після затвердження його Союзною Радою та імператором. Відтак реальна влада в Німеччині була в імператора і канцлера;

- право голосу в Німеччині мали тільки чоловіки, які досягли 25-річного віку.

2. Рейхсканцлер Бісмарк: його економічна та соціальна політика

Внутрішня політика Німецької імперії вирізнялася консервативним характером. Прусські юнкери (дворяни-землевласники) прагнули закріпити свої економічні та юридичні привілеї, а також панівну політичну роль у державі. Виразником інтересів юнкерства був канцлер Отто фон Бісмарк. Як монарх, Бісмарк водночас вважав за необхідне заохочувати підприємницьку діяльність буржуазії. З цією метою в 70-х рр. XIX ст. в країні було вжито серію заходів, що скасовували ряд феодальних правових норм, ліквідували економічні наслідки колишньої роздробленості й сприяли швидкому розвитку капіталізму та зміцненню імперії в цілому:

- введено єдину грошову систему;

- Прусський банк перетворено на загальноімперський Рейхсбанк;

- встановлено єдину загальнонімецьку систему судочинства.

Саме в період правління Бісмарка відбулося утворення єдиного внутрішнього ринку Німеччини, завершився промисловий переворот, швидко зростали промисловість та торгівля. Особливу увагу О. Бісмарк приділяв армії - стежив за зростанням її чисельності, оснащенням найновішою зброєю, зміцненням офіцерського корпусу, плануванням витрат на кілька наступних років тощо. Разом з тим в імперії здійснювався жорсткий курс на знищення національної культури і самобутності народів, що опинилися під владою Гогенцоллернів, - тобто політика онімечування поляків, датчан, французів, лужицьких сербів. У всіх навчальних закладах викладання здійснювалося німецькою мовою, в адміністративних установах і судових органах розмовляти можна було тільки німецькою. Місцеві назви населених пунктів замінювались німецькими.

У перші роки канцлерства Бісмарка (1872-1876) важливе місце посідала його боротьба з католицькою церквою. В умовах єдиної Німеччини католицьке духовенство мало низку привілеїв: свобода обрання на церковні посади, нагляд за церковними школами, незалежні відносини з папою римським та ін. У новому імператорському рейхстазі з 1871 р. діяла католицька партія, яка через своє випадкове розміщення в залі засідань дістала назву партії Центру. Вона об’єднувала навколо себе всі сепаратистські течії імперії (вельфів, поляків, ельзасців та ін.). У 1872 р. Бісмарк, маючи на меті обмежити владу католиків, оголосив у рейхстазі: «Ми не підемо в Каноссу» (місце приниження німецького імператора перед папою в 1077 р.). Папа у своїй відозві різко засудив гоніння на церкву, а «залізний канцлер» у відповідь провів через парламент закон про вигнання з країни ченців впливового ордену єзуїтів і наказав відкликати німецьке посольство з Ватикану. Уряд підтримали ліберальні партії, що виступали проти контролю католицької церкви над освітою. Ця боротьба отримала назву «культуркампф» (тобто боротьба за культуру). У межах «культуркампфу» було прийнято ряд законів, спрямованих проти католицької церкви:

- держава взяла під свій контроль призначення на всі церковні посади;

- католики позбавлялися права нагляду за початковими школами;

- священикам заборонялося займатися політичною агітацією;

- було введено цивільний шлюб (тобто необов’язковість церковного освячення сімейного союзу) і т. п.

Католицьке духовенство вирішило не підкорятися новому законодавству. Тоді за ініціативою Бісмарка почалися репресії проти католиків: єпископів усували з посад і ув’язнювали. Більш як тисяча священиків утратила сан і була вислана з країни. Однак переслідування католицьких «святих отців» призвело, зрештою, тільки до посилення впливу партії Центру.

У 1876 р., коли стало зрозуміло, що боротьба з католицизмом призвела тільки до посилення авторитету католицької церкви і розколу в суспільстві, Бісмарк був змушений піти на припинення культуркампфу. Від часу дії якого збереглися лише закон про цивільний (позацерковний) шлюб і нагляд уряду за школами.

3. «Новий курс» соціал-демократії. Готська програма соціал-демократії

У середині 70-х рр. XIX ст. особливе занепокоєння правлячих кіл імперії викликає розвиток робітничого соціалістичного руху. В умовах промислового піднесення Німеччини відбувається збільшення чисельності промислового пролетаріату, зростання його організованості через оформлення профспілкового руху. В Німеччині було створено дві робітничі партії: СДРП (Соціал-демократична робітнича партія) і ЗНРС (Загальний німецький робітничий союз). За ініціативою лідерів СДРП Августа Бебеля і Вільгельма Лібкнехта в 1875 р. в м. Готі було проведено об’єднавчий з’їзд, на якому СДРП і ЗНРС злилися в єдину Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН). Подолання розколу в німецькому робітничому русі стало важливим етапом у розвитку організованої соціалістичної течії. В ухваленій на з’їзді програмі нової партії - так званій «Готській програмі» німецькі соціалісти відмовилися від деяких ідей марксизму: в ній не йшлося про класову боротьбу; про необхідність завоювання політичної влади робітничим класом; про встановлення диктатури пролетаріату; про інтернаціональні завдання руху. Натомість висувалося гасло створення «вільної народної держави» - тобто держави, яка захищає інтереси всіх своїх громадян, «залізного закону заробітної плати», згідно з яким при капіталізмі існує граничний рівень зарплати, що робить безглуздою економічну боротьбу. Вплив СДПН швидко зростав у країні, особливо в промислових районах Саксонії та Руру. На виборах до рейхстагу в 1877 р. соціал-демократи здобули близько півмільйона голосів виборців і провели 12 депутатів. У виборчій платформі СДПН були вимоги:

- демократизації державного ладу;

- свободи друку;

- введення прогресивного прибуткового податку;

- заборони дитячої праці;

- справедливого соціального законодавства та ін.

Все це надзвичайно непокоїло імперський уряд, і в 1878 р., скориставшись не пов’язаними з СДПН замахами на життя імператора, Бісмарк звинуватив у ньому соціал-демократів, розпустив рейхстаг і в новому парламенті провів Винятковий закон проти соціалістів, що забороняв будь-які зібрання, які мали за мету «повалення суспільного ладу». Поліцейські власті дістали право забороняти робітничі союзи, збори, контролювати пресу, висилати невгодних і підозрілих осіб з країни. В період дії виняткового закону (1878-1890) соціал-демократи не могли відкрито випускати свої видання в Німеччині: вони почали видавати свої журнали і газети, свої зібрання у Швейцарії, Англії, Бельгії. В цей час до в’язниці потрапили 155 чоловік, близько 1000 соціал-демократів вислано з Німеччини, закрито понад 150 періодичних видань. Одночасно канцлер намагався зупинити зростання робітничого руху шляхом введення нового соціального законодавства, яке охоплювало страхування через хворобу, виробничий травматизм, допомогу через старість й інвалідність тощо. Але ні політика репресій, ні соціальні реформи не змогли зупинити розвиток робітничого руху в Німеччині. На виборах у рейхстаг 1890 р. соціал-демократична партія дістала 35 місць у парламенті, і в січні 1890 р. рейхстаг відмовився від продовження чинності виняткового закону проти соціал-демократів, що означало провал «робітничої політики» Бісмарка.

4. Вільгельм II. Перехід Німеччини до «світової політики»

Після смерті 1888 р. засновника Німецької імперії Вільгельма І і 100-денного царювання Фрідріха III престол перейшов до 28-річного онука імператора Вільгельма II Гогенцоллерна (1859-1941). Серед німецьких обивателів про нового володаря говорили, що він «готовий бути імператором на троні, нареченим на весіллі й небіжчиком на похороні», маючи на увазі його надзвичайну активність і особливу думку з будь-якого питання.

Вільгельм II

Невдачі у зовнішній політиці, провал «робітничої» політики дали можливість Вільгельму II в березні 1890 р. відправити Бісмарка у відставку. Починається перехід Німеччини до так званої «світової політики» - спроби Німеччини на чолі з Гогенцоллернами захопити владу над світом. Вільгельм II у 90-ті рр. XIX ст. як основний зовнішньополітичний орієнтир Німеччини висуває вимогу «переділу світу» на свою користь. За основу він узяв тезу німецьких націоналістів: «Король на чолі Пруссії, Пруссія на чолі Німеччини, Німеччина на чолі світу». «Світова політика» Вільгельма II буде однією з причин Першої світової війни.

ВИЩІ ОРГАНИ ВЛАДИ НІМЕЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ 1871 р.

Висновки

Перемога над Францією під час франко-прусської війни 1870-1871 рр. завершила об’єднання Німеччини. На період правління рейхсканцлера Бісмарка (1871-1890) припадає розвиток німецького варіанта «індустріального суспільства», ліквідація економічних наслідків колишньої роздробленості, створення передової індустрії й оформлення юнкерсько-підприємницького блоку правлячої еліти. У той самий час провал політики культуркампфу і Виняткового закону проти соціал-демократів зумовив відставку «залізного канцлера». Перехід Вільгельма II до нової «світової політики» розчистив дорогу до світової війни.

Запитання і завдання

1. Поясніть значення термінів: рейхстаг, канцлер, партія Центру, «культуркампф», «світова політика», Винятковий закон проти соціалістів.

2. Які повноваження за Конституцією 1871 р. мав німецький імператор?

3. Розкажіть про структуру і права німецького рейхстагу.

4. Назвіть основні напрями реформ Бісмарка в соціальній сфері й релігійній політиці.

5. Розшифруйте скорочення: СДРП, ЗНРС, СДПН.

6. Що стало причиною відставки «залізного канцлера»?

Документи та матеріали

Імперський закон щодо ордену «Товариство Ісуса» (витяг)

«§ 1. Орден «Товариство Ісуса» і споріднені з ним ордени в межах Німецької імперії не допускаються.

§ 2. Члени ордену «Товариство Ісуса» або споріднених з ним орденів, якщо вони іноземці, можуть бути вислані з країни; коли це місцеві жителі, то їм може бути заборонено перебування в певних округах і місцях».

Сборник документов по истории нового времени. 1870-1914 / Под ред. П.И. Острикова, П.П. Ванделя. - М., 1989. - С. 44.

1. Чим була викликана політика «культуркампфу»?

2. Чим завершилася політика «культуркампфу»?

Запам’ятайте дати

1871 р., 18 січня - заснування Німецької імперії

1871-1890 рр. - канцлерство О. Бісмарка

1872-1876 рр. - період «культуркампфу»

1875 р. - «Готська програма» СДПН

1878-1890 рр. - період дії Виняткового закону проти соціал-демократів